Постанова 4873 № 910/10211/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "22" лютого 2021 р. Справа№ 910/10211/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Зубець Л.П. суддів: Мартюк А.І. Алданової С.О. без повідомлення (виклику) учасників справи розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Бахмут Маргарити Леонідівни на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 у справі №910/10211/20 (суддя - Карабань Я.А.) за позовом Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" до Фізичної особи-підприємця Бахмут Маргарити Леонідівни про стягнення 16 440, 23 грн В С Т А Н О В И В: Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) до Фізичної особи-підприємця Бахмут Маргарити Леонідівни (надалі - відповідач) про стягнення 16 440, 23 грн, з яких: основна заборгованість - 14 654, 50 грн, пеня - 904, 26 грн, інфляційні нарахування - 442, 60 грн та 3% річних - 438, 87 грн. Позовні вимоги, з посиланням на ст.ст. 526, 530, 549, 625, 762 ЦК України обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором №142/8142 про відшкодування сплати податку на землю, витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендаря від 31.05.2018 (надалі - Договір), в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 у справі №910/10211/20 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 14 654,50 грн основного боргу, 904,26 грн пені, 442,60 грн інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 438,87 грн та судовий збір у розмірі 2 102, 00 грн. Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджено наявність основної заборгованості за Договором. При цьому, доказів сплати суми основної заборгованості у стягуваному розмірі відповідачем суду не надано. Відтак, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач (скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 у справі №910/10211/20. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не враховано того, що позивач відповідно до п. 9.3 Договору повинен був звернутися до відповідача з претензіями для врегулювання спору, а лише потім до суду. Водночас скаржник зауважує, що вважав даний договір припиненим, оскільки у відповідності до підпункту 10.7.3 пункту 10.7 Договору чинність цього Договору припиняється, зокрема, внаслідок систематичного (більше трьох раз) порушення термінів здійснення будь-яких платежів за цим Договором та не надання до регіонального відділення платіжного доручення. Так, скаржник зазначає, що заборгованість перед позивачем складає понад трьох місяців, а тому Договір фактично був припинений на четвертий місяць строку оренди. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2020 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бахмут Маргарити Леонідівни передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О. Судова колегія зазначає, що визначений за допомогою автоматизованої системи розподілу судової справи склад колегії суддів, є судом, встановленим законом, про що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, зокрема, у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 відмовлено у задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Бахмут Маргарити Леонідівни про розстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бахмут Маргарити Леонідівни на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 у справі №910/10211/20 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків. 15.12.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про долучення письмових доказів, а саме: - квитанції (№12599 від 08.12.2020) про сплату судового збору на суму 3 153, 00 грн; - направлення копії апеляційної скарги позивачу. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №910/10211/20 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Бахмут Маргарити Леонідівни на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020. Відповідно до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відповідності до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо. З огляду на викладене, розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Бахмут Маргарити Леонідівни вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Також роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції. Позивач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Зокрема, позивач у своєму відзиві зазначає про те, що доводи апеляційної скарги щодо вжиття заходів досудового врегулювання спору є безпідставними та таким, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки позивачем направлялась на адресу відповідача претензія №0450/701 від 06.08.2019 щодо невиконання умов Договору. Не відповідають дійсним обставинам справи й посилання скаржника на припинення дії Договору, оскільки припинення дії вказаного Договору з зазначених скаржником підстав залежить від волевиявлення позивача. Доказів того, що позивач відмовився від Договору або вирішив припинити дію Договору відповідачем не надано. Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 31.05.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №8142, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове приміщення на другому поверсі студентської поліклініки (гуртожиток №9, кабінет №64), розташоване за адресою: м. Київ, вул. Янгеля Академіка, 16/2, загальною площею 23, 00 кв.м. (далі-майно), що перебуває на балансі Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 30.11.2017 і становить 370 000, 00 грн без ПДВ (п. 1.1 договору). Відповідно до п. 1.2 договору, майно передається в оренду з метою розміщення аптечного пункту, що реалізує готові ліки. Згідно з п. 2.1 договору, орендар вступає у стокове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна. Пунктом 3.1 договору визначено, що орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди розрахунку квітень 2018 року 4 876,62 грн. Орендна плата за перший місяць оренди травень 2018 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за травень місяць 2018 року. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному законодавством (п. 3.2 договору). Відповідно до п. 3.3 договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Згідно з п. 3.6 договору, орендна палата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати (п. 3.7 договору). У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3 % від суми заборгованості (п. 3.8. договору). Відповідно до п. 3.11 договору, у разі розірвання за згодою сторін договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу. Згідно з п. 5.3 договору, орендар зобов`язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар, вказується "призначення платежу" за зразком, який надає орендодавець листом при укладенні договору оренди). Відповідно до п. 10.1 договору, цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 31.05.2018 до13.04.2021 включно. Умови цього договору зберігають силу протягом усього строку цього договору, у тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством установлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов`язань орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов`язань (п. 10.2 договору). У п. 10.4 договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору. 31.05.2018 між позивачем (балансоутримувач) та відповідачем було укладено Договір про відшкодування сплати податку на землю, витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №142/8142 (Договір), згідно з яким, орендар сплачує балансоутримувачу комунальні витрати, експлуатаційні платежі та відшкодування податку на землю за користування приміщенням, що знаходиться на балансі НТУУ "КПІ імені Ігоря Сікорського" та передане в оренду на підставі договору оренди за адресою: м. Київ, вул. Янгеля Академіка, 16/2, гуртожиток № 9, приміщення №64 на другому поверсі студентської поліклініки площею 23, 00 кв. м. (далі-майно). Майно передається в оренду з метою розміщення аптечного пункту, що реалізує готові ліки (п. 1.1. договору). Відповідно до п. 1.2 Договору, зазначене приміщення передане орендарю на підставі договору №8142 про оренду нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.05.2018. Згідно з п. 2.1 Договору, орендар щомісячно сплачує балансоутримувачу комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання, експлуатаційні платежі та відшкодування податку на землю. Сума експлуатаційних платежів та відшкодування податку на землю визначається балансоутримувачем на підставі норм чинного законодавства та складає 539, 27 грн (без ПДВ). Розрахунок за підписом балансоутримувача додається до цього договору та є його невід`ємною частиною. Оплата за комунальні послуги здійснюється орендарем відповідно до розрахунків, що виставляються балансоутримувачем на підставі показників організацій, що надають відповідні послуги. Про зміну розміру оплати за послуги, передбачені п. 2.1. Договору, балансоутримувач повідомляє орендаря, надаючи відповідні розрахунки (п. 2.3. Договору). Пунктом 2.4 Договору визначено, що перерахування плати здійснюється орендарем самостійно до 10 числа місяця, наступного за звітним, на розрахунковий рахунок балансоутримувача. За умовами п. 2.6 Договору, за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги, експлуатаційні витрати та відшкодування податку на землю орендар сплачує пеню в розмірі 1 (одного) відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 100% загальної суми боргу. Згідно з п. 2.8 Договору, у випадку закінчення (дострокового припинення) дії цього договору орендар сплачує належні до сплати платежі, визначені у п. 2.1 договору, а також пеню, зазначену в п. 2.6 договору, виходячи із строку фактичного користування майном до дня підписання акта прийому-передачі приміщення з орендного користування. Відповідно до п. 4.1.5 Договору, орендар зобов`язаний, своєчасно і в повному обсязі вносити плату на рахунок балансоутримувача за комунальні послуги, експлуатаційні витрати та відшкодування податку на землю. Згідно з п. 8.1 Договору, цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 31.05.2018 по 30.04.2021 включно. У разі пролонгації договору №8142 про оренду нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.05.2018, даний Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (п. 8.2 Договору). Факт передачі об`єкту оренди за договором №8142 підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передавання орендованого майна від 31.05.2018, який був погоджений балансоутримувачем - позивачем, підписаний повноважними представниками сторін та скріплений відповідними печатками підприємств. З огляду на те, що у досудовому порядку сторонами не було врегульовано даний спір, заборгованість відповідача з оплати платежів за період з травня 2018 року по липень 2020 року погашена не була, позивач звернувся до місцевого господарського суду з даним позовом. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов про стягнення з відповідача заборгованості за укладеним Договором є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню. Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог частини першої статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно вимог статті 509 ЦК України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Суд першої інстанції правомірно визначив, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг. Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Матеріалами справи містять акт приймання-передавання від 31.05.2018, що підтверджує факт передачі відповідачу в оренду нежитлового приміщення, що є об`єктом оренди за Договором. За приписами ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором. Порядок сплати платежів за Договором сторони визначили в розділі 2 договору. При цьому, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем існуючої перед позивачем заборгованості за вищевказаними Договорами. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Згідно з п. 2.1 Договору, орендар щомісячно сплачує балансоутримувачу комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання, експлуатаційні платежі та відшкодування податку на землю. Сума експлуатаційних платежів та відшкодування податку на землю визначається балансоутримувачем на підставі норм чинного законодавства та складає 539, 27 грн (без ПДВ). Розрахунок за підписом балансоутримувача додається до цього договору та є його невід`ємною частиною. Оплата за комунальні послуги здійснюється орендарем відповідно до розрахунків, що виставляються балансоутримувачем на підставі показників організацій, що надають відповідні послуги. Про зміну розміру оплати за послуги, передбачені п. 2.1. Договору, балансоутримувач повідомляє орендаря, надаючи відповідні розрахунки (п.2.3. Договору). Як встановлено судом апеляційної інстанції, вартість експлуатаційних витрат з 31.05.2018 становить 172, 50 грн, з 01.09.2018- 241,50 грн, податок на землю з 31.05.2018 становить 64, 55 грн, з 17.07.2018 - 96, 82 грн, витрати за комунальні послуги з 31.05.2018 складають 302, 22 грн. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Отже, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України, враховуючи приписи положень п.п. 2.1, 2.4 Договору, відповідач повинен був відшкодовувати передбачені договором витрати не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно зі ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Як вказує позивач, відповідачем за період з травня 2018 року по липень 2020 року було частково сплачено платежі за Договором в розмірі 2 631, 39 грн. Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі №911/3685/17. Враховуючи наведене вище, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що часткова оплата здійснена відповідачем, розцінюється як визнання ним основного боргу. Доказів сплати суми основної заборгованості в розмірі 14 654, 50 грн матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано. Відтак, позовна вимога про стягнення суми заборгованості по сплаті комунальних послуг у розмірі 14 654, 50 грн підлягає задоволенню. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 904, 26 грн за загальний період з 11.07.2019 по 10.08.2020. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України). Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України). Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України). У п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" роз`яснено, що щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд було встановлено, що він є арифметично невірним, у зв`язку з чим здійснено власний розрахунок пені та встановлено, що обґрунтованою сумою пені, що підлягає стягненню за загальний період з 11.07.2019 по 10.08.2020 є 914, 12 грн, що становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення. Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог, суд першої інстанції правомірно позовну вимогу про стягнення пені задовольнив у сумі заявленій позивачем, а саме - 904, 26 грн. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційну складову боргу в розмірі 442, 60 грн за загальний період з 11.07.2018 по 31.07.2020 та 3% річних в розмірі 438,87 за загальний період з 11.07.2018 по 31.07.2020. Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд апеляційної інстанції встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку з чим погоджується з господарським судом першої інстанції, що позовна вимога про стягнення 438, 87 грн 3 % річних підлягає задоволенню в цій частині. Щодо нарахування інфляційної складової боргу. У п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 роз`яснено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга". У вищевказаному листі Верховного Суду України вказано, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30, лист Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р). Судом апеляційної інстанції перевірено наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та встановлено, що він є арифметично невірним, також, в порушення наведених роз`яснень при здійсненні нарахування інфляційної складової боргу позивачем не врахована дефляція, що існувала протягом періодів нарахування. Відтак, здійснивши власний розрахунок інфляційної складової боргу за визначені позивачем періоди, місцевим господарським судом правильно встановлено, що їх розмір становить 448, 48 грн, що становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, у зв`язку з чим, враховуючи положення ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу, вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню в розмірі визначеному позивачем - 442, 60 грн. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачем умов Договору, а відтак судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги у даній справі. Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 у справі №910/10211/20 прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ФОП Бахмут М.Л. - без задоволення. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника (ФОП Бахмут М.Л.). Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бахмут Маргарити Леонідівни на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 у справі №910/10211/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 у справі №910/10211/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Фізичною особою-підприємцем Бахмут Маргаритою Леонідівною.

4. Матеріали справи №910/10211/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено - 02.03.2021. Головуючий суддя Л.П. Зубець Судді А.І. Мартюк С.О. Алданова