Постанова 4811 № 466/3579/20

Справа № 466/3579/20 Головуючий у 1 інстанції: Едер П.Т. Провадження № 22-ц/811/3843/20 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2021 року м.Львів Справа № 466/3579/20 Провадження № 22ц/811/3843/20 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Приколоти Т.І., суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В. секретар Іванова О.О. з участю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова, ухвалене у м. Львові 8 грудня 2020 року у складі судді Едера П.Т., у справі за позовом ОСОБА_1 до Aкціонерного товариства «Львівгаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз збут» про зобов`язання до вчинення дій та відшкодування моральної шкоди,- встановив: 29 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся з цим позовом. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що АТ «Львівгаз» чинить йому перешкоди у користуванні природним газом за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що рішенням Шевченківського суду м. Львова від 8 жовтня 2018 року визнано за ним ( ОСОБА_1 ) право на споживання газу та опалення квартири відповідно до виконавчого листа, виданого Личаківським районним судом м. Львова 28 червня 1999 року в справі №2-715/1999р. на підставі ухвали Личаківського районного суду м Львова від 18 червня 1999 року про роз`яснення рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 травня 1999 року; та право на індивідуальне опалення квартири з встановленим індивідуальним газовим котлом марки «Viessmann Vіtopend». Відновлено становище, яке існувало до припинення газопостачання у його квартирі, та зобов`язано ПАТ по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» відновити газопостачання та експлуатацію газопроводу і встановлених газових приладів в квартирі АДРЕСА_2 . Стягнуто з ПТА по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» на його користь 30 000 грн. моральної шкоди, заподіяної внаслідок неправомірного припинення газопостачання у його квартиру. Стверджує, що рішення суду не виконується, а створюються додаткові перешкоди, якими він (позивач) вважає вимагання коштів через підробку квитанцій неіснуючої заборгованості. Зазначає, що послуги з газопостачання не надаються, а тому не може нараховуватися будь-яка оплата. Такі дії відповідачів вважає зловживанням монопольним становищем. Просить позов задовольнити. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 8 грудня 2020 року в позові відмовлено. Рішення суду оскаржив позивач. Зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на доводи позовної заяви. 22лютого 2021 року АТ «Львівгаз» подало відзив на апеляційну скаргу. У відзиві відповідач посилається на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити. Згідно зі статтею 4 ЦПК, статтями 15,16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі статей 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 4 статті 82 цього Кодексу передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду, зокрема, у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Згідно із частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Пунктами 5 і 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити у рішенні відповідні мотиви. Згідно зі статтею 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Відповідно до статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки у разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією у випадках, передбачених законом. Встановлено, що спори між цими сторонами щодо забезпечення газопостачання квартири позивача розглядалися судами неодноразово. Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 26 листопада 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Львівгаз» про усунення перешкод у користуванні газом та газовим опаленням, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 6 листопада 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21 січня 2015 року, встановлені, зокрема, наступні обставини: позивач ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_2 та є споживачем природного газу, послуги з надання якого здійснюються відповідачем. Письмовий договір про надання послуг з газопостачання між сторонами не укладено. Згідно акту технічного приймання та введення в експлуатацію газової мережі від 19 червня 1975 року у зазначеній квартирі встановлено газову плиту ПГ- 4 та проточний газовий водонагрівач. Опалення квартири здійснювалось за допомогою чотирьох кахельних печей. Вказаним судовим рішенням встановлено, що при обстеженні квартири позивача щодо виконання вимог Правил надання населенню послуг з газопостачання, Правил безпеки систем газопостачання України, затверджених наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці №254 від 1 жовтня 1997 року, Положення про порядок технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання житлових будинків, громадських будівель, підприємств побутового та комунального призначення, затвердженого наказом ДАХК «Укргаз» №35 від 30 липня 1997 року, працівниками ПАТ «Львівгаз» виявлено втручання в існуючу газову мережу шляхом встановлення двофункційного котла типу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », заміни газової плити ПГ- 4 на ПГ-2 «Gоrеnje» на площі кухні, встановлення проточного газового водонагрівача типу «Vaillаnt» у приміщенні ванної кімнати за відсутності проектно-технічної документації. У зв`язку з цим 27 серпня 2012 року до квартири ОСОБА_1 було припинено подачу газу. Подачу газу відновлено у вересні 2012 року до 30 листопада 2012 року для надання можливості привести газову мережу та газові прилади у квартирі у відповідність вимогам нормативних документів. ПАТ «Львівгаз» 22 жовтня 2010 року, 15 квітня 2011 року, 20 вересня 2012 року та 19 листопада 2012 року повідомляло ОСОБА_1 про необхідність приведення газової мережі та розміщення газових приладів у квартирі у відповідність до вимог нормативних документів, а також про порядок виготовлення проектно-технічної документації, наслідки порушення цих вимог, зокрема, про припинення газопостачання при невиконанні зазначеного; порядок вчинення дій та підготовку документів для відновлення газопостачання до квартири. Однак, необхідних дій позивач не вчинив, документів для відновлення газопостачання до квартири не надав. У цьому рішенні суди посилалися на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 30 травня 2013 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 3 вересня 2013 року, та рішення цього суду від 10 липня 2013 року, залишене без змін ухвалою зазначеного апеляційного суду від 14 жовтня 2013 року, якими встановлено, що позивачем ОСОБА_1 самовільно підключено газові прилади до системи газопостачання, чим порушено Правила безпеки систем газопостачання, а дії працівників ПАТ «Львівгаз» щодо відключення квартири споживача ОСОБА_1 від газової мережі не суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правилам надання населенню послуг з газопостачання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 2246 від 9 грудня 1999 року, Правилам безпеки систем газопостачання України, затвердженим наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці №254 від 1 жовтня 1997 року, не порушують прав позивача, оскільки спрямовані на дотримання безпеки системи газопостачання. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2014 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалено визнати неправомірними дії ПАТ «Львівгаз» по припиненню газопостачання до квартири АДРЕСА_2 , що належить позивачу; визнати за ОСОБА_1 право на споживання газу та опалення його квартири відповідно до виконавчого листа, виданого Личаківським районним судом м. Львова 28 червня 1999 року у справі №2-715/1999 на підставі ухвали Личаківського районного суду м Львова від 18 червня 1999 року про роз`яснення рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 травня 1999 року, та право на індивідуальне опалення його квартири встановленим індивідуальним газовим котлом марки «Viessmann Vitopend». Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 19 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 6 липня 2018 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», ТОВ «Львівгаз збут» про усунення перешкод у користуванні газом та індивідуальним опаленням квартири, відшкодування моральної шкоди. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 8 жовтня 2018 року, що набрало законної сили 27 січня 2020 року, позов ОСОБА_1 до ПАТ по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» задоволено частково. Ухвалено визнати за ОСОБА_1 право на споживання газу та опалення квартири АДРЕСА_2 відповідно до виконавчого листа, виданого Личаківським районним судом м. Львова 28 червня 1999 року в справі №2-715/1999р. на підставі ухвали Личаківського районного суду м Львова від 18 червня 1999 року про роз`яснення рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 травня 1999 року, та право на індивідуальне опалення цієї квартири з встановленим індивідуальним газовим котлом марки «Viessmaim Vitopend». Відновити становище, яке існувало до припинення газопостачання вказаної квартири 30 листопада 2012 року, та зобов`язати Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» відновити газопостачання та експлуатацію газопроводу і встановлених газових приладів у квартирі позивача. Стягнуто з ПАТ по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» на користь ОСОБА_1 30 000 грн. моральної шкоди, заподіяної внаслідок неправомірного припинення газопостачання в його квартиру. 3 березня 2020 року Шевченківським районним судом м.Львова на виконання рішення від 8 жовтня 2018 року позивачу видано виконавчий лист, який не подано до примусового виконання судового рішення. В порядку ст.435 ЦПК України АТ «Львівгаз» звернулося із заявою до Шевченківського районного суду м. Львова про встановлення способу і порядку виконання рішення цього суду від 8 жовтня 2018 року та додаткового рішення від 21 січня 2019 року. 31 березня 2020 року АТ «Львівгаз» повідомило позивача, що газопостачання за його адресою буде відновлено після розгляду заяви про встановлення способу і порядку виконання судових рішень. Рішення за заявою АТ «Львівгаз» про встановлення способу і порядку виконання рішень Шевченківського районного суду м.Львова не прийнято. Встановлено, і цього не заперечують учасники справи, що працівники АТ «Львівгаз» неодноразово повідомляли позивача телефоном про необхідність надання доступу до його квартири для відновлення газопостачання на виконання рішення суду. Також таке повідомлення від 4 вересня 2020 року направлено позивачу цінним листом з описом (а.с.195-197). Однак згоди щодо доступу до квартири та відновлення газопостачання не досягнуто. Позивачем на підтвердження позовних вимог надано рахунки, виписані на його ім`я ТОВ «Львівгаз збут», про оплату за спожитий природний газ та рахунки, виписані АТ «Львівгаз», про оплату за розподіл (доставку) газу. З рахунків за квітень і серпень 2020 року вбачається, що позивачу нараховано за спожитий газ 145,08 грн.; та за доставку газу - 141,30 грн. (квітень 2020 року) та 262,82 грн. (вересень 2020 року) - (а.с.10,161). Сторони не заперечують, що такі рахунки надсилалися на адресу позивача, але оплата на їх підставі не здійснена. З наданої АТ «Львівгаз» інформації про фінансовий стан абонента ОСОБА_1 вбачається, що станом на 30 листопада 2020 року газопостачання виключено, у цього абонента відсутня заборгованість (а.с.198). Саме нарахування заборгованості та направлення позивачу рахунку без вимоги про сплату не свідчить про порушення його прав, а тому зазначені дії не є такими, що порушують право та не можуть бути припинені у спосіб, передбачений п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України. Відмову у визнанні недійсними квитанцій про оплату (наведено назву у редакції позивача) суд першої інстанції мотивував тим, що відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Видача рахунку (квитанції) для оплати комунальних послуг не є правочином, оскільки не має ознак, визначених у цій статті. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що направлення квитанцій, які позивач вважає незаконними, не може вважатись дією, що порушує права позивача, оскільки вимоги про стягнення за такими квитанціями не подавалось. Судом не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між направленням рахунків про оплату комунальних послуг, реалізацією права відповідача на звернення до суду з заявою про встановлення способу і порядку виконання рішення суду і перешкодами у споживанні газу. Судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено протиправність дій відповідача щодо відключення квартири позивача від газопостачання і стягнення в зв`язку із цим моральної шкоди на користь ОСОБА_1 . Оскарження такого рішення суду у вищі інстанції АТ «Львівгаз» та звернення до суду про визначення порядку і способу виконання рішення є процесуальним правом відповідача і не може бути у причинному зв`язку із заподіянням шкоди позивачу. Суд першої інстанції на підставі аналізу наявних в справі доказів та встановлених обставин прийшов до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачами його прав та заподіяння йому моральної шкоди. Звисновками суду першої інстанції, які відповідають встановленим обставинам справи, належить погодитися, оскільки судом правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстави для скасування рішення суду відсутні. Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 8 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено і підписано 2 березня 2021 року. Головуючий Судді