Постанова 4823 № 750/5622/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 15 лютого 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/5622/19 Головуючий у першій інстанції Коверзнев В. О. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/188/21 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД в складі: головуючого судді - Губар В.С., суддів - Онищенко О.І., Скрипки А.А. із секретарем судового засідання Поклад Д.В. Позивач ОСОБА_1 Відповідач Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (правонаступник Акціонерне товариство Альфа-Банк» Третя особа державний реєстратор прав на нерухоме майно Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчук Іван Юрійович розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (із повідомленням учасників справи) у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (правонаступник Акціонерного товариства «Альфа-Банк») на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (правонаступник Акціонерного товариства «Альфа-Банк») про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності, місце ухвалення судового рішення м. Чернігів дата складання повного тексту судового рішення не зазначено В С Т А Н О В И В: У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - запис № 30200117 від 05.02.2019 року (індексний номер 45426959 від 08.02.2019 року), вчинену Державним реєстратором прав на нерухоме майно Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчуком І.Ю. про реєстрацію за АТ «Укрсоцбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що АТ «Укрсоцбанк» не узгоджував з ним розміру заборгованості за кредитним договором, на погашення якої було звернено стягнення на спірну квартиру в позасудовому порядку, а також ринкової вартості самої квартири. Тому вважає, що у державного реєстратора були відсутні підстави для реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ «Укрсоцбанк». Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконною і скасовано державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: запис № 30200117 від 05 лютого 2019 року (індексний номер 45426959 від 08 лютого 2019 року), вчинений державним реєстратором прав на нерухоме майно Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчуком І. Ю., про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк». Вирішено питання про розподіл судових витрат судових витрат. В апеляційній скарзі АТ Укрсоцбанк просив скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 червня 2019 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що мають важливе значення для розгляду справи, яким не надано належної оцінки. АТ Укрсоцбанк зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у банку правових підстав для звернення до державного реєстратора із заявою про здійснення реєстрації права власності банку на спірну квартиру в позасудовому порядку. Наголошує, 21.05.2008 року між ОСОБА_1 та АК банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» був укладений Договір кредиту № MRTG-000000013021 за умовами якого банк надав відповідачеві 483000 доларів США зі сплатою 10,9% річних з кінцевим терміном повернення 21.05.2028 року. В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір від 21.05.2008 року № MRTG-000000013021/S, за умовами якого відповідач передав в іпотеку АТ «Укрсоцбанк» квартиру АДРЕСА_1 . Наголошує, що державному реєстратору ОСОБА_2 були подані достовірні документи, зокрема і договір про іпотечний кредит № MRTG-000000013021 від 21.05.2008 року. Чому Державний реєстратор вчинив запис № 30200117 про реєстрацію права власності банку на квартиру за АТ «Укрсоцбанк» (індексний № 45426959 від 08.02.2019 року) та вказав підставою для вчинення цього запису іпотечний договір № MRTG0000000013021 від 01.05.2008 року банку невідомо. Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що що дата і номер іпотечного договору, на підставі якого здійснено оскаржуваний реєстраційний напис, не відповідає даті та номеру Іпотечного договору № MRTG-000000013021 від 21.05.2008 року. На думку апелянта, суд необґрунтовано визначив, що вчинення державним реєстратором реєстраційного запису про перехід права власності на квартиру від позивача до відповідача відбулось на підставі неіснуючого в природі правочину - іпотечного договору № MRTG-0000000013021 від 01.05.2008 року. Суд мав витребувати у державного реєстратора реєстраційну справу та перевірити достовірність поданого банком іпотечного договору. Відтак, натепер неможливо встановити, чи напис в Державному реєстрі помилково здійснений державним реєстратором, чи на підставі неіснуючого правочину. Посилається, що натепер у Верховному Суді перебуває цивільна справа за касаційною скаргою позивача на рішення судів нижчих інстанцій про стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості за Договором, виконання яких зупинено. АТ Укрсоцбанк звертає увагу, що банком дотримано вимоги Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 року та Закону України Про іпотеку. Подані до державного реєстратора документи були достовірними, в тому числі і містили Договір про іпотечний кредит №MRTG000000013021 від 21.05.2008. Також Банк зазначає, що наявність заборгованості за кредитним договором стала підставою для ініціювання процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, яка є позасудовою, Судові рішення судів нижчих інстанцій про стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості за Договором свідчать про те, що Банк також скористався і судовим захистом своїх прав. Доказів виконання рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 18.07.2016 та погашення кредиту в повному обсязі матеріали справи не містять. Для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку. Банком всі необхідні дії вчинені були. За таких обставин Банк вважає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для визнання незаконним та скасування здійсненої державним реєстратором Пінчуком А.В. реєстрації права власності АТ Укрсоцбанк на предмет іпотеки, оскільки позивачем не доведено порушення чинного законодавства при прийнятті вказаного рішення державним реєстратором або АТ Укрсоцбанк. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року апеляційна скарга АТ «Укрсоцбанк» залишена без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 червня 2019 року без змін. Постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року постанова Чернігівського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року скасована, справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. За висновками суду касаційної інстанції, судами попередніх інстанцій не встановлено чи відповідає квартира АДРЕСА_1 вимогам, встановленим у Законі України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а саме: 1) чи використовується таке нерухоме житлове майно як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або; 2) чи таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; 3) чи загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Протокольною ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 21 січня 2021 року здійснено заміну відповідача АТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника АТ «Альфа-Банк» на підставі рішення №5/2019 АТ «Укрсоцбанк» та передавального акту від 11 жовтня 2019 року. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали цивільної справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено наступне. 21 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «УніКредит Банк» правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк» на підставі угоди про внесення змін та доповнень № Р1 до договору про іпотечний кредит, укладений договір про іпотечний кредит № MRTG000000013021, за умовами якого банк надав позивачеві кредит у сумі 48 300,00 дол. США на придбання квартири АДРЕСА_1 (а.с. 12-15). З метою забезпечення виконання умов договору 21 травня 2008 року між ОСОБА_1 і ТОВ «УніКредит Банк» укладено іпотечний договір № MRTG000000013021, на підставі якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 16-17). Згідно п. 9.3.1 іпотечного договору за рішенням Іпотекодержателя задоволення його вимог може здійснюватись в позасудовому порядку. Підписавши вказаний іпотечний договір ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на задоволення вимог банку про перехід права власності на квартиру АДРЕСА_1 в рахунок виконання основного зобов`язання за договором, у позасудовому порядку. Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 05 лютого 2019 року державний реєстратор прав на нерухоме майно Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчук І. Ю. вчинив запис № 30200117 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк» (індексний номер 45426959 від 08 лютого 2019 року); підставою для вчинення цього запису є іпотечний договір від 01 травня 2008 року № MRTG 0000000013021. Зазначені обставини в апеляційному суді сторони не спростовували і не заперечували. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на ст.ст. 15, 16 ЦК України, Закон України «Про іпотеку», а також на те, що у державного реєстратора були відсутні підстави для реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ «Укрсоцбанк», оскільки з ним не узгоджувалась сума заборгованості за кредитним договором, на погашення якої звернуто стягнення на квартиру в позасудовому порядку, ні ринкова вартість самої квартири. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що ураховуючи положення п. 9.3.1 Іпотечного договору, ст.ст. 9, 37 Закону України «Про іпотеку», є неможливим застосування відповідачем позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру) в разі наявності спору про розмір заборгованості за Договором та/або ринкову вартість самого предмета іпотеки, на яке звертається стягнення, оскільки в такому випадку відбувається порушення засад рівності учасників цивільних відносин та позбавлення права власності. За висновком суду, оскільки у Верховному Суді перебуває цивільна справа за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення судів про стягнення з нього на користь відповідача заборгованості за Договором, у відповідача не було правових підстав звертатися до державного реєстратора із заявою про здійснення реєстрації права власності на спірн квартиру в позасудовому порядку. З таким рішенням суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, з огляду на таке. Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і спрямовані на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, врегульовані Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно ч.ч. 1, 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону України «Про іпотеку»). Отже, відповідно до частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. Якщо боргове зобов`язання не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно з ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Отже, на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов`язок не лише формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 61 Порядку (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії), необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. З огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено, що в матеріалах справи наявна копія повідомлення АТ «Укрсоцбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням, яке було направлено на адресу ОСОБА_1 19 вересня 2018 року. У вказаному повідомленні зазначено про наявність заборгованості у розмірі 61917,36 доларів США та попередження, що у разі невиконання вимоги про погашення заборгованості протягом тридцяти днів, АТ «Укрсоцбанк» має намір звернути стягнення на премет іпотеки в порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (а.с. 40). На підтвердження відправлення вказаної вимоги ОСОБА_1 . Банком надано копію витягу з реєстру відправки рекомендованої кореспонденції від 20.09.2018 року, копію списку згрупованих відправлень, копії описів вкладень та копії фіскальних чеків (а.с. 41-43). Проте, апеляційний суд враховує, що АТ «Укрсоцбанк» не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих документальних доказів на підтвердження отримання ОСОБА_1 повідомлення АТ «Укрсоцбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням. Як достовірно встановлено судом, позивачем була отримана лише вимога про добровільне виселення з квартири АДРЕСА_1 у зв`язку із набуттям АТ «Укрсоцбанк» права власності на предмет іпотеки на підставі рішення державного реєстратора Пінчука І.Ю. Запропоновано добровільно звільнити із всіма мешканцями вказане житлове приміщення зі зняттям всіх мешканців житла з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб відповідного РВ УМВС України (а.с. 20). Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що іпотеко держатель не виконав свого обов`язку, передбаченого Законом України «Про іпотеку» та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 щодо повідомлення належним чином боржникові про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання. Відсутність доказів вручення такого повідомленн боржникові унеможливлює встановлення реєстратором 30-денного строку, сплив якого пов`язується з проведенням подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі й шляхом набуття права власності. Отже, Державний реєстратор не перевірив відповідність наданих банком документів вимогам закону, тому державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за АТ «Укрсоцбанк» проведена з порушенням положень законодавства. Апеляційний суд враховує, що частиною третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. АТ «Укрсоцбанк» надало копію витягу з висновку про вартість об`єкту оцінки від 25 січня 2017 року, згідно якому ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 складає 488042 грн. (а.с. 46). Таким чином, оцінка квартири, яка є предметом іпотеки, станом на 05 лютого 2019 року, тобто на час Державної реєстрації, банком не проводилась і позивач ОСОБА_1 про проведення такої оцінки не повідомлявся, а отже був позбавлений можливості надати свої докази стосовно дійсної ринкової вартості спірної квартири. Ціна предмету іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна та має бути визначена на момент набуття права власності банком на іпотечне майно. Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до переконання, що банком були порушені вимоги іпотечного договору щодо процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Окрім того, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що на час здійснення державної реєстрації АТ «Укрсоцбанк» права власності на спірну квартиру, у Верховному Суді перебувала на розгляді цивільна справа № 751/10084/15-ц за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором від 21 травня 2008 року у розмірі 49 819, 22 доларів США і виконання судових рішень у цій справі Верховним Судом було зупинено. Спір по суті вирішений не був. Отже, мало місце передчасне звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. на час реєстрації АТ «Укрсоцбанк» права власності на спірну квартиру. Апеляційний суд приймає до уваги, що 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Пунктом 4 Закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Отже, Законом України «Про іпотеку» передбачено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» уведено тимчасову заборону на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Такі висновки узгоджуються із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження « 14-45цс20). В ході розгляду справи, апеляційний судом встановлено, що спірна двокімнатна квартира загальною площею 57,5 кв.м, має житлову площу 33,1 кв.м та є постійним місцем проживання позивача та його сім`ї, у складі якої дружина позивача та двоє неповнолітніх дітей. Вказана квартира, яка є предметом іпотеки, позивачем куплена за кредитні кошти. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1ст.81 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч.ч.1, 2ст.13 ЦПК України). Відповідно дост.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до вимогст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частинами 5 і 6статті 81 ЦПК України встановлено, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Учасниками судового розгляду, які були присутні в залі судового засідання апеляційного суду, клопотання про витребування доказів наявності придатного для проживання у ОСОБА_1 та його сім`ї іншого житла, заявлені не були, як і не було надано сторонами самостійно належних і допустимих документальних доказів або наявності такого житла, або його відсутності. Апеляційний суд не наділений повноваженнями згідно Цивільного процесуального Кодексу України самостійно витребовувати докази у справі. Перевіряючи аргументи скарги, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Конституцією України передбачено захист права власності і захист права на житло. Як убачається із змісту статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Право на житло гарантоване у статті 47 Конституції України. Кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. В частині другій цієї статті зазначено, що попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Таким чином, правомочночності власника не є абсолютними, законом можуть встановлюватися певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення балансу інтересів у суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права. Разом з тим, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає і таке основне право особи, як недоторканість житла, яке охоплює насамперед право безперешкодного доступу та перебування в ньому, а також право не бути виселеним. Крім того, це право включає захист від втручання з боку державних органів і у разі порушення цього права особи держава повинна мати вагомі підстави, які виправдовували б її дії. Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання з боку держави у використання особою прав, зазначених в пункті 1 цієї ж статті, а отже і у використання прав на житло, є виправданим. Таке втручання повинно бути передбачено законом і необхідне у демократичному суспільстві, здійснюватися в інтересах національної безпеки, громадського спокою або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Як убачається з огляду практики Європейського суду із прав людини, термін «житло» в тлумаченні Суду означає переважне місце, де особа мешкає на постійній основі, або де особа мала твердий намір мешкати - справи Новоселецький проти України, Кривіцька та Кривіцький проти України, Прокопович проти Росії. Суд нагадує про практику органів Конвенції, за якою концепція житла у розумінні ст. 8 не обмежується площами, які є законно заселеними або були законно оформлені. «Житло» - це автономна концепція, яка не залежить від її кваліфікації за національним законодавством. Відповідь на запитання є чи не є певне приміщення житлом, що підпадає під захист статті 8 Конвенції буде залежати від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх та безперервних зв`язків особи з конкретним місцем, яке вона визначає як своє житло. Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, боржник-іпотекодавець не був повідомлений банком про наміри звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб, що є достатньою самостійною підставою для визнання незаконним та скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за АТ «Укрсоцбанк». Докази та обставини, на які посилається АТ «Укрсоцбанк» в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права. Сукупність досліджених обставин та наявних у справі доказів приводить апеляційний суд до переконання, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи, правильно визначив та надав юридичну оцінку правовідносинам між сторонами. Інші доводи апеляційної скарги не містять передбачених процесуальним законом підстав для скасування законного і обґрунтованого та правильного по суті судового рішення, не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на правильність вирішення спору. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (правонаступник Акціонерне товариство «Альфа-Банк) залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 червня 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: Судді: