Постанова 4870 № 909/47/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "25" лютого 2021 р. Справа №909/47/20 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючої судді Орищин Г.В. суддів Галушко Н.А. Желіка М.Б. секретар судового засідання Федорів Н.В. розглянув апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.11.2020 (суддя Шкіндер П.А., повний текст рішення складено 27.11.2020, м. Івано-Франківськ) у справі №909/47/20 за позовом першого заступника керівника Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області, м. Надвірна, Івано-Франківська область до відповідача 1 Назавизівська сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області с.Назавизів, Надвірнянський район, Івано-Франківська область до відповідача 2 Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Івано-Франківської філії ПАТ "Укртелеком" , м. Івано-Франківськ про визнання недійсним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним договору про оренду нежитлового приміщення, зобов`язання звільнити нежитлове приміщення за участю представників: прокурор Пиць Н.В., від відповідачів не з`явились. 21.01.2020 до Господарського суду Івано-Франківської області звернувся перший заступник керівника Надвірнянської місцевої прокуратури Івано-Франківської області із позовом до відповідачів Назавизівської сільської ради та Публічного акціонерного товариства (надалі ПАТ) «Укртелеком» в особі Івано-Франківської філії ПАТ «Укртелеком» про: 1) визнання недійсним та скасування рішення Назавизівської сільської ради від 12.02.2013 за №14 про укладення договору оренди приміщення з ПАТ «Укртелеком» в особі Івано-Франківської філії ПАТ «Укртелеком»; 2) визнання недійсним договору №199/27-13 від 12.02.2013 про оренду нежитлового приміщення загальною площею 6,45 кв.м, розташованого в приміщенні Назавизівської загальноосвітньої школи І ІІІ ступенів Надвірнянського району Івано-Франківської області за адресою: вул. Грушевського, 53, с. Назавизів, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, поштовий індекс 78425; 3) зобов`язання відповідача-2 звільнити вищезазначене нежитлове приміщення. Позовні вимоги мотивовано тим, що оспорюване рішення сільської ради та укладений на його підставі договір оренди суперечать вимогам чинного законодавства, а саме ЦК України, ГК України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України «Про освіту» та постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності», оскільки приміщення, які знаходяться в Назавизівській загальноосвітній школі І ІІІ ступенів, не можуть бути об`єктом оренди для їх використання з метою надання послуг фіксованого зв`язку. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 17.11.2020 в позові у даній справі відмовлено. Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з наступного: 1) з матеріалів даної справи та зі змісту позовної заяви випливає, що позивач просить визнати недійсним та скасувати рішення Назавизівської сільської ради №14 від 12.02.2013 про укладення договору оренди на приміщення з ПАТ «Укртелеком» в особі Івано-Франківської філії ПАТ «Укртелеком». Однак, таке рішення приймалось виконавчим комітетом, а не сільською радою, а зазначені органи не є тотожними; 2) позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову; відповідно до ст. 83 ГПК України, суд не має права виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання про це заінтересованої сторони; від позивача не надходило клопотання про уточнення чи зміну позовних вимог, з огляду на вищенаведене в сукупності місцевий господарський суд визнав заявлену позивачем вимогу про визнання недійсним та скасування рішення сільської ради необґрунтованою, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні й інших позовних вимог, які є похідними від основної; 3) позивач, всупереч положенням статті 55 Конституції України, статтей 73, 74 ГПК України, не довів порушення його прав та інтересів оспореними рішенням та договором; 4) з приводу заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності у цій справі, суд зазначив, що з огляду на відмову у позові з підстав його необґрунтованості, відповідна заява відповідача не підлягає задоволенню. Прокурор, не погодившись з вказаним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій послався на те, що вирішуючи спір, місцевий господарський суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, а також неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим просив вказане рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задоволити. У своїй апеляційній скарзі прокурор послався на наступне: 1) як вбачається із інформації Назавизівської сільської ради, викладеної у листі від 26.11.2020 за №02-23/296 (долучений до апеляційної скарги), її виконавчий комітет не мав статусу юридичної особи ні станом на момент прийняття оспорюваного рішення, ні на час звернення з позовом та був виконавчим органом у структурі Назавизівської сільської ради. Враховуючи наведене, позов прокурором пред`явлено до належної юридичної особи, тобто Назавизівської сільської ради. Крім того, з вказаного листа вбачається, що станом на 12.02.2013 сільською радою не приймалося жодних рішень про делегування виконавчому комітету повноважень сільської ради в частині розпорядження комунальним майном і такими повноваженнями виконавчий комітет не був наділений. За таких обставин оспорюване рішення прийнято з порушенням компетенції виконавчого комітету Назавизівської сільської ради. Вказане в сукупності є підставою для визнання його недійсним та скасування на підставі ст. 21 ЦК України, ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»; 2) суд безпідставно визнав похідними позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди та зобов`язанням звільнити приміщення від позовної вимоги про визнання недійсним та скасування рішення сільської ради. Даний висновок суду суперечить постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, відповідно до якої для витребування майна на підставі ст. 388 ЦК України не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. Крім того, незважаючи на те, що спірний договір оренди був укладений між сільською радою та відповідачем-2 на виконання оскаржуваного рішення виконавчого комітету сільської ради, прокурором при зверненні до суду із позовом у даній справі наведено окреме, самостійне обґрунтування незаконності договору оренди з посиланням на ст. 203, 215 ЦК України; 3) суд безпідставно послався на недоведеність тієї обставини, що спірне приміщення розташоване в приміщенні Назавизівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Однак, даний факт був встановлений рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 14.11.2019 у справі № 909/875/19 за позовом Надвірнянської місцевої прокуратури в інтересах Назавизівської сільської ради до ПАТ «Укртелеком» в особі Івано-Франківської філії ПАТ «Укртелеком» про зобов`язання повернути Назавизівській сільській раді нежитлове приміщення Назавизівської ЗОНІ І-ІІІ ступенів площею 6,45 кв.м.; 4) не заслуговують на увагу висновки суду про недоведеність прокурором порушення його прав, як обов`язкової передумови задоволення позовних вимог. Предметом розгляду даної справи стали правовідносини щодо договору оренди нежитлового приміщення комунальної форми власності, укладеного між ПАТ «Укртелеком» та Назавизівською сільською радою, як такого, що укладений з порушенням норм чинного законодавства. Враховуючи те, що Назавизівська сільська рада є стороною оспорюваного договору оренди, у даній справі вона набула статусу відповідача, а тому, виходячи з викладеного, не може виступати у якості позивача, який міг би самостійно звернутись із відповідною позовною заявою, чи в інтересах якої міг би пред`явити позов прокурор. Будь-якого іншого органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, які є предметом розгляду у вказаній справі на даний час не існує; 5) клопотання відповідача-2 щодо застосування строків позовної давності у даній справі є необґрунтованим, оскільки у даному випадку позов було пред`явлено прокурором як самостійним позивачем, тому перебіг позовної давності почався з моменту, коли про порушення інтересів держави дізнався саме він, тобто з лютого 2019 року. Відповідачі не подали відзивів чи письмових пояснень на апеляційну скаргу, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судових засідань у даній справі. Зважаючи на наведене та те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, враховуючи те, що явка учасників судового процесу не визнавалася обов`язковою, колегія суддів вважає, що розгляд апеляційної скарги можливо здійснити без участі представників відповідачів. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне: За приписами статті 162 ГПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у численних постановах, зокрема, у постанові від 09.07.2020 у справі № 922/404/19, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. При цьому, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Предметом позову у даній справі є три матеріально-правові вимоги прокурора: 1) про визнання недійсним та скасування рішення відповідача-1 (Назавизівської сільської ради) від 12.02.2013 за №14; 2) про визнання недійсним договору оренди №199/27-13 від 12.02.2013. укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2; 3) про зобов`язання відповідача-2 звільнити вищезазначене нежитлове приміщення. Відповідно до ч.2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Як зазначалося вище, підставами позову у даній справі є твердження прокурора про те, що оспорюване рішення сільської ради та укладений на його підставі договір оренди суперечать вимогам чинного законодавства, а саме ЦК України, ГК України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України «Про освіту» та постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності», оскільки приміщення, які знаходяться в Назавизівській загальноосвітній школі І ІІІ ступенів, не можуть бути об`єктом оренди для їх використання з метою надання послуг фіксованого зв`язку. При цьому, у позовній заяві (а.с. 5, зворот), прокурор безпосередньо покликається на те, що «оскільки договір оренди укладено на виконання рішення органу місцевого самоврядування, то без скасування такого рішення в установленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання недійсним відповідного договору». Позовна заява не містить окремих підстав, якими прокурор обґрунтовує позовну вимогу про зобов`язання відповідача-2 звільнити орендоване нежитлове приміщення, зокрема, покликань на ст. 388 ЦК України, як про це стверджує прокурор в апеляційній скарзі. З огляду на вищенаведене в сукупності, враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди та про звільнення орендованого нежитлового приміщення є похідними від позовної вимоги про визнання недійсним рішення Назавизівської сільської ради №14 від 12.02.2013. З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє доводи, викладені прокурором в апеляційній скарзі про те, що кожна з позовних вимог, заявлених ним у даній справі, містить самостійні підстави. Як вбачається з доводів, викладених прокурор у позові та з додатків до позовної заяви, в основу позову покладено наступні фактичні обставини: Рішенням Виконавчого комітету Назавизівської сільської ради №14 від 12.02.2013 вирішено укласти з ПАТ «Укртелеком» в особі Івано-Франківської філії ПАТ «Укртелеком» договір оренди на приміщення площею 6,45 кв.м. для надання послуг фіксованого зв`язку, що знаходиться по вул. Грушевського, 53 в с.Назавизів Надвірнянського району Івано-Франківської області терміном на 2 роки 11 місяців з 11.02.2013 по 31.12.2015 (а.с. 21). Вказаним рішенням також передбачено встановлення орендної плати в розмірі 64,50 грн. щомісячно. 12.02.2013 між ПАТ «Укртелеком» в особі Івано-Франківської філії ПАТ «Укртелеком» (орендар) та Назавизівською сільською радою (орендодавець) укладено договір оренди №199/27-13, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування приміщення, яке розташоване в с.Назавизів Надвірнянського району загальною площею 6,45 кв.м., для розміщення в ньому АТС. Орендна плата встановлена в розмірі 64,5 грн. в місяць (п. 1.1). Відповідно до п.11.1 договору, термін його дії визначено до 31.12.2015 (а.с. 23-26). 12 лютого 2013 року згідно вищевказаного договору складено акт прийому - передачі, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв об`єкт оренди, а саме, частину приміщення загальноосвітньої середньої школи с. Назавизів по вул. Грушевського, 53 загальною площею 6,45 кв.м. (а.с. 27). Матеріали справи свідчать про те, що вказаний договір сторонами реально виконувався (акти наданих послуг за період з серпня 2018 року по вересень 2019 року, а.с. 36-49). Згідно даних технічного паспорту на приміщення Назавизівської загальноосвітньої школи по вул. Грушевського, 53 в с. Назавизів, Надвірнянського району, власником є територіальна громада с.Назавизів в особі Назавизівської сільської ради, реєстраційний номер 32440262, інвентарний номер 11922 (а.с. 18-22). Також з матеріалів даної справи вбачається, що у провадженні Господарського суду Івано-Франківської перебувала справа №909/875/19 за позовом Надвірнянської місцевої прокуратури в інтересах Назавизівської сільської ради до відповідача ПАТ «Укртелеком» в особі Івано-Франківської філії ПАТ «Укртелеком» про зобов`язання повернути Назавизівській сільській раді нежитлове приміщення Назавизівської ЗОШ І-ІІІ ступенів площею 6.45 м.кв. шляхом підписання акту прийому-передачі. Вказаний позов був обґрунтований спливом строку договору оренди. Рішенням суду від 14.11.2019 у вказаній справі в позові було відмовлено. При цьому, суд виходив з положень ст. 204 ЦК України, яка закріплює принцип правомірності правочину, тобто, договору оренди №199/27-13 від 12.02.2013, та тієї обставини, що строк дії вказаного договору було продовжено після 31.12.2015, оскільки відповідач продовжував користуватися приміщенням, сплачував оренду плату, а жодна із сторін не повідомляла іншу про намір припинити орендні правовідносини. 12.02.2019 Назавизівська сільська рада направила Івано-Франківській філії ПАТ "Укртелеком" заяву, у якій запропонувала звільнити орендоване приміщення. Докази надсилання вказаної заяви відсутні. 04.03.2019 та 25.07.2019 комісіями у складі уповноважених осіб сільської ради було складено акти про те, що приміщення, яке орендується ПАТ «Укртелеком» зачинено, доступ до нього відсутній. Прокурор у позовній заяві зазначив, що приміщення, яке безпосередньо орендується ПАТ «Укртелеком» в особі Івано-Франківської філії ПАТ «Укртелеком», площею 6,45 кв.м. є лабораторною кабінету біології Назавизівської загальноосвітіьої школи І - III ступенів (кабінету №15). Відповідно до положень ч.3 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Аналогічні положення закріплено у ч. 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" зазначається, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Відповідно до ст. 10 вказаного Закону, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Згідно зі ст. 11 цього Закону, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. У статті 51 також зазначено, що виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету. Виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 6 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради. Отже, з вказаного слідує, що сільська рада та виконавчий комітет сільської ради (у разі його створення) є окремими органами, які мають власні повноваження та приймають власні окремі рішення. Колегія суддів наголошує, що зі змісту позовної заяви прокурора вбачається, що основною позовною вимогою у даній справі є вимога про скасування конкретного рішення Назавизівської сільської ради, однак, до матеріалів даної справи прокурором долучено рішення Виконавчого комітету Назавизівської сільської ради з ідентичним номером та датою. Незважаючи на це, з огляду на положення ч.2 ст. 237 ГПК України, суд не може самостійно змінити предмет позову у даній справі та на власний розсуд змінити зазначений прокурором у позові орган-видавник рішення на інший орган. Відповідні дії суду порушували би принцип диспозитивності, закріплений у ст. 14 ГПК України. Колегія суддів наголошує, що для зазначених висновків суду не має значення та обставина, чи Виконавчий комітет Назавизівської сільської ради мав статус окремої юридичної особи, чи ні. Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.3 вказаної статті, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Як було зазначено вище, до своєї апеляційної скарги прокурор долучив лист Назавизівської сільської ради від 26.11.2020 за №02-23/296, на підставі якого він доводить перед судом наступні обставини: - станом на момент прийняття оспорюваного рішення виконавчого комітету Назавизівської сільської ради , а також на час звернення прокурора з позовом у даній справі виконавчий комітет сільської ради не мав статусу юридичної особи, а існував як виконавчий орган у структурі сільської ради; - станом на 12.02.2013 сільською радою не приймалося жодних рішень про делегування виконавчому комітету повноважень сільської ради в частині розпорядження комунальним майном і такими повноваженнями виконавчий комітет не був наділений. Однак, в тексті апеляційної скарги прокурором не наведено жодних доводів, які би пояснювали неможливість з`ясування вказаних обставин прокурором при поданні позову у даній справі та поданні аналогічного листа (чи інших доказів, які би підтверджували відповідні обставини) до суду першої інстанції. Таким чином, оскільки прокурор не довів виняткових обставин для подання відповідного доказу в розумінні ч.3 ст. 269 ГПК України, колегія суддів не приймає цей доказ. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у позовних вимогах, які сформовані прокурором із вищенаведеними порушеннями. При цьому, суд наголошує на тому, що прокурор не позбавлений права повторно звернутись до суду із позовом, у якому позовні вимоги би відповідали фактичним обставинам справи, на які він покликається, а також, кожна з яких була б належним чином обґрунтована самостійними підставами для задоволення, у випадку, якщо прокурор так вважає. Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалено відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 129, 269, 271, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В : Відмовити в задоволенні апеляційної скарги заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.11.2020 у справі №909/47/20 залишити без змін. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст. 287, 288 ГПК України. Справу повернути в Господарський суд Івано-Франківської області. Повний текст постанови складено 05.03.2021. Головуюча суддя Г.В. Орищин суддя Н.А. Галушко суддя М.Б. Желік