Постанова 4801 № 127/16396/20

Справа № 127/16396/20 Провадження № 22-ц/801/275/2021 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М. Доповідач:Якименко М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2021 рокуСправа № 127/16396/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Якименко М.М., суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б., розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року, постановлене суддею Вінницького міського суду Вінницької області Бойко В.М., ВСТАНОВИВ: В липні 2020 ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання. Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_2 є рідною донькою відповідача. На даний час позивач є повнолітньою та навчається на другому курсі факультету дошкільної, початкової освіти та мистецтв імені Валентини Волошиної Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського, денної форми навчання. Термін її навчання з 01.09.2019 до 30.06.2023. Позивач вказує, що не працює, оскільки не може влаштуватись на роботу, щоб отримувати заробіток та самостійно себе утримувати. Тому перебуває на утриманні матері, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. ОСОБА_2 зазначає, що її батько матеріальної допомоги не надає, ухиляється від участі в утриманні. Хоча відповідач має змогу підтримувати, оскільки є фізично здоровою особою працездатного віку, пенсіонером за вислугою років, а також працює неофіційно. Пославшись на викладені обставини та майнову спроможність відповідача надавати грошову допомогу, позивач просила суд стягнути на її користь аліменти в розмірі 2000,00 грн, щомісячно з дня звернення до суду і на період її навчання або до досягнення нею двадцяти трьох річного віку. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти в розмірі 1000,00 гривень, щомісячно, починаючи з 30.07.2020 і до досягнення нею двадцяти трьох років - ІНФОРМАЦІЯ_1 . В решті вимог відмовлено та вирішено питання щодо розподілу судових витрат. З таким рішенням позивач та відповідач не погодились та оскаржили його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі відповідач посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, якими позивач обґрунтовувала свої вимоги і які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі. В якості основних доводів зазначає, що висновок суду про те, що він є працездатним не відповідає дійсності, також судом не враховано, що позивач може працювати, перейшовши на заочну форму навчання. В матеріалах справи не має доказів, що відповідач отримує якийсь дохід, крім пенсії. Крім того, судом не взято до уваги, що він сплачує аліменти на дружину та на неповнолітню дитину. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення в частині стягуваних аліментів та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що суд безпідставно не врахував викладені в позовній заяві обставини та прийшов до помилкового висновку про часткове задоволення позову, оскільки відповідач має змогу надавати допомогу в заявленому нею розмірі. В свою чергу позивач ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення. Відзиву від відповідача на апеляційну скаргу позивача не надходило. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення суду без змін з огляду на таке. За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду відповідає. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 та її батьком є відповідач ОСОБА_1 . Донька проживає та зареєстрована разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11). ОСОБА_2 є студенткою І курсу факультету дошкільної, початкової освіти та мистецтв, за спеціальності «012 Дошкільна освіта», денної, комерційної форми навчання. Термін навчання з 01.09.2019 по 30.06.2023, що підтверджується довідкою №964 від 05.09.2019 (а.с.8). Відповідно до умов договору про надання освітніх послуг від 01.09.2019 вартість за весь строк навчання ОСОБА_2 становить 60000,00 грн. (а.с. 27-28). З довідки №01-55/165 від 27.07.2020 слідує, що ОСОБА_3 перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з 26.12.2018 по ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 12). Згідно з пенсійного посвідчення відповідач ОСОБА_1 перебуває на пенсії за вислугу років (а.с. 9) та отримав пенсію в розмірі 38819,44 грн. за період з 01.04.2020 по 30.09.2020, що підтверджується копією довідки про доходи пенсіонера №1311 від 22.09.2020 (а.с. 29). 07.08.2020 Вінницьким міським судом Вінницької області видано судовий наказ, яким стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , у розмірі ј частки від всіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 30.07.2020 і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 30). Також, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21.10.2020 стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_3 аліменти в розмірі 1000,00 грн., щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до вимог законодавства на дружину, що доглядає за дитиною до 3-річного віку до ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 31-32). Встановленою є також та обставина, що відповідач рішення суду та судовий наказ про стягнення аліментів не оскаржував. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що позивач є повнолітньою дочкою відповідача, яка продовжує навчання, у зв`язку з чим потребує матеріальної допомоги, як з боку матері, так із боку батька. При цьому ОСОБА_1 є фізично здоровою особою, працездатного віку, отримує пенсію за вислугою років, а тому має можливість надавати матеріальну допомогу саме у такому розмірі. А також прийняв до уваги ту обставину, що відповідач вже сплачує аліменти на неповнолітню доньку та на дружину. З таким висновком погоджується апеляційна інстанція. Між позивачем та відповідачем виник спір з приводу стягнення аліментів, у зв`язку з навчанням повнолітньої доньки. Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Частиною 1 ст. 199 СК України передбачено, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріально допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. При цьому СК України виходить із принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітнім сину чи доньці, які продовжують навчання, зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх дитина. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню статті 199 СК України, який полягає в тому, що «обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину)». Аналогічний висновок міститься у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів». Аналіз статей 199, 200 СК України вказує на те, що законодавець пов`язує обов`язок батьків утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, за умови, коли батьки можуть надавати таку матеріальну допомогу. Статтею 201 СК України передбачено, що до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192, 194-197 цього Кодексу. Отже, для вирішення питання щодо стягнення аліментів суд має з`ясувати три складові: чи повнолітня дитина продовжує навчання, чи потребує вона матеріальної допомоги та чи може надавати таку матеріальну допомогу один з батьків, який не приймає участі в утриманні дитини. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що повнолітня донька відповідача, яка є студенткою денної, комерційної форми навчання, не працює, не отримує доходів, перебуває на матеріальному забезпеченні матері, при цьому несе певні витрати, які пов`язані з її навчанням, а тому стягнення аліментів з батька на його утримання є необхідним, оскільки обов`язок з утримання дитини покладається на обох батьків. Крім того, судом першої інстанції було прийнято до уваги і те, що ОСОБА_1 отримує пенсію за вислугою років та сплачує аліменти на неповнолітню доньку та на дружину, однак це не звільняє його від обов`язку надавати матеріальну допомогу повнолітній дитині, яка продовжує навчання, задля забезпечення її розвитку. Також, апеляційний суд звертає увагу на те, що аліменти, які сплачує відповідач на дружину, стягуються до 24.10.2021. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, які відповідач повинен сплачувати на користь своєї повнолітньої доньки, суд правильно виходив із потреб дитини, врахував рівність участі батьків в її утриманні. Тобто судом було враховано всі обставини справи, надано оцінку усім належним доказам. В супереч ст.81 ЦПК України відповідач не довів, що він знаходиться в тяжкому матеріальному становищі і не може надавати таку допомогу своїй доньці. Належних доказів на підтвердження того, що він є непрацездатним, відповідач не надав, як суду першої так і апеляційної інстанцій та не довів, що немає іншого доходу окрім пенсії. Так, перебування на пенсії за вислугою років, не свідчить про те, що особа не може працювати. Відомостей про реальний розмір свого доходу, за рахунок якого він існує - до суду не було надано. При вирішенні спору, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали та обставини справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Відтак, суд першої інстанції, визначаючи розмір аліментів, встановив баланс між обов`язком відповідача по сплаті аліментів та правом повнолітньої дитини на отримання матеріальної допомоги на період навчання. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач має можливість сама себе утримувати, так як є повнолітня і працездатного віку, не заслуговують на увагу, оскільки вони не впливають на правильність оскаржуваного рішення. Вказані обставини не зменшують обсягу обов`язків відповідача, як батька, з утримання дитини, яка продовжує навчання та не звільняють його від сплати аліментів на цей період. Доводи та обставини, на які посилається ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права, висновків суду не спростовують, а тому апеляційною інстанцією до уваги не приймаються. Докази, які були подані до апеляційної скарги позивачем, а саме витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в силу ч.3 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не приймається. Оскільки позивач не надала доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї. Водночас саме на позивача покладено обов`язок доказування обставин, якими вона обґрунтовує свої позовні вимоги та подання всіх наявних у неї доказів у строки, встановлені статтею 83 ЦПК України. Інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення. Отже, суд вважає, що доводи апеляційних скарг не є суттєвими, а відтак не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року. За таких обставин, наведені в апеляційних скаргах доводи з приводу порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до особистого тлумачення скаржниками норм матеріального та процесуального закону. Колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми процесуального права, які підлягають застосуванню, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване та справедливе судове рішення, яке відповідає вимогам процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що дана цивільна справа згідно п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову до суду. Критерій віднесення справи до малозначної (п.2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України) є автоматичною підставою віднесення справи до такої категорії. На підставі викладеного, керуючись ст. 375, 381-384, ст. 389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 04 березня 2021 року. Головуючий М.М. Якименко Судді О.В. Ковальчук Т.Б. Сало