Постанова 4852 № 280/5799/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 04 березня 2021 року м. Дніпросправа № 280/5799/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року (суддя Калашник Ю.В., повний текст 23.11.2020) у справі №280/5799/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди,- в с т а н о в и В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною та скасувати податкову вимогу № Ф-28316-49 від 19.08.2019; - зобов`язати відповідача здійснити коригування індивідуальної картки платника податків ОСОБА_1 шляхом зменшення податного зобов`язання з єдиного внеску, нарахованого відповідно до податкової вимоги № Ф-28316-49 від 19.08.2019; - зобов`язати відповідача внести відповідні зміни до індивідуальної картки платника податків ОСОБА_1 , до інформаційної системи органу доходів і зборів стосовно ОСОБА_1 , в тому числі до інтегрованої картки платника податків, облікової картки платника єдиного соціального внеску відомості про відсутність реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця; - стягнути на користь позивача 10 000 грн. у якості відшкодування моральної шкоди за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. В обґрунтування заявлених вимог посилався, зокрема, на те, що оскаржувана вимога винесена відповідачем з огляду на його позицію про те, що позивач є зареєстрованим суб`єктом підприємницької діяльності (ФОП) та ним не був сплачений єдиний внесок на соціальне страхування. Позивач вказував на те, що хоча відомості про нього, як суб`єкта підприємницької діяльності і були внесені до ЄДР, однак 30.04.2004 року він припинив підприємницьку діяльність, а у спірному періоді, за який нарахована недоїмка, працював на підприємстві, яке і сплачувало за нього єдиний внесок на соціальне страхування. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-28316-49 від 19.08.2019; зобов`язано Головне управління ДПС у Запорізькій області здійснити коригування індивідуальної картки платника податків ОСОБА_1 шляхом зменшення грошового зобов`язання з єдиного внеску, нарахованого відповідно до вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-28316-49 від 19.08.2019. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду, в частині задоволених позовних вимог, мотивовано тим, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Посилаючись на наведене, встановивши, що у періоді, за який контролюючим органом позивачу нараховані суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, останній працював як найманий працівник і роботодавець сплачував за нього із заробітної плати єдиний внесок, суд дійшов висновку, що у спірному випадку у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачеві єдиного соціального внеску за вищевказаний період та відповідно, прийняття спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки). З цих підстав суд вказав на наявність правових підстав для скасування спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки), а також, виходячи з положень Порядку №422, зобов`язання відповідача вчинити дії щодо коригування в інтегрованій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом шляхом зменшення грошового зобов`язання з єдиного внеску, нарахованого відповідно до спірного рішення. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в частині визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-28316-49 від 19.08.2019, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в оскарженій частині та ухвалити нове рішення, в цій частині заявлених позовних вимог, про відмову в в задоволенні позову. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржник зазначає, що позивач, зокрема, у період 2017-2018 рр., 1-2 квартали 2019 року згідно даних ІТС «Податковий Блок» був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Обов`язком зареєстрованого суб`єкта підприємницької діяльності є сплата єдиного страхового внеску у розмірі та у строки, які визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Оскільки позивачем вказаний обов`язок не було виконано та не сплачено внесок за вищевказаний період, то контролюючим органом обґрунтовано здійснено нарахування в інтегрованій картці позивача, та винесено спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску. Правом апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач не скористався. Отже, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, за наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції надає оцінку рішенню суду першої інстанції, на предмет його законності та обґрунтованості, в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-28316-49 від 19.08.2019, тобто перевіряє судове рішення в межах вимог апеляційної скарги відповідача. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке. Встановлені судом першої інстанції обставини справи свідчать про те, що 19.08.2019, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів та відповідно до статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08 липня 2010 року № 2464-VI ГУ ДФС у Запорізькій області позивачу сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-28316-49 на загальну суму боргу 23785,08 грн., у т.ч.: недоїмка 23785,08 грн. (а.с.62). У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містяться записи: від 11.10.2012 № 21031750000072010 про державну реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця (дата державної реєстрації: 22.02.2001); від 15.07.2020 №21030060002072010 про припинення ОСОБА_1 підприємницької діяльності. Позивач з 04.06.2010 по теперішній час працює у ДП Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро ПРОГРЕС на посаді слюсара, про що свідчить відомостями у трудовій книжці НОМЕР_1 від 28.01.1984 (а.с.18-23). Окрім того, судом встановлено, що відносно позивача відкрите виконавче провадження № 61760353 на підставі вимоги, яка є предметом оскарження у цій справі, за вказаним виконавчим провадженням державним виконавцем вживаються заходи примусового виконання рішення, а саме: 06.05.2020 державним виконавцем звернено стягнення на доходи боржника, про що винесено відповідну постанову. Не погодившись із вимогою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом. За наслідками перегляду справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-28316-49 від 19.08.2019, та наявність правових підстав для задоволення позову в цій частині заявлених вимог, з огляду на таке. Так встановлені обставини справи свідчать про те, що підставою для прийняття оскаржуваної вимоги стали висновки контролюючого органу про те, що позивачем не був сплачений єдиний внесок на соціальне страхування за період 2017-2018 рр., 1-2 квартали 2019 року. Наявність такого обов`язку відповідач пов`язує із тим, що у вищевказаний період позивач був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності (ФОП). Отже, за позицією відповідача сам факт реєстрації особи фізичною особою-підприємцем є безумовним обов`язком сплати єдиного внеску. З такою позицією відповідача суд апеляційної інстанції не може погодитися, виходячи із такого. Як встановлено вище, у періоді, за який контролюючим органом позивачу нараховані суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (2017-2018 рр., 1-2 квартали 2019 року) останній був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності (ФОП). В той же час, у даний період позивач перебував у трудових відносинах з ДП Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро ПРОГРЕС, про що свідчать відомості у трудовій книжці позивача. Відповідно, у даний період страхувальником-роботодавцем систематично сплачується внесок з заробітної плати позивача. Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону; Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2020р. (справа №480/4656/18), у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), у постанові від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19). Отже, аргументи відповідача, які наведені в апеляційній скарзі, про те, що сам факт реєстрації особи фізичною особою-підприємцем є безумовним обов`язком сплати єдиного внеску, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства. Оскільки встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що у періоді, за який контролюючим органом позивачу нараховані суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, останній перебував у трудових відносинах як найманий працівник та за нього роботодавцем сплачувався єдиний внесок, а також приймаючи до уваги те, що відповідачем не було надано доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності, у спірному періоді, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність нарахування відповідачем єдиного внеску на соціальне страхування за періоди, в яких єдиний внесок за позивача сплачувався його роботодавцем. Таким чином, дослідивши встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення, в оскарженій відповідачем частині, з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підстав для його скасування не існує. На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 325 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року по справі №280/5799/20 без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України. Повне судове рішення складено 04.03.2021р. Головуючий - суддя Я.В. Семененко суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк