Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/6575/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/6575/20 Головуючий у 1-й інстанції: Горовенко А.В. Суддя-доповідач: Залімський І. Г. 18 лютого 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Залімського І. Г. суддів: Мацького Є.М. Сушка О.О. секретар судового засідання: Чорнокнижник О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року (ухвалене у м. Житомирі 30.10.2020 о 15:06, повний текст якого виготовлено 16.11.2020) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" про скасування наказу, поновлення повноважень, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України та Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№4)", у якому просить суд: - скасувати наказ Міністерства юстиції України №714/к від 19.02.2020 про звільнення ОСОБА_1 з роботи виконувача обов`язків директора Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№4) - заступника начальника державної установи Житомирська виправна колонія (№4) з виробництва, 19.02.2020 відповідно до п.2 ч.1 ст. 23 та п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України; - поновити повноваження ОСОБА_1 , виконуючого обов`язків директора Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№4) - заступника начальника державної установи Житомирська виправна колонія (№4) з виробництва; - стягнути з Державного підприємства Підприємство Державної кримінально- виконавчої служби України (№4) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.02.2020 (з урахуванням листа непрацездатності від 19.02.2020) до дня ухвалення рішення суду. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 позов задоволено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідачі подали апеляційні скарги, в яких просили рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення. В обґрунтування апеляційних скарг зазначено, що при укладенні трудового договору на певний строк цей строк встановлюється за угодою сторін і може визначатися не тільки конкретним періодом, а також і настанням певної події, як у даному випадку до прийняття відповідного рішення уповноваженим органом (Міністерством юстиції України). Позивач погодився на виконання обов`язків директора державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№4)» до прийняття відповідного рішення, що підтверджується заявою позивача написаною власноруч та за його підписом. Припинення трудового договору по закінченню строку не потребує заяви чи волевиявлення працівника. Крім того, положення Кодексу законів про працю України не містять заборони звільнення у період тимчасової непрацездатності, якщо працівник звільняється у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Позивачем не укладено контракту, оскільки його призначено виконуючим обов`язків директора, а не директором. Позивача неодноразово повідомляли про його звільнення, проте ознайомитись із наказом про звільнення він відмовлявся. Позивач подав відзив на апеляційні скарги відповідачі в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційних скарг. Зауважив, що після прийняття наказу від 22.03.2018 №1171/к позивач виконував обов`язки директора Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№4)» - заступника начальника державної установи «Житомирська виправна колонія (№4)» з виробництва тривалий час (біля двох років) та чекав на прийняття рішення уповноваженим органом управління про призначення його на посаду директора, однак цього з невідомих причин не відбулось. Вказана Міністерством юстиції України у оспорюваному наказі підстава звільнення позивача - п.2 ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю України у зв`язку із закінченням строку трудового договору є необґрунтованою, оскільки у наказах про призначення позивача та звільнення з роботи не зазначено жодного конкретного строку закінчення трудового договору. Також вказав, що у заяві про призначення його на посаду виконуючого обов`язків директора ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№4)» відсутня інформація про дату її складання та підписання, також відсутня вказівка на те, що він погоджується на виконання обов`язків саме до прийняття відповідного рішення Міністерством юстиції України. Окрім того, у заяві позивача про призначення його виконуючим обов`язків директора відсутня інформація пре те, що він виразив свою волю на припинення такого трудового договору у зв`язку із закінченням невизначеного строку його укладення. Представники відповідачів в судовому засіданні апеляційні скарги підтримали у повному обсязі, просили вимоги, що в них викладені, задовольнити. Позивач та його представник заперечили проти задоволення апеляційних скарг. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Встановлено, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України №1171/к від 22.03.2018 «Про виконання обов`язків» ОСОБА_1 з 02 квітня 2018 року призначено виконуючим обов`язків директора державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№4)» - заступника начальника державної установи «Житомирська виправна колонія (№4)» з виробництва з посадовим окладом згідно зі штатом для керівника цього підприємства на період до прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління. Згідно із наказом Міністерства юстиції України №714/к від 19.02.2020 «Про звільнення» ОСОБА_1 звільнено з роботи виконувача обов`язків директора державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№4)» - заступника начальника державної установи «Житомирська виправна колонія (№4)» з виробництва, 19 лютого 2020 року відповідно до пункту 2 частини 1 статті 23 та пункту 2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України. Відповідні записи містяться у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 10.07.1991 ОСОБА_1 . Позивач, вважає своє звільнення незаконним, а тому звернувся до суду. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що винесення Міністерством юстиції України наказу "По звільнення" №714/к від 19.02.2020 без конкретизації та доведеності підстав (причин) його звільнення є підставою для визнання такого наказу протиправним та скасування. Оскільки звільнення позивача відбулось незаконно, для належного захисту порушеного права, ОСОБА_1 підлягає поновленню у повноваженнях, як виконувач обов`язків директора державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№4)» - заступника начальника державної установи «Житомирська виправна колонія (№4) з виробництва. Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Згідно з частиною 1 статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. За змістом ч.3 ст.21 КЗпП України контракт це особлива форма трудового договору, яка укладається в письмовій формі на строк, визначений угодою сторін, і в якій права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін. Контракт відрізняється від звичайного трудового договору тим, що: контракт обов`язково укладається в письмовій формі; у контракті можуть установлюватися додаткові (крім зазначених законодавством) підстави щодо його розірвання; контракт має строковий характер; у разі дострокового розірвання контракт має передбачати, зобов`язання власника або уповноваженого ним органу щодо компенсації моральної та матеріальної шкоди, заподіяної працівникові. Питання щодо порядку укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників регулюється, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1994 №170 "Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору", наказом Міністерства праці України від 15.04.1994 №23 "Про затвердження Типової форми контракту з працівником", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 квітня 1994 р. за N84/293. За змістом "Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1994 №170, прийняття (наймання) на роботу працівників через укладання з ними контракту власником або уповноваженим ним органом може відбуватися у випадках, прямо передбачених законами. Контракт набуває чинності з моменту його підписання або з дати, визначеної сторонами у контракті, і може бути змінений за згодою сторін, складеною у письмовій формі. Контракт є підставою для видання наказу (розпорядження) про прийняття (найняття) працівника на роботу з дня, встановленого у контракті за угодою сторін. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Згідно положень розділу 7 "Управління підприємством" Статуту Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№4)», затвердженого наказом Міністерства юстиції України №3550/5 від 06.12.2016, директор Підприємства призначається на посаду та звільняється з посади Державним секретарем Міністерства юстиції України в порядку, встановленому нормативно-правовими актами. З директором Підприємства відповідно до нормативно-правових актів укладається контракт. Директор Підприємства за посадою є заступником начальника Житомирської виправної колонії Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (№4). Згідно з підпунктом 13-1 пункту 12 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №228 (у редакції, чинній на момент звільнення позивача, Положення №228) передбачено, що Міністр утворює уповноважені органи з питань пробації, установи виконання покарань, слідчі ізолятори, воєнізовані формування, навчальні заклади, заклади охорони здоров`я, підприємства установ виконання покарань, інші підприємства, установи та організації, утворені для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби, в установленому порядку призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників, застосовує заходи заохочення та притягує до дисциплінарної відповідальності, вносить подання щодо представлення до відзначення державними нагородами України, а також затверджує їх положення (статути). Таким чином, уповноваженим органом на укладання та розірвання з директором державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№4)» контракту (трудового договору), а в даному випадку з виконуючим обов`язків директора, є Міністерство юстиції України в особі Державного секретаря Міністерства юстиції України та Міністра юстиції України, відповідно. Необхідно зауважити, що укладення контракту з виконувачем обов`язків директора Державного підприємства чинним законодавством не передбачено. Разом з цим, згідно вимог частини третьої статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу. Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути укладений: на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи. Пункт 2 частини першої статті 23 КЗпП України виділяє трудові договори, що укладаються на строк, визначений за погодженням сторін. Такі договори називають строковими. Таким чином, строковий трудовий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін. Відповідно до абзацу другого пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події. Наказом Міністерства юстиції України від 22.03.2018 №1171/к «Про виконання обов`язків» з ОСОБА_1 було укладено строковий трудовий договір на визначений строк, а саме на період до прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління. Тобто, строк вказаного трудового договору пов`язаний не з конкретною датою, а з настанням певної події - до прийняття відповідного рішення уповноваженим органом. Таким чином, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що Міністерством юстиції України винесено наказ "По звільнення" №714/к від 19.02.2020 без конкретизації та доведеності підстав (причин) звільнення позивача. При цьому, варто враховувати, що достатньою підставою припинення трудового договору є закінчення строку на який було укладено такий договір. З наказом Міністерства юстиції України від 22.03.2018 №1171/к «Про виконання обов`язків» ОСОБА_1 був ознайомлений, заперечень та зауважень щодо його змісту не мав. Як обґрунтовано зауважив відповідач, у своїй заяві про призначення ОСОБА_1 власноруч написано заяву, у якій він пише про призначення його виконуючим обов`язки директора підприємства, що свідчить про його обізнаність з приводу того, що виконання обов`язків за даною посадою буде тимчасовим. Таким чином, він одночасно виразив і волю на припинення такого трудового договору по закінченні строку, на який він був укладений, а тому питання сподівання чи очікування настання для нього позитивного результату по відношенню до конкретної події є безпідставним, враховуючи умови укладеного з позивачем трудового договору та приписи норм трудового законодавства, якими визначено підстави припинення строкового трудового договору. З огляду на наведене апеляційний суд не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у позивача були наявні законні сподівання на те, що трудовий договір укладений між ним та Міністерством юстиції України про покладення на нього виконання обов`язків директора державного підприємства був пов`язаний з настанням юридичного факту, а саме прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління, тобто призначення його директором, оскільки відсутні будь-які підстави так вважати, адже виключно уповноважений орган управління наділений правом приймати відповідне рішення. Так, абзацом першим пункту 1 Положення №228 передбачено, що Міністерство юстиції України (Мін`юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Згідно абзацу п`ятого частини першої статті 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» суб`єктами управління об`єктами державної власності є міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління). Відповідно до п.4 ч.1 ст.6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань призначають на посаду та звільняють з посади керівників державних унітарних підприємств, у яких не утворено наглядову раду, установ, організацій та господарських структур, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій належать державі, та в яких не утворено наглядову раду, укладають і розривають з ними контракти, здійснюють контроль за дотриманням їх вимог. Відповідно до роз`яснень Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС від 29.12.1965 №30/39 «Про порядок оплати тимчасового заступництва» (зі змінами, внесеними постановою Держкомпраці та Секретаріату ВЦРПС від 11.12.1986 № 521/30-18), призначення працівника виконуючим обов`язки за вакантною посадою допускається тільки за посадою, призначення на яку здійснюється вищестоящим органом управління. Підпунктом 124 Пункт 12 Положення №228 встановлено, що Міністр призначає на посаду та звільняє з посади керівників підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Мін`юсту, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності, вносить подання щодо представлення їх в установленому порядку до відзначення державними нагородами України. Таким чином, під рішенням уповноваженого органу управління розуміється, у тому числі рішення про призначення та звільнення з посади працівника, його заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності. Також суд враховує, що наказом Міністерства юстиції України №715/к від 19.02.2020 «Про призначення виконувачем обов`язків» виконувачем обов`язків директора Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" з 20.02.2020 призначено заступника начальника Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" з виробництва ОСОБА_2 . Щодо звільнення позивача у період його тимчасової непрацездатності суд зазначає, що норми КЗпП України не містять заборони звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності, якщо працівник звільняється у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Так, відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП, не допускається звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд унаслідок тимчасової непрацездатності) з ініціативи роботодавця. На осіб, працюючих за строковими трудовими договорами, у випадку припинення трудових відносин за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України не поширюються гарантії захисту працівника, передбачені частиною третьою статті 40 КЗпП України (щодо заборони звільнення у період тимчасової непрацездатності). Підсумовуючи наведене, апеляційний суд вважає правомірним звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки настала подія (прийняття відповідного рішення уповноваженим органом управління), настання якої передбачено у строковому договорі в якості підстави для припинення трудових відносин з позивачем. Отже, відсутні підстави для задоволення позову. У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції належить скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" задовольнити. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" про скасування наказу, поновлення повноважень, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати. Ухвалити нове рішення. У задоволенні позову відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 01 березня 2021 року. Головуючий Залімський І. Г. Судді Мацький Є.М. Сушко О.О.