Ухвала КЦС ВС № 200/8093/17

Ухвала 05 березня 2021 року м. Київ справа № 200/8093/17 провадження № 61-3270ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Комунального підприємства «Жилсервіс-2» Дніпропетровської міської ради про відшкодування шкоди, ВСТАНОВИВ: У травні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , Комунального підприємства «Жилсервіс-2» Дніпропетровської міської ради (далі - КП «Жилсервіс») про відшкодування шкоди. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 на праві власності належить нежитлове приміщення у будинку АДРЕСА_1. Будинок перебуває на балансі КП «Жилсервіс-2». 06 квітня 2017 року було залите приміщення позивача. Причиною аварії стало халатне відношення власника нежитлового приміщення № 28 по Європейському бульвару ОСОБА_1 до експлуатації сантехнічних приладів та обладнання. КП «Жилсервіс-2» є виконавцем послуг ЖКГ і саме на його балансі перебуває система водопостачання та водовідведення будинку. Балансоутримувач будинку стягує плату за обслуговування внутрішньобудинкових мереж, тому зобов`язаний вчасно проводити ремонтні роботи, технічні планові огляди та нести відповідальність за перебої в роботі таких систем і відповідно у заподіянні шкоди. Невжиття належних і достатніх заходів для організації технічної експлуатації систем будинку призвело до виникнення аварійних ситуацій та залиття приміщення позивача. Згідно звіту про оцінку вартості матеріального збитку від 14 квітня 2017 року, величина майнової шкоди, завданої позивачу, складає 45 555,00 грн, яку ОСОБА_2 просила стягнути солідарно з ОСОБА_1 та КП «Жилсервіс-2». Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2018 року відмовлено у задоволенні позову. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду внаслідок залиття у розмірі 45 555,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1 600,00 грн. ОСОБА_1 у лютому 2021 року засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у вищевказаній справі, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскаржувані судові рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року - 2 270,00 грн. Ціна позову у даній справі становить 45 555,00 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (227 000,00 грн), а тому у розумінні ЦПК України справа є малозначною. Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, яким, за загальним правилом, виключається можливість перегляду ухвалених у ній судових рішень судом касаційної інстанції. Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено. Касаційна скарга та додані до неї матеріали містять посилання на випадки, передбачені підпунктами «а», «б», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявник у касаційній скарзі не довів факт існування суперечності висновків судів відносно судової практики Верховного Суду з цього питання. Доводи заявника полягають у його незгоді з оцінкою судами зібраних у справі доказів та встановлених обставин, однак не обґрунтовують фундаментальність вирішених у справі правових питань. Посилання заявника у касаційній скарзі на підпункт «б» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, відхиляються судом, оскільки заявником не надано доказів на підтвердження того, що за його участю відкрито провадження у іншій справі, у якій він позбавлена можливості спростувати обставини, встановленні оскаржуваним судовим рішенням. Разом із цим доводи касаційної скарги про те, що справа становить значний суспільний інтерес, у зв`язку з тим, що спори про відшкодування шкоди, завданої залиттям, виникають доволі часто, не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення, тому що це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Щодо доводів заявника про те, що справа має для нього виняткове значення Верховний Суд зазначає, що поняття винятковості справи є оціночним та потребує належного обґрунтування. Заявник не навів переконливих доводів, які б свідчили про те, що справа має для нього виняткове значення, а сама по собі вказівка про це у касаційній скарзі не дає підстав для висновку про наявність підстав для відкриття касаційного провадження у малозначній справі. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Верховний Суд урахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі «Azyukovska v. Ukraine» (рішення від 09 жовтня 2018 року «Азюковська проти України»). Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підтвердились, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі. Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Комунального підприємства «Жилсервіс-2» Дніпропетровської міської ради про відшкодування шкоди відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик