Постанова Хмельницький апеляційний суд № 686/15206/20

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 686/15206/20 Провадження № 22-ц/4820/369/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2021 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В., розглянув без повідомлення учасників справи справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 листопада 2020 року, суддя Салоїд Н.М., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: У червні 2020 року ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», (далі Банк), звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості посилаючись на те, що відповідно до кредитного договору б/н від 18.04.2015 року відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг складає єдиний договір, укладений між Банком та ОСОБА_1 . У зв`язку з невиконанням зобов`язань за кредитним договором станом на 28.04.2020 року заборгованість ОСОБА_1 становить 111984,45 грн., з яких заборгованість за простроченим кредитом становить 78690,39 грн., заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України - 5230,61 грн., пеня в розмірі 22254,67 грн., а також штрафи 500 грн. (фіксована частина) та 5308,78 грн. (процентна складова). Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26.11.2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку 40000 грн. заборгованості за кредитним договором, укладеним 18.04.2015 року. Вирішено питання судових витрат. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просило рішення суду в частині незадоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову. На обґрунтування скарги апелянт зазначив, що рішення суду в частині незадоволених позовних вимог є незаконним, ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права. Судом першої інстанції належним чином не перевірено доводів позивача, які мають значення для правильного вирішення справи, не надано належної оцінки наявним у справі доказам. Суд першої інстанції не врахував, що згідно правового висновку, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року суду належало провести розрахунок фактично використаних та неповернутих Банку грошових коштів, чого зроблено не було. Посилаючись на правові позиції викладені у постановах Верховного Суду у справах №№755/7704/15-ц, 159/2146/15-ц апелянт зазначив, що у разі не згоди з проведеним Банком розрахунком заборгованості за процентами згідно ст. 625 ЦК України та неустойкою, суд повинен був встановити дійсний розмір заборгованості, а не відмовляти у задоволенні вимог. Розгляд справи проведений в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що 18.04.2015 року ОСОБА_1 звернувся до Банку з анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, виявивши бажання укласти з банком кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідно до розрахунку заборгованості за договором б/н від 18.04.2015 року, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , проведеного позивачем, станом на 28.04.2020 року заборгованість позичальника перед кредитором становить 111 84,45 грн., в тому числі заборгованість за простроченим кредитом становить 78690,39 грн., заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України 5230,61 грн., 22254,67 грн., штрафи: 500 грн. (фіксована частина) та 5308,78 грн. (процентна складова). Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти клієнта ОСОБА_1 за кредитним договором було встановлено кредитний ліміт 1000 грн., який згодом збільшено до 40000 грн., після чого зменшено до 0 грн. Як вбачається з довідки АТ КБ «ПриватБанк», відповідачу видано за кредитним договором чотири кредитних картки, остання строком дії до травня 2022 року. Відповідно до виписки по рахунку відповідача, з квітня 2015 року ОСОБА_1 користувався виданою йому Банком карткою та використовував кошти до вересня 2019 року, частково вносив позивачеві кошти на погашення кредитної заборгованості. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач фактично надав відповідачеві кошти за кредитним договором на умовах строковості і платності, однак такі кошти були не повністю повернуті відповідачем. Оскільки за довідкою Банку розмір кредитного ліміту становив 40000 грн. та не збільшувався до 78690,39 грн., тому решта суми, що включена до простроченої заборгованості за простроченим тілом стягненню не підлягає. У підписаній ОСОБА_1 заяві не міститься умов щодо сплати відсотків, неустойки, яка може бути застосована Банком в разі порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, а надані позивачем витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» суд не може вважати частиною укладеного між сторонами кредитного договору за недоведеністю цієї обставини, тому у стягненні з відповідача на користь позивача заборгованості з пені та інших платежів слід відмовити за їх безпідставністю. Висновок суду не в повній мірі є обґрунтованим з огляду на наступне. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. У заяві ОСОБА_1 від 18.04.2015 року згода останнього щодо встановлення процентної ставки, а також процентів нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України не зазначено. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, крім простроченого тіла кредиту просив стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України, пеню та штрафи. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 18.04.2015 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування тощо. В той же час, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів позичальник та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку а також те, що вказані документи на момент отримання боржником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять підпису позичальника, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між Банком та ОСОБА_1 18.04.2015 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що кредитор і боржник обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Відповідний правовий висновок наданий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року, справа №342/180/17. Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові, якщо фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, то відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Із виписки по руху грошових коштів та розрахунку Банку вбачається, що відповідачем за період користування кредитними коштами використано 236391,59 грн., в той час як повернуто Банку 178409,08 грн. (а.с. 10-20, 21-42). Таким чином, всього за період користування ОСОБА_1 грошовими коштами, останній фактично використав та не повернув Банку суму в розмірі 57982,51 грн. (236391,59 - 178409,08) на що суд першої інстанції уваги не звернув, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку щодо стягнення суми кредитного ліміту, встановленого Банком для ОСОБА_1 . Стосовно вимог Банку про стягнення основної суми заборгованості по кредиту та процентів від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін, колегія суддів зазначає, що у заяві ОСОБА_1 від 18.04.2015 року не зазначено суму кредитних коштів, яку він отримав, строк, на який укладено договір, а також який розмір відсотків за користування грошовими коштами передбачено нараховувати у разі прострочення строку їх сплати, коли збігає строк їх погашення. Крім того, слід зазначити, що, як вбачається зі змісту позовної заяви та розрахунку заборгованості, наданої Банком до позовної заяви, нарахування спірних відсотків на прострочену заборгованість було проведено кредитною установою за період з 01.02.2020 року по 28.04.2020 року з урахуванням процентної ставки 84% на рік (а.с. 20). При цьому, в змісті позовної заяви Банку зазначено, що в редакції Умов та Правил, що почала діяти з 01.03.2019 року, згідно п. 2.1.1.2.12. сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181 дня з моменту порушення зобов`язань клієнта з погашення кредиту, клієнт зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі 86,4% для картки «Універсальна» та 84% для картки «Універсальна голд». Таким чином, оскільки нарахування спірних відсотків зумовлено Умовами та Правилами, які не підписані ОСОБА_1 і зміст, яких, зокрема і п. 2.1.1.2.12. сторони не узгоджували, тому посилання апелянта на неправомірну відмову суду першої інстанції у стягненні процентів на прострочену заборгованість також є необґрунтованим. З огляду на вищенаведені обставини колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, обґрунтовано відмовивши у стягненні з відповідача заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України та неустойки, допустивши невірне застосування норм процесуального та матеріального права, безпідставно відмовив у стягненні з відповідача на користь позивача суми фактично отриманих та неповернутих кредитних коштів в розмірі 57982,51 грн., у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню. Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь Банку підлягають стягненню судові витрати, понесені в суді першої інстанції пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1088,42 грн. (57982,51 грн. х (100% : 111984,45 грн.) х 2102 грн. : 100% = 1088,42 грн.). При зверненні до апеляційного суду позивач сплатив 3153 грн., в той час як апеляційна скарга задоволена на 24,98% (57982,51 грн.-40000 грн.=17982,51 грн. х (71984,45 грн./100), тому з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги на користь апелянта з відповідача підлягає стягнення 787,61 грн. судових витрат: (24,98%х 3153 грн. = 787,61 грн.). Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 57982 (п`ятдесят сім тисяч дев`ятсот вісімдесят дві) грн. 51 коп. та 1088 (одна тисяча вісімдесят вісім) грн. 42 коп. судових витрат по сплаті судового збору. В решті позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 787 (сімсот вісімдесят сім)грн. 61 коп. судових витрат по сплаті судового збору в суді апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 03 березня 2021 року. Судді: Р.С. Гринчук А.М. Костенко Т.В. Спірідонова