Постанова 4807 № 335/5544/20

Дата документу 05.03.2021 Справа № 335/5544/20 Запорізький апеляційний суд Єдиний унікальний №335/5544/20 Головуючий у 1-й інстанції: Крамаренко І. А. Провадження №22-ц/807/1074/21 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача: суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства «Водоканал» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2020 року у справі за позовом Комунального підприємства «Водоканал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу по оплаті за централізоване водопостачання і водовідведення, - В С Т А Н О В И В: В липні 2020 року Комунальне підприємство «Водоканал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу по оплаті за централізоване водопостачання і водовідведення. Свої позовні вимоги Комунальне підприємство «Водоканал» обґрунтовує тим, що в квартирі розташованій за адресою: АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які користуються послугами Комунального підприємства «Водоканал», однак оплату за послуги підприємства вносять не в повному обсязі, і тому за період з 01 липня 2014 року по 31 травня 2020 року утворилась заборгованість в сумі 11402, 01 грн. Із урахуванням зазначеного, Комунальне підприємство «Водоканал», просило суд: Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , солідарно борг у розмірі 11402, 01 грн за спожиту воду і послуги з водовідведення на користь Комунального підприємства «Водоканал». Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2020 року позов Комунального підприємства «Водоканал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Водоканал» заборгованість по оплаті за централізоване водопостачання і водовідведення за період з 01 липня 2014 року по 31 травня 2020 року у розмірі 8 332 гривень 36 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Водоканал» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1051 гривень 00 копійок. Стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Водоканал» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1051 гривень 00 копійок. В іншій частині вимог, відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Комунальне підприємство «Водоканал» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Комунального підприємства «Водоканал» у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції безпідставно зменшив суму боргу відповідача за період з 01 липня 2014 року по 30 травня 2020 року, не врахувавши, що внесені боржниками платежі у вказаний період були зараховані на погашення заборгованості згідно з рішенням суду за попередній період. Таким чином, КП «Водоканал» вважає, що судом було двічі враховані здійснені оплати, що порушує права КП «Водоканал» на отримання оплати за наданні послуги в повному обсязі. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 , адвокат Петрова М.О. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. У зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до пунктів 1,2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального повадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 01 січня 2021 року це 227 000 грн (відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2021 рік" з 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2270,00 грн (2270,00 грн х 100 = 227 000 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається з матеріалів справи, ціна позову в даній справі становить 11402, 01 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Отже зазначена справа є малозначною у силу вимог закону. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю доповідача в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі оплату за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення вносили не у повному обсязі, у зв`язку з чим станом на 01 червня 2020 року утворилась заборгованість в розмірі 11402.01 грн, водночас у зв`язку з тим, що КП «Водоканал» неправомірно зарахована добровільно сплачена відповідачами сума поточних платежів за вказаний період в розмірі 3223,36 грн в рахунок погашення заборгованості за судовим рішенням, оскільки це можливо виключно з ініціативи боржника, про що зазначається в квитанції про оплату, на підтвердження того, що відповідний платіж проводиться в рахунок погашення відповідної заборгованості, суд першої інстнації прийшов до висновку про необхідність стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення в розмірі 8332,36 грн з урахуванням поточних сплат. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного. Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідками Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради про реєстрацію місця проживання від 07 липня 2020 року. (а.с.12,13). Договір між сторонами про надання послуг не укладався, КП «Водоканал» надавав ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як споживачам за вказаною адресою послуги з водопостачання та водовідведення, а відповідачі такі послуги прийняли, від їх отримання не відмовлялись. КП «Водоканал» надавав ОСОБА_1 , ОСОБА_2 послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, але оплата за ці послуги відповідачами здійснювалась нерегулярно та не в повному обсязі, тому відповідно до довідки Комунального підприємства «Водоканал» та розрахунку заборгованості, за період з 01 липня 2014 року по 31 травня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 11 402,01 гривень (а.с. 3-4; 5). За вказаний період часу від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 надійшла оплата за послуги позивача на суму 3223,98 грн, однак КП «Водоканал» перерахував ці кошти на погашення заборгованості, стягнутої за судовим наказом у справі № 2н/335/94 за період часу з 01.12.2011-30.06.2014 в сумі 3069,65 грн; та зараховано в оплату поточного періоду 154,33 грн. Тому, згідно позовної заяви та розрахунку заборгованості, станом на 31 травня 2020 року заборгованість відповідачів за період часу з 01 липня 2014 року по 31 травня 2020 року не сплачена ними та становить 11402,01 грн. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Правовідносини із споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги", відповідно до ст. 4 якого законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» - комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Згідно ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Відповідно до ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", виконавець зобов`язаний, зокрема, забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору. Згідно п.5 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строк, встановлений договором або законом. Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18). Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, власник або наймач (орендар) квартири зобов`язаний своєчасно оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. За рішенням Запорізької міської ради № 546 від 28 жовтня 1999 року збирання абонентської плати з населення за водокористування та водовідведення проводиться окремо від інших комунально-побутових послуг, а функції зі збору платежів з населення передано КП «Водоканал». У відповідності до п. 18 Правил надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20-го числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. Відповідно до вимог ст.ст. 66-68 ЖК України, наймач (власник) зобов`язаний своєчасно щомісяця вносити оплату за надані йому комунальні послуги, до числа яких входять послуги з водопостачання і водовідведення. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ст. 611 ЦК України, при порушенні зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом. Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що між сторонами склались правовідносини з надання послуг з водопостачання та водовідведення, в яких одна сторона зобов`язана надавати другій стороні такі послуги, а друга - зобов`язана своєчасно здійснювати оплату за споживання і користування послугами. У зв`язку з тим, що сплата за надані послуги вносилася не в повному обсязі, за період з 01 липня 2014 року по 31 травня 2020 року заборгованість за послуги з водопостачання складає 11 402,01 грн. (а.с. 3-4,5). КП «Водоканал» оспорює лише ті обставини, що визначена ним заборгованість стягнута судом з відповідачів не у повному обсязі, а за вирахуванням з них фактично сплачених відповідачами коштів за період, у якому виникла наступна заборгованість. Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 1 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. З матеріалів справи встановлено, що на підтвердження заявлених вимог КП "Водоканал" надано розрахунок заборгованості за особовим рахунком відповідача № НОМЕР_1 з відображенням щомісячних нарахувань, із значенням оплат відповідачем та зарахуванням сплачених ним коштів. З вказаного розрахунку встановлено, що у відповідача існувала заборгованість за рішенням суду №2-4481/05 на суму 503.81 грн за період з 01.04.2000 по 31.05.2005, яку було погашено в повному обсязі. Також у відповідача існує не погашена заборгованість за рішенням суду № 2н/335/94 на суму 3069.65 грн за період з 01.12.2011 по 30.06.2014. За період з 01.07.2014 по 31.05.2020 було нараховано 11556.34 грн; за цей же період було сплачено відповідачем 3223.98 грн, з яких 3069.65 грн були зараховані в погашення заборгованості за рішенням суду № 2н/335/94 та 154.33 грн - зараховано в оплату поточного періоду. При вирішенні спору суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем за період часу з 01.07.2014 по 31.05.2020 здійснювались платежі, загальний розмір яких склав 3223.98 грн, які суд вважав спрямованими саме на погашення поточних щомісячних нарахувань за надані послуги з водопостачання та водовідведення у цьому періоді, а тому із суми заборгованості за цей період у розмірі 11556, 34 грн. відрахував сплачену суму в розмірі 3223.98 грн, стягнувши непокриту сплаченими коштами суму заборгованості у розмірі 8332.36 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що КП «Водоканал» неправомірно зарахована добровільно сплачена відповідачем сума поточних платежів за період з 01.07.2014 по 31.05.2020 у розмірі 3069,65 грн в рахунок погашення заборгованості за судовим наказом № 2н/335/94 за період часу з 01.12.2011 по 30.06.2014, оскільки це можливо виключно з ініціативи боржника, про що ним має бути зазначено в квитанції про оплату, тобто, що здійснений платіж проводиться на погашення саме заборгованості за рішенням суду. Між тим, КП «Водоканал» не було надано доказів того, що ці суми зараховані за минулий період за бажанням відповідача та не надано платіжних документів на підтвердження цим обставинам. У зв`язку з викладеним, суд першої інстанції дійшов обгрунтованих висновків, що необхідно зарахувати сплачені в спірний період часу з 01.07.2014 по 31.05.2020 відповідачем кошти на погашення нарахованої саме за цей період плати за надані послуги, і відтак правильно визначив, що заборгованість за надані КП «Водоканал» послуги, яка підлягає стягненню з відповідачів складає 8332.36 грн. Колегія суддів зазначає, що дії КП «Водоканал» щодо погашення заборгованості за рішенням суду №2н/335/94 за період з 01.12.2011 по 30.06.2014 є неправомірними з огляду на Закон України "Про житлово-комунальні послуги", яким передбачені житлово-комунальні послуги залежно від функціонального їх призначення, оплата за які здійснюється за їх фактичне надання та споживання на підставі тарифів, встановлених у порядку передбаченому закону. А тому, саме споживач визначає, за який період він здійснює черговий платіж. Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, не врахувавши положення ч. 1 ст. 534 ЦК України, згідно якої у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного. Правовідносини між КП "Водоканал" та відповідачами, які отримують послуги від КП "Водоканал", не можна віднести до правовідносин сторін в грошовому зобов`язанні, оскільки грошовими зобов`язаннями є правовідношення, в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору. Таким чином, вказані норми не поширюються на спірні правовідносини. Крім того, сплата комунальних послуг передбачена внесенням щомісячних платежів, у зв`язку із чим споживачі сплачують саме нарахований поточний платіж, та передбачених законом підстав для зарахування щомісячних платежів на погашення боргу, що стягнутий за рішенням суду за минулі періоди, по справі не встановлено. З цього приводу слід керуватись, насамперед, умовами договору та спеціальним законом, та у випадку неврегульованості правовідносин, загальними правилами законодавства. Тому посилання КП «Водоканал» на підтвердження законності своїх дій на ст. 534 ЦК України, яка встановлює черговість погашення вимог кредитора у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання, в даному випадку не заслуговує на увагу, оскільки платежі відповідача за спожиті комунальні послуги мають цільове призначення і штучне утворення позивачем боргу за ці послуги можуть мати негативні наслідки для відповідача, передбачені Законом України "Про житлово-комунальні послуги". Колегія зазначає, що після ухвалення судового рішення про стягнення зі споживача заборгованості за послуги за минулі періоди відносини між позивачем як стягувачем та відповідачем як боржником переходять у сферу виконання судового рішення, яка регулюється іншим законодавством, згідно з яким і слід проводити погашення стягнутої судом заборгованості. Та саме у цій сфері виникають грошові зобов`язання, на які буде поширюватись приписи статті 534 ЦК України, але це має відбуватись в порядку виконання судового рішення, а не шляхом перерахування щомісячної оплати за послуги у подальшому періоді на виконання судового рішення. Доводи апеляційної скарги про те, що грошові кошти, які щомісячно вносилися відповідачами на оплату комунальних послуг були зараховані на погашення заборгованості за рішенням суду № 2н/335/94 являються неспроможними і ґрунтуються на неправильному тлумаченні змісту ст. 534 ЦК України. Встановлено, що між КП «Водоканал» та ОСОБА_1 ОСОБА_2 відсутній договір з приводу порядку погашення заборгованості, тому за змістом ст. 11 ЦК України, у позивача не було правових підстав для одностороннього зарахування отриманих платежів для погашення заборгованості за інший, ніж це було зазначено у рахунках КП «Водоканал» та квитанціях про сплату за надані послги споживачем в інший період. Таким чином, суд першої інстанції, встановивши обставини у справі на підставі зібраних у справі доказів у їх сукупності та надавши їм належну правову оцінку відповідно до положень статей 81, 89 ЦПК України, обґрунтовано визнав, що передбачених законом підстав для зарахування щомісячних платежів відповідача на погашення заборгованості за рішенням суду у справі не встановлено, тому дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, на підставі яких ухвалено законне і обґрунтоване рішення, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін, тому підстав для нового розподілу судових витрат немає. Керуючись ст. 279, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Водоканал» залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 грудня 2020 року у цій справі, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 05 березня 2021 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.