Постанова 4824 № 357/6749/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Ратнікова В.М. № 22-ц/824/4494/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа №357/6749/20 04 березня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Левенця Б.Б. при секретарі - Гоін В.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Орєхова О.І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Наталія Іванівна, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби міста Києва та Київської області про визнання паспорту та заповіту недійсним,- в с т а н о в и в: 14 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Наталія Іванівна, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби міста Києва та Київської області про визнання паспорту та заповіту недійсними. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , в м. Пенза (Російська Федерація) померла її рідна тітка ОСОБА_3 , громадянка Російської Федерації, уродженка с. Гарболово, Парголовського району Ленінградської області. У відповідності до законодавства Російської Федерації, за останнім місцем проживання її тітки відкрилась спадщина та заведена спадкова справа. Всіма спадковими справами у Росії займається її рідна сестра ОСОБА_4 , яка після заведення спадкової справи у Росії передала їй свідоцтво про смерть тітки ОСОБА_3 для заведення спадкової справи в Україні, у відповідності до ст.ст. 45, 48 Конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та ст.ст. 70, 71 Закону України «Про міжнародне приватне право», оскільки померлій на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . Поряд з цим, до неї звернулася ОСОБА_2 та повідомила про те, що є спадкоємницею померлої ОСОБА_3 за заповітом. Ознайомившись зі змістом заповіту вона помітила, що вказаним в заповіті місцем проживання померлої ОСОБА_3 є: АДРЕСА_2 , що не відповідає дійсності, адже з кінця 2000 року її тітка є громадянкою Російської Федерації, проживала в Росії і померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Пенза. Звернувшись до приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Наталії Іванівни, яка посвідчувала заповіт померлої ОСОБА_3 , вона з`ясувала, що особу заповідача нотаріус встановлювана на підставі паспорта громадянина України серія НОМЕР_1 , виданого 08.04.2000 року Міським відділом №1 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області. Проте, вказує на те, що з 05.12.2000 року ОСОБА_3 було поновлено у громадянстві Російської Федерації, а тому з вказаної дати вона втратила громадянство України, а її паспорт громадянина України став недійсним і не міг підтверджувати ні особу заповідача, ні її дієздатність, та й взагалі, у відповідності до п. 21 Положення про паспорт громадянина України, мав би бути повернутий до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства. У зв`язку з чим, стверджує, що приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Наталія Іванівна не могла встановити ні особу ОСОБА_3 , ні її дієздатність, ні дійсне її волевиявлення, адже не зрозуміло, чи була це саме ОСОБА_3 , чи її українським паспортом скористалась невідома особа схожої зовнішності та уклала односторонній правочин (заповіт) від її імені. Враховуючи наведене, просила суд: визнати недійсним паспорт громадянина України ОСОБА_3 , серія НОМЕР_1 , виданий 08.04.2000 року Міським відділом №1 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області; визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , посвідчений 18.10.2019 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Наталією Іванівною та стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24.07.2020 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 16 вересня 2020 року. Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16.09.2020 року витребувано у приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Наталії Іванівни належним чином завірену копію заповіту ОСОБА_3 , посвідченого 18.10.2019 року, та документи, на підставі яких посвідчувався цей заповіт, належним чином завірену копію запису в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій про вчинення нотаріальної дії з посвідчення заповіту ОСОБА_3 18.10.2019 року. 16 вересня 2020 року протокольною ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області постановлено закрити підготовче засідання. 16 жовтня 2020 року за вх. №39816 судом отримано від приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Наталії Іванівни, на виконання ухвали суду від 16.09.2020 року, належним чином завірені копії запису в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій про вчинення нотаріальної дії з посвідчення заповіту ОСОБА_3 від 18.10.2019 року та копію заповіту. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2020 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Наталії Іванівни, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби міста Києва та Київської області про визнання паспорту та заповіту недійсним. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 20 січня 2021 року позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2020 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, судом неповно та неправильно встановлені обставин, які мають значення для справи. Рішення постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права. Зазначає, що, констатуючи відповідність заповіту вимогам закону щодо форми та порядку його посвідчення, суд 1-ї інстанції посилається на Правила ведення нотаріального діловодства, які затверджені наказом Міністерства юстиції України від 31.12.2008 року №2368/5, однак, станом на 18.10.2019 року чинними були Правила ведення нотаріального діловодства, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 року №3253/5. Те саме стосується й Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.03.2004 року №283/8882, яка була застосована судом до спірних правовідносин, тоді як чинним був Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5. Також, вказує на те, що 16.09.2020 року суд першої інстанції, розглянувши клопотання представника позивача про забезпечення доказів, постановив ухвалу, якою витребував у приватного нотаріуса Савчук Наталії Іванівни належним чином завірену копію заповіту ОСОБА_3 , посвідченого 18.10.2019 року, документи, на підставі яких посвідчувався цей заповіт, належним чином завірену копію запису в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій про вчинення нотаріальної дії з посвідчення заповіту ОСОБА_3 18.10.2019 року. Однак, приватний нотаріус Савчук Н.І., неповністю виконала ухвалу суду та надала суду лише копію запису в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій про вчинення нотаріальної дії з посвідчення заповіту ОСОБА_3 18.10.2019 року та копію заповіту. Копії документів, на підставі яких посвідчувався заповіт, зокрема, посвідчену копію (витяг) з паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_3 , не було надано до суду, що дає підстави для висновку про відсутність у справах нотаріуса даного документа. Відсутність копії (витягу) документу, за яким нотаріусом було встановлено особу громадянина та на підставі якого нотаріусом посвідчувався оспорюваний заповіт, є порушенням Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 року №3253/5 та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиціїУкраїни від 22.02.2012 року №296/5. Втім, суд першої інстанції не звернув уваги на вищевикладені обставини, та встановив судовим рішенням факт відповідності оспорюваного заповіту вимогам закону. Більше того, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції вказав, що не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні і те, що паспорт ОСОБА_3 був використаний нотаріусом без волі останньої. Проте, позивач про вказані в рішенні суду обставини не стверджував, а відсутність копії паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_3 у у справах нотаріуса може пояснюватися лише відсутністю самого паспорта, а тому неможливо скористатися тим, чого немає. Також, на неповне з`ясування обставин справи вказує те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні послався на дві взаємовиключні правові позиції. Так, суд ніби дійшовши висновку про недійсність паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_3 внаслідок набуття нею громадянства Російської Федерації, вказав, що встановлення особи заповідача на підставі недійсного паспорта свідчить про порушення нотаріусом при вчиненні заповіту вимог ст. 43 Закону України «Про нотаріат», п.13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України і є підставою нікчемності заповіту. При цьому, суд першої інстанції послався на правову позицію, викладену в рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.04.2011 року по справі №6-7184св11 (ЄДРСР №16056606), яку в подальшому було скасовано постановою Верховного Суду України від 26.12.2011 року по справі №6-73цс11 (ЄДРСР N 20968434). Однак, вже далі по тексу суд вказав, що, звертаючись до суду, позивач посилалася саме на ч. 2 ст. 1257 ЦК України щодо визнання заповіту недійсним, оскільки не було встановлено волевиявлення заповідача, яке не було вільним і не відповідало його волі, суд першої інстанції вказує, що відсутність у заповідача паспорта громадянина України не може бути підставою для визнання заповіту недійсним, оскільки у даному випадку, відповідно до ст.43 Закону України «Про нотаріат» та п. 10 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дійнотаріусами України, визначальним для нотаріуса було саме встановлення особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. При цьому суд першої інстанції послався на правову позицію, викладену в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від22.02.2012 року по справі №6-5334св12 (ЄДРСР №21841747). Окремо вказує на те, що з мотивувальної частини оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним паспорта громадянина України, виданого на ім`я ОСОБА_3 , проте, в задоволенні позовних вимоги було відмовлено, без наведення жодного мотиву такого рішення, що є порушенням вимог ст. 265 ЦПК України. У відзиві на апеляційну скаргу приватний нотаріус Білоцерківського нотаріального округу Київської області Савчук Наталія Іванівна просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає про безпідставність тверджень апелянта про те, що заповіт ОСОБА_3 посвідчений 18.10.2019 року з порушенням форми заповіту, так як при його посвідченні нотаріусом була використана форма № 45 " Посвідчувальний напис на заповіті`Додатку № 25 наказу Міністерства юстиції України від 22.12.2010 року № 3253 " Правила ведення нотаріального діловодства". Не відповідає дійсним обставинам справи і твердження позивача щодо порушення порядку посвідчення заповіту, так як він був посвідчений відповідно до вимог ст. 56 " Посвідчення заповітів" Закону України " Про нотаріат" та глави 3 " Посвідчення заповітів" " Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.202 року № 296/5, а саме: була встановлена особа заповідача ОСОБА_3 та перевірена її повна цивільна дієздатність за паспортом громадянина України НОМЕР_1 , виданим Міським відділом № 1 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 08.04.2000 року; перевірено здатність заповідача усвідомлювати значення нотаріальної дії та її наслідків; в результаті проведеної розмови із заповідачем була встановлена повна відповідність волі і волевиявлення заповідача до посвідчення даного заповіту. Вказує, що твердження позивача щодо невиконання нотаріусом ухвали суду в частині надання документів, на підставі яких посвідчувався заповіт ОСОБА_3 , не відповідає дійсності, так як паспорт громадянина України є документом, за яким встановлюється особа, а не документом, на підставі якого посвідчується заповіт. У випадку витребування судом документа, за яким було встановлено особу заповідача ОСОБА_3 , нотаріусом відразу ж була б направлена на адресу суду належним чином завірена копія паспорта ОСОБА_3 , яка зберігається в архіві нотаріуса з другим примірником заповіту, а тому надає копію паспорта до відзиву. У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Капустін Віталій Володимирович повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Любченко Наталія Юріївна проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду 1-ї інстанції залишити без змін. Приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Наталія Іванівна, представник Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби міста Києва та Київської області в судове засідання не з`явилися, про день та час слухання справи судом повідомлялися у встановленому законом порядку, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 18.10.2019 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Наталією Іванівною було посвідчено заповіт ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , що народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Гарболово, Парголовського району, Ленінградської області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , за умовами якого, все майно яке б воно не було б і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати на день смерті, та на що за законом матиме право ОСОБА_3 заповідає ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заповіт містить рукописний напис «заповіт перед підписанням мною прочитаний вголос та особисто підписаний», також містить рукописний підпис та рукописне зазначення ОСОБА_3 . Вказаний заповіт зареєстрований в реєстрі за №532. З реєстру для реєстрації нотаріальних дій вбачається, що 18.10.2019 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Наталією Іванівною було здійснено запис про вчинення нотаріальних дій стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_2 , податковий № НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Міським відділом №1 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області 08.04.2000 року. Судом також встановлено, що 05.12.2000 року ОСОБА_3 було поновлено громадянство Російської Федерації на підставі ч.2 ст.20 Закону Російської Федерації «Про громадянство Російської Федерації», що підтверджується листом заступника начальника управління з питань міграції УВС Росії у Пензенській області від 03.06.2020 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла в м. Пенза (Російська Федерація), що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданим Територіальним відділом записів актів цивільного стану по державній реєстрації смерті в м.Пенза. За фактом смерті ОСОБА_3 нотаріусом м. Пенза ОСОБА_5 заведено спадкову справу №85/2020 та листом від 26.06.2020 року повідомлено ОСОБА_2 про те, що для отримання свідоцтва про право на спадщину їй, як спадкоємцю по заповіту, після 04.07.2020 року необхідно з`явитися до нотаріальної контори та подати відповідну заяву на видачу свідоцтва про право на спадщину. З Витягу зі Спадкового реєстру вбачається, що 20.06.2020 року Другою Білоцерківською міською державною нотаріальною конторою було зареєстровано спадкову справу спадкодавця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Наталія Іванівна, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби міста Києва та Київської області про визнання паспорту та заповіту недійсним, суд першої інстанції посилався на те, що встановлення особи заповідача на підставі недійсного паспорта свідчить про порушення при вчиненні заповіту вимог ст. 43 Закону України «Про нотаріат», п.13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України і визнається підставою нікчемності заповіту. Зазначив, що, звертаючись до суду з позовом, позивачка посилалася саме на ч. 2 ст. 1257 ЦК України щодо визнання заповіту недійсним, оскільки не було встановлено волевиявлення заповідача, яке не було вільним і не відповідало його волі. Проте, відсутність у заповідача паспорта громадянина України не може бути підставою для визнання заповіту недійсним, оскільки у даному випадку, відповідно до ст.43 Закону України «Про нотаріат» та п. 10 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, визначальним для нотаріуса було саме встановлення особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. Доказів того, що нотаріусом при вчиненні нотаріальної дії не було встановлено особу заповідача позивачем суду не надано. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів в повній мірі погодитись не може, з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає. У силу ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом. Згідно вимог ст.2 Закону України «Про громадянство України» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Відповідно до пункту 1 статті 5 Закону України "Про громадянство України" документами, що підтверджують громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Згідно зі ст.19 Закону України «Про громадянство України» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставами для втрати громадянства України, зокрема, але не виключно, є добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Не вважаються добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки: а) одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав; б) набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновителів унаслідок усиновлення її іноземцями; в) автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства внаслідок одруження з іноземцем; г) автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства про громадянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави. Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного указу Президента України. Статтею 20 Закону України «Про громадянство України» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України користується всіма правами і несе всі обов`язки громадянина України. Розділом ІІІ Указу Президента України «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України»від 01 квітня 2016 року № 215 встановлено, що для припинення громадянства України внаслідок його втрати територіальні органи Державної міграційної служби України, дипломатичні представництва чи консульські установи України готують та подають: а) подання про втрату громадянства України; б) документ, що підтверджує перебування особи у громадянстві України; в) один із таких документів: - документ, що підтверджує добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, разом із документом, який підтверджує, що на момент такого набуття громадянин України досяг повноліття (у випадку, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 19 Закону); - документ, який підтверджує, що особа набула громадянство України на підставі статті 9 Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів (довідка територіального органу Державної міграційної служби України, дипломатичного представництва чи консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство відповідно до абзацу першого пункту 2 частини другої статті 9 Закону, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття його до громадянства України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують; інформація територіального органу Державної міграційної служби України про те, що іноземець, який подав декларацію про відмову від іноземного громадянства, не повернув паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави; інформація про те, що на момент прийняття до громадянства України існували підстави, за наявності яких особа не приймається до громадянства України; інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані на підтвердження виконання умов прийняття до громадянства України); - документ, який підтверджує, що громадянин України добровільно вступив на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є загальним військовим обов`язком чи альтернативною (невійськовою) службою; г) документ, який підтверджує, що громадянин України внаслідок втрати громадянства України не стане особою без громадянства. Такий документ не вимагається в тому випадку, коли оформлення документів про припинення громадянства України внаслідок втрати здійснюється відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 19 Закону. Розділом ІV вказаного Указу встановлено, що у разі виявлення підстави для втрати громадянства України особою, яка постійно проживає за кордоном, дипломатичне представництво чи консульська установа України готує подання про втрату особою громадянства України та надсилає його разом з документами, передбаченими підпунктами "б" і "в" статті 87 цього Порядку, до Міністерства закордонних справ України. Міністерство закордонних справ України розглядає подання про втрату громадянства України та подані разом з ним документи, надсилає зазначені подання та подані разом з ним документи до Міністерства внутрішніх справ України і Служби безпеки України для перевірки у межах їх компетенції наявності підстави для втрати громадянства України. Міністерство внутрішніх справ України та Служба безпеки України повідомляють про результати перевірки Міністерство закордонних справ України не пізніш як у двомісячний строк з дня одержання документів. У разі підтвердження наявності підстави для втрати громадянства України Міністерство закордонних справ України затверджує подання про втрату громадянства України та надсилає його разом з поданими документами до Комісії при Президентові України з питань громадянства. Загальний строк розгляду Міністерством закордонних справ України, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України заяв і подань з питань громадянства, рішення за якими приймає Президент України, не повинен перевищувати восьми місяців з дня їх надходження. Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених статтею 19 Закону України «Про громадянство України» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), є дата видання відповідного указу Президента України. Судом встановлено, що до 05.12.2000 року ОСОБА_3 була громадянкою України та отримала відповідний паспорт громадянина України у встановленому законом порядку. Доказів зворотного позивачем не надано та матеріали справи їх не містять. З наданого суду листа заступника начальника Управління з питань міграції УВС Росії у Пензенській області від 03.06.2020 року вбачається, що 05.12.2000 року ОСОБА_3 було поновлено громадянство Російської Федерації на підставі ч.2 ст.20 Закону Російської Федерації «Про громадянство Російської Федерації». Тобто, в даному випадку відбулося автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства про громадянство іноземної держави. Судом не встановлено, а позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що, набувши 05.12.2000 року громадянство Російської Федерації , ОСОБА_3 та/або Державна міграційна служба України та/або Міністерство закордонних справ України, дипломатичне представництво чи консульська установа України подавали до Комісії при Президентові України з питань громадянства відповідне подання разом з документами про втрату громадянства України ОСОБА_3 та за результатами якого Президентом України було видано відповідний указ про втрату ОСОБА_3 громадянства України. У зв`язку з чим, правових підстав вважати, що ОСОБА_3 втратила громадянство України на підставі ст.19 Закону України «Про громадянство України» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) немає. Пунктом 37 Інструкції щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженої наказом МВС України від 17 серпня 1994 року (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що гасяться і вважаються недійсними паспорти, зокрема, осіб, які виїхали на постійне проживання за кордон або вибули з громадянства України. До знищення паспортів у заявах форми №1 вказуються дата (місяць, рік) та обставини знищення кожного з таких паспортів. Якщо знищені паспорти видавались іншими органами внутрішніх справ, то до цих органів надсилаються повідомлення форми №14, на підставі яких у заявах форми №1 вказується, коли, ким знищені паспорти та обставини знищення, після чого з діючої картотеки такі заяви вилучаються і вміщуються до архівної картотеки. Знищення недійсних паспортів здійснюється шляхом їх спалення не рідше одного разу на місяць за актом комісії, призначеної начальником органу внутрішніх справ. Комісія до знищення паспортів перевіряє внесення до заяв форми №1 відміток про знищення кожного з них, а також надсилання повідомлень про це у випадках, коли такі паспорти видавались іншими органами внутрішніх справ. В актах зазначаються серії та номери паспортів, прізвища та ініціали громадян, а також відомості про те, ким та коли були видані паспорти. Акти затверджуються начальником органу внутрішніх справ або його заступником. Таким чином, з системного аналізу вказаних норм права чітко вбачається, що у разі втрати особою громадянства України, в порядку встановленому законодавством України, виданий паспорт громадянина України вважається недійсним, в силу прямої вимоги закону. Особа, яка втратила громадянство України відповідно до Закону України «Про громадянство України», зобов`язана у порядку та строки, встановлені законодавством про громадянство України, повернути паспорт відповідному органу, що здійснив його оформлення та видачу, а у разі його неповернення у добровільному поряду паспорт підлягає вилученню, поверненню державі та знищенню в примусовому порядку. Таким чином, підсумовуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки Президентом України Указ про втрату ОСОБА_3 громадянства України не видавався, то відсутні правові підстави для висновку про те, що ОСОБА_3 у 2000 роках вибула з громадянства України, а тому доводи апеляційної скарги позивачки та висновки суд першої інстанції про те, що паспорт громадянина України ОСОБА_3 є недійсним в силу вимог закону - є безпідставними, так як не грунтуються на встановлених дійсних обставинах справи, наданих та досліджених в судовому засіданні доказах та вимогах закону. Доказів того, що ОСОБА_3 у зв`язку з набуттям громадянства Російської Федерації повернула паспорт громадянина України відповідному органу, що здійснив його оформлення та видачу та/або його було вилучено в примусовому порядку, повернено державі Україна та знищено, матеріали справи не містять та позивачем суду не надано. Згідно зі ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження особи на випадок її смерті. Відповідно до приписів ст.1247 ЦК України загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем та посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними в ст.ст. 1251-1252 цього Кодексу. Статтею 1257 ЦК України встановлено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Таким чином, з системного аналізу даних норм ЦК України вбачається, що за своєю суттю заповіт є одностороннім правочином, підпорядковується загальним правилам про вчинення правочинів та визнання їх недійсними. Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно зі ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Зі змісту оспорюваного заповіту вбачається, що він складений у письмовій формі, в ньому зазначено місце, дату та час складання, він підписаний заповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київськоїобласті Савчук Наталією Іванівною і зареєстрований в реєстрі за номером

532. Належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 чи нотаріусом в момент підписання оспорюваного заповіту було недодержано вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, матеріали справи не містять. Частиною 2 статті 1248 ЦК України встановлено, що нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Зі змісту оспорюваного заповіту вбачається, що текст заповіту записаний нотаріусом за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, а заповідач підтвердила, що заповіт записаний з її слів і нею вголос прочитаний, про що свідчить власноручний підпис та напис заповідача у заповіті, дійсність яких позивачка не оспорює. Таким чином, заповітОСОБА_3 ,посвідчений 18.10.2019 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Наталією Іванівною відповідно до вимог діючого законодавства. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що правових підстав для визнання вказаного заповіту недійсним немає. Доводи скарги про те, що не зрозуміло чи під час посвідчення заповіту була саме ОСОБА_3 , чи її українським паспортом скористалась невідома особа схожої зовнішності та уклала односторонній правочин (заповіт) від її імені, колегія суддів відхиляє, оскільки будь яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що паспорт громадянина України ОСОБА_3 було втрачено та/або викрадено у вказаний період, і за даним фактом вона зверталася до відповідних правоохоронних органів, позивачем суду не надано, а тому вказані доводи позивачки є припущенням, а рішення суду не може грунтуватись на припущеннях. Крім того, до відзиву на апеляційну скаргу приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Наталією Іванівною було надано завірену копію паспорта громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , серія НОМЕР_3 , виданий 08 квітня 2000 року Міським відділом Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області, який був наданий заповідачем при посвідченні оспорюваного заповіту. Необгрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що на момент складання заповіту приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Наталія Іванівна, яка посвідчувала заповіт померлої ОСОБА_3 , не вставила дієздатність останньої, з огляду на таке. Відповідно до ч.1 ст.1234 ЦК України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. У відповідності до ст.3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. Як вбачається з тексту заповіту його було складено 18.10.2019 року. Зі слів ОСОБА_3 до підписання заповіт прочитаний вголос заповідачем і власноручно підписаний нею в присутності приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Наталії Іванівни, яка його і посвідчила. Перед підписанням заповіту дієздатність заповідача нотаріусом було перевірено. Статтею 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Позивачем не доведено шляхом надання належних та допустимих доказів тих обставин, що під час складання оскаржуваного заповіту волевиявлення ОСОБА_3 не було вільним і не відповідало її волі. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Наталія Іванівн, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби міста Києва та Київської області про визнання паспорту та заповіту недійсним. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення Білоцерківского міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2020 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Наталія Іванівна, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби міста Києва та Київської області про визнання паспорту та заповіту недійсним. Керуючись ст. 4 Конституції України, Законом України «Про громадянство України», ст.ст.202, 203, 215, 1233, 1234, 1247, 1248, 1257 ЦК України, ст.ст. 263,367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Савчук Наталія Іванівна, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби міста Києва та Київської області про визнання паспорту та заповіту недійсним - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови. Повний текст судового рішення складено 05 березня 2021 року. Головуючий: Судді: