Постанова 4812 № 489/3289/20

01.03.21 22-ц/812/351/21 Єдиний унікальний номер судової справи 489/3289/20 Номер провадження 22-ц/812/351/21 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 01 березня 2021 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В., з секретарем судового засідання Горенко Ю.В., за участі: представника позивача - Кобзаренка М.Ю., відповідача ОСОБА_1 , переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ПАРУС 242» ухвалу, яка постановлена Ленінським районним судом міста Миколаєва 14 грудня 2020 року, під головуванням судді Кирильчука О.І., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ПАРУС 242» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, УСТАНОВИЛА: У липні 2020 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ПАРУС 242» (далі - ОСББ «ПАРУС 242») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з травня 2019 року ОСББ «ПАРУС 242» здійснює утримання спільного майна багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 . В зазначеному будинку на першому поверсі знаходяться нежитлові приміщення загальною площею 62.7 кв.м (офіс НОМЕР_2 - магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), власником яких є ОСОБА_1 . На ім`я відповідача відкрито обліковий рахунок № НОМЕР_1 та за період з 01 травня 2019 року по 30 квітня 2020 року загальна сума нарахувань за вказаним обліковим рахунком склала 3 950 грн. Між тим, відповідач в добровільному порядку не здійснює оплату житлових послуг. Посилаючись на викладені обставини, ОСББ «ПАРУС 242» просило стягнути на його користь з ОСОБА_1 заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг за період з 01 травня 2019 року по 30 квітня 2020 року в розмірі 3 950 грн., а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Ухвалою судді Ленінського районного суду міста Миколаєва від 07 вересня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. У листопаді 2020 року ОСББ «ПАРУС 242» надало до районного суду заяву в якій, посилаючись на те, що після пред`явлення позову відповідачем задоволено вимоги позивача, просило постановити ухвалу про закриття провадження у справі та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСББ «ПАРУС 242» судових витрат, до складу яких увійшли витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 800 грн. Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14 грудня 2020 року прийнято відмову ОСББ «ПАРУС 242» від позову і закрито провадження у справі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Парус 242» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 500 грн. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач відмовився від позову, така відмова прийнята судом, понесені відповідачем витрати на правничу допомогу адвоката доведені, але враховуючи ціну позову та складність даної справи, суд вважав, що співмірним буде стягнення з відповідача на користь позивача 500 грн. витрат на правничу (правову) допомогу. В апеляційній скарзі ОСББ «ПАРУС 242», посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просило ухвалу районного суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким вирішити питання про судові витрати та розподілити між сторонами витрати на професійну правничу допомогу адвоката, відповідно до законодавства. Судове рішення не оскаржено в частині закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою від позову, тому, відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, в цій частині не підглядає перегляду судом апеляційної інстанції. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). Як убачається з матеріалів справи, 16 липня 2020 року ОСББ «ПАРУС «242» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг за період з 01 травня 2019 року по 30 квітня 2020 року в загальному розмірі 3 950 грн. (а.с.2-3). У листопаді 2020 року представником ОСББ «ПАРУС «242» - адвокатом Кобзаренком М.Ю. подано до суду заяву, в якій останній просив закрити провадження у справі у зв`язку із задоволенням відповідачем позовних після пред`явлення позову. Також, вказана заява містила клопотання про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСББ «ПАРУС «242» судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 800 грн. (а.с.35). З доданої до вказаної заяви копії меморіального ордеру №@2PL807754 від 30 вересня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 сплатив 3 950 грн. внеску на утримання будинку та прибудинкової території (а.с.36). Пунктом 4 ч.1 ст.255 ЦПК України визначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом. Відповідно до ч.2 ст.255 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету. Згідно зі ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Частиною 3 ст.142 ЦПК України передбачено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. Встановлено, що 12 травня 2020 року ОСББ «ПАРУС 242» уклало з адвокатом Кобзаренком М.Ю. договір про надання професійної правничої допомоги (а.с.47-49). 09 листопада 2020 року ОСББ «ПАРУС «242» і адвокат Кобзаренко М.Ю. склали акт про надання правничої допомоги, за яким загальна вартість наданих послуг по даній справі склала 2 800 грн. (а.с.54). Згідно платіжного доручення №31 від 18 травня 2020 року ОСББ «ПАРУС 242» сплатило адвокату Кобзаренку М.Ю. 800 грн. за правничу допомогу (а.с.51). Згідно платіжного доручення №36 від 14 липня 2020 року ОСББ «ПАРУС 242» сплатило адвокату Кобзаренку М.Ю. 2 000 грн. за правничу допомогу (а.с.53) Зазначені документи додані до заяви про закриття провадження справі. Отже, позивачем надані докази наявності з його боку витрат на професійну правничу допомогу. Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно з ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до ч.ч.3,4 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною 5 ст.137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з ч.6 ст.137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12,46,56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат». У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провадження №61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення». Отже, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження №61-15005св19). Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Таким чином, опис наданих послуг та наявні в матеріалах справи докази на підтвердження їх сплати не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Отже, враховуючи характер виконаних адвокатом обсяг робіт (первинний аналіз документів, претензійна робота, підготовка та подача до суду позовної заяви), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, а також наявності заперечення відповідача проти розподілу витрат на адвоката, колегія суддів приходить до висновку, що районний суд правильно визначив розмір витрат на правову допомогу в сумі 500 грн. Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення в оскаржуваній частині з дотриманням норм процесуального права, то апеляційна скарга в силу ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення відповідно без змін. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ПАРУС 242» - залишити без задоволення. Ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14 грудня 2020 року в оскаржуваній частині - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: П.П. Лисенко Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 02 березня 2020 року