Постанова 4809 № 401/3178/19

ПОСТАНОВА Іменем України 23 лютого 2021 року м. Кропивницький справа № 401/3178/19 провадження № 22-ц/4809/475/21 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Мурашка С.І., за участю секретаря судового засідання Деменко О.І., учасники справи: позивач - Комунальне підприємство «Добробут», відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Комунального підприємства «Добробут» на ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 грудня 2020 року у складі судді Мельничика Ю.С. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст заяви У листопаді 2019 року КП «Добробут» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди (збитків). Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником нежилого приміщення в будинку АДРЕСА_1 . Орендарем даного приміщення є ОСОБА_2 , де розміщений її магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Зазначений будинок є гуртожитком і обслуговується позивачем та має єдину систему водопостачання і водовідведення, а КП «Добробут» є абонентом постачальника - обласного виробничого підприємства «Дніпро-Кіровоград». Позивач вказує, що 22 липня 2019 року адміністрацією КП «Добробут» був виявлений факт витоку значної кількості води внаслідок пориву труби, розташованої в межах приміщення, що належить ОСОБА_1 і використовується ОСОБА_2 під магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». На пропозицію адміністрації КП «Добробут» щодо відшкодування підприємству нанесених збитків внаслідок витоку 1251 кубічного метра води у розмірі 35878 грн. 68 коп. ОСОБА_1 відмовилася, хоча письмово уклала з директором підприємства угоду та взяла на себе зобов`язання сплатити дану суму. Зазначене підтверджується відповідним актом комісійного обстеження, довідкою підприємства та мировою угодою, згідно якої ОСОБА_1 визнала нанесення нею збитків КП «Добробут» у вигляді витоку води та висловила згоду на добровільне погашення такої заборгованості. З урахуванням заяви про зміну (уточнення) предмету позову, КП «Добробут» просить стягнути з відповідачів солідарно в рівних частинах на його користь 35 878 грн. 68 коп. на відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок витоку 1251 кубічного метра води з пориву труби. 01.07.2020 відповідач ОСОБА_1 подала до суду клопотання про закриття провадження у справ на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, в зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідач зазначає, що спір виник у зв`язку із здійсненням господарської діяльності при виконанні правочину, сторонами якого є юридична особа - КП «Добробут» та ФОП ОСОБА_2 . Посилається на те, що згідно договору оренди від 01.07.2014 ФОП ОСОБА_2 користувалась приміщенням, із яким позивач пов`язує заподіяння шкоди по причині витоку води. Дане приміщення в порядку здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_3 було повністю передане ФОП ОСОБА_2 для здійснення нею господарської діяльності (торгівлі). Короткий зміст ухвали суду Ухвалою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 грудня 2020 року провадження у справі закрито, на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, в зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд дійшов такого висновку з огляду на те, що відповідно до укладеного між ОКВП «Дніпро-Кіровоград» та ОСОБА_2 договору № 456 про надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення від 01 червня 2013 року, споживачем вказаних послуг зазначена ОСОБА_2 як фізична особа-підприємець, а тому за суб`єктним складом такий спір має розглядатися в порядку господарського судочинства. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Не погоджуючись з вказаною ухвалою КП «Добробут» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідно до довіреності від 19 червня 2014 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 розпоряджатися вбудованим приміщенням, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . Однак, судом першої інстанції не досліджено зміст вказаної довіреності, адже ОСОБА_1 як фізична особа (не фізична особа-підприємець) уповноважила фізичну особу ОСОБА_3 , у тому числі підписувати, укладати від її імені договори оренди. Судом не прийнято до уваги, що договір оренди нежитлового приміщення від 01.07.2014 укладено вже між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , (який діяв від імені фізичної особи ОСОБА_1 ) та ФОП ОСОБА_2 . Тобто на час надання довіреності 19.06.2014 та на час укладення договору оренди від 01.07.2014 ОСОБА_1 була підприємцем, однак як підприємець довіреність на укладання договорів оренди не надавала. Позивач вважає, що вказаний факт впливає на правосуб?єктність при вирішенні питання завдання йому збитків як юридичній особі, оскільки договір оренди нежитлового приміщення від 01.07.2014 фактично укладено фізичною особою ОСОБА_1 , від імені якої мав право виступати фізична особа ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 . Вважає, що суд дійшов помилкового висновку, що за суб`єктним складом даний спір має розглядатися в порядку господарського судочинства, оскільки відповідно до укладеного між ОКВП «Дніпро-Кіровоград» та ОСОБА_2 договору №456 про надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення від 01 червня 2013 року, споживачем вказаних послуг зазначена ОСОБА_2 як фізична особа-підприємець. При цьому суд не вказує виконання якого правочину, є предметом даного спору, оскільки такі позовні вимоги не були заявлені позивачем. Фактично позовні вимоги заявлено до ОСОБА_1 як власника приміщення, яка на час виникнення спірних правовідносин не є фізичною особою підприємцем. Предмет позову безпосередньо стосується збитків завданих поривом комунікацій встановлених власником приміщення самовільно. Позивач зауважив, що одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін. Наголошує, що предметом позову є завдання йому збитків самовільним підключенням ОСОБА_1 належного їй на праві власності приміщення до труби водопостачання, що є порушенням державних будівельних норм та призвело до пориву труби і тим самим завданням збитків. Приміщення було передано в оренду особою яка не мала на те відповідних повноважень, на підставі чого користування трубою на якій стався порив здійснювала особа визначена орендодавцем. За таких обставин і за такого суб?єктивного складу сторін позивач вважає, що справу про відшкодування матеріальної шкоди (збитків) слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначають, що суд дійшов правильного висновку про те, що позивачем є юридична особа КП «Добробут» як утримувач будинку по АДРЕСА_1 , у якому розташоване вбудоване приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », та орендарем якого є відповідачка ФОП ОСОБА_2 , і яка використовувала зазначене приміщення на підставі договору оренди до 20.03.2020 виключно для здійснення господарської діяльності та була зареєстрована як фізична особа-підприємець на момент виникнення спірних правовідносин, тобто була суб`єктом підприємницької діяльності. Дані обставини зумовлюють наслідки у вигляді зміни юрисдикційності даної справи та відповідно закриття провадження у справі, тому що у цьому спорі з іншим суб`єктом господарювання відповідачка ФОП ОСОБА_2 виступає як суб`єкт підприємницької діяльності, а не як фізична особа, а також між сторонами наявний спір щодо виконання правочину, укладеного для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Вважають, що ОСОБА_1 в силу норми ст.780 ЦК України не є належним відповідачем. Відповідачі просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити. Відповідачі, будучи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що за суб`єктним складом такий спір має розглядатися в порядку господарського судочинства. У статті 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. У частині першій статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та (або) інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Разом з тим, статтею 20 ГПК України визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. За змістом частин першої, другої статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). При вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір - господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Вирішуючи питання про юрисдикцію суду, необхідно, насамперед, з`ясувати характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа. Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 15 травня 2019 року в справі № 125/1267/16-ц (провадження № 14-160цс19). Таким чином, при визначенні підвідомчості цієї справи слід виходити з характеру спірних правовідносин, прав, свобод та інтересів, за захистом яких звернувся позивач. Згідно із частиною першою статті 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і не господарюючими суб`єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори (частина друга статті 179 ГК України). Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина сьома статті 179 ГК України). Згідно договору оренди нежитлового приміщення від 01.07.2014, укладеного між ОСОБА_3 , який на підставі довіреності від 24.06.2014 наданою йому ОСОБА_1 передав ФОП ОСОБА_2 в орендне користування нежиле приміщення, що розташоване по АДРЕСА_1 , з метою розміщення там орендарем магазину. Позивачем є юридична особа Комунальне підприємство «Добробут» як утримувач будинку (гуртожитку) АДРЕСА_1 у якому розташоване вбудоване приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та орендарем якого є відповідач - ОСОБА_2 , а власником приміщення відповідач - ОСОБА_1 . Договір № 456 від 01.06.2013 про надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення, укладений між ОКВП «Дніпро-Кіровоград» та ФОП ОСОБА_2 , передбачає надання послуг для госпрозрахункових підприємств та фізичних осіб-підприємців (а.с.73-76). 19.10.2015 між СВКГ ОКВП «Дніпро-Кіровоград», КП «Добробут» та ФОП ОСОБА_2 складено акт розмежування балансової належності магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого за адресою в АДРЕСА_1 . Як зазначено самим позивачем та підтверджується матеріалами справи, на момент виникнення спірних правовідносин відповідач ФОП ОСОБА_2 використовувала зазначене приміщення на підставі договору оренди виключно для здійснення господарської діяльності та була зареєстрована як фізична особа-підприємець, тобто була суб`єктом підприємницької діяльності. КП «Добробут» просить стягнути з відповідачів солідарно в рівних частинах на його користь 35 878 грн. 68 коп. на відшкодування збитків, завданих внаслідок витоку 1251 кубічного метра води з пориву труби з підстав передбачених ст. 1166 ЦК України. Частиною першою ст. 1166 ЦК України встановлено, що шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. При вирішенні спору про відшкодування шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Отже предметом спору є вимога КП «Добробут» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, яка має позадоговірний, деліктний характер. Крім того, на момент завдання шкоди у липні 2019 ОСОБА_1 вже втратила статус фізичної особи підприємця і була фізичною особою. Також, у позові заявлено про відшкодування відповідачами майнової шкоди в солідарному порядку і у такому випадку не можливо розмежувати відповідальність фізичної особи ОСОБА_1 та фізичної особи підприємця ОСОБА_2 . За таких обставин, колегія суддів вважає, що зазначений спір стосовно відшкодування майнової шкоди підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, тобто належить до юрисдикції загальних судів. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до положень п.4 ст.379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Отже, ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 грудня 2020 року слід скасувати у зв`язку з порушенням судом норм процесуального права, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 379, 381-383 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Добробут» задовольнити. Ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 грудня 2020 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до того ж суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст судового рішення складено 01 березня 2021 року. Головуючий суддя А.М. Головань Судді О.Л. Карпенко С.І. Мурашко