Постанова 4806 № 308/12667/19

Справа № 308/12667/19 П О С Т А Н О В А Іменем України 25 лютого 2021 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: головуючого судді Куштана Б.П. (доповідача), суддів: Бисаги Т.Ю. і Джуги С.Д., з участю секретаря Волощук В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 27 січня 2020 року (у складі судді Данка В.Й.) за позовом акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : У листопаді 2019 р. АТ КБ «ПриватБанк» (надалі - Банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позов мотивовано тим, що згідно з укладеного договору № б/н від 31.10.2011 р. відповідач отримав від Банку кредит у розмірі 3200 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які розміщено на офіційному сайті Банку в мережі інтернет за адресою https://privatbank.ua, Пам`яткою клієнта та Тарифами складає між ним і Банком Договір банківського обслуговування. ОСОБА_1 узяті на себе зобов`язання не виконував, у зв`язку з чим станом на 30.09.2019 р. Банк нарахував йому заборгованість в розмірі 31 820,67 грн. із яких: 1 588,58 грн. заборгованість за кредитом; 26 540,63 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 1 700 грн. заборгованість за пенею та комісією; 500 грн. штраф (фіксована частини); 1 491,46 грн. штраф (процентна складова). Посилаючись на це, Банк просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 31 820,67 грн. і судовий збір у розмірі 1921 грн. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 27 січня 2020 р. позов Банку задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 31.10.2011 р. у розмірі 1 588,58 грн. і 1 921 грн. у відшкодування судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмолено. Суд виходив із того, що з відповідача належить стягнути фактично отриману суму кредитних коштів у межах заявленої суми заборгованості за тілом кредиту. На це рішення Банк подав апеляційну скаргу в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення місцевого суду в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення таких вимог у повному обсязі. Узагальнені та доречні доводи апеляційної скарги зводяться до наступного: -сторонами при укладені кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору; -сторони узгодили розмір відсоткової ставки, пені та штрафів у підписані відповідачем довідці про умови кредитування із використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», відтак у цій частині позовні вимоги належить задовольнити в повному обсязі. Відповідач не подавав заперечень на позовні вимоги Банку Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. Банк був присутній у судовому засіданні, яке відбулося 25 лютого 2021 р., відповідач повідомлявся про судове засідання, однак повістка адресована йому повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній», однак Відповідач був повідомлений шляхом розміщення оголошення про виклик на офіційному вебсайті судової влади України (а.с.144,145) Апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, із таких мотивів. Із матеріалів справи видно, що на обґрунтування своїх вимог Банком було подано «Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку», яку було підписано ОСОБА_1 (а.с.6). У цій анкеті-заяві зазначено, що така заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які розміщено на офіційному сайті Банку в мережі інтернет за адресою https://privatbank.ua, Пам`яткою клієнта та Тарифами складає між ОСОБА_1 і Банком Договір банківського обслуговування. Отже, цією заявою доводиться факт звернення відповідача до Банку за отриманням банківських послуг. Проте, анкета-заява не містить інформації про те, яку саме послугу заявник просить надати. До позовної заяви Банком додано Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.7-30). Із розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 30.09.2019 р. заборгованість за кредитом усього склала 31 820,67 грн. (а.с.5). Із указаного розрахунку вбачається, що останній платіж із погашення за кредитом здійснено позичальником 28.04.2018 р. (а.с.4 зворот). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з ч.1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку Банк). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (зокрема, грошові кошти, у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно з ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги, просив стягнути тіло кредиту, відсотки, пеню, комісію а також неустойку (штрафи). Встановлено, що в наданій Банком анкеті-заяві не зазначено суму кредитного ліміту, а також процентну ставку, тобто розмір відсотків за користування кредитом. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме наданий позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов і Правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи, на момент підписання анкети-заяви, взагалі містили умови, зокрема, щодо одностороннього збільшення суми кредитного ліміту, сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Колегія суддів вважає, що в цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст. 634 ЦК України, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», а приєднані до позовної заяви Умови та Правила не містять тих умов надання послуг, на які посилається позивач у позовній заяві. За таких обставин і без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір кредитного ліміту, сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, колегія суддів зауважує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання Банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві, яка безпосередньо підписана позичальником. Відтак, позивач не довів факту прийняття відповідачем запропонованих йому умов, зокрема, щодо збільшення розміру кредитного ліміту, щодо розміру відсотків, штрафів. Тобто, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також те, що ОСОБА_1 погодився на збільшення розміру кредитного ліміту та на сплату штрафів за невиконання зобов`язань. Банк не надав належних і допустимих доказів щодо збільшення відповідачеві розміру кредитного ліміту, часу його встановлення. Позивач, вказуючи на збільшення в односторонньому порядку суми кредитного ліміту (посилаючись п. 2.1.1.2.5 Витягу з Умов та Правил надання банківських послуг) не надав доказів проведеного аналізу кредитоспроможності клієнта. Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні вимог про стягнення відсотків, пені, комісії та штрафів у зв`язку з безпідставністю цих позовних вимог через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу в анкеті-заяві. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Відтак, відсутні підстави вважати, що при підписанні анкети-заяви ОСОБА_1 . Банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Оскільки надана позивачем анкета-заява не містить умов про суму кредитного ліміту, строк повернення кредиту (користування ним), не містить відомостей про отримання конкретної картки (серед чотирьох зазначених), порядок сплати неустойки, тому сам по собі розрахунок заборгованості не свідчить про те, що з позичальником досягнуто домовленості про збільшення розміру кредитного ліміту, розмір відсотків, штрафів. Також надана позивачем анкета-заява не містить умов про те, що складовою невід`ємною частиною Договору банківського обслуговування є Паспорт споживчого кредиту. Колегія суддів констатує, що з анкети-заяви підписаної відповідачем не можливо встановити на отримання яких саме банківських послуг було волевиявлення ОСОБА_1 . Указана анкета-заява не містить відомостей, які б вказували на: прохання відповідача отримати саме кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку; домовленість сторін про розмір кредитного ліміту, розмір відсотків за користування кредитом та порядок розрахунків щомісячного платежу; підтвердження видачі позивачем та одержання відповідачем певної кредитної картки. До позовної заяви Банком не було додано Пам`ятки клієнта та Тарифів (невід`ємних складових договору), які б були підписані відповідачем. Приєднані по позовної заяви Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» також відповідачем не підписані та містять інформацію щодо чотирьох кредитних карт «Універсальна», по кожній з яких встановлено різні базові ставки та пеня. Із долучених письмових доказів неможливо встановити тип карти, отриманої відповідачем. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Виходячи з наведеного та враховуючи межі доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що такі доводи висновків місцевого суду не спростовують, а рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні вимог Банку належить залишити без змін. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. 2.Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 27 січня 2020 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. 4.Повне судове рішення складено 04 березня 2021 р. Судді: