Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/8768/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 березня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/8768/20 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С.О. рішення суду першої інстанції прийнято у м. Одеса, 09 листопада 2021 року П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Танасогло Т.М. суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, про визнання протиправними дій щодо невиплати щорічної разової допомоги у 2020 році в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, про визнання дій Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо невиплати щорічної разової допомоги ветерану війни-інваліду війни 2-ї групи ОСОБА_1 в 2020 році в розмірі (8) восьми мінімальних пенсій за віком, яка дорівнюється прожитковому мінімуму для непрацездатних осіб (13104 - грн.) відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - протиправними; стягнення з Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 несплачену різницю за щорічну разову грошову допомогу ветеранам війни за 2020 рік до 5 травня згідно статті 13 частини 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі 9464 грн. 00 коп.; звернення судового рішення відповідно до ст.371 КАС України до негайного виконання відповідачем та видати виконавчий лист. В обґрунтування позову вказано, що позивач, як ветеран війни, інвалід війни ІІ групи, має право на отримання щорічної одноразової грошової допомоги до 5-го травня у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком. Однак, відповідачем виплачено допомогу лише у розмірі 3 640,00 грн. На переконання позивача відповідачем при здійсненні соціальної виплати - щорічної разової грошової допомоги за 2020 рік до 05 травня, безпідставно було застосовано положення постанови Кабінету Міністрів України №112 від 19.02.2020 року «Деякі питання виплати у 2020 році щорічної разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» в частині значного зменшення виплати одноразової грошової допомоги у фіксованому розмірі 3 640 грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: Визнано дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо невиплати щорічної разової допомоги ветерану війни-інваліду війни 2-ї групи ОСОБА_2 в 2020 році в розмірі (8) восьми мінімальних пенсій за віком, яка дорівнюється прожитковому мінімуму для непрацездатних осіб (13104 - грн.) відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - протиправними; Стягнуто з Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 несплачену різницю за щорічну разову грошову допомогу ветеранам війни за 2020 рік до 5 травня згідно статті 13 частини 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі 9 464 грн. 00 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради подано до суду апеляційну скаргу на зазначене рішення, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції під час ухвалення рішення по справі норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування скарги вказано, що виплата разової щорічної грошової допомоги до 5 травня у 2020 році ОСОБА_1 ,як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи була здійснена відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» у розмірі 3640,00 грн. Вказані положення є чинними та не визнані Конституційним судом України не конституційними. Враховуючи те, що спірна допомога за 2020 рік нарахована та виплачена позивачу в розмірі 3640,00 гривень відповідно до вищевказаних положень законодавства, відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Представник відповідача зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від економічних чинників, на що вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 19 червня 2001 року № 9-рп/2001, зазначивши, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов`язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів. В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу та відповіді на відзив, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами, ОСОБА_1 є ветераном війни - інвалідом війни ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 та має право на пільги, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (а.с.9). 02 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради з заявою в якій просив провести перерахунок та виплату щорічної грошової допомоги до 05 травня 2020 року, виходячи з розміру восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням виплачених коштів. Листом від 08 вересня 2020 року за №03-Б-15237/3-е/п Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради повідомило позивача, що у 2020 році відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» нарахування щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни до Дня Перемоги здійснено ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи 3 640 грн. через відділення АТ «Ощадбанк». Таким чином, разова грошова допомога до 05 травня за 2020 рік призначена та виплачена відповідно до чинного законодавства (а.с.8). Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо перерахунку щорічної одноразової грошової допомоги до 05 травня, як ветерану війни - інваліду війни ІІ групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни - восьми мінімальних пенсій за віком. Посилаючись на висновки Верховного Суду викладені у рішенні від 29.09.2020 року у справі № 440/2722/20, яка є зразковою, суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_3 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправними дій щодо невиплати щорічної разової допомоги у 2020 році в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та зобов`язання вчинити певні дії підлягають частковому задоволенню. До того ж, оскільки предметом розгляду даної справи є не виплата у повному розмірі щорічної разової грошової допомоги у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, а не стягнення заборгованості по щомісячному пенсійному забезпеченні, суд першої інстанції вважав, що підстави для негайного виконання даного рішення та застосування приписів п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, відсутні. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим, виходячи з наступного. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України громадянам гарантовано право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За вимогами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Спірні правовідносини у даній справі виникли стосовно питання розміру щорічної разової допомоги учасникам бойових дій до 05 травня 2020 року. Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них є Закон України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (надалі - Закон України №3551-XII). Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 вказаного Закону. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 статтю 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було доповнено частиною четвертою такого змісту: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком". Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» згадану вище норму права викладено в такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України". Водночас, Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI. За визначенням ст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII, щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання. Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 05 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги. Протягом 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 13 Закону № 3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 3551-XII фінансування витрат, пов`язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються БК України. Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набув чинності 01 січня 2015 року (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 року №112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань», якою визначено розмір виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій - 1390 гривень. Водночас, Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення п.26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 наголошував на тому, що „законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони" (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 уже наголошував, що „забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов`язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави" (абзац дев`ятий пункту 6 мотивувальної частини). Відповідно до положень ст. 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Конституційним Судом України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 вказано про втрату чинності окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, визнаного неконституційним, саме з дня ухвалення цього Рішення. Отже, положення п.26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, втратили чинність саме з 27.02.2020р., при цьому необхідно враховувати, що Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено. Таким чином, з 27.02.2020 року у позивача виникло право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни - восьми мінімальних пенсій за віком. Відповідно до ч. 1 ст. 28 вказаного Закону, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік"установлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2020 року - 1638 гривень. Отже, з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020розмір разової грошової допомоги до 5 травня інвалідам війни ІІ групи у 2020 році становить 13104,00 (1638*8). Водночас, як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, позивачу у 2020 році виплачено щорічну разову грошову допомогу до 05 травня в розмірі 3640,00 грн., яка не відповідає статті 13 Закону №3551-ХІІта свідчить про порушення її прав на отримання такої допомоги у належному розмірі. Разом з тим, Кабінет Міністрів України у Постанові № 112 установив, що у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-XII, особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи здійснюється у розмірі 3640 грн. (підпункт 1 пункту 1), тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п`ятою статті 13 цього Закону. Отже, на час виплати ОСОБА_1 у 2020 року щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон № 3551-XII і Постанова №

112. У розумінні ч. 1 ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Тобто, вимоги закону є пріоритетними над приписами підзаконних актів, з урахуванням чого, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2020 році слід застосовувати не Постанову № 112, а саме Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу. Таким чином,апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що разова грошова допомога до 5 травня у 2020 році повинна виплачуватися особам з інвалідністю внаслідок війни у розмірі, встановленому частиною п`ятою статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV. Норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, не можуть змінювати приписів закону України, і не позбавляють позивача цього права, відсутність встановленого механізму їх виплати не звільняє державу в особі уповноваженого органу від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум допомоги, чим спростовуються доводи апелянта у цій частині. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу. Враховуючи вказане, при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме частина перша статті 28 Закону № 1058-ІV, а відтак доводи скаржника про правомірність виплати позивачу одноразової щорічної допомоги до 5 травня у розмірі згідно постанови Кабінету Міністрів України № 112 від 19.02.2020р. є безпідставними. Посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 року № 20-рп/2011, згідно якого передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними; механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів, колегія суддів оцінює критично, з огляду на те, що у даному випадку спірним є питання виплати позивачці як інваліду 2 групи одноразової щорічної допомоги до 5 травня, розмір якої визначений спеціальним Законом, а не наявності повноважень у Кабінету Міністрів України щодо встановлення порядку та розмірів соціальних виплат. Доводи апелянта про те, що кошти позивачу було виплачено правомірно та виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету, колегія суддів також вважає хибними, з огляду на те, що гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету. До того ж, апеляційний суд погоджується з твердженням суду попередньої інстанції, що відмова Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради у перерахунку та виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі, визначеному Законом № 3551-XII, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення цього Закону є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України»). Така позиція судів узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007. Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10). Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи усе викладене вище, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції стосовно недоведеності відповідачем правомірності своїх дій, які полягли у виплаті позивачеві одноразової грошової допомоги до 05 травня 2020 року у меншому розмірі, позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, а тому наявні правові підстави для задоволення позову. Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду викладеними в рішенні від 29 вересня 2020 року у зразковій справі №440/2722/20, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року (оприлюднено в ЄДРСР 26.01.2021 року). Суд, в силу ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Стосовно клопотання, викладеного в апеляційній скарзі про зупинення провадження в даній адміністративній справі до набрання чинності рішення Верховного Суду у зразковій справі № 440/2722/20, колегія суддів зазначає, що ухвалою апеляційного суду від 08.12.2020 року було відкрито апеляційне провадження у цій справі та призначено її до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення сторін. Станом на час спливу строку, визначеного для розгляду справи апеляційним судом, встановлено що рішення Верховного Суду у зразковій справі № 440/2722/20 набрало законної сили 13 січня 2021 року, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 року у справі № 440/2722/20. Таким чином, відсутні підстави для зупинення провадження у даній справі. За встановлених апеляційним судом обставин, доводи апеляційної скарги є несуттєвими, ґрунтуються на твердженнях, які вже були предметом дослідження суду першої інстанції та яким надано належну правову оцінку, відтак висновків суду вони не спростовують а тому не є підставою для скасування судового рішення. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає вказану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. ст. 241-243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради - залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року у справі № 420/8768/20 - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено та підписано 04 березня 2021 року. Головуючий суддя Танасогло Т.М. Судді Димерлій О.О. Єщенко О.В.