Постанова 4824 № 381/1327/20

Постанова Іменем України Єдиний унікальний номер справи 381/1327/20 Номер провадження 22-ц/824/2747/2021 Головуючий у суді першої інстанції Н.А. Осаулова Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач 02 березня 2021 року місто Київ Номер справи 381/1327/20 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І., сторони: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2020 року, ухвалене у складі судді Осаулової Н.А., в приміщенні Фастівського міськрайонного суду Київської області, інформація про дату складання повного рішення відсутня, - в с т а н о в и в : АТ КБ «Приватбанк» (далі - Банк) у червні 2020 року звернулось до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що остання звернулась до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг №б/н від 21.07.2016, відповідно до якої вона отримала у позивача кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, а також зобов`язувалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановленими кредитним договором. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 15000 грн, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, однак відповідач кредит та відсотки за кредитом не сплачує, у зв`язку з чим станом на 04.05.2020 за нею утворилась заборгованість у загальному розмірі 26304,45 грн, а відтак позивач був змушений звернутись до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача дану заборгованість та понесені судові витрати по справі. Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2020 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 5000 грн заборгованості за тілом кредиту по кредитному договору №б/н від 21.07.2016 та 3% річних у сумі 547,13 грн, а також понесені позивачем судові витрати на сплату судового збору у сумі 2102 грн. Дане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з наданої позивачем на дослідження анкети-заяви відповідача про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг не можливо зробити беззаперечний висновок про те, що сторони при укладанні кредитного договору дійшли згоди про строки повернення кредиту та про розмір відсотків, що підлягав сплаті за користування ним, а також про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення позичальником зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Тому, з урахуванням тієї обставини, що позивачем не було доведено належними та допустимим доказами факту наявності укладеної між сторонами письмової угоди щодо порядку, розмірів та строку сплати відповідачем відсотків та неустойки за порушення умов кредитного договору №б/н від 21.07.2016, місцевий суд не знайшов правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості по пені та штрафам. Також, суд не вбачав підстав для стягнення з відповідача на користь банку заявленої ним суми боргу по тілу отриманого кредиту, оскільки у даній справі наявні правові підстави лише для стягнення з відповідача на користь позивача суми непогашеного тіла кредиту в межах кредитного ліміту в розмірі 5000 грн. Нарахування банком тіла кредиту у розмірі 13978,02 грн суд вважав необґрунтованими. Разом з тим, суд убачав підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» відсотків, нарахованих на прострочений кредит на підставі ст.625 ЦК України у розмірі 547,13 грн, які були розраховані за період з 21.07.2016 по 13.03.2020, виходячи зі стягнутої судом суми тіла кредиту. Не погоджуючись із рішенням суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог, а саме у частині відмови у стягнення решти суми простроченого тіла кредиту та заборгованості за відсотками нарахованим на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України, а також неустойки, позивач через свого представника подав апеляційну скаргу, у якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи при вирішенні спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв`язку із чим просив скасувати рішення суду у цій частині та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування поданої скарги Банк вказував на те, що вирішуючи спір у даній справі та відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції безпідставно звільнив відповідача від сплати заборгованості за кредитним договором №б/н від 21.07.2016 з урахуванням того, що останньою не оспорювалася заявлена банком заборгованість, а також не заявлялось про необізнаність з Умовами та правилами й Тарифами банку. Одночасно, суд першої інстанції не врахував правову природу виниклих між сторонами правовідносин, а саме не взяв до уваги той факт, що кредитний договір між АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем було укладено шляхом приєднання останньої до запропонованого позивачем договору, умови якого ним встановлені у формулярах та стандартах, а саме в Умовах та правилах надання банківських послуг та Тарифами банку, що викладені на банківському сайті, згідно яких відповідач обслуговувалась як позичальник кредитних коштів. Відповідач, підписавши анкету-заяву про приєднання до вказаних Умов та Правил, була з ними ознайомлена та згодна, обізнана про Тарифи банку, розуміла їх зміст та положення, користувалася кредитними коштами, а протилежного останньою у встановленому законом порядку доведено не було. При цьому, відмовляючи позивачу у задоволенні іншої частини позову, місцевий суд, якщо не був згоден із розрахунком заборгованості, повинен був надати свій розрахунок. Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. У відповідності до вимог п.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд апеляційних скарг здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, а також його ціну, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Так, у відповідності до положень ч.ч. 2, 5 ст.263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч.1, ч.2 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Вбачається, що рішення суду першої інстанції позивачем фактично оскаржується в частині відмови у стягненні з відповідача заборгованості за повним розміром тіла простроченого кредиту за вищевказаним кредитним договором, неустойці та відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України. Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що подана стороною позивача апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. Так, відмовляючи АТ КБ «Приватбанк» у задоволенні позову в частині стягнення повного розміру заборгованості за простроченим тілом кредиту, відсотками, що нараховані на прострочений кредит на підставі ст.625 ЦК України, суд першої інстанції виходив із того, що у виниклих між сторонами правовідносинах наявні правові підстави для стягнення з позичальника на користь банку суми непогашеного тіла кредиту в межах кредитного ліміту, що був встановлений на платіжній картці, а саме у розмірі 5000 грн. Нарахування позивачем заборгованості за тілом кредиту в сумі 13978,02 грн місцевий суд вважав необґрунтованими. При цьому, стягуючи з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України у розмірі 547,13 грн, суд дійшов висновку про стягнення її з відповідача саме у вказаному розмірі, що обрахований за період прострочення з 21.07.2016 по 13.03.2020, виходячи з остаточної суми простроченого кредиту, що підлягала стягненню судом. Одночасно відмовивши у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача неустойки, суд першої інстанції виходив із того, що з наданих позивачем доказів на підтвердження виникнення між сторонами кредитних правовідносин не підтверджувалось те, що сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов даного договору, зокрема у підписаній відповідачем анкеті-заяві відсутня будь-яка домовленість сторін про сплату неустойки за несвоєчасне погашення кредиту. Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не в повній мірі відповідають зібраним по справі доказам та вимогам закону, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 21.07.2016 відповідачем було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг позивачем у справі (а.с.20). У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. До анкети-заяви банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, що розміщені на сайті https://privatbank.ua (а.с.21, 22-57). Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за договором №б/н від 21.07.2016, станом на 04.05.2020 становить 26304,45 грн. і складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту - 13978,02 грн., заборгованості за відсотками нарахованими згідно ст.625 ЦК України - 5231,71 грн, заборгованості по пені в сумі 5365,94, а також 500 грн. - штрафу (фіксованої частини), та 1228,78 грн. - штрафу (процентної складової) (а.с.7-13). Так, у відповідності до вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Відтак, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У наданій до суду заяві-анкеті від 21.07.2016, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути неустойку у вигляді пені та штрафів за несвоєчасну сплату відповідачем кредиту. АТ КБ «Приватбанк», обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 21.07.2016, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк» як на невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (без обмеження строку), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. Проте, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Разом з тим, надана позивачем роздруківка із сайту банку не може бути визнана належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Отже, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (21 липня 2016 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (02 червня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у підписаній відповідачем анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року, прийнятій у справі №342/180/17-ц (провадження №14-131цс19), за результатами перегляду в касаційному порядку рішень судів першої та апеляційної інстанції, ухвалених за наслідками розгляду спору у подібних правовідносин. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що АТ КБ «Приватбанк» має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Таким чином, надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві ОСОБА_1 , яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Тому, суд першої інстанції вірно встановив відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Як визначено у п.5 ч.1 ст.3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін. Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненнями чи не вчиненням нею процесуальних дій. Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, відмовляючи АТ КБ «Приватбанк» у задоволенні пред`явленого до відповідача позову про стягнення нарахованої неустойки у вигляді пені та штрафів за несвоєчасне повернення грошових коштів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності у позивача правових підстав для здійснення таких нарахувань та висунення до відповідача вимог про їх стягнення, оскільки належних доказів на підтвердження досягнення із відповідачем згоди щодо умов, розміру та порядку здійснення таких нарахувань у встановленими законом формі та порядку надано не було. Відтак, рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача неустойки з вказаних підстав підлягає залишенню апеляційним судом без змін. При цьому, переглядаючи в апеляційному порядку вказане судове рішення колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції щодо визначеного розміру тіла кредиту, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, виходячи з наступного. Так, з наявної в матеріалах справи довідки позивача вбачається, що при підписанні із ОСОБА_1 кредитного договору №б/н від 21.07.2016 їй було встановлено кредитний ліміт на картковому рахунку у розмірі 500 грн, який в подальшому неодноразово змінювався: 21.07.2016 - 300 грн, 26.12.2016 - 500 грн, 19.04.2017 - 5000грн, 20.04.2017 - 15000 грн, 20.04.2017 - 10000 грн, 21.08.2017 - 5000 грн, а 26.07.2018 зменшено до 0 грн (а.с.18). При цьому з доданої до позовної заяви копії виписки з карткового рахунку відповідача станом на день, коли на рахунку відповідача було зменшено кредитний ліміт до 5000 грн вже була наявна заборгованість перед банком у сумі 14790,92 грн, яка у подальшому була частково погашена позичальником. Місцевий суд у своєму рішенні не вказав якими саме обставинами та доказами спростовується наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідача у частині розміру тіла кредиту. Зміна розміру кредитного ліміту на платіжній картці не може свідчити про відсутність у позичальника станом на момент зменшення ліміту розміру вже наявної кредитної заборгованості перед позикодавцем. Таким чином, з урахуванням тієї обставини, що фактично отримані та використані позичальником ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також враховуючи вимоги ч.2 ст.530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Оскільки матеріалами справи, а саме випискою про рух коштів по рахунку відповідача та наданим позивачем розрахунком заборгованості, підтверджено використання позичальником кредитних коштів, а цей факт в ході розгляду справи судом останньою жодним чином не оспорювався та не спростовувався, наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з боржника на користь АТ КБ «ПриватБанк» суми непогашеного тіла кредиту саме в розмірі 13978,02 грн. У зв`язку із наведеним, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у частині вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості за тілом кредиту підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення позову у цій частині вимог. Що ж стосується висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача решти заборгованості за нарахованими відсотками на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК, то колегія суддів звертає увагу на таке. У своїй позовній заяві АТ КБ «ПриватБанк» обґрунтовуючи вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, нарахованими згідно ч.2 ст.625 ЦК України, вказував на те, що в редакції Умов та Правил, що почала діяти з 01.03.2019 згідно до п.2.1.1.2.12 сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань клієнта з погашення кредиту, останній зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строку кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі 84%. Так, за правилами ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене ч.2 ст.625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачала у своїй постанові від 16 січня 2019 року №464/3790/16-ц підстав для відступу від такої позиції. У вказаній нормі прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) було зазначено, що «у випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання». Таким чином, нарахування кредитором 3% річних, або процентів у іншому розмірі, встановленому укладеним між сторонами договором, може здійснюватися виключно після закінчення строку виконання грошового зобов`язання та у разі прострочення боржником його виконання. Отже, враховуючи той факт, що у даній справі позивачем не було доведено, що між сторонами було досягнуто згоди щодо строків виконання відповідачем основного зобов`язання, а саме повернення отриманих кредитних коштів, а строк (термін) виконання останнім обов`язку згідно із ч.2 ст.530 ЦК України визначений моментом пред`явлення вимоги (у даному випадку подачею позову), то у банку були відсутні правові підстави для нарахування за відповідачем заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України. Колегія суддів повторно наголошує на тому, що положення ч.2 ст.625 ЦК України у частині обов`язку боржника сплатити кредитору відсотки, нараховані на прострочене грошове зобов`язання регламентує саме наслідки такого прострочення, а не встановлює той розмір відсотків за користування кредитними коштами та підстави їх стягнення, які визначаються актами законодавства, зокрема ч.1 ст.1048 ЦК України. При цьому, посилання позивача у своїй позовній заяві на те, що сторонами було погоджено у п.2.1.1.2.12 Умов та Правил надання банківських послуг сплату відповідачем у разі несвоєчасного повернення кредиту на підставі ч.2 ст.625 ЦК України відсотків у розмірі 84% річних, не можуть свідчити про наявність у банку підстав для їх нарахування саме у вказаному розмірі. Матеріалами справи не підтверджено, що сторони дійшли згоди щодо заявленого розміру відсотків, які підлягають сплаті боржником за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно ч.2 ст.625 ЦК України, так як вказані Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, а підписана відповідачем анкета-заява не містить погодженого розміру ставки відсотків, сплата яких передбачається вказаною нормою. У зв`язку із вищевикладеним, задовольняючи частково позов АТ КБ «ПриватБанк» у частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов передчасного висновку про можливість задоволення вказаних вимог, оскільки умови для застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України, у даних правовідносинах не наступили. Згідно з положеннями ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відповідно до вимог ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи той факт, що колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвалене місцевим судом рішення в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення процентів, нарахованих на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України у розмірі 547,13 грн не відповідає вимогам матеріального і процесуального права, є передчасним, то воно на підставі ч.4 ст.367 ЦПК України у цій частині підлягає скасуванню апеляційним судом з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги. Разом з тим, як встановлено положеннями ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України). Оскільки, позивачем за подачу апеляційної скарги сплачено судовий збір у сумі 3153 грн, розмір якого згідно вимог Закону України «Про судовий збір» визначений як мінімальний для сплати юридичною особою за подачу до суду апеляційної скарги, то понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору, навіть з урахуванням часткового задоволення позову, підлягають відшкодуванню з відповідача саме в зазначеному розмірі. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 5000 грн заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором №б/н від 21 липня 2016 року та 3% річних у сумі 547,13 грн скасувати та ухвали у цій частині нове судове рішення наступного змісту. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 21 липня 2016 року задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (Код ЄДРПОУ 14360570, р/р № НОМЕР_2 , МФО №305299, адреса місцезнаходження: м.Київ, вул.Грушевського, 1-Д) заборгованість за кредитним договором №б/н від 21 липня 2016 року у вигляді тіла кредиту в розмірі 13978,02 грн. У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» у частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України відмовити. В іншій частині заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2020 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (Код ЄДРПОУ 14360570, р/р № НОМЕР_2 , МФО №305299, адреса місцезнаходження: м.Київ, вул.Грушевського, 1-Д) судовий збір за подачу апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції у розмірі 3153 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повна постанова суду складена 02 березня 2021 року. Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус О.І. Шкоріна