Постанова Київський апеляційний суд № 760/28582/19

справа № 760/28582/19 головуючий у суді І інстанції Оксюта Т.Г. провадження № 22-ц/824/3652/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди. Свої вимоги мотивував тим, що 04.06.2019 року о 16:33 год. з вини відповідача, який керував автомобілем Audi A3, д.н. НОМЕР_1 , на вул. Протасів Яр, 15 у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої автомобіль позивача CITROEN C4, д.н. НОМЕР_2 , отримав механічні пошкодження. Вина відповідача підтверджується постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 03.07.2019 року. Станом на час ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована полісом обов`язкового страхування АМ/9731189 в ПАТ «НАСК «Оранта», яка сплатила позивачу страхове відшкодування у розмірі 96 194,48 грн.Відповідно до висновку експерта №228 за результатами проведення автотоварознавчої експертизи від 26.06.2019 року ринкова вартість автомобіля CITROEN C4, д.н. НОМЕР_2 складає 274 166,64 грн., вартість відновлювального ремонту складає 543 258,08 грн., вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу 285 123,04 грн., а вартість матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу CITROEN C4, д.н. НОМЕР_2 складає 274 166,64 грн. Відповідно до висновку експерта №228/2 за результатами проведення автотоварознавчої експертизи від 17.09.2019 року вартість автомобіля CITROEN C4, д.н. НОМЕР_2 в пошкодженому стані складає 58 259,36 грн. Враховуючи, що страховою компанією позивачу виплачено суму в розмірі 96 194,48 грн., яка є недостатньою для повного відшкодування завданої шкоди, відповідач зобов`язаний сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 119 712,80 грн.. Крім того, позивач вважає, що відповідач повинен сплатити на його користь, відповідно до ст. 625 ЦК України 3% річних в сумі 1 134,07 грн. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_3 , матеріальну шкоду в сумі 119 712,80 грн., витрати за проведення автотоварознавчого дослідження в сумі 6 500,00 грн., витрати на правничу допомогу в сумі 12 000,00 грн., та судовий збір в сумі 1 197,13 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , через представника - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким зменшити розмір стягнення матеріальної шкоди. При цьому зазначає, що висновок експерта № 228/2 від 17.09.2019 року складений експертом Таракановим Ю.Ю. є помилковим, необ`єктивним. Розмір відновлювального ремонту є завищеним, а оцінка вартості ліквідних запчастин заниженою. Крім того, вважає, що судом першої інстанції безпідставно стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 000 грн., оскільки послуги надано не адвокатом, а фізичною особою-підприємцем. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзиву до суду не надходило. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц). Враховуючи вищезазначене, оскільки в даній справі ціна позову становить 127 383, 68 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 04.06.2019 року о 16:33 год. по вул. Протасів Яр, 15 в м. Києві, керуючи автомобілем марки Audi A3, д.н. НОМЕР_1 , не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням, в результаті чого скоїв виїзд на зустрічну смугу руху через подвійну суцільну лінію дорожньої розмітки, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем CITROEN C4, д.н. НОМЕР_2 та Audi A6, д.н. НОМЕР_3 , що призвело до механічних пошкоджень трьох транспортних засобів з матеріальними збитками, чим порушив вимоги п.п. 2.3 б), 12.1 ПДР України, тобто вчинив правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП. Дана ДТП сталася з вини водія ОСОБА_1 який керував автомобілем Audi A3, д.н. НОМЕР_1 . Постановою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 03.07.2019 року відповідача ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340,00 грн. на користь держави. Згідно ч.6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Внаслідок ДТП автомобілю позивача CITROEN C4, д.н. НОМЕР_2 було завдано механічних пошкоджень. Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 була застрахована в ПАТ НАСК «Оранта» на підставі полісу обов`язкового страхування АМ/9731189. 06.06.2019 року позивач звернувся до ПАТ НАСК «Оранта» із заявою про виплату страхового відшкодування. ПАТ НАСК «Оранта» здійснила виплату страхового відшкодуванням в розмірі ліміту відповідальності (за вирахуванням франшизи 1 500,00 грн.) в сумі 96 194,48 грн. Позивач просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду в сумі 119 712,80 грн., що є різницею між розміром заподіяної шкоди та виплаченим розміром страхового відшкодування, на що слід зазначити наступне. З метою встановлення вартості матеріального збитку позивач звернувся до судового експерта Тараканова Ю.Ю. та згідно висновку експерта №228 за результатами проведення автотоварознавчої експертизи від 26.06.2019 року, складеного судовим експертом Таракановим Ю.Ю., матеріальний збиток завданий власникові автомобіля CITROEN C4, д.н. НОМЕР_2 в результаті його пошкодження при ДТП, що сталося 04.06.2019 року, станом на 19.06.2019 року складає 274 166,64 грн. У вказаному висновку зазначено, що ринкова вартість автомобіля CITROEN C4, д.н. НОМЕР_2 складає 274 166,64 грн., вартість відновлювального ремонту складає 54 3258,08 грн., вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу 285 123,04 грн., а вартість матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу CITROEN C4, д.н. НОМЕР_2 складає 274 166,64 грн. Згідно висновку експерта №228/2 за результатами проведення автотоварознавчої експертизи від 17.09.2019 року, складеного судовим експертом Таракановим Ю.Ю., вартість ліквідних та працездатних залишків автомобіля CITROEN C4, д.н. НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження при ДТП, що сталося 04.06.2019 року станом на 19.06.2019 року складає 58 259,36 грн. Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий суд виходив з того, що з відповідача на користь позивача, відповідно до ст. 1194 ЦК України підлягає стягненню матеріальна шкода в сумі 119 712,80 грн., як різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, виходячи з розрахунку: 274 166,64 грн. (ринкова вартість автомобіля) - 96 194,48 грн. (виплачена сума страхового відшкодування) - 58 259,36 грн. (вартість автомобіля в пошкодженому стані) = 119 712,80 грн.). В цій частині позовні вимоги суд першої інстанції вважав доведеними та обґрунтованими належними, достовірними та допустимими доказами. Крім того, суд першої інстанції вважав, що вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних за період з 04.06.2019 року по 01.10.2019 року в сумі 1 134,07 грн. задоволенню не підлягають, оскільки, положення статті 625 ЦК не застосовуються до даних правовідносин. При перевірці висновків суду першої інстанції, у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, заподіяна неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утримання бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» N6 від 27.03.92 року, «володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини. Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за правилами відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки, а коли цьому сприяла винна поведінка володільця (не була забезпечена належна охорона і т.п.), відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, що протиправно заволоділа цим джерелом, і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них». Апелянт у апеляційній скарзі заперечуючи проти вимог позивача зазначив, що під час проведення автотоварознавчого дослідження №228/2 від 17.09.2019 року та визначення розміру вартості ліквідних запчастин експертом було невірно визначено коефіцієнт зносу належного позивачу автомобіля, що на думку відповідача, свідчить про необ`єктивність чи помилку експерта. Колегія суддів вважає необґрунтованими вказані посиланнями апелянта, з огляду на наступне. Порядок проведення оцінки майна регламентується положеннями Закону України «Про оцінку майна» та Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року №142/5/2092. Дослідивши висновок експерта №228 за результатами проведення автотоварознавчої експертизи від 26.06.2019 року та висновок експерта №228/2 за результатами проведення автотоварознавчої експертизи від 17.09.2019 року, виконаними на замовлення позивача, суд вірно встановив відсутність підстав для визнання їх необґрунтованими чи такими, що суперечить іншим матеріалам справи, оскільки будь яких порушень Закону України «Про оцінку майна» та «Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів» під час проведення вказаних досліджень встановлено не було. Колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції, що оцінка проведена з дотриманням вимог закону, оскільки належних та допустимих доказів на спростування цих висновків матеріали справи не містять. Відповідно до ч.3 ст. 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи. Натомість, відповідачем висновок експертизи наданої позивачем в порядку передбаченому діючим законодавством спростовано не було, будь якого іншого висновку, який би підтверджував його заперечення суду надано не було. А отже, його доводи в частині невірного включення (не включення) деяких запчастин та визначення їх вартості під час проведення оспорюваної експертизи є лише припущеннями. За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно з ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. За таких обставин, підстави для визнання висновків експерта поданих позивачем необґрунтованими або такими, що суперечать іншим матеріалам справи чи викликають сумніви в їх правильності та призначення повторної експертизи, відповідно до вимог ч.2 ст.113 ЦПК України у суду першої інстанції були відсутні. Згідно ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). З матеріалів справи вбачається, що ПАТ НАСК «Оранта» здійснила виплату страхового відшкодування позивачу в розмірі ліміту відповідальності (за вирахуванням франшизи 1 500,00 грн.) в сумі 96 194,48 грн. і різниця між розміром заподіяної шкоди та виплаченим розміром страхового відшкодування становить 119 712,80 грн.. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню матеріальна шкода в сумі 119 712,80 грн.. (274166,64 грн. (ринкова вартість автомобіля) - 96 194,48 грн. (виплачена сума страхового відшкодування) - 58 259,36 грн. (вартість автомобіля в пошкодженому стані), оскільки будь які докази на спростування вказаного розміру та необхідність його зменшення матеріали справи не містять. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що доводи апелянта в цій частині не спростовують вказаних висновків суду та не містять підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення в цій частині. Стосовно доводів апеляційної скарги в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд зауважує наступне. Судом першої інстанції встановлено, що позивачем на підтвердження надання йому правничої допомоги долучено копію довіреності на представництво інтересів (а.с. 6), копію договору №06/09/2019-ЦС про надання юридичних послуг від 06.09.2019 року укладеного між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , копію додаткової угоди №1до договору №06/09/2019-ЦС про надання юридичних послуг від 06.09.2019 року, копію квитанції до прибуткового касового ордера №06/09/19 від 06.09.2019 року на суму 12 000,00 грн., копію акта виконаних робіт від 08.10.2019 року (а.с. 41-48). За таких обставин, суд першої інстанції вважав, що позивачем підтверджено належними та допустимими доказами понесення ним витрат на правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн., тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, визначені ст. 137 ЦПК України. Відповідно до частини 1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат». У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення». При цьому, колегія суддів враховує, що у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18 (провадження № 61-13573св19) вказано, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що позивачем не надано до суду належних доказів, які підтверджують понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про те, що договір про надання юридичних послуг укладено з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права. Вказаний висновок відповідає висновку Верховного Суду у справі № 638/7748/18 від 23 листопада 2020 року. А відтак, рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає скасування, з ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Отже, враховуючи, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, і під час перегляду справи апеляційним судом було встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового судового рішення провідмову у задоволенні вказаних позовних вимог. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2020 року в частині стягнення витрат на правничу допомогу - скасувати та ухвалити нове судове рішення в цій частині провідмову у задоволення вказаних позовних вимог. В іншій частині рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська В.А. Нежура