Постанова КАС ВС № 560/1525/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2021 року м. Київ справа № 560/1525/19 адміністративне провадження №К/9901/31522/19, №К/9901/31524/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді: Мартинюк Н.М., суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М., за участю: секретаря судового засідання - Андрієнко Н.А., представника позивача - Дем`янової В.І., представника відповідача Державної податкової служби України - Діанова О.І., розглянув у відкритому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №560/1525/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області, Державної податкової служби України, про визнання незаконними і скасування наказів, зобов`язання вчинити дії, за касаційними скаргами Головного управління ДФС у Луганській області та Державної фіскальної служби України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року (прийняте у складі: головуючого судді Польового О.Л.) і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Совгири Д.І., суддів Кузьменко Л.В., Франовської К.С.). УСТАНОВИВ: І. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд: - визнати незаконним і скасувати наказ №82-ос від 15 березня 2019 року про звільнення підполковника податкової міліції - заступника начальника - начальника першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області Головного управління ДФС у Луганський області ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ на підставі скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі; - визнати незаконним і скасувати наказ №117-о від 25 березня 2019 року про звільнення підполковника податкової міліції - заступника начальника - начальника першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області Головного управління ДФС у Луганський області ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ на підставі скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі; - поновити підполковника податкової міліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - начальника першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області Головного управління ДФС у Луганський області або на іншій рівнозначній посаді; - стягнути з відповідачів солідарно на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до довідки, наданої Головним управлінням ДФС у Луганський області; - стягнути з відповідачів солідарно моральну шкоду у сумі: 5000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 березня 2019 року на підставі наказу Державної фіскальної служби України №82-ос від 15 березня 2019 року позивача звільнено через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі. На підставі наказу №117-ос від 25 березня 2019 року Головного управління ДФС у Луганський області позивача було звільнено за підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ на підставі скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі. 13 серпня 2018 року позивач отримав попередження про наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією відділу внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області. Водночас, позивачу не було запропоновано будь-яких інших посад у реорганізованій установі. Отже, на думку позивача, оскаржувані накази є протиправними. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ №82-ос від 15 березня 2019 року про звільнення підполковника податкової міліції - заступника начальника управління - начальника першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області Головного управління ДФС у Луганський області ОСОБА_1 за підпунктом «г» (через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі) пункту 64 Положення про проходження служби рядовим начальницьким складом органів внутрішніх справ. Визнано протиправним і скасовано наказ №117-о від 25 березня 2019 року про звільнення з посади і податкової міліції Державної фіскальної служби України 25 березня 2019 року в запас (з постановкою на військовий облік) за підпунктом «г» (через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі) пункту 64 Положення про проходження служби рядовим начальницьким складом органів внутрішніх справ підполковника податкової міліції ОСОБА_1 , заступника начальника управління - начальника першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області Головного управління ДФС у Луганський області. Поновлено підполковника податкової міліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області Головного управління ДФС у Луганський області. Стягнуто з Головного управління ДФС у Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 березня 2019 року до 20 червня 2019 року у сумі: 38047,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині, суд першої інстанції виходив з того, що статтею 49-2 Кодексу законів про працю України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. Отже, Головне управління ДФС у Луганській області зобов`язано було запропонувати позивачу вакантні посади з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків, однак при попередженні про звільнення відповідачі не запропонували позивачу інші посади у реорганізованій установі. Крім того, всупереч вимогам статті 42 КЗпП України, при скорочені позивача, Головне управління ДФС у Луганській області не врахувало того, що на утриманні у позивача перебуває його дружина і малолітня дитина, що підтверджується копіями свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 від 17 березня 2017 року і довідки Головного управління ДФС у Хмельницькій області, згідно якої, ОСОБА_3 відповідно до наказу Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 13 червня 2017 року №156-в перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваних наказів від 15 березня 2019 року і від 25 березня 2019 року у зв`язку з недотриманням відповідачами процедури звільнення (пропонування вакантних посад) позивача. З огляду на неправомірність дій відповідачів щодо звільнення позивача з публічної служби, відповідно до вимог статті 235 КЗпП України, суд першої інстанції стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дати звільнення до дня прийняття рішення суду у цій справі у розмірі: 38047,00 грн. Разом з тим, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки позивач не довів, що у зв`язку із його звільненням відповідачами, йому було заподіяно моральну шкоду, а саме: не надано належних пояснень і доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідачів та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо. Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, у той час як моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року змінено в частині суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка належала стягненню на користь позивача. Абзац п`ятий резолютивної частини рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року викладено в наступній редакції: «Стягнути з Головного управління ДФС у Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 березня 2019 року до 20 червня 2019 року в сумі: 36540,00 грн з відрахуванням встановлених законом податків та інших обов`язкових платежів». В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року залишено без змін. Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при вирішенні питання щодо розміру грошового забезпечення, яке підлягає стягненню за час вимушеного прогулу на користь позивача, необхідно застосовувати Порядок виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 17 липня 2018 року №616, а не Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого1995 року №100. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення) У касаційних скаргах Головне управління ДФС у Луганській області та Державна фіскальна служба України просять скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 . Зокрема, скаржники зазначають, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без повного і всебічного з`ясування обставин справи. Зазначають, що суд апеляційної інстанції у постанові не надав жодної оцінки доводам, викладеним в апеляційних скаргах ДФС України, ГУ ДФС у Луганській області, про незастосування Хмельницьким окружним адміністративним судом наслідків пропуску ОСОБА_1 місячного строку для звернення до суду у справі щодо звільнення з публічної служби, чим порушив частину п`яту статті 122, статтю 123 КАС України. Крім того, визнаючи поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у період з 10 травня 2019 року до 16 травня 2019 року перебував на амбулаторному лікуванні, що підтверджується випискою з медичної картки поліклініки №1 КП «Хмельницький міський лікувально-діагностичний центр» від 13 червня 2019 року. Водночас, судом не надано належної оцінки доводам відповідачів про те, що наказом Хмельницького центру з надання безоплатної правової допомоги від 8 квітня 2019 року №359 (ще до ознайомлення з наказами про звільнення) ОСОБА_1 призначено адвоката Дем`янову В.І. , яку зобов`язано прибути до Хмельницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги для написання процесуальних документів і представництва інтересів у суді у справі щодо незаконного звільнення. Отже, на думку відповідачів, при наявності призначеного адвоката, ОСОБА_1 отримавши копії оскаржуваних наказів 11 квітня 2019 року, міг надати наявні документи адвокату для підготовки адміністративного позову і реалізувати своє право на звернення до суду у строк, передбачений нормами КАС України. Крім того, скаржники у своїх скаргах цитують положення пункту 353.1 статті 353 Податкового кодексу України, викладають обставини справи і вказують, що, враховуючи ліквідацію підрозділу внутрішньої безпеки ГУ ДФС у Луганській області, позивач був обґрунтовано звільнений із займаної посади. Представник позивача - адвокат Дем`янова Вікторія Іванівна надала до суду відзиви на касаційні скарги відповідачів, в яких просила відмовити у задоволенні касаційних скарг, а оскаржувані рішення залишити без змін. В обґрунтування відзивів на касаційні скарги відповідачів представник позивача вказує на те, що касаційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності та підписана особою, яка не має права її підписувати, оскільки обіймає посаду у іншому державному органі. Адже 1 жовтня 2019 року наказом №630-о начальник відділу інформаційно-аналітичної роботи юридичного управління Головного управління ДФС у Луганській області Трофименко Марина Євгенівна, яка є представником відповідачів у цій справі, була переведена до Головного управління ДПС у Луганській області. Разом з тим, представник позивача зауважує, що позовна заява ОСОБА_1 була подана без пропущення строку на подання позову, оскільки із наказом №82-ос про звільнення від 15 березня 2019 року він був ознайомлений 19 квітня 2019 року, про що в цьому наказі є відмітка, а з наказом №117-о від 25 березня 2019 року про звільнення Головне управління ДФС у Луганській області позивача не ознайомило, всупереч вимогам трудового законодавства України, оскільки відмітки в наказі немає. Отже, на думку представника позивача, суди першої й апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що згідно наказу Державної фіскальної служби України №2519-о від 19 жовтня 2017 року «Про призначення працівників податкової міліції» ОСОБА_1 призначений 6 листопада 2017 року на посаду заступника начальника управління - начальника першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області Головного управління ДФС у Луганській області. Згідно наказу ДФС від 6 червня 2018 року №356 «Про внесення змін до окремих наказів ДФС», зокрема, ліквідовано в головних управліннях ДФС в областях і місті Києві, Офісі великих платників податків Державної фіскальної служби підрозділи внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у відповідних областях, місті Києві та управлінь внутрішньої безпеки підрозділів Офісу великих платників податків ДФС. Відповідно до наказу Головного управління ДФС у Луганській області від 31 липня 2018 року №846 було введено в дію перелік змін №2 до Організаційної структури Головного управління ДФС у Луганській області, затверджений 30 липня 2018 року в.о. Голови Державної фіскальної служби України Проданом М.В. , відповідно до якого виведено зі структури відділ внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області штатною чисельністю 15 осіб. Згідно пункту 2 розпорядження ДФС України від 3 серпня 2018 року №79-р "Про організацію вжиття заходів" керівників ГУ ДФС в областях зобов`язано припинити здійснення повноважень і функціональних обов`язків, покладених на підрозділи внутрішньої безпеки, до 6 серпня 2018 року. Відповідно до наказу Державної фіскальної служби України від 10 травня 2018 року №792-0 "Про надання повноважень" уповноважено керівників Головних управлінь здійснювати попередження осіб начальницького складу податкової міліції цих органів, посади яких належать до номенклатури ДФС, про реорганізацію, скорочення чисельності або штату державного органу та їх наступне вивільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України або підпункту "з" пункту 63, підпункту "г" пункту 64 Положення. 13 серпня 2018 року Головним управлінням ДФС у Луганській області було складено попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 із займаної посади 13 жовтня 2018 року через скорочення штатів згідно з підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ УРСР, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України УРСР від 29 липня 1991 року №114. Відповідно до наказу Державної фіскальної служби України №82-ос від 15 березня 2019 року звільнено з посади та податкової міліції Державної фіскальної служби України у запас (з постановкою на військовий облік) за підпунктом «г» (через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі), пункту 64 Положення про проходження служби рядовим начальницьким складом органів внутрішніх справ підполковника податкової міліції ОСОБА_1 (М-239812), заступника начальника управління - начальника першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області Головного управління ДФС у Луганський області. Згідно наказу Головного управління ДФС у Луганський області №117-о від 25 березня 2019 року вирішено вважати таким, що звільнений з посади та податкової міліції Державної фіскальної служби України 25 березня 2019 року в запас (з постановкою на військовий облік) відповідно до підпункту «г» пункту 64 (через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі) підполковника податкової міліції ОСОБА_1 , заступника начальника управління - начальника першого відділу управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Луганській області Головного управління ДФС у Луганський області. Не погоджуючись із такими діями відповідачів, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом. III. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до пункту 353.1 статті 353 Податкового кодексу України, особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки, визначаються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114. Підпунктом "г" пункту 64 вказаного Положення встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання на службі. При цьому, порядок звільнення осіб у зв`язку із скороченням штату, Положенням не визначений. Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Водночас, частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-ІХ, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - «КАС України»), зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу III «Перегляд судових рішень». Разом з тим, пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Оскільки касаційні скарги Головного управління ДФС у Луганській області та Державної фіскальної служби України у цій справі подані до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-ІХ, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України). Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, колегія суддів зазначає таке. Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Положеннями статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України). Положеннями частини п`ятої статті 122 КАС України закріплено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Згідно з частиною третьою статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою і четвертою статті 123 цього Кодексу. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Слід зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи є об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним і залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Як встановлено судом першої інстанції, позивач дізнався про оскаржувані накази та ознайомився з ними 11 квітня 2019 року, що також підтверджується заявою позивача про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з позовною заявою. Крім того, Верховний Суд зауважує, що позивач у позовній заяві зазначив, що з оскаржуваними наказами про звільнення він ознайомився 19 квітня 2019 року, а тому, на його думку, не пропустив місячний строк на оскарження наказів про його звільнення. Натомість в заяві про поновлення пропущеного строку на звернення з позовом до суду від 20 червня 2019 року позивач погоджується з позицією відповідачів про пропуск місячного строку і просить його поновити, у зв`язку з тим, що перебував на амбулаторному лікуванні з 10 травня 2019 року до 16 травня 2019 року відповідно до виписки з медичної картки амбулаторного хворого від 20 червня 2019 року і не міг звернутися до суду з позовною заявою раніше 17 травня 2019 року. Водночас, як зазначають відповідачі, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки доводам відповідачів про те, що наказом Хмельницького центру з надання безоплатної правової допомоги від 8 квітня 2019 року №359 (ще до ознайомлення з наказами про звільнення) ОСОБА_1 призначено адвоката Дем`янову В.І. , яку зобов`язано прибути до Хмельницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги для написання процесуальних документів і представництва інтересів у суді у справі щодо незаконного звільнення. Що, в свою чергу, свідчить про обізнаність позивача щодо його звільнення. Верховний Суд відхиляє доводи представника позивача про те, що позовна заява ОСОБА_1 була подана без пропущення строку на подання позову, оскільки із наказом №82-ос про звільнення від 15 березня 2019 року він був ознайомлений 19 квітня 2019 року, про що в цьому наказі є відмітка, а з наказом №117-о від 25 березня 2019 року про звільнення Головне управління ДФС у Луганській області позивача не ознайомило, всупереч вимогам трудового законодавства України, оскільки відмітки в наказі немає. Адже цей спір виник з приводу проходження і звільнення з публічної служби, а тому до спірних відносин застосовуються положення КАС України, якими встановлено спеціальні строки звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Разом з тим, Верховний Суд зауважує, що частиною другою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Поняття "особа повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Отже, доводи представника позивача, що строк звернення до суду слід було обчислювати з дати ознайомлення позивача з наказом про звільнення, а не з дати коли він дізнався або повинен був дізнатися про звільнення з роботи є безпідставними. Враховуючи викладене, Верховний Суд наголошує на тому, що позивач надав суду першої інстанції суперечливу інформацію щодо дати коли йому стало відомо про його звільнення та коли саме він ознайомився з оскаржуваними наказами. Разом з тим, залишився поза увагою судів попередніх інстанцій той факт, що 8 квітня 2019 року позивачу було призначено адвоката для представництва його інтересів у суді у справі щодо незаконного звільнення. Тому Верховний Суд погоджується з доводами відповідачів, що при наявності призначеного адвоката, ОСОБА_1 отримавши копії оскаржуваних наказів 11 квітня 2019 року, міг надати наявні документи адвокату для підготовки адміністративного позову і реалізувати своє право на звернення до суду у строк, передбачений нормами КАС України. Відтак, строк подання позовної заяви був пропущений через відсутність максимальних зусиль позивача і належної старанності щодо реальної обізнаності з фактами порушення своїх прав, свобод та інтересів, внаслідок його звільнення. Водночас, Верховний Суд вважає відхиляє твердження позивача про неможливість звернення до суду за захистом своїх прав через перебування на амбулаторному лікуванні, адже він міг звернутись до суду через представника у встановлений законом строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення такого права. Разом з тим, днем коли він повинен був дізнатись про порушення своїх прав (звільнення) є день його звільнення, оскільки позивач ходив на роботу, був обізнаний про його можливе звільнення із займаної посади через скорочення штатів ще 13 жовтня 2018 року. Також, звернувшись до Хмельницького центру з надання безоплатної правової допомоги на початку квітня 2019 року, позивач чітко визначив підставу для такого звернення, а саме надання правової допомоги (написання процесуальних документів і представництва інтересів у суді) у справі щодо його незаконного звільнення, що також свідчить про обізнаність позивача про його звільнення (порушення його прав, за захистом яких він звернувся до суду) ще до ознайомлення з оскаржуваними наказами. Крім того, вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом не ставиться в залежність від порядку отримання наказів, а вирішується з огляду на факт, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення такого права. Аналогічну правову позицію викладено в ухвалі Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі №0840/2688/18 і в постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі №640/18439/19. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - «Конвенція») передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. У справі Європейського суду з прав людини «Стаббігс та інші проти Великобританії» визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. У Рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25 січня 2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява №28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Отже, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду із цими позовними вимогами і належних обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом позивачем не наведено і не доведено, колегія суддів вказує на відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду і про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду відповідно до вимог статті 123 КАС України. На наведені обставини суди попередніх інстанцій уваги не звернули, у зв`язку з чим дійшли помилкових висновків. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про порушення позивачем строку звернення до суду з цим позовом, скасування рішень судів попередніх інстанцій і залишення цієї позовної заяви без розгляду, судом касаційної інстанції не надається оцінка іншим доводам касаційної скарги, а також не перевіряється правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті оскаржуваних рішень. Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Положеннями пункту 8 частини першої статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Як було вказано, частиною третьою статті 123 КАС України встановлено обов`язок суду застосувати процесуальні наслідки пропуску строку на звернення до суду у разі визнання причин такого пропуску неповажними, у вигляді залишення позовної заяви без розгляду. Встановлені Верховним Судом порушення процесуального права, які допустили суди попередніх інстанцій, свідчать про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції з ухваленням нової постанови про залишення цього адміністративного позову без розгляду. Відповідно до частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. З огляду на результат касаційного перегляду справи, а також на відсутність підтверджених судових витрат, які пов`язані із залученням свідків або проведенням експертиз, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються. Керуючись статтями 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги Головного управління ДФС у Луганській області та Державної фіскальної служби України задовольнити частково. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року скасувати і ухвалити нову постанову. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області, Державної податкової служби України про визнання незаконними і скасування наказів, зобов`язання вчинити дії залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена. …………………………… ……………………………. ……………………………. Н.М. Мартинюк А.В. Жук Ж.М. Мельник-Томенко, Судді Верховного Суду