Постанова 4855 № 640/8930/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8930/20 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції: Літвінова А.В. ПОСТАНОВА Іменем України 02 березня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сорочка Є.О., суддів Єгорової Н.М., Коротких А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурси Ком." на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної податкової служби у м.Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурси Ком." про стягнення податкового боргу, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути з ТОВ «Ресурси Ком» податковий борг у сумі 225 632,04 гривень Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.10.2020 позов задоволено. Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для стягнення спірних сум відсутні. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «Ресурси Ком» внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і присвоєно ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 36174750. Станом на 23.01.2020 за відповідачем обліковується податкова заборгованість зі сплати орендної плати з юридичних осіб у розмірі - 225 632,04 грн., що підтверджується довідкою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 28.01.2020 №2979/9/26-15-10-02-09, детальними розрахунками податкового боргу та інтегрованою карткою платника податків ТОВ «Ресурси Ком». Вказана податкова заборгованість виникла на підставі самостійно задекларованих зобов`язань, але не сплачених платником податків у визначені законодавством строки. Контролюючим органом направлено на адресу відповідача податкову вимогу від 21.08.2018 №158120-17 рекомендованим листом з повідомленням, яка отримана відповідачем 10.09.2018. Оскільки податкову заборгованість відповідачем добровільно у встановлені строки сплачено не було, позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що відповідач відзиву на позовну заяву та доказів погашення податкового боргу суду не надав, докази оскарження вказаної податкової заборгованості в адміністративному або судовому порядку в матеріалах справи відсутні, сума податкового зобов`язання є узгодженою, відтак, позовні вимоги Головного управлінням Державної податкової служби у м. Києві про стягнення податкового боргу з товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурси Ком» в розмірі 225632,04 грн. підлягають задоволенню. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. За правилами пункту 36.2 цієї ж статті ПК податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором. В силу пункту 36.3 статті 36 ПК податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк). Платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57 ПК). Звертаючись до суду з позовом, позивач наголошував, що спірна сума податкового боргу виникла у зв`язку із несплатою відповідачем самостійно визначених ним сум грошового зобов`язання у податковій звітності. Сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, набуває статусу податкового боргу у розумінні підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК. Підпунктом 14.1.175 статті 14 ПК передбачено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання. Колегія суддів наголошує на тому, що відповідач не наводить жодних мотивів, які б стосуватися того, що спірна сума грошового зобов`язання є неугоджена. Не надає відповідач і жодного документального підтвердження та не стверджує того, що ці суми грошового зобов`язання були у повній мірі погашені. У свою чергу, скаржник в апеляційній скарзі вказує, що йому не зрозуміло чи є він платником податку, який заме податковий борг, за який період, за яким видом податку стягнуто. Водночас, наведені доводи свідчать про те, що відповідач фактично перекладає обов`язок доказування на суд, хоч такий обов`язок згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) покладається на учасників справи. При цьому, на спростування наведених доводів, колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні чітко встановив, що спірні суми податкового боргу є орендною платою з юридичних осіб, яка нарахована самостійно позивачем, проте не сплачена у встановлені строки. Згідно наданого позивачем детального розрахунку, та інтегрованої картки спірні зобов`язання визначені відповідачем у податкових розрахунках земельного податку із терміном сплати з 30.07.2018 по 30.01.2019. Будь-яких доводів щодо відсутності спірної заборгованості, факту її сплати, апеляційна скарга не містить, а відтак у колегії суддів відсутні підстави вважати, що постановляючи оскаржуване рішення суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи. Таким чином, оскільки відповідачем не було сплачено у повному обсязі сум самостійно визначених грошових зобов`язань, доказів чого позивач ні до суду першої ні до суду апеляційної інстанції не надав, колегія суддів дійшла висновку, що ці суми зобов`язання набули статусу податкового боргу. Згідно з п. 59.1 ст. 59 ПК, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадиться не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 ПК). Як вірно встановив суд першої інстанції, податкова вимога від 21.08.2018 №158120-17 направлялася відповідачу рекомендованим листом з повідомленням, та була отримана ним 10.09.2018 (а.с. 23-24). Доказів оскарження зазначеної податкового вимоги чи її скасування відповідач не надав. Відповідно до п. 59.5 ст. 59 ПК, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). Оскільки відповідачем сума податкового боргу після виставлення йому податкової вимоги повністю не погашалась, підстав для винесення нової податкової вимоги не виникало, а тому процедура стягнення є дотриманою. З огляду на це, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що вказана податкова вимога не дає позивачу права на стягнення податкового боргу. Підпунктом 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 ПК передбачено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що за позивачем рахується податковий борг, який станом на день розгляду справи ним сплачено не було. Податковим органом дотримано всіх встановлених ПК вимог для стягнення цієї суми боргу в судовому порядку, а тому суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову. Колегією суддів не встановлено порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які б свідчили про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду. Так, ухвалу про відкриття провадження у справі направлялося на юридичну адресу відповідача, яка вказана також і в апеляційній скарзі, проте на адресу суду повернувся конверт з відміткою пошти «за закінченням встановленого строку зберігання». Відповідно до частини одинадцятої статті 126 КАС

11. Розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином. Відтак, колегія суддів наголошує, що позивач був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду з цих причин. При цьому, посилання скаржника на рішення суду касаційної інстанції у цивільних справах суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки вони постановлені за інших обставин та стосуються застосування процесуальних норм іншого судочинства. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурси Ком." залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Є.О. Сорочко Суддя Н.М. Єгорова Суддя А.Ю. Коротких