Постанова 4821 № 694/1553/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/401/21Головуючий по 1 інстанції Справа №694/1553/20 Категорія: на ухвалу ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції Єльцов В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2021 року м. Черкаси : Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: суддя-доповідачЄльцов В. О. суддівБородійчука В. Г., Нерушак Л. В. за участю секретаряПоповій М. В. учасники справи: позивач ОСОБА_2 відповідач ОСОБА_3 розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 14 грудня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно за набувальною давністю, В С Т А Н О В И В : 10 грудня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить суд визнати право власності за набувальною давністю на домоволодіння, що розташоване по АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , яким він добросовісно заволодів і продовжує відкрито, безперервно володіти цим майном. Позовна заява про визнання права власності на майно за набувальною давністю ґрунтується на тому, що раніше позивач звертався до суду з аналогічним позовом, але у нього не було достатньо документів про факт повної сплати всіх коштів за будинок та погодження власника про перехід права власності, внаслідок чого рішенням суду від 25.11.2019 року по справі №694/1192/19 в позові було відмовлено. Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області 14 грудня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно за набувальною давністю. Ухвала суду мотивована тим, що є рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 25.11.2019 року в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Звенигородська міська рада Черкаської області про визнання права власності на майно за набувальною давністю, а саме на житловий будинок що розташований на земельній ділянці 0.06 га по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , 28 січня 1958 року, яким йому відмовлено. Рішення місцевого суду набрало законної сили. Позивач звернувся до суду з позовом, незважаючи на ті обставини, що є таке, що набрало законної сили, рішення суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Доводи позивача ОСОБА_2 , які зводяться до переоцінки доказів не є підставою для звернення із повторною тотожною позовною заявою до суду. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, просить ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для розгляду питання про відкриття провадження у справі. Вказує, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про відмову у відкритті провадження у даній справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, оскільки при повторному зверненні до суду він надав докази, які були відсутні при попередньому зверненні і відсутність яких на той час стала підставою для відмови в позові, а саме: письмове пояснення власника ( ОСОБА_3 ), в якому він стверджує отримання коштів і повну оплату вартості будинку, а також не заперечує про визнання за ОСОБА_2 права власності на цей будинок. Вважає, що суд першої інстанції помилково відмовив у відкритті провадження, при цьому послався на те, що його доводи зводяться до переоцінки доказів, яких на той час не існувало. Відзив до суду апеляційної інстанції не надходив. Відповідно до положень ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, встановив, що рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 25.11.2019 року в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Звенигородська міська рада Черкаської області про визнання права власності на майно за набувальною давністю, а саме: на житловий будинок, що розташований на земельній ділянці 0.06 га по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , 28 січня 1958 року відмовлено (справа № 694/1192/19). Рішення набрало законної сили. Суд першої інстанції вважав, що позивач звернувся до суду з позовом, незважаючи на ті обставини, що є таке, що набрало законної сили рішення суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з наступних підстав. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права. Статтею 186 ЦПК України визначені підстави для відмови у відкритті провадження у справі. Так, пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами. Для застосування вказаної підстави для відмови у відкритті провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. При визначенні підстави позову, як елементу його змісту, суд повинен перевірити на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права. Зміна хоча б однієї з наведених складових не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду із заявою і не дає суду підстави відмовити у відкритті провадження у справі. Предметом спору у даній справі є визнання права власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 за набувальною давністю. Відповідачем у вказаній справі є ОСОБА_3 (власник вказаного домоволодіння). Тобто, фактично позивач ОСОБА_2 повторно звернувся до місцевого суду з таким же самим позовом, з тих самих підстав. В самій позовній заяві, позивач сам підтвердив той факт, що раніше він звертався до суду про визнання права власності за набувальною давністю на вказаний будинок, але в нього не було достатньо доказів про факт повної сплати всіх коштів за будинок та погодження власника про перехід права власності, внаслідок чого рішенням Звенигородського суду Черкаської області від 29.11.2019 у справі № 694/1192/19 в позові ОСОБА_2 було відмовлено. Враховуючи викладене, підстави даного позову є тотожними, які заявлялись позивачем у справі № 694/1192/19 та предметом позову є домоволодіння по АДРЕСА_1 , на яке повторно просить ОСОБА_2 визнати за ним право власності за набувальною давністю, колегія суддів вважає, що місцевий суд обґрунтовано відмовив у відкритті провадження за вказаним позовом. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження в суді першої інстанції і додаткового правового аналізу не потребують, на законність ухвали не впливають та спростовуються встановленими вище обставинами. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). За таких обставин, наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_2 доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення питання про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно за набувальною давністю. Згідно з пунктом першим частини першої статті 374 та статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 379, 382, 383, 384 ЦПК України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Звенигородського районного суду Черкаської області від 14 грудня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно за набувальною давністю залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України. Повний текст постанови складено 04 березня 2021 року. Головуючий суддя Судді: