Постанова 4803 № 215/1901/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2918/21 Справа № 215/1901/20 Суддя у 1-й інстанції - Красюк К. І. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 215/1901/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», відповідачка - ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 грудня 2020 року, яке ухвалено суддею Красюк К.І. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 14 грудня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: У березні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (надалі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що відповідачка звернулася до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву б/н від 26 листопада 2010 року. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана Заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у Заяві. Відповідно до виявленого відповідачкою бажання, банк відкрив кредитний рахунок із встановленням початкового кредитного ліміту в розмірі, зазначеному в довідці про зміну умов кредитування та обслуговування карткового рахунку, який в подальшому було збільшено до 6 500 грн. 00 коп. АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, надавши відповідачці можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Так, для користування кредитним картковим рахунком позичальниці було видано кредитну картку із визначеним у ній строком дії. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких, при укладенні договору, відповідачка надала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Внаслідок невиконання відповідачкою своїх зобов`язань за договором, станом на 12 березня 2020 року, утворилась заборгованість у розмірі 20 002,67 грн., а саме: 13 043,11 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 1 262,39 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України; 4 268,47 грн. нарахування пені за прострочене зобов`язання, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, 500,00 грн. штраф (фіксована частина) та 928,70 грн. штраф (процента складова), яку позивач просив суд стягнути з відповідачки на його користь та вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 грудня 2020 року в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовлено. В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не дослідив наявні у матеріалах справи докази, розглянув справу поверхнево. Позивач зазначає, що на підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надано належні та допустимі докази по справі, в тому числі розрахунок заборгованості та виписку за картковим рахунком, з яких вбачається користування відповідачкою кредитним лімітом, що свідчить про згоду відповідачки з умовами кредиту. Також, позивач посилається на те, що банківська виписка має статус первинного банківського документу, а тому ним надано до суду належні докази по справі щодо користування позичальницею кредитними коштами та погодження з умовами кредитування. Позивач вважає, що суд не перевірив розрахунок заборгованості та доводів банку про те, що позичальниця користувалася грошовими коштами та підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду», де сторони погодили порядок нарахування відсотків та неустойки, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами та неустойки у повному обсязі, що відповідає правовій позиції Верховного Суду у справі №534/1072/18-ц. Також, з метою повного та всебічного встановлення обставин справи, позивач просить суд апеляційної інстанції дослідити «Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», особисто підписану відповідачкою, в який сторонами погоджена щомісячна відсоткова ставка 2,5% за користування кредитом, Виписку про рух коштів, які були надані суду першої інстанції разом з позовною заявою та з визначальними доказами при встановленні фактичних обставин справи стосовно використання відповідачкою кредитних коштів, що свідчить про прийняття відповідачкою умов кредитного договору та в порушення ст.ст. 76, 77, 80, 81, 209, 213, 229 ЦПК України не досліджені судом першої інстанції. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 26 листопада 2010 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», укладено кредитний договір з ОСОБА_2 , згідно з умовами якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. У Заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця Заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Також, позичальницею ОСОБА_1 26 листопада 2010 року було підписано Довідку про Умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», згідно якої остання своїм підписом засвідчила ознайомлення та згоду з умовами використання даного типу кредитної картки, а саме про отримання кредиту з видачею кредитної картки у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування ним з пільговою процентною ставкою у розмірі 0,01% річних, за умови погашення заборгованості до 25 числа місяця, наступного за датою виникнення заборгованості, та за базовою ставкою 2,5 % в місяць (нараховується на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів у році), та визначенням строку внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за датою виникнення заборгованості, з визначенням їх розміру (включаючи плату за використання кредитних коштів в звітному періоді) в розмірі 7 % від заборгованості, але не менше 50 грн. та не більше залишку заборгованості, зі сплатою пені за несвоєчасне погашення заборгованості у розмірі, який розраховується за наступною формулою: пеня = пеня 1 + пеня 2, де пеня 1 = базова відсоткова ставка по договору/30 нараховується на кожен день прострочення кредиту, пеня 2 = 1% від заборгованості, але не менше 30 грн. в місяць, нараховується 1 раз в місяць, при наявності заборгованості по кредиту або відсоткам 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму від 50 грн. та більше, штрафів у розмірі 500,00 грн. + 5% від суми заборгованості по кредиту, з урахуванням нарахованих та прострочених відсотків, за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань, передбачених договором, більше ніж на 120 днів. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість позичальниці за вказаним кредитним договором, станом на 12 березня 2020 року, становить 20 002,67 грн. та складається з наступного: 13 043,11 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 1 262,39 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України; 4 268,47 грн. нарахування пені за прострочене зобов`язання, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, 500,00 грн. штраф (фіксована частина) та 928,70 грн. штраф (процента складова) Відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, відсотками нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України, пенею та штрафами, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необгрунтованості. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як вбачається із матеріалів справи, між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_2 , шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання, 26.11.2010 року було укладено в письмовій формі кредитний договір та відповідачці надавалися наступні платіжні картки за №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , зі строком дії останньої з них до останнього дня липня 2022 року (а.с. 28). При цьому, з 19 липня 2018 року кредитний ліміт було встановлено у розмірі 00,00 грн. і позичальниця не користувалася кредитним лімітом (а.с. 27), а тому колегія суддів, не погоджується з доводами відповідачки ОСОБА_1 та висновками суду першої інстанції про те, що картка № НОМЕР_4 , надана позичальниці виключно, як банкіська картка, на яку зараховується заробітна плата, тобто не в межах укладеного між сторонами кредитного договору, оскільки погашення заборгованості за кредитом здійснювалося, у тому числі, й на картку № НОМЕР_4 . Колегією суддів досліджено виписку за рахунком відповідачки, з якої вбачаються операції за картками №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , зокрема, зняття готівкових коштів, оплата товарів у магазинах, поповнення карткового рахунку, що востаннє було здійснено відповідачкою ОСОБА_1 04 квітня 2018 року у терміналі самообслуговування (м.Кривиий Ріг, вул.Чарівна, 16, ТК «Варус») на суму 9, 82 грн., а не у 2016 році, як помилково вважав суд першої інстанції (а.с. 20-25). За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами. Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Згідно з п.5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що надані АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по справі докази у своїй сукупності підтверджують те, що позичальницею фактично використано кредитних коштів на суму 24 569,57 грн. та ці кошти банку повернуто у повному обсязі (а.с. 20-25). При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, нарахування заборгованості за простроченим тілом кредиту на суму 13 043,11 грн. здійснено АТ КБ «ПРИВАТБАНК», у тому числі, шляхом списання з карткового рахунку процентів за прострочений кредит, що не є фактично використаними позичальником коштами та не може вважатися складовою заборгованості за тілом кредиту, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні цих позовних вимог. Вирішуючи питання щодо наявності у позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» права на стягнення з відповідачки заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України, у розмірі 1 262,39 грн., колегією суддів встановлено наступне.. Статтями 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений строк (термін), відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої ст. 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України. Оскільки строк дії даного кредитного договору закінчується із закінченням строку дії кредитної картки липень 2022 року (а.с. 26), то у банка наявні підстави нараховувати відсотки за користування даним кредитом, а також інші передбачені договором платежі, по липень 2022 року включно. Разом з тим, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків на прострочений кредит банк посилався на вимоги статті 625 ЦПК України, згідно частини другої якої в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18). Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Отже, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по липень 2022 року включно має право на нарахування відсотків за користування кредитом, а з 01 серпня 2022 року таке право у нього припиняється, натомість, виникає право нараховувати відсотки на підставі статті 625 ЦК України, яка застосовується як наслідок прострочення виконання грошового зобов`язання. Нарахування ж відсотків на підставі статті 625 ЦК України до 01 серпня 2022 року можливе виключно у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, чого в даному випадку встановлено не було. Вирішуючи питання щодо наявності у позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» права на стягнення з відповідачки неустойки за порушення строків виконання зобов`язань, колегією суддів встановлено наступне. Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Договір приєднання, як і публічний договір, є узагальненою категорією таких цивільно-правових договорів, в яких умови договору встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і які укладаються лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого тексту. Друга сторона при цьому не може запропонувати свої умови договору, але саме вона вирішує та виявляє волевиявлення на укладення договору на запропонованих їй умовах. Таким чином, додержується принцип свободи договору. Чинним законодавством передбачено укладення договору лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованих умов у цілому. Відповідачка підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та фінансові умови надання кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», якими погоджено тарифи банку, порядок та розмір нарахування неустойки за порушення виконання зобов`язань, тобто сторонами погоджено розмір та порядок нарахування неустойки (пені та штрафів) за порушення строків виконання зобов`язань. Статтями 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений строк (термін), відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Отже, неустойка у вигляді пені та штрафу може бути нарахована виключно у випадку неналежного виконання позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором. Разом з тим, зважаючи на відсутність у позичальниці ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту та відсотками (згідно розрахунку позивача, станом на 12 березня 2020 року, у позичальниці взагалі відсутня заборгованість за відсотками за Кредитним договором б/н від 26.11.2010 року), а також внесення нею на погашення заборгованості за кредитом суми, яка фактично перевищує розмір використаних кредитних коштів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав покладення на останню відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за кредитним договором, у вигляді неустойки (пеня та штрафи), оскільки такі порушення останньою не були допущені. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було досліджено та не надано належної оцінки «Довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», в який сторонами погоджена щомісячна відсоткова ставка 2,5% за користування кредитом, та Виписку про рух коштів, колегією суддів не приймаються, оскільки питання щодо погодження сторонами щомісячної відсоткової ставки 2,5% за користування кредитом виходить за межі даного спору, а Виписка про рух коштів була належним чином оцінена судом першої інстанції, про що зазначено вище. Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - залишити без задоволення. Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 03 березня 2021 року. Головуючий: Судді: