Постанова Закарпатський апеляційний суд № 307/2247/19

Справа № 307/2247/19 П О С Т А Н О В А Іменем України 10 лютого 2021 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі головуючого судді КОНДОРА Р.Ю. суддів МАЦУНИЧА М.В., СОБОСЛОЯ Г.Г. за участю секретаря БАЛАЖ Н.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 307/2247/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» і приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Тячівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Тячівського районного суду від 7 листопада 2019 року, повний текст якого складено 7 листопада 2019 року, головуюча суддя Сойма М.М., - встановив: ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діяв адвокат Марич І.Ю., 23.07.2019 звернувся до суду із зазначеним позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (зараз Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк (АТ КБ «ПриватБанк»)) і приватного нотаріуса Дніпропетровського (зараз Дніпровського) міського нотаріального округу Бондар І.М. мотивуючи таким. На підставі договору від 13.04.2006 № MKTWGA00000029 позивач отримав у банку кредит на споживчі цілі в сумі 124941,00 дол. США на строк до 12.04.2010 зі сплатою за користування коштами 1% на місяць на суму залишку заборгованості та інших платежів, відповідно до якого повинен був погашати заборгованість щомісячно в сумі 1440,00 дол. США. На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за договором в іпотеку банку був переданий житловий будинок. Рішенням Тячівського районного суду від 02.11.2017 у справі № 307/1874/17 було визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 08.11.2016 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за реєстровим № 9895 про стягнення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу з ОСОБА_1 в сумі 105488,06 дол. США (еквіваленту 2700000,00 грн) за вказаним кредитним договором. У червні 2019 року держвиконавець звернувся до Нижньоапшанської сільської ради по інформацію щодо майна боржника з метою звернення стягнення на нього, внаслідок чого боржник із матеріалів виконавчого провадження дізнався, що до вчинення виконавчого напису від 08.11.2016 за реєстровим № 9895 приватний нотаріус Бондар І.М. вчинила 16.05.2016 за реєстровим № 3967 виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 13.04.2006 № MKTWGA00000029 в сумі 110218,00 дол. США (еквіваленту 2999982,96 грн). Як випливає з розрахунку заборгованості, станом на 13.04.2010 увесь залишок кредиту в сумі 119549,92 дол. США вже було віднесено банком на прострочену заборгованість з нарахуванням на неї відсотків за ставкою 48,48% річних для прострочених відсотків, що вказує на обізнаність кредитора з фактом порушення його прав. Також існувала заборгованість за відсотками та комісіями. У період з 2010 року по 2016 рік позичальник не здійснив жодного платежу за кредитним договором через те, що у квітні 2010 року з банком була досягнута домовленість про згоду іпотекодавців на звернення банком стягнення на предмет іпотеки житловий будинок АДРЕСА_1 . Проте, протягом 2010-2013 рр. банк не вчинив жодних дій для звернення стягнення на будинок і після спливу позовної давності звернувся до суду по звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Тячівського районного суду від 24.09.2013 у справі № 307/2410/13-ц у позові банку було відмовлено. З виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Бондар І.М. 16.05.2016 за реєстровим № 3967, убачається, що 110218,00 дол. США (еквівалент 2999982,96 грн) кваліфікуються як залишок заборгованості за кредитом, а стягнення провадиться за 9 років 1 місяць і 12 днів (з 13.04.2006 по 25.02.2016). При цьому, у виконавчому написі не вказано, що борг є безспірним, не відображені складові заборгованості, а з доданого банком розрахунку боргу вбачається, що залишок заборгованості за кредитом становить 119499,87 дол. США, за відсотками 389199,62 дол. США, за комісією 5997,21 дол. США, пеня 1254451,72 дол. США, разом 1254451,72 дол. США (еквівалент на курсом НБУ на 25.02.2016 становить 34144457,22 грн). Такі розрахунки не узгоджуються між собою, що вказує на те, що стягуваний виконавчим написом борг не може вважатися безспірним, а виконавчий напис таким, що відповідає вимогам закону. Виконавчий напис не відповідає вимогам закону, зокрема, ст. 18 ЦК України, ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Главі 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мінюсту України від 22.02.2012 № 296/5, Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому Постановою КМ України від 29.06.1999 № 1172. Виконавчий напис вчиняється нотаріусом у разі підтвердження безспірності заборгованості та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Право на стягнення всього боргу виникло у банку 12.04.2010, тому виконавчий напис міг бути вчинений до 12.04.2013, а оспорений виконавчий напис вчинений поза межами передбаченого законом строку. Нотаріусу не були надані документи, які підтверджують безспірність заборгованості, натомість наявні дані і документи містили підстави для висновку про її спірність. Вже лиш те, що банк вимагав сплати 34144457,22 грн, а виконавчим написом пропонується стягнути 3001682,96 грн, тобто, заборгованість, визначену за іншим розрахунком, вказує на існування спору з приводу боргу. Відсутність у виконавчому написі вказівки на складові боргу, який запропоновано стягнути, унеможливлює визначення фактичної заборгованості, що стягується. На час вчинення нотаріусом виконавчого напису в суді розглядався спір щодо боргу ОСОБА_1 перед банком і рішенням Тячівського районного суду від 02.11.2017 у справі № 307/1874/17 була визначена ця заборгованість у сумі 105488,06 дол. США (еквівалент 2700000,02 грн), яка не потребує додаткового доказування. Вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не перевірив відповідних обставин і не звернув на них уваги, як це вимагається від нього законодавством, тому у нього не було належних підстав для висновку про проведення банком належного розрахунку боргу та для встановлення безспірності боргу. За позовом боржника на підставі ст.ст. 16, 20 ЦК України, інших норм законодавства виконавчий напис нотаріуса може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню. Посилаючись на ці обставини, на порушення вимог закону при вчиненні виконавчого напису, позивач ОСОБА_1 просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений за заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» 16.05.2016 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за реєстровим № 3967 про стягнення з нього на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 13.04.2006 № MKTWGA00000029 в сумі 110218,00 дол. США, що в еквіваленті становить 2999982,96 грн. Рішенням Тячівського районного суду від 07.11.2019 позов задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений за заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» 16.05.2016 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за реєстровим № 3967 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 13.04.2006 № MKTWGA00000029 в сумі 110218,00 дол. США, що в еквіваленті становить 2999982,96 грн, а також витрат, пов`язаних із вчиненням виконавчого напису, в сумі 1700,00 грн, а всього в гривневому еквіваленті 3001682,96 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його обґрунтованості та доведеності, з того, що виконавчий напис був вчинений за відсутності доказів безспірності заборгованості, що випливає, серед іншого, з судових спорів між сторонами, та після спливу трирічного строку з моменту виникнення у банку права вимагати вчинення виконавчого напису. Відповідач АТ КБ «ПриватБанк» порушує в апеляції питання про скасування рішення суду як ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права та про відмову в позові. Доводи скарги зводяться до таких. Трирічна позовна давність передбачена ст.ст. 256, 257 ЦК України для звернення до суду з вимогою про захист порушеного цивільного права, тоді як звернення до нотаріуса по вчинення виконавчого напису це позасудовий порядок захисту цивільного права, на який правила про позовну давність не поширюються. Тому помилковим є висновок суду про неможливість шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом стягнути борг за період, що перевищує три роки. Вимоги законодавства щодо надання нотаріусу документів, які свідчать про безспірність заборгованості позивача, були виконані, тобто, були подані документи, що передбачені відповідним переліком. Саме лиш суб`єктивне ставлення боржника до питання, чи є заборгованість безспірною, не може бути покладене в основу висновку суду, а вирішення питання про спірність чи безспірність заборгованості відноситься до компетенції КМ України, який розробив перелік документів, що подаються нотаріусу для вчинення виконавчого напису, і цей перелік є вичерпним. Законодавство не пов`язує наявність безспірності заборгованості боржника з наявністю спору щодо розміру зобов`язань за кредитним договором. Форма виконавчого напису законом не встановлена, тому нотаріус вправі формулювати його в довільній формі з дотриманням вимог закону (ст. 89 Закону України «Про нотаріат») щодо його змісту. Сторона просить рішення суду скасувати, у позові відмовити. Інші учасники справи рішення суду не оскаржують. Заслухавши доповідь судді, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого. Встановлено, що Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (у подальшому Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк (АТ КБ «ПриватБанк»)) за кредитним договором від 13.04.2006 № MKTWGA00000029 надало ОСОБА_1 кредит у вигляді поновлюваної кредитної лінії у розмірі 124941,00 дол. США, з яких 120000,00 дол. США на споживчі цілі, 4941,00 дол. США на сплату страхових платежів, на строк до 12.04.2010 зі сплатою за користування коштами 1% на місяць на суму залишку заборгованості та інших платежів, відповідно до якого повинен був погашати заборгованість щомісячно в сумі 1440,00 дол. США (а.с. 16-19, 73-74). Договір не містить умов про збільшення тривалості позовної давності порівняно із загальною трирічною позовною давністю (ст. 257 ЦК України в редакції, чинній на час укладення договору). Позичальник ОСОБА_1 порушив свої зобов`язання за кредитним договором від 13.04.2006 № MKTWGA00000029, внаслідок чого банк визначив заборгованість станом на 18.04.2013 в сумі 599821,36 дол. США (еквівалент 4792572,67 грн за офіційним курсом НБУ 1,00 дол. США/7,99 грн), де 119499,87 дол. США борг за кредитом, 221353,29 дол. США борг за процентами, 5997,21 дол. США борг за комісією, 252970,99 дол. США пеня і пред`явив до ОСОБА_2 позов про звернення в рахунок дострокового погашення цього боргу стягнення на предмет іпотеки житловий будинок АДРЕСА_1 . Рішенням Тячівського районного суду від 24.09.2013 у справі № 307/2410/13-ц, що відповідно до відмітки суду на рішенні набрало законної сили 07.10.2013 і даних про його оскарження в Єдиному державному реєстрі судових рішень немає, у позові ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачки ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено за спливом позовної давності (а.с. 29-30). Отже, кредитор ПАТ КБ «ПриватБанк» реалізуючи свої права, що випливають із положень ст. 1050 ч. 2 ЦК України, визнав строк повного виконання зобов`язання таким, що настав (змінив строк виконання зобов`язання) і пред`явив позов про дострокове повне виконання зобов`язання, розмір і елементи якого визначив станом на 18.04.2013. За загальним правилом, обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ст. 61 ч. 3 ЦПК України в редакції, що була чинною до 15.12.2017, ст. 82 ч. 4 цього Кодексу в редакції, чинній з 15.12.2017). При вирішенні вимог щодо стягнення процентів, комісій, неустойки має значення строк виконання відповідного зобов`язання. Верховний Суд у постанові від 16.01.2018 у справі № 305/1133/15-ц висловив правову позицію, згідно з якою стягнення процентів у розмірі, передбаченому договором, поза межами договору (оскільки кредитором було змінено строк виконання основного зобов`язання шляхом пред`явлення позову про дострокове стягнення кредитної заборгованості) законом не передбачено. Таку правову позицію Верховний Суд у подальшому розвинув і підтвердив неодноразово: у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема, що: за змістом статті 526, частини 1 статті 530, статті 610 та частини 1 статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням; відповідно до частини 1 статті 1048 та частини 1 статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором; отже, припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування; після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється; права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання; у постанові від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, серед іншого, що: звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору; на час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі; рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни; у такому разі положення абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору; право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України; здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту; забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному; в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак, змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення; якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів. За змістом норм ЦК України щодо строку дії зобов`язання, нарахування процентів за кредитним договором і аналогічного нарахування комісій такі можуть нараховуватися саме на підставі договору, в межах строку дії договору і строку кредитування, а інші умови нарахування процентів, комісій, зокрема, після закінчення дії договору з визначених сторонами підстав, можливі в разі наявності відповідної домовленості сторін (погодження ними конкретних умов договору щодо підстав, порядку нарахування і розміру таких відсотків), на що вказує і зміст другого речення частини 1 статті 1048 ЦК України. Доказів досягнення сторонами такої домовленості немає. Враховуючи обов`язок позичальника сплачувати, зокрема, проценти, щомісячно, проценти підлягають сплаті остаточно до дня або в день закінчення строку дії договору, в разі несплати чергового строкового платежу проценти продовжують нараховуватися встановленим договором порядком, а в разі несплати може стягуватися заборгованість за процентами, обчислена на відповідну дату саме в передбачений договором спосіб. Відтак після закінчення строку дії договору нарахування процентів, комісій безпідставне, позаяк умовами кредитного договору це не передбачено, кредитор не мав правових підстав для нарахування та стягнення процентів, комісій за користування кредитом у передбаченому договором розмірі в усякому разі після 18.04.2013 дати, на яку він визначив остаточні параметри зобов`язання, змінивши строк виконання якого звернувся з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Поза тим, як випливає з матеріалів справи (а.с. 31-33) та даних Єдиного державного реєстру судових рішень: кредитор ПАТ КБ «ПриватБанк» 31.08.2015 пред`явив до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 позов про солідарне стягнення боргу за кредитним договором від 13.04.2006 № MKTWGA00000029, який визначив станом на 23.07.2015 в сумі 1096606,11 дол. США, де 119499,87 дол. США борг за кредитом, 354278,57 дол. США борг за процентами, 5997,21 дол. США борг за комісією, 616830,46 дол. США пеня, в якому рішенням Тячівського районного суду від 15.10.2015 у справі № 07/2890/15-ц було відмовлено; ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 12.02.2016 рішення Тячівського районного суду від 15.10.2015 у справі № 07/2890/15-ц було залишено без змін; ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.09.2016 ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 12.02.2016 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції; рішенням Тячівського районного суду від 25.10.2017 у справі № 07/2890/15-ц у позові відмовлено, судом було встановлено, зокрема, що останні платежі в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором позичальник здійснив 31.03.2010, про порушення свого права банк дізнався 25.04.2010; даних про оскарження рішення Тячівського районного суду від 25.10.2017 у справі № 07/2890/15-ц в Єдиному державному реєстрі судових рішень немає. Втім, 06.04.2016 кредитор ПАТ КБ «ПриватБанк» склав вимогу до позичальника ОСОБА_1 про усунення порушень за кредитним договором від 13.04.2006 № MKTWGA00000029, в якій визначив станом на 25.02.2016 заборгованість у сумі 1254451,72 дол. США (еквівалент 34144457,22 грн за офіційним курсом НБУ 1,00 дол. США/27,2186300 грн), де 119499,87 дол. США борг за кредитом, 389199,62 дол. США борг за процентами, 5997,21 дол. США борг за комісією, 739755,02 дол. США пеня, що її зажадав сплатити протягом п`яти календарних днів з дня відправлення вимоги та повідомив, що в разі невиконання вимоги кредитор розпочне примусове стягнення боргу, в тому числі, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріусом (а.с. 67). Вимога була відправлена 09.04.2016 (а.с. 68), однак, доказів отримання її адресатом у справі немає. 16.05.2016 ПАТ КБ «ПриватБанк» подало приватному нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. заяву про вчинення виконавчого напису на кредитному договорі від 13.04.2006 № MKTWGA00000029 для стягнення заборгованості ОСОБА_1 за цим договором за період з 13.04.2006 по 25.02.2016 (9 років 10 місяців 12 днів) (а.с. 62). При цьому, в заяві про вчинення виконавчого напису банк вказав загальну суму і складові заборгованості, що їх раніше визначив станом на 25.02.2016 у вимозі про усунення порушень за кредитним договором, проте, виконавчий напис просив вчинити для стягнення цього боргу частинами, а саме за сумою кредиту 110218,00 дол. США, що на 25.02.2016 за офіційним курсом НБУ 1,00 дол. США/27,2186300 грн становить еквівалент 2999982,96 грн, а також просив стягнути витрати, пов`язані з вчиненням виконавчого напису, в сумі 1700,00 грн. До заяви про вчинення виконавчого напису кредитор додав оригінали кредитного договору від 13.04.2006 № MKTWGA00000029, вимоги про усунення порушень, виписку з особового рахунку боржника (а.с. 76), а також ідентифікуючі та документи щодо правового статусу боржника і кредитора. Інші документи нотаріусу не надавалися, в тому числі, з наданої приватним нотаріусом Бондар І.М. копії нотаріальної справи щодо вчинення виконавчого напису (а.с. 61-84) не вбачається, що кредитор повідомив нотаріуса про наявність рішення суду про відмову в позові про стягнення боргу через сплив позовної давності, а також про інший спір стосовно стягнення заборгованості за кредитним договором, що станом на момент звернення до нотаріуса по вчинення виконавчого напису був вирішений на користь боржника. Виписка з особового рахунку боржника ОСОБА_1 містить дані про рух коштів за кредитним договором за період з 14.04.2006 по 25.02.2016, при цьому, за період з 01.04.2010 по 25.06.2016 (більш ніж за шість років) даних про помісячний рух коштів і помісячні нарахування немає. У виписці також не зафіксовані будь-які платежі боржника на погашення заборгованості за кредитним договором за період починаючи з 15.05.2008 і в усякому разі до 03.06.2011 (понад три роки), а також після 11.03.2013 і до 16.05.2016 (понад три роки). Цивільні права та обов`язки, що виникають із обов`язкового для сторін договору, повинні належно виконуватися; за загальним правилом, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускаються; позичальник зобов`язаний повернути борг кредитору, а кредитор управі вимагати захисту свого порушеного права, в тому числі, за відповідних умов дострокового виконання зобов`язання (ст.ст. 11-16, 202, 509, 525, 526, 611, 612, 614, 622-625, 629, 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України). Відповідно до норм законодавства в редакції, що була чинною на час укладення кредитного договору, з якого виник спір, передбачалася можливість захисту цивільних прав нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 18 ч. 1 ЦК України, ст.ст. 87-89 Закону України «Про нотаріат», Розділ 32 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мін`юсту України від 03.03.2004 № 20/5 (реєстрація в Мін`юсті України від 03.03.2004 за № 283/8882)). Закон України «Про нотаріат» у ст. 88 передбачає, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року; якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений Постановою КМ України від 29.06.1999 № 1172 і станом на день виникнення спірних правовідносин передбачав стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, для чого нотаріусу подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника і встановлюють прострочення виконання зобов`язання (п. 1 пп. «а», «б»). Тож на час виникнення спірних правовідносин законодавство не передбачало такого способу захисту прав кредитора, як вчинення нотаріусом на стягнення боргу виконавчого напису на не посвідченій нотаріально кредитній угоді, якою є договір від 13.04.2006 № MKTWGA00000029, не передбачав такого способу захисту майнових прав кредитора і сам цей договір. Зміни до зазначеного переліку документів, що уможливлювали б стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса за кредитним договором, були внесені Постановою КМ України від 26.11.2014 № 662, коли перелік було доповнено розділом 2 «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин», згідно із яким за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, для одержання виконавчого напису подаються оригінал кредитного договору та засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості (п. 2 пп. «а», «б»). Станом на 16.05.2016 (день звернення кредитора по вчинення нотаріусом виконавчого напису) чинним був Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Мін`юсту України від 22.02.2012 № 296/5 (реєстрація в Мін`юсті України від 22.02.2012 за № 282/20595), який у Главі 16 Розділу ІІ у сукупності з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, передбачав, що: для стягнення грошових сум нотаріуси за заявою стягувача вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів (п.п. 1.1., 1.2. § 1); для вчинення виконавчого напису… нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо; у разі необхідності нотаріус вправі витребувати додаткову інформацію та документи (п.п. 2.1., 2.2. § 2); вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця; повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (п. 2.3. § 2); нотаріус вчиняє виконавчий напис, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років (п. 3.1. § 3); безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені вищезгаданим Переліком документів (п. 3.2. § 3); якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис вчиняється у межах цього строку; строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (п.п. 3.3., 3.4. § 3); при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою КМ України від 29.06.99 № 1172 (п. 3.5. § 3); виконавчий напис має містити: строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, у тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, суму державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника (§ 4); неустойка (штраф, пеня) включається до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору (п. 6.2. § 6); вчинення виконавчого напису за договором позики здійснюється з урахуванням вимог ст. 1050 ЦК України (п. 6.3. § 6). Вимоги Порядку, затвердженого наказом Мін`юсту України від 22.02.2012 № 296/5, щодо умов вчинення нотаріусом виконавчого напису та його змісту відповідають приписам ст.ст. 88, 89 Закону України «Про нотаріат». Попри викладені вище обставини та наведені вимоги законодавства, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., пославшись на вказані акти законодавства, вчинила 16.05.2016 за реєстровим № 3967 виконавчий напис, яким запропонувала стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 13.04.2006 № MKTWGA00000029, а саме залишок заборгованості за кредитом у сумі 110218,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на 25.02.2016 (1,00 дол. США/27,21863 грн) становить 2999982,96 грн, а також витрати стягувача за вчинення виконавчого напису у сумі 1700,00 грн, а всього в гривневому еквіваленті 3001682,96 грн (а.с. 61). На підставі виконавчого напису постановою гол. держвиконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Закарпатській області Секернею В.М. 03.10.2016 було відкрито виконавче провадження № 52437822 (а.с. 11-15). Таким чином, виконавчий напис був вчинений без урахування зміни строку виконання зобов`язання за кредитним договором та того, що судовим порядком був встановлений факт пропущення кредитором позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором і відсутності підстав для стягнення заборгованості, без виконання вимог щодо врахування положень ст. 1050 ЦК України, із вказівкою на період заборгованості, який за відсутності для того правових підстав перевищує три роки, за наявності у виписці з особового рахунку даних, які вказували на тривалі (понад три роки) періоди несплати позичальником коштів на виконання умов кредитного договору, без з`ясування обставин щодо руху коштів за кредитним договором та пов`язаних із ними моментом виникнення у кредитора права вимоги боргу та зміною зобов`язання. Окрім цього, заява кредитора та виконавчий напис містять суперечності щодо кваліфікації коштів, пред`явлених до стягнення та стягнутих виконавчим написом: у заяві кредитора заборгованість за сумою кредиту визначена станом на 25.02.2016 як 119499,87 дол. США, заява була подана для стягнення боргу частинами і слід розуміти, що сума у 110218,00 дол. США є частиною боргу, тоді як у виконавчому написі ця сума кваліфікована «залишком заборгованості за кредитом» при тому, що залишок такої заборгованості кредитор визначав у розмірі 119499,87 дол. США. З дій кредитора вбачається, що поставивши питання про стягнення частини заборгованості за сумою кредиту, він загалом мав на увазі подальше стягнення усієї заборгованості за кредитним договором, яка визначалася ним як щодо суми кредиту, так і щодо процентів за кредитом, комісії, пені. Рішенням Тячівського районного суду від 02.11.2017 у справі № 307/1874/17, що відповідно до відмітки суду на рішенні набрало законної сили 24.11.2017 і даних про його оскарження в Єдиному державному реєстрі судових рішень немає, задоволено позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, визнано таким, що не підлягає виконанню вчинений 08.11.2016 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за реєстровим № 9895 виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 13.04.2006 № MKTWGA00000029 у сумі 105488,06 дол. США (еквівалент 2700000,02 грн) (а.с. 34-42). Указаним рішенням суду встановлено, зокрема, що стягнення провадилося за період з 13.04.2006 по 26.10.2016 (10 років 6 місяців 13 днів) і розшифровка щодо стягнутої суми у 105488,06 дол. США (за якими саме платежами визначена заборгованість: тіло кредиту, проценти, пеня тощо) у виконавчому написі відсутня, тоді як кредитором визначалася заборгованість за кредитом (119499,87 дол. США), за процентами (428465,68 дол. США), за комісією (5997,21 ддол. США), пеня (891553,31 дол. США), що за офіційним валютним курсом НБУ на 07.11.2016 становило в еквіваленті 36998437,70 грн. Неврахування зміни строку виконання зобов`язання та встановлення судовим рішенням ще у 2013 році факту спливу позовної давності за вимогами кредитора, що випливають із кредитного договору від 13.04.2006 № MKTWGA00000029, вже самі по собі виключали наявність законних підстав для вчинення виконавчого напису, виключали законність і обґрунтованість відповідного розрахунку боргу. Виконавчий напис був вчинений із порушенням вимог ст.ст. 88, 89 Закону України «Про нотаріат», п.п. 3.1., 3.3., 3.4. § 3 Порядку, затвердженого наказом Мін`юсту України від 22.02.2012 № 296/5. За встановлених у справі обставин документи, що були надані нотаріусу кредитором, не можна визнати такими, що підтверджували безспірність заборгованості боржника, встановлювали прострочення виконання зобов`язання та обґрунтовували б строк звернення банку по виконавчий напис. Зміна строку виконання зобов`язання має істотне значення і в контексті визначення моменту виникнення у кредитора права вимоги щодо стягнення боргу та строку, в який виконавчий напис міг бути вчинений. Право вимагати примусового стягнення боргу виникло у кредитора за даними виписки з особового рахунку боржника не пізніше червня 2008 року, а відповідно до рішення суду не пізніше квітня 2010 року, тоді як по виконавчий напис він звернувся і такий був вчинений у травні 2016 року (через вісім і через шість років відповідно). У подальшому постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14, залишеною без змін постановою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 (справа № К/800/7651/17), Постанову КМ України від 26.11.2014 № 662 визнано незаконною та нечинною в частині пункту

2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, а саме, щодо доповнення переліку розділом 2 «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Міркування відповідача про неправильність висновку суду щодо можливості вчинення нотаріусом виконавчого напису в межах не більше трирічного строку з дня виникнення у кредитора права вимоги не можуть бути враховані, позаяк суперечать закону та обставинам справи. Закон України «Про нотаріат» і Порядок, затверджений наказом Мін`юсту України від 22.02.2012 № 296/5, прямо передбачають загальний трирічний строк (якщо для відповідних вимог не встановлений законом інший строк давності) для звернення по вчинення виконавчого напису і для вчинення цього напису, при цьому, початок перебігу строку пов`язується з днем, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (включаючи, за наявності для того підстав, і обставини, що пов`язуються з виконанням зобов`язання частковими платежами, порушенням строків цих платежів, відповідним обрахунком заборгованості тощо). Враховуючи, що йдеться про захист цивільного права нотаріусом в порядку, передбаченому законом, врегульовані вищевказаними Законом і Порядком правила щодо строку давності для захисту цього права аналогічні тим, що передбачені ст.ст. 256, 257, ст. 261 ч. 1 ЦК України. У розумінні закону строк, у межах якого особа може звернутися до нотаріуса по захист свого цивільного права, є відповідним строком давності з правовими наслідками, які з цього випливають. Вчинення нотаріусом виконавчого напису поза межами зазначеного строку, що пройшов з дня виникнення у кредитора права вимоги, законом не передбачено. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 висловила правову позицію, відповідно до якої, зокрема: відступила від правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 17.05.2018 у справі № 307/1580/17 про те, що статтею 88 Закону України «Про нотаріат» нарахування заборгованості, на стягнення якої вчиняється виконавчий напис, не обмежено трирічним строком за умови встановлення сторонами відповідно до статті 259 ЦК України збільшеної позовної давності для відповідної вимоги, зважаючи на те, що позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін; зазначила, що встановлений статтею 88 Закону України «Про нотаріат» строк не може бути змінений договором, оскільки інший строк давності для вчинення виконавчого напису нотаріуса повинен бути прямо передбачений саме законом, і не може бути змінений домовленістю сторін; разом з тим відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України); строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону України «Про нотаріат» безпосередньо пов`язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України; фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду; таким чином, різниця у правовій природі цих строків не має значення у цьому контексті; тому і загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки. Виходячи з наведеного, нотаріус з огляду на надані йому стягувачем документи не мав належних і достатніх підстав кваліфікувати вимоги стягувача і борг, для стягнення якого банк просив вчинити виконавчий напис, безспірними, а з огляду на фактичні обставини справи не мав підстав для вчинення виконаного напису про стягнення боргу за кредитним договором від 13.04.2006 № MKTWGA00000029 як таких. Безспірність боргу не була підтверджена належними документами відповідно до законодавства, натомість надані документи вочевидь вказували на необхідність додаткового з`ясування підстав для нарахування боргу, його розміру та обставин щодо підстав і строку вчинення виконавчого напису. Вчинений нотаріусом виконавчий напис не відповідає й критеріям щодо правової визначеності у відповідних правовідносинах. Нотаріус, маючи відповідне право, не діяв у передбачений законодавством спосіб для з`ясування відповідних обставин, хоча перед вчиненням виконавчого напису зобов`язаний був перевірити наявність підстав для цього, зокрема, з`ясувати, чи є умови для такої дії. Тож нотаріус не мав належних підстав для вчинення виконавчого напису. Нотаріальна дія, нотаріальний акт оскаржуються до суду (ст. 50 ч. 1 Закону України «Про нотаріат»). Відтак, рішення про задоволення позову ухвалене судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідач, діючи на свій захист і реалізуючи обов`язок доказування на власний розсуд (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-81 ЦПК України), правильності по суті, законності та обґрунтованості рішення суду не спростував, тому на підставі ст. 375 ЦПК України його скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалене щодо цього відповідача рішення суду без змін. Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а ухвалене щодо цього відповідача рішення Тячівського районного суду від 7 листопада 2019 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 24 лютого 2021 року. Судді