Постанова 4816 № 585/1504/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2021 року м.Суми Справа №585/1504/20 Номер провадження 22-ц/816/124/21 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Левченко Т. А. за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М., сторони: позивач АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», відповідач ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 27 жовтня 2020 року в складі судді Шульги В.О., ухвалене в м. Ромни, В С Т А Н О В И В: 18 червня 2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву № б/н від 15 грудня 2012 року. При укладення договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором, станом на 18 травня 2020 року заборгованість становить 168892 грн 17 коп., яка складається із: 6434 грн 98 коп. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 0,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту, 6434 грн 98 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 2312 грн 92 коп. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 1160144 грн 27 коп. - нарахована пеня; 0,00 грн - нараховано комісії. Посилаючись на те, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, а тому позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 134483 грн 20 коп., яка складається із: 6434 грн 98 коп. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 0,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту, 6434 грн 98 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 2312 грн 92 коп. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 125735 грн 30 коп. - нарахована пеня за період з 15 грудня 2012 року по 01 липня 2019 року; 0,00 грн - нараховано комісії. Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 27 жовтня 2020 року в задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК», не погоджуючись з рішенням суду, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що виписка про рух коштів клієнта є первинним документом та підтверджує отримання відповідачем кредитних коштів банку. Зазначає, що відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, не здійснив своєчасне погашення заборгованості за кредитом. Відзиву на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 до апеляційного суду не направив. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву № б/н від 15 грудня 2012 року (а.с. 28). З довідки банку щодо виданих ОСОБА_1 карток вбачається, що останньому була видана картка № НОМЕР_1 з терміном дії до 09/16 (а.с. 27). Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 18 травня 2020 року становить 168892 грн 17 коп., з яких: 6434 грн 98 коп. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 0,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту, 6434 грн 98 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 2312 грн 92 коп. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 1160144 грн 27 коп. - нарахована пеня; 0,00 грн - нараховано комісії. Посилаючись на те, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, а тому позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 134483 грн 20 коп., яка складається із: 6434 грн 98 коп. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 0,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту, 6434 грн 98 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 2312 грн 92 коп. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 125735 грн 30 коп. - нарахована пеня за період з 15 грудня 2012 року по 01 липня 2019 року; 0,00 грн - нараховано комісії. З довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н) вбачається, що старт карткового рахунку НОМЕР_1 15 грудня 2012 року, встановлення кредитного ліміту 300,00 15 грудня 2012 року, збільшення кредитного ліміту 5 000,00 15 грудня 2012 року, зменшення кредитного ліміту 0,00 09 вересня 2016 року. Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 17 липня 2018 року визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Р.О. 17 серпня 2017 року та зареєстрований в реєстрі за 11058 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості в розмірі 30863,24 грн. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з пропуску позивачем строку позовної давності. Проте, з такими висновками місцевого суду колегія суддів апеляційного суду повністю погодитись не може, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 15 грудня 2012 року процентна ставка не зазначена, тобто між сторонами відсутня згода щодо істотних умов договору, зокрема розміру процентів у якості плати за користування грошовими коштами, що у свою чергу свідчить про неможливість застосування вказаного банком у розрахунку розміру процентів за користування коштами. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, а також пенею за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи своє право вимоги, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 15 грудня 2012 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256 як невід`ємні частини спірного договору (а.с. 29-56). При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці документи розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (15 грудня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (18 червня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Водночас, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів підкреслює, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів зазначає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 15 грудня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також пені. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 9 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» дотримало вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено виникнення у відповідача зобов`язань за кредитним договором на умовах, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги. Отже, рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу у стягненні з відповідача заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, а також нарахованої пені ухвалено відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для його скасування не вбачається. Разом з тим, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, є помилковим, з огляду на наступне. З виписки по рахунку ОСОБА_1 вбачається, що відповідач активно користувався кредитними коштами та частково погашав заборгованість по кредиту. У вказаній виписці зазначені всі операції із зняття грошових коштів та погашення заборгованості, а також розміри нарахованих сум за кредитним договором (а.с. 16-25). Отже, наведене вище свідчить про визнання позичальником факту отримання кредитних коштів, а тому в суду першої інстанції не було правових підстав відмовляти у стягненні фактично отриманих відповідачем грошових коштів за кредитним договором. Крім того, у відповідності до матеріалів справи, 15 грудня 2012 року відповідач пройшов ідентифікацію у ПриватБанку, йому було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 та видана кредитна картка з таким же номером, термін дії до 09/16 (а.с. 27). Дана обставина підтверджує отримання відповідачем кредитної картки і користування встановленим на ній кредитним лімітом, а розрахунок заборгованості, який не спростований відповідачем, підтверджує розмір заборгованості, в тому числі і за тілом кредиту. Враховуючи вимоги статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Втім, розглядаючи зазначений позов в частині вимог банку про стягнення з боржника основного боргу за кредитом, суд першої інстанції у повному обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та належним чином не дослідив наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Колегія суддів враховує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 15 грудня 2012 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним), однак враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, погоджується з позицією позивача, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Таким чином, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 4033 грн 52 коп. (6434 грн 98 коп. 2401 грн 46 коп. сума відсотків, погашених банком за рахунок тіла кредиту (а.с. 13-14), відтак рішення суду в цій частині відповідно до положень статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності з огляду на те, що позичальник протягом 2013-2018 років користувався карткою, останній платіж у рахунок погашення кредиту розміром 315 грн 12 коп. ним було здійснено у липні 2018 року, що свідчить про пролонгацію строку дії карткового рахунку та визнання своїх боргових зобов`язань перед позивачем. У той же час зазначений позов було пред`явлено позивачем 18 червня 2020 року (а.с. 2), тобто до спливу трирічного строку позовної давності. Частинами першою, третьою статті 264 ЦК України передбачено, що позовна давність переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Отже, підстав для відмови у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту через пропуск строку позовної давності, про застосування якого просив відповідач, немає. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, рішення суду першої інстанції на підставі п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню в частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та стягнення з ОСОБА_1 4033 грн 52 коп. заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором № б/н від 15 грудня 2012 року. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову та апеляційної скарги на 2,99 % (4033 грн 52 коп. (сума задоволених вимог) х 100 % / 134483 грн 20 коп. (ціна позову)), з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягає компенсації 62 грн 85 коп. (2102 грн 00 коп. (сума судового збору, яка підлягала сплаті при подачі позову) х 2,99 % / 100 %) у відшкодування фактично понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання позову та 94 грн 27 коп. (3153 грн 00 коп. х 2,99 % / 100 %) у відшкодування фактично понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367 - 369, 374,376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково. Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 27 жовтня 2020 року в частині відмови в стягненні заборгованості за тілом кредиту скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № б/н від 15 грудня 2012 року, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 4033 грн 52 коп. В задоволенні позову в іншій частині вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у сумі 62 грн 85 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 94 грн 27 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 02 березня 2021 року. Головуючий - В.І. Криворотенко Судді: О.І. Собина Т.А. Левченко