Постанова 4823 № 751/7430/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 02 березня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 751/7430/20 Головуючий у першій інстанції Ченцова С. М. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/349/21 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючої-судді Шитченко Н.В., суддів Бобрової І.О., Висоцької Н.В., із секретарем Зіньковець О.О., заявник: ОСОБА_1 , заінтересована особа: Відділ реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради, розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 листопада 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту права власності на будинок, місце ухвалення судового рішення м. Чернігів, дата складення повного тексту ухвали суду першої інстанції 20 листопада 2020 року. У С Т А Н О В И В: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася із заявою, в якій просила, розглянувши справу в порядку окремого провадження, встановити факт, що вона є єдиним власником на виділену із спільної часткової власності 3/5 частину будинку загальною площею 101,6 кв.м, а саме: передпокій площею 9,8 кв.м, кухню площею 12,9 кв.м, кімнату площею 8,8 кв.м, кімнату площею 9,8 кв.м, кімнату площею 28,1 кв.м, коридор площею 10,2 кв.м, кімнату площею 14 кв.м, ванну площею 7 кв.м, вбиральню площею 1 кв.м, а також господарські будівлі: погреб площею 5,4 кв.м, гараж площею 24 кв.м, погреб площею 2,24 кв.м, літню кухню площею 11,5 кв.м, сарай площею 4,5 кв.м, які розташовані по АДРЕСА_1 . У мотивування заявлених вимог зазначала, що на підставі свідоцтва про право на спадщину від 03 листопада 1988 року та договору дарування від 09 лютого 1989 року є власником 3/5 частин будинку по АДРЕСА_1 , який перебуває у спільній частковій власності. Інші 2/5 частин належать ОСОБА_2 та її двом неповнолітнім дітям. Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15 липня 2020 року затверджено мирову угоду, згідно з якою виділено родині ОСОБА_3 в натурі 2/5 частин будинку загальною площею 76,8 кв.м та припинено право спільної часткової власності між нею та іншими співвласниками. Указувала, що після затвердження мирової угоди належні їй на праві окремої приватної власності 3/5 частин будинку також автоматично виділено в натурі. Проте, управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради відмовило провести державну реєстрацію права власності належної їй частки з посиланням на те, що вищенаведеною ухвалою суду про затвердження мирової угоди не було встановлено виділу в натурі 3/5 часток з одночасним припиненням спільної часткової власності та описом об`єктів, які підлягають виділу в натурі. На її думку, відмовою у проведенні державної реєстрації права власності грубо порушуються її майнові права. Ухвалою від 20 листопада 2020 року Новозаводський районний суд м. Чернігова відмовив у відкритті провадження за заявою адвоката Дасюк С.В. в інтересах ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту права власності на будинок. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржувану ухвалу, як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції, указуючи про наявність спору про право, не взяв до уваги ту обставину, що після припинення права спільної часткової власності на підставі затвердженої мирової угоди належна заявниці 3/5 частина будинку автоматично стала окремою одиницею власності як самостійний об`єкт нерухомого майна, виділеного із спільної часткової власності. Скаржниця зазначає, що відмова управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради лише перешкоджає їй у державній реєстрації вже набутого нею права власності, а не породжує спір про право. В ухвалі суду про затвердження мирової угоди чітко зазначено про припинення спільної часткової власності, в ній лише не указано опису об`єктів, які підлягають виділу їй, як власниці. Наголошує на порушенні судом процесуальних норм, оскільки одночасно з копією ухвали про відмову у відкритті провадження їй було повернуто й саму заяву разом з додатками, хоча в оскаржуваній ухвалі мови про повернення заяви не йдеться. Крім того, всупереч ч. 2 ст. 186, ст. 272 ЦПК України, районним судом не були дотримані строки винесення оскаржуваної ухвали та направлення її копії. Заінтересованою особою відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення заявниці та її представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Дійшовши висновку про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту права власності на будинок, районний суд виходив з того, що з поданої заяви вбачається спір про право, який може вирішуватися лише в порядку позовного провадження. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства. У справі встановлено, що ОСОБА_1 звернулася із заявою, в якій просила встановити факт, що вона є єдиним власником на виділену із спільної часткової власності 3/5 частину будинку загальною площею 101,6 кв.м, яка розташована по АДРЕСА_1 (а.с. 1-3). З доданої до заяви копії ухвали Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15 липня 2020 року вбачається, що у провадженні суду перебувала справа за позовом ОСОБА_2 , яка діяла в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , до ОСОБА_1 про виділ частки житлового будинку в натурі та визнання права власності (а.с. 21-24). Наведеною ухвалою була затверджена мирова угода, укладена між сторонами 14 липня 2020 року, згідно з якою, зокрема, сторони домовились про виділ в натурі 2/5 частин будинку, загальною площею 76,8 кв.м, по АДРЕСА_1 та визнання права власності за ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в рівних частках за кожним відповідно до варіанту, запропонованому у висновку експерта від 14 лютого 2020 року № 06-20; припинено право спільної часткової власності між позивачами та відповідачем на житловий будинок та господарські споруди, що розташовані по АДРЕСА_1 . Також мировою угодою було узгоджене питання користування земельними ділянками, належними сторонам на праві власності. Додані до заяви ОСОБА_1 матеріали свідчать про те, що остання у 2020 році двічі зверталась до Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради щодо реєстрації права власності на належні їй 3/5 частин житлового будинку з господарськими будівлями, проте їй було відмовлено у проведенні державної реєстрації права з посиланням на те, що в ухвалі Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15 липня 2020 року не встановлений виділ в натурі з одночасним припиненням спільної часткової власності та описом об`єктів, які підлягають виділу/поділу заявниці (а.с. 25-26, 28). Вважаючи, що відмовою управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради провести державну реєстрацію права власності порушуються її майнові права, ОСОБА_1 звернулась із заявою про встановлення юридичного факту права власності на будинок, в якій просила встановити, що є єдиним власником на виділену із спільної часткової власності 3/5 частину будинку, указавши конкретні житлові та нежитлові приміщення будинку і господарські споруди, власниками яких вона являється. Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України в порядку окремого провадження розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідний порядок застосовується, зокрема, якщо встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов`язується із наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. Перелік юридичних фактів, які встановлюються в порядку окремого провадження, передбачений ч.ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України. Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Верховний Суд у своїй постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19 указав, що визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду (ч. 4 ст. 315 ЦПК України). Заявниця, скеровуючи заяву до суду, у якості заінтересованої особи зазначила відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради, оскільки саме указаний орган наділений повноваженнями здійснювати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та до якого зверталась ОСОБА_1 з приводу проведення державної реєстрації належної їй на праві власності 3/5 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 . Управління адміністративних послуг відмовило ОСОБА_1 у здійсненні державної реєстрації права власності, надавши письмові відповіді про неможливість її проведення, що, на переконання колегії суддів, свідчить про оспорювання/невизнання даною установою наявності у заявниці законного права для проведення державної реєстрації належної їй частини нерухомого майна. По суті доводи заяви ОСОБА_1 зводяться до необхідності виділу її частки нерухомого майна в натурі з описом конкретних об`єктів, які підлягають виділу. Про неможливість реєстрації права власності за заявницею через відсутність такого виділу повідомило ОСОБА_6 і Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради. Проте, суд першої інстанції правильно указав, що виділ частки з майна співвласників може відбуватись лише в порядку позовного провадження, а відповідачами у справі мають бути співвласники нерухомого майна. Наявний між учасниками спір про право є окремим предметом доказування та має здійснюватися шляхом подання до суду відповідного позову. Отже, посилання заявниці на те, що спір між сторонами відсутній, а спільна часткова власність припинена, не беруться до уваги апеляційним судом з огляду на те, що виділ частки заявниці в судовому порядку не здійснювався, чого сама ОСОБА_1 не заперечує. Зважаючи на наведене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що районний суд правильно указав про відсутність правових підстав для відкриття провадження за заявою ОСОБА_1 на підставі ч. 4 ст. 315 ЦПК України, оскільки із заяви про встановлення юридичного факту вбачається спір про право. Доводи апеляційної скарги про недотримання районним судом положень ч. 2 ст. 186, ст. 272 ЦПК України не приймаються до уваги колегії суддів, оскільки порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи. За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції під час вирішення питання про відкриття провадження у справі вірно застосовані норми чинного цивільного процесуального права, ухвала постановлена з додержанням вимог закону, і підстави для її скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 листопада 2020 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 04 березня 2021 року. Головуюча: Судді: