Постанова Одеський апеляційний суд № 523/7557/20

Номер провадження: 33/813/281/21 Номер справи місцевого суду: 523/7557/20 Головуючий у першій інстанції Кисельов В. К. Доповідач Котелевський Р. І. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.02.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Котелевського Р.І., за участю: секретаря судового засідання - Альбрехта І.С., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Суворовського районного суду м. Одеси від 19.06.2020 року, - встановив: Оскаржуваною постановою судді, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,- визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП та на нього накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) грн., а також стягнуто судовий збір у розмірі 420,40 грн. Згідно з оскаржуваною постановою, ОСОБА_1 , 04.05.2020 року, о 17:45 год., перебуваючи в громадському місці та службовому приміщенні Хаджибеївського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області перебував без захисної медичної маски. ОСОБА_1 було неодноразово зроблено усне зауваження та роз`яснено Постанову КМУ від 11.06.2020 року №211, на що він відмовився в категоричній формі та продовжив знаходитись на території ВП без захисної медичної маски до 18:20 год. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 44-3 КУпАП. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що не погоджується з постановою суду, оскільки при прийнятті рішення, суд, як на доказ, послався на протокол про адміністративне правопорушення серії АПР18 №752453 від 04.05.2020 року, складений працівниками Суворовського ВП ГУНП в Одеській області відносно нього, який не відповідає вимогам законодавства, а саме всупереч ст. 256 КУпАП, в ньому не зазначено акт, який передбачає відповідальність за правопорушення та особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, не роз`яснені її права та обов`язки, передбачені ст. 268 КУпАП. ОСОБА_1 просить скасувати постанову судді районного суду та закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення, в зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Апелянт посилається на відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, оскільки на його переконання карантині обмеження введені незаконно, а самого вірусу «COVID-19» в дійсності не існує. Одночасно, ОСОБА_1 просить поновити йому строк на апеляційне оскарження постанови судді районного суду, посилаючись на те, що справа розглянута за його відсутністю, а дізнавшись про існування оскаржуваної постанови 01.02.2021 року, він невідкладно, того ж дня, звернувся з апеляційною скаргою. Що стосується поновлення строку на апеляційне оскарження, то цей строк поновлений апеляційним судом, оскільки справа в суді першої інстанції розглянута без участі ОСОБА_1 , про оскаржуване рішення останній дізнався 01.02.2021 року та того ж дня він подав апеляційну скаргу, що підтверджується матеріалами справи про адміністративне правопорушення (а.с., 9, 11,12). Заслухавши пояснення ОСОБА_1 який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновків про таке. Відповідно до приписів ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Мотивуючи свій висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП, суддя районного суду послався на протокол про адміністративне правопорушення серії АПР18 №752453 від 04.05.2020 року та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення. Апеляційний суд погоджується з висновком судді районного суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП, з огляду на таке. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. За змістом ст. 252 КУпАП оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності. Погоджуючись з рішенням судді районного суду щодо доведеності провини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, апеляційний суд враховує наступне. Як вбачається зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР18 №752453 від 04.05.2020 року, ОСОБА_1 , 04.05.2020 року, о 17:45 год., перебуваючи в громадському місці та службовому приміщенні Хаджибеївського ВП перебував без захисної медичної маски. ОСОБА_1 було неодноразово зроблено усне зауваження та роз`яснено положення Постанови КМУ від 11.06.2020 року №211, але останній в категоричній формі відмовився надягти захисну маску та продовжив знаходитись на території ВП без захисної медичної маски. Після отримання Талона-повідомлення №034252 щодо свого звернення до правоохоронного органу, ОСОБА_1 , о 18:20 год. залишив приміщення Хаджибеївського ВП. Таким чином, своїми діями, які полягали в категоричній відмові вдягти захисну маску в приміщені відділу поліції, який є громадським місцем, ОСОБА_1 не виконав приписи Постанови Кабінету міністрів України №211 від 11.06.2020 року, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 44-3 КУпАП. Факт скоєння ОСОБА_1 вказаного адміністративного правопорушення підтверджується рапортами старшого інспектора-чергового ЧЧ Хаджибеївського ВП Суворовського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області Дончука С. та старшого ДОП СП Хаджибеївського ВП Суворовського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області Ніколаєва О. (а.с.2,3). Також, вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, підтверджується показаннями самого апелянта, який будучи допитаним апеляційним судом, підтвердив, що 04.05.2020 року, перебуваючи в приміщенні Хаджибеївського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області, з 17:45 год. по 18:20 год, з метою отримання талону-повідомлення до раніше написаної ним заяви, він був без захисної медичної маски, та незважаючи на неодноразові зауваження працівників поліції, які роз`яснювали йому положення Постанови КМУ від 11.06.2020 року №211 щодо обмежень знаходження в громадських місцях без засобів індивідуального захисту, він в категоричній формі відмовлявся надягти захисну маску. При цьому, ОСОБА_1 пояснив суду, що його відмова він виконання карантинних обмежень пов`язана з його послідовною незгодою з введеними на території держави карантинними обмеженнями, оскільки він впевнений в тому, що пандемії «COVID-19» в дійсності не існує, а дії уряду держави Україна, як і інших урядів країн світу, направленні на свідоме безпідставне звуження конституційних свобод людей, а також створення умов для скорочення чисельності населення. Окремим доводом щодо незаконності оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 зазначає, що накладене на нього адміністративне стягнення, з урахуванням його свідомого несприйняття існування епідемії «COVID-19», не можна вважати справедливим, в тому числі і з огляду на те, що накладений на нього штраф у сумі 17000 гривень, ставить його у скрутне матеріальне становище, з урахуванням його доходів як пенсіонера. Вирішуючи питання щодо обгрутовангості висновку судді районного суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП, апеляційний суд виходить з того, що диспозиція ст. 44-3 КУпАП передбачає відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами. Згідно п.1 ч.2 Постанови Кабінету Міністрів Україна (далі Постанова КМУ) №211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом «SARS-CoV-2» (в редакції чинній на день вчинення правопорушення), на території України на період дії карантину забороняється перебування в громадських місцях без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіратора або захисної маски, у тому числі виготовлених самостійно. При цьому, під громадським місцем, з урахуванням положень вказаної Постанови КМУ, в даному випадку, слід вважати приміщення державної установи Хаджибеївського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, відповідно до яких останній фактично не спростовує його свідому категоричну відмову, під час перебування в громадському місці, а саме у відділі поліції, виконувати карантинні заборони та обмеження, пов`язані з боротьбою поширенню на території України гострої респіраторної хвороби «COVID-19», спричиненої коронавірусом «SARS-CoV-2», суд апеляційної інстанції погоджується з висновком судді районного суду, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП. При цьому, апеляційний суд вважає, що особисте несприйняття ОСОБА_1 існування респіраторної хвороби «COVID-19» спричиненої коронавірусом «SARS-CoV-2» та існування у нього особистої суб`єктивної думки щодо цих процесів, не може визнаватися судом як відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП, оскільки ОСОБА_1 , як громадянин України, має реалізовувати не тільки свої права, але і виконувати свої обов`язки. Загальновідомим є той факт, що розповсюдження «COVID-19» в Європі та в інших частинах світу вже має трагічні наслідки, внаслідок чого загинули багато тисяч людей. При цьому, слід зазначити, що власне трактування ОСОБА_1 цих події як «глобальний процес скорочення населення планети», є його особистою думкою, яка з урахуванням введення обмежувальних заходів в більшості країн світу, має право на існування, але не може бути вирішальною та такою, що дає право останньому не виконувати обмеження введені державою, громадянином якої він є. З урахуванням того, що поширення «COVID-19» на території України загрожувало непередбачуваними наслідками для суспільства, Верховна Рада України і Кабінет Міністрів України ухвалили рішення, спрямовані на захист суспільства і держави у формі законів України та постанов. Апеляційний суд звертає увагу, що сама сутність Конституції України відображає її призначення й мету - забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя (абзац четвертий преамбули до Конституції України). Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя ї здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга). Виходячи з положень Основного Закону, держава зобов`язана здійснювати ефективні заходи - зокрема правове регулювання та відповідну адміністративну практику - з метою захисту людини і суспільства від серйозних загроз, пов`язаних в даному випадку із поширенням на території України «COVID-19», оскільки через поширення хвороби під загрозою опинилося життя і здоров`я людей - фундаментальні конституційні цінності. Слід звернути увагу, що під час протидії пандемії право на життя і право на охорону здоров`я є найбільш тісно пов`язаними. Відповідно до ч. 1 ст. 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Згідно з ч. 1 ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Зв`язок між цими конституційними правами полягає в тому, що недостатні, несвоєчасні та неефективні заходи держави у сфері охорони здоров`я в умовах пандемії можуть створювати загрозу життю населення. Згідно з ч. 3 ст. 49 Конституції України держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. Важливо підкреслити, що конституційна формула ефективного і доступного медичного обслуговування для всіх громадян під час протидії «COVID-19» стосується як захисту від «COVID-19», так і захисту тих, хто потребує медичної допомоги за іншими захворюваннями. Цілком очевидним є те, що право на охорону здоров`я цілком залежить від ресурсів, які доступні державі, проте на ефективність його здійснення впливає також виконання державою позитивних обов`язків стосовно зосередження цих ресурсів на вирішенні питань, пов`язаних із захистом населення. Захист права на життя і здоров`я людей є фундаментальним для здійснення всіх інших прав і свобод, у тому числі громадянських і політичних прав. При цьому, апеляційний суд вважає, що шляхом зважування цінностей і прав людини слід визнати, що загрози для життя та здоров`я перевищують проблеми обмеження особистої свободи, на чому наполягає ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі, оскільки зважаючи на сучасні наукові знання, відмова від накладення таких обмежень істотно збільшує ризики зараження вірусом, захворювань значної кількості людей, перевантаження медичних закладів під час лікування тяжких випадків і, у гіршому випадку, зростання смертності. Апеляційний суд наголошує, що у ч. 1 ст. 3 Конституції України у зв`язку з вище наведеним не лише встановлено, що здоров`я людини - ключова конституційна цінність («найвища соціальна цінність»), а й неодноразово вказано, що охорона здоров`я - можлива підстава для обмеження низки інших конституційних прав, зокрема права на свободу думки і слова; на вільне вираження своїх поглядів і переконань; права на свободу світогляду і віросповідання. Виходячи з наведеного, на думку суду апеляційної інстанції, виправданість мети обмежувальних заходів, запроваджених Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України у зв`язку з поширенням на території України «COVID-19», в даному випадку не може бути залежною від особистої суб`єктивної думки та позиції особи, яка притягається до адміністративної відповідальності в даній справі, оскільки небажання цієї особи виконувати карантинні обмеження та заборони лише з огляду на її власне сприйняття та оцінка подіям та запровадженим заходам, які мають місце в зв`язку із поширення вірусу «COVID-19», не може повністю звільняти таку особу від адміністративної відповідальності, оскільки від сумлінності виконання громадянами країни карантинних обмежень та заборон, може залежати життя та здоров`я людей, які на відміну від особи, яка притягається до відповідальності в даній справі, не розділяють такий підхід та мають власну думку щодо необхідності виконання таких обмежень та заборон. За наведених вище обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 міститься склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП. Разом з тим, апеляційний суд вважає, що вирішуючи питання про накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, суддя районного суду не в повній мірі дотримався вимог ст.ст. 23, 33 КУпАП, в силу яких стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, поваги до правил співжиття, в дусі додержання законів України, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Відповідно до вимог ст. 22 КУпАП при малозначності вчиненого правопорушення орган, посадова особа, уповноважені вирішувати справу, можуть звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. Враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу ОСОБА_1 , який є пенсіонером, раніше до адміністративної відповідальності не притягувався, мотиви недотримання ним приписів обмежувальних заходів визначених органом виконавчої влади, його майновий стан, відсутність обставин, які обтяжують відповідальність, відсутність в матеріалах справи відомостей та доказів щодо негативних наслідків правопорушення, апеляційний суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 слід звільнити від адміністративної відповідальності на підставі ст.22 КУпАП, у зв`язку із малозначністю вчиненого правопорушення, обмежившись усним зауваженням. На думку суду апеляційної інстанції, застосування такого заходу, як усне зауваження, буде необхідним та достатнім для досягнення визначеної ст. 23 КУпАП мети - виховного впливу та запобіганню вчиненню нових правопорушень. Враховуючи вищенаведене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, оскаржувана постанова судді районного суду підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі за ст. 44-3 КУпАП стосовно ОСОБА_1 на підставі ст.ст. 22, ч.2 ст.284 КУпАП, з винесенням усного зауваження. Що стосується доводів ОСОБА_1 про необхідність повідомлення апеляційним судом компетентні органи про обставини викладені в його апеляційній скарзі щодо неправомірного введення карантинних обмежень на території України, в чому апелянт вбачає ознаки кримінальних правопорушень, то вони є безпідставними, оскільки за повідомленням апелянта його заява щодо цих обставин була прийнята та зареєстрована уповноваженими особами Хаджибеївського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області, про що ОСОБА_1 виданий Талон-повідомлення №034252, а тому доля подальшого розгляду вказаної заяви не входить в компетенцію Одеського апеляційного суду, який розглядає справу в порядку Кодексу України про адміністративні правопорушення. Керуючись ст. 22, ч.2 ст.284, ст.294 КУпАП, апеляційний суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову судді Суворовського районного суду м. Одеси від 19.06.2020 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП скасувати, а провадження по справі закрити на підставі ч. 2 ст. 284 КУпАП. На підставі ст. 22 КУпАП звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності через малозначність вчиненого ним адміністративного правопорушення, обмежившись усним зауваженням. Постанова є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду Р.І. Котелевський