Постанова 4824 № 758/488/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 758/488/21 Головуючий у І інстанції Анохін А.М. Провадження №22-ц/824/5021/2021 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 02 березня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Ігнатченко Н.В., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Подільського районного суду м. Київ від 22 січня 2021 року за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з Державного підприємства водних шляхів «Укрводшлях» нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, ВСТАНОВИВ: у січні 2021 року заявник звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з Державного підприємства водних шляхів «Укрволшлях» нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, у якій заявник просив видати судовий наказ про стягнення з державного підприємства водних шляхів «УКРВОДШЛЯХ» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у сумі 92 680,06 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 20 027,55 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у сумі 7 188,07 грн. та витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 9 000,00 грн., а загалом 128 895,68 грн.. Ухвалою Подільського районного суду м. Київ від 22 січня 2021 року у видачі судового наказу відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу суду та видати судовий наказ про стягнення з державного підприємства водних шляхів «УКРВОДШЛЯХ» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у сумі 92 680,06 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 20 027,55 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у сумі 7 188,07 грн. та витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 9 000,00 грн., а загалом 128 895,68 грн. Заяник посилається на незаконність ухвали суду, так як компенсація втрати частини доходів у зв`язку порушенням строків їх виплати входять до структури заробітної плати та їх стягнення підлягає розгляду в порядку наказного провадження. Також заявник зазначає, що витрати на правову допомогу відносяться до судових витрат відповідно до ч. З ст. 133 ЦПК України та розподіляються між сторонами відповідно до ст. 137 та ст. 141 ЦПК України. Вказані витрати не відносяться до вимог, що наведені у ст. 161 ЦПК України, проте обов`язково зазначаються у судовому наказі відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 168 ЦПК України. В порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило. Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до вимог ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що вимога заявника про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 7188,07 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 9000,00 грн. в межах наказного провадження не може бути об`єднана з вимогами, які передбачені ст. 161 ЦПК України, оскільки такі вимоги не є безспірними. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають нормам процесуального права та матеріалам справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку. У статті 165 ЦПК України наданий вичерпний перелік підстав для відмови у видачі судового наказу. Відповідно до ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; 4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 9) заяву подано з порушенням правил підсудності. Отже, вказана норма не передбачає можливості відмовити у видачі судового наказу, якщо суд вбачає наявність спору між сторонами. При цьому, судом першої інстанції не зазначено, на підставі яких документів він прийшов до висновку про наявність між сторонами спору. До заяви про видачу судового наказу ОСОБА_1 надані: копія трудової книжки із записами про роботу в ДПВШ «УКРВОДШЛЯХ» у період з 02 листопада 2009 року по 30 вересня 2020 року (а.с.9), копія наказу про прийняття на роботу №446/0 від 02 листопада 2009 року (а.с.10), копія наказу про звільнення № 192-0 від 28 вересня 2020 року (а.с.12), копії розрахункових листів січня 2019 року -вересень 2020 року (а.с.13-23), копії виписок за картковим рахунком клієнта з АТ «Укрсиббанк» (а.с.24-27), розрахунок компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (а.с.37). Як роз`яснено у п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження" №14 від 23 грудня 2011 року, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати, судовий наказ може бути видано не лише на суму заборгованості із заробітної плати, а й на суму компенсації за порушення строків її виплати, оскільки вона входить до структури заробітної плати. До заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо. Не допускається розгляд вимог про стягнення заробітної плати у разі наявності спору щодо розміру заборгованості чи права на її отримання. Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не звернув уваги на вищевикладені обставини та прийшов до передчасного висновку, що компенсація втрати частини доходів у зв`язку порушенням строків їх виплати не підлягає розгляду в порядку наказного провадження. Щодо стягнення витрат на правову (правничу) допомогу, судова колегія вважає зазначити наступне. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких в числі інших належать і витрати на професійну правничу допомогу. Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до положень ч.ч. 2, 3 статті 137 ЦПКУкраїни, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 168 ЦПК України встановлено, що у судовому наказі зазначається сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника. З матеріалів справи вбачається, що до заяви про видачу судового наказу додано докази надання адвокатом Баганом Т.Г. послуг ОСОБА_1 з підготовки заяви про видачу судового наказу на суму 9000,00 грн., а саме: копія договору про надання правничої допомоги від 22 грудня 2020 року № 20/20 (а.с.29), розписка про отримання коштів (гонорару) (а.с.35), звіт №1 наданих послуг згідно договору №20/20 від 22 грудня 2020 року (а.с.36). Аналізуючи вищенаведені норми права, колегія суддів приходить до висновку, що витрати на правову допомогу є складовою частиною судових витрат, які у разі документального підтвердження підлягають стягненню на користь заявника при задоволенні заяви про видачу судового наказу, який по суті є особливою формою судового рішення. При цьому, колегія суддів зауважує на тому, що у разі незгоди боржника із можливим стягненням з нього витрат по оплаті за надану правову допомогу на підставі судового наказу, боржник має право на підставі ст. 170 ЦПК України подати до суду заяву про скасування судового наказу. Вказаного суд першої інстанції не врахував та прийшов до помилкового висновку, що стягнення витрат на правову допомогу не може бути розглянута в рамках наказного провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвала про відмову у видачі судового наказу постановлена суддею з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково. Ухвалу Подільського районного суду м. Київ від 22 січня 2021 року про відмову у видачі судового наказу - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 02 березня 2021 року. Суддя-доповідач Д.О. Таргоній Судді: С.А. Голуб Н.В. Ігнатченко