Постанова 4824 № 359/3506/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 359/3506/20 Головуючий у суді І інстанції Яковлєва Л.В. Провадження № 22-ц/824/25/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 3 березня2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух), треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Первинна профспілкова організація «Інженерно-технічних фахівців», Всеукраїнська профспілка «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України», про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення із займаної посади, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в с т а н о в и в: У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, в якому просив: визнати незаконним та скасувати наказ № 402/о від 13 квітня 2020 року Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про його звільнення з посади керівника проектів та програм групи з реалізації програм капітального будівництва Державного підприємства обслуговування повітряного руху України за п. 1 ст. 40 КЗпП України;поновити його на вказаній посаді з 13 квітня 2020 року; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за один місяць; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу починаючи з 13 квітня 2020 року до ухвалення рішення у справі та судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу в розмірі 50 000 грн. та сплаченого судового збору в розмірі 840,80 грн. На обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом відповідача за № 1120 від 26 грудня 2020 року на підприємстві введено в дію оновлену організаційну структуру та штатний розпис керівного складу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та наказом № 9 від 08 січня 2020 року затверджено та введено в дію штатний розпис підрозділів головного підприємства Украерорух з 3 лютого 2020 року. 11 лютого 2020 року позивача було попереджено про скорочення посади з 3 лютого 2020 року із додатком до нього у виді переліку вакантних посад станом на 11 лютого 2020 року. В цей же день ОСОБА_1 подав заяву в.о. директору Украероруху про його досягнення в роботі за час роботи на підприємстві та прохання про його працевлаштування. Проте у порушення вимог трудового законодавства відповідач не надав йому переліку всіх вакантних посад на момент надання попередження про звільнення. Неодноразово відповідач листами повідомляв позивача, що штатний розклад відноситься до комерційної таємниці.В результаті, 13 квітня 2020 року наказом № 402/о відповідач звільнив ОСОБА_1 з посади керівника проектів та програм групи з реалізації програм капітального будівництва Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, порушивши вимоги трудового законодавства щодо переважного права працівників на залишенні на роботі, без попередньої згоди виборного профспілкового органу підприємства та вищестоящого виборного органу, не здійснивши повний розрахунок при звільненні. Позивач з 10 березня 2015 року є членом виборного профспілкового органу та головою Первинної профспілкової організації «Інженерно-технічних фахівців». На момент звільнення позивача на підприємстві діяли профспілкові організації: Первинна профспілкова організація «Інженерно-технічних фахівців» та Всеукраїнська профспілка «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України», які не надали згоди на звільнення ОСОБА_1 , тому при звільненні позивача відповідачем порушено вимоги ч. 2 ст. 252 КЗпП України та ст. ст. 39, 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Крім цього, з 25 квітня 2018 року позивач є членом Ради підприємства, а відповідно до п. 7.1 Положення про Раду підприємства звільнення з роботи членів Ради за ініціативою адміністрації допускається тільки за згоди Ради підприємства. Однак Украерорух взагалі не звертався до вказаної ради щодо надання згоди на звільнення позивача. Також відповідно до умов Колективного договору, укладеного між підприємством та профспілковим органом, на позивача поширюється Програма соціального захисту, відповідно п. 1.4 якого гарантіями соціального захисту є: а) працевлаштування за спеціальністю; б) перепідготовка за рахунок коштів Украерорух протягом одного року з наступним працевлаштуванням; в) грошова одноразова допомога при звільненні. Грошова одноразова допомога при звільненні, відповідно п. 2.3.2 Програми соціального захисту, надається працівникові у розмірі, визначеному за формулою: посадовий оклад з урахуванням доплати за знання та постійне використання в роботі іноземної мови помножений на стаж роботи в Украерорух. При цьому її розмір не може бути більшим за 400 000,00 грн. Позивач зазначає, що дана грошова одноразова допомога при звільненні, і в подальшому, йому так і не виплачена відповідачем, у зв`язку з чим порушено його право на отримання передбаченої Програмою соціального захисту гарантії. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Суд визнав незаконним та скасував наказ Державного підприємства обслуговування повітряного руху України за № 402/о від 13 квітня 2020 року щодо звільнення ОСОБА_1 з роботи з 13 квітня 2020 року за скороченням штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України. ПоновивОСОБА_1 з 13 квітня 2020 року на роботі на посаді керівника проектів та програм групи з реалізації програм капітального будівництва Державного підприємства обслуговування повітряного руху України. Стягнув з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 квітня 2020 року по 18 серпня 2020 року включно в розмірі 304 600,92 грн з утриманням обов`язкових податків та зборів в порядку, визначеному Податковим кодексом України, витрати з оплати правничої допомоги в розмірі 50 000 грн, витрати з оплати судового збору в розмірі 840,80 грн. Рішення в частині поновлення на роботі допустив до негайного виконання. Суд стягнув з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь держави Україна судовий збір в розмірі 1681,60 грн. В іншій частині позовних вимогпро допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяц суд першої інстанції відмовив. Ухвалюючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулось з чисельними порушеннями КЗпП України та Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», у зв`язку з чим вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування наказу № 402/о про звільнення з 13 квітня 2020 року та поновлення на роботі є обґрунтованими, підтверджні належними та допустимими доказами. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, в.о. директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України Ярмак А.М. подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати, з мотивів повного дотримання роботодавцем чинного законодавства при звільненні працівника, вважає позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, і просив ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Як на підставу своїх вимог посилається на те, що на виконання вимог ст. 49-2 КЗпП України 11 лютого 2020 року ОСОБА_1 було письмово попереджено про скорочення посади із 3 лютого 2020 року з переліком всіх вакантних посад по підприємству. ОСОБА_1 не подав відповідачу заяви про переведення на жодну з запропонованих вакантних посад, тому 13 квітня 2020 року наказом № 402/0 його було звільнено та проведено повний розрахунок, видано трудову книжку. Також при звільненні позивача Украерорух виконав вимоги законодавства та звернувся з поданням щодо надання згоди до Первинної профспілкової організації «Інженерно-технічних фахівців» та Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України», проте профспілки, всупереч ч. 7 ст. 43 КЗпП України, необґрунтовано відмовили у наданні згоди на звільнення позирвача. Представник позивача - адвокат Клименко К.О. подала відзив на апеляційну скаргу, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. У відзиві на апеляційну скаргу, крім повторення порушень трудового законодавства відповідачем при звільненні позивача з роботи, адвокат зазначає, що позивач неодноразово звертався до відповідача щодо надання йому нового штатного розпису за для реалізації своїх трудових прав. Перелік вакантних посад позивачу було надано 11 лютого 2020 року разом з попередженням про звільнення від 3 лютого 2020 року, тобто на часі частина вакантних посад, що була актуальна станом на 3 лютого 2020 року була вже зайнята. Позивач очікував проведення конкурсу вакантних посад за процедурою, що діяла на підприємстві при переведенні та прийнятті на роботу. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У даній справі вирішувався трудовий спір, судом з'ясовувались питання дотримання роботодавцем законодавства при звільненні працівника за п. 1 ст. 40 КзПП України. Право на працю громадян України, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та захист від незаконного звільнення закріплено та гарантується основним Законом України, яким є Конституція України (ч. 1, 6 ст. 43) та Кодексом законів про працю України. Згідно ст.5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у п.п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України). Згідно з ч.ч. 1- 3 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. При розгляді справи в суді, відповідно дост. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупностівідповідно до ч.ч. 1, 2ст. 89 ЦПК України. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 починаючи з 11 листопада 1999 року по день звільнення працював у відповідача на посадах апарату управління (а.с. 224 т. 1). Згідно із наказом ДП Украерорух за № 1120 від 26 грудня 2019 року, на підставі оновленої організаційної структури відповідача, погодженої 23 грудня 2019 року Міністерством інфраструктури України, у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці, з метою регулювання виробничих та трудових відносин, підвищення ефективності управління підприємством, з 26 грудня 2019 року введено оновлену організаційну структуру Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та штатний розпис керівного складу підприємства (а.с. 86 т. 1, а.с. 17 т. 2). За наказом відповідача № 9 від 08 січня 2020 року затверджено штатний розпис підрозділів головного підприємства Украероруху та введено в дію з 03 лютого 2020 року. Директора, адміністративного директора, керівників структурних підрозділів, безпосередньо підпорядкованих директору, зобов`язано розробити та надати на затвердження оновлені положення про структурні підрозділи та посадові інструкції підпорядкованих працівників до 20 січня 2020 року (а.с. 81 т. 1, а.с. 21 т. 2). Письмове попередження про скорочення посади з 03 лютого 2020 року та наступне вивільнення разом з переліком вакантних посад станом на 11 лютого 2020 року позивач отримав 11 лютого 2020 року (а.с. 97-113 т. 1). В цей же день, ОСОБА_1 подав заяву в.о. директору Украероруху про його досягнення в роботі за час роботи на підприємстві та прохання про його працевлаштування в Украерорусі (а.с. 114 т. 1). На неодноразові заяви та запити позивача щодо надання йому переліку вільних посад відповідач відмовляв, мотивуючи тим, що штатний розклад відноситься до комерційної таємниці. Наказом ДП Украерорух за № 402/о від 13 квітня 2020 року позивача звільнено з роботи на посаді керівника проектів та програм групи з реалізації програм капітального будівництва Украероруху з 13 квітня 2020 року за скороченням штату працівників згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, зобов`язано виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі одного середньомісячного заробітку на підставі ст. 44 КЗпП України (а.с. 125 т. 1). Даний наказ отримано ОСОБА_1 в день звільнення, про що свідчить його власноручний розпис із запереченнями на вказаному наказі. Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. З позовом до суду ОСОБА_1 звернувася 7 травня 2020 року, тобто в строки передбаченіч. 1 ст. 233 КЗпП України. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції керувався пукнтом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 22, 39, 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ратифікованоїЗаконом України від 17 липня 1997 року за № 475/97-ВР, статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди», статятми 62, 64 Господарського кодексу України, нормамиКЗпП України та ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» за № 2 від 12 червня 2009 року, пукнтом 32 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» за № 9 від 06 листопада 1992 року, пукнтом 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілю-вання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, як-от: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників. Підставами припинення трудового договору, відповідно п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, серед іншого є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41). Згідно ч. 1 ст. 32 та ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. Відповідно до ч. 1 ст. 62 ГК України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами, та підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис згідно до норм ч. 3 ст. 64 ГК України. Розглядаючи трудові спори, пов`язані із звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. Позивач, 14, 15 та 23 січня 2020 року звертався до відповідача з проханням надати для ознайомлення новий штатний розпис,знаючи про прийнятий 26 грудня 2019 року наказ № 1120, яким введено з 26 грудня 2019 року оновлену організаційну структуру Украероруху та штатний розпис керівного складу підприємства, а також про наказ № 9 від 08 січня 2020 року, яким з 03 лютого 2020 року введено в дію новий штатний розпис, (а.с. 81, 84 т. 1). Отримавши відповідь від 30 січня 2020 року за № 2-03/54/20, позивач дізнався, що новий штатний розпис головного підприємства не надавався у зв`язку з відсутністю підпорядкованих структурних підрозділів у новій організаційній структурі підприємства (а.с. 85 т. 1). А тому до моменту отримання від роботодавця письмового попередження про скорочення посади та майбутнє вивільнення, ОСОБА_1 не знав про скорочення займаної ним посади. 11 лютого 2020 року, після отримання вказаного попередження від 03 лютого 2020 року разом з переліком вакантних по підприємству посад станом на 11 лютого 2020 року, ОСОБА_1 звернувся із заявою на ім`я в.о. директора Украероруху ОСОБА_3 , якою проінформував роботодавця про бажання в подальшому працювати у підприємстві, просив сприяти його працевлаштуванню, зважаючи на вагомий, багаторічний досвід, професійні навики та вміння, а також досягнуті здобутки для Украерорух під його керівництвом.Також повідомляв про чисельні порушення трудового законодавства на підприємстві з моменту затвердження нового штатного розпису (ст. 42 КЗпП України), приховування штатного розпису і недоведення його змісту до відома працівників, прийняття на роботу сторонніх осіб в порушення Процедури відбору персоналу при переведенні та прийнятті на роботу, затверджену наказом № 317 від 09 квітня 2019 року, тощо (а.с. 114 т. 1). Отримавши відповідь від 04 березня 2020 року за № 1-23.2/2076/20, що штатний розпис підприємством визнано комерційною таємницею, а тому не може бути наданим на запит ОСОБА_1 , підприємство діє на підставі і у порядку ст. 49? КЗпП України та роз`яснено право позивача при звільненні скористатись Програмою соціального захисту, зазначеного у додатку 19 до Колективного договору (а.с. 116 т. 1). Судом було встановлено, що повторно 17 лютого та 03 березня 2020 року позивач звертався до в.о. директора підприємства з заявами про порушення норм трудового законодавства щодо ОСОБА_1 , які виразились у приховуванні від нього з січня 2020 року всіх вакантних посад, на які він міг претендувати, працевлаштування на ці посади в період до вручення позивачу письмового попередження про наступне скорочення і вивільнення (з 03 по 11 лютого 2020 року) сторонніх осіб в порушення Процедури відбору персоналу при переведенні та прийнятті на роботу, затверджену наказом № 317 від 09 квітня 2019 року, ненаданні інформації та вимог для зайняття певних посад (а.с. 117, 120 т. 1). На дані звернення отримано формальні відповіді (а.с. 118, 121 т. 1). При цьому відповідач не надав суду жодних доказів відмови позивача від переведення на будь-яку іншу посаду на підприємстві з числа запропонованих. Також 18 лютого 2020 року позивач звернувся до Центральної ради Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» за захистом порушуваних трудових прав (а.с. 119 т. 1). Із запитами до відповідача, в тому числі і з вимогою про надання для відома та виконання вимог, передбачених КЗпП України та Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» нового штатного розпису в період часу з січня до квітня 2020 року також звертався президент Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» (а.с. 90, 93, 95). Однак і за наслідком цих звернень Украерорух не надав запитуваного документа - штатного розпису (а.с. 91, 92, 94 т. 1). Судом було вірно встановлено, що ні позивач у справі, ні профспілкові органи, що діють на підприємстві, не були ознайомлені з новим штатним розписом, у зв`язку з чим ОСОБА_1 не мав змоги ознайомитись з усім переліком введених і вакантних посад. Доказів протилежного суду сторонами не надано. Вказане свідчить про приховування від ОСОБА_1 всіх вакантних посад на підприємстві з січня до квітня 2020 року та порушення роботодавцем вимог ч. 1 ст. 42 КЗпП України. З наданих під час розгляду справи сторонами поясненьсудом встановлено, що до моменту звільнення ОСОБА_1 на керівні посади в Украерорусі були прийняті як сторонні особи, так і з числа раніше працюючих. Ці посади позивачу не пропонувались. Доказів протилежного суду сторонами не надано. Частиною 1 та п. 3 ч. 2 ст. 42 КЗпП України визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації. На підприємстві діяла Процедура відбору персоналу при переведенні та рийнятті на роботу, затверджена наказом № 317 від 09 квітня 2019 року. Наведене не заперечується і не спростовується сторонами у справі. Знаючи про це, позивач очікував інформації про вимоги до кандидатів, які претендують на вакантні посади та очікував відкриття цих посад та конкурсний відбір з урахуванням досвіду, безперервного стажу, спеціалізації та професіоналізму щодо переведення на керівну посаду згідно нового штатного розпису. В листі № 945 від 23 січня 2020 року ДП Украерорух повідомило Президента Всеукраїнської профспілки про те, що відповідно п. 2.2 Процедури відбору персоналу при переведенні та прийнятті на роботу, затвердженої наказом № 317 від 09 квітня 2019 року, під час прийняття на роботу працівників на керівні посади та на вакантні посади окремих напрямків діяльності підприємства вимоги Процедури не застосовуються (а.с. 91 т. 1). Цим підтверджено, що станом на 23 січня 2020 року вказана вище Процедура була чинною і не скасованою. Доказів протилежного, як то доведення до відома працівників підприємства такого наказу, суду не надано. Листом № 965 від 06 березня 2020 року, за наслідком розгляду звернення Президента Всеукраїнської профспілки Смольського О.В. , останньому доведено до відома, що на підставі наказу № 1134 від 28 грудня 2019 року Процедура відбору персоналу при переведенні та прийнятті на роботу, затверджена наказом № 317 від 09 квітня 2019 року, визнана такою, що втратила чинність (а.с. 89 т. 1, а.с. 125, 126 т. 2). Але суду не надано жодних належних і допустимих доказів, якими б представник відповідача підтвердив факт видачі наказу № 1134 саме 28 грудня 2019 року та його подальшого доведення до відома всіх працівників підприємства. Тобто, про скасування Процедури позивачу та профспілковому органу стало відомо лише в березні 2020 року, про що останні зазначили в судовому засіданні. Відтак, ОСОБА_1 правомірно очікував від роботодавця дій, передбачених Процедурою відбору персоналу при переведенні та прийнятті на роботу та розраховував на конкурс, проте заяву на зайняття вакантної посади не подавав, оскільки через необізнаність з новим штатним розписом не був обізнаним, які ж саме існують керівні посади на які він, як наслідок, може претендувати. Також представником відповідача не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту доведення до відома працівників ДП Украерорух, в тому числі позивачу, про скасування Процедури відбору персоналу при переведенні та прийнятті на роботу. Суд вірно вказав, що перелік вакантних посад, що надані позивачу з попередженням про звільнення, не можна вважати повним, оскільки з моменту прийняття рішення про його звільнення, оформленого попередженням (03 лютого 2020 року) до дня вручення самого попередження (11 лютого 2020 року) минув час, протягом якого відбувались працевлаштування на керівні посади у підприємстві. На підприємстві діяв Колективний договір між адміністрацією ДП обслуговування повітряного руху та профспілками (зі змінами та доповненнями, внесеними протягом 2015-2020 років) в редакції від 01 лютого 2020 року, згідно п. 12.5, 12.7 якого профспілки зобов`язані здійснювати контроль за станом охорони праці на підприємстві та контроль за виконанням адміністрацією Кодексу законів про працю (а.с. 139 - 167 т. 1). Згідно із ч. 1-3 ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілки, їх об`єднання беруть участь у розробленні державної політики зайнятості населення, державних та територіальних програм зайнятості, проводять спільні консультації з цих проблем з роботодавцями, їх об`єднаннями, а також з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пропонують заходи щодо соціального захисту членів профспілок, які вивільняються в результаті реорганізації або ліквідації підприємств, установ, організацій, здійснюють контроль за виконанням законодавства про зайнятість. Права і повноваження профспілок щодо забезпечення захисту працівників від безробіття та його наслідків визначаються законодавством і колективними договорами та угодами. У разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. На виконаня вказаних вимог законодавства відповідач звертався до Голови ППО «ІТФ» та ВП «ФПАРІЗ України» з поданням від 27 березня 2020 року про надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 (а.с. 122 т. 1), але з порушенням строків звернення. Представник Всеукраїнської профспілки - президент Смольський О.В. в засіданні зазначив, що жодної, передбаченої законом інформаці та співпраці між профспілковими органами та адміністрацією ДП Украерорух проведено не було, консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму, не проводились. Згідно ч. 3 ст. 252 КЗпП України та ч. 3 ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок). ОСОБА_1 був обраний головою Первинної профспілкової організації «Інженерно-технічних фахівців» назборах 10 березня 2015 року згідно даних рішення про обрання (а.с. 77 т. 1). 13 квітня 2020 року на засіданні Первинної профспілкової організації «Інженерно-технічних фахівців» прийнято рішення, про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 з займаної посади на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 127-131 т. 1). Дане рішення адресовано 16 квітня 2020 року в.о. директора ДП Украерорух ОСОБА_3 за вихідним № ІТФ-326 (а.с. 130 т. 1). Рішенням Всеукраїнської профспілки «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України» від 14 квітня 2020 року також відмовлено у наданні згоди на звільнення позивача (а.с. 132 т. 1). Дане рішення 16 квітня 2020 року надіслано в.о. директора ДП Украерорух Ярмаку А.М. та отримано останнім 16 квітня за вхідним № 1848/1/20 (а.с. 133 т. 1). Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 247 КЗпП України виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації надає згоду або відмовляє в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з працівником, який є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації, у випадках, передбачених законом. Згідно ч. 1, 4 ст. 43 КЗпП України та ч. 1, 4 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний термін обгрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником. Орган первинної профспілкової організації повідомляє роботодавця про прийняте рішення у письмовій формі у триденний термін після його прийняття. У разі пропуску цього терміну вважається, що профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору. Рішення профспілкових органів, надані за наслідком подання ДП Украерорух, прийнято вчасно, а саме в межах 15 днів, а тому є легітимним. Відповідно ч. 7 ст. 43 КЗпП України та ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обгрунтованим. У разі, якщо в рішенні не має обгрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки. Встановлено, що рішення профспілок від 13 та14 квітня 2020 року за своїм змістом є досить обґрунтованими (а.с. 127-129, 131-134, т. 1). Дані рішення роботодавцем отримано 16 квітня 2020 року, тоді як позивача звільнено 13 квітня 2020 року, що свідчить про порушення ДП Украерорух вимог ч. 1, 4 ст. 43 КЗпП України та ч. 1, 4 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», оскільки фактично наказ про звільнення ОСОБА_1 видано відповідачем без отримання будь-якого рішення (обґрунтованого чи необгрунтованого) від профспілкових організацій. Крім того, судом першої інстанції також перевірено посилання позивача на те, що у ДП Украерорух діє Рада підприємства. Згідно п.7.1 Положення про Раду Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, затвердженого конференцією трудового колективу від 21 грудня 2017 року, звільнення з роботи членів Ради підприємства за ініціативою адміністрації (роботодавця), окрім дотримання загального порядку, допускається тільки за згодою Ради підприємства (а.с. 55-60 т. 1). Позивача обрано членом Ради підприємства від АУП згідно протоколу конференції трудового колективу Украероруху від 25 квітня 2018 року, (а.с. 61-76 т. 1). Але незважаючи на вказане, відповідач не звертався до Ради підприємства за отриманням згоди щодо звільнення їх члена. Наведене не заперечується сторонами і доказів протилежного суду не надано. Перевіривши доводи відповідача, які не спростовують висновки суду першої інстанції про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з чисельними порушеннями КЗпП України та Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив факт порушення відповідачем процедури звільнення позивача з посади та визнав незаконним і скасував наказ № 402/о від 13 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, поновивши на цій посаді. В апеляційній скарзі відповідач не оспорював рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, витрат на правову допомогу, судового збору, посилаючись виключно на відсутність підстав до поновлення позивача на роботі. За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав до задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах та доводами апеляційної скарги не спростовуються, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення - без змін. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за розгляд справи в апеляційному суді відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться. На підставі викладеного та керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України залишити без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній