Постанова 4804 № 234/4517/20

Єдиний унікальний номер 234/4517/20 Номер провадження 22-ц/804/507/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 березня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого-судді Азевича В.Б., суддів: Новікової Г.В., Халаджи О.В., за участю секретаря Кіпрік Х.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області справу № 234/4517/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 05 червня 2020 року (суддя Костюков Д.Г., рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Краматорськ Донецької області, текст повного судового рішення складено 05 червня 2020 року),- В С Т А Н О В И В: В березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Краматорського міського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Свої вимоги обґрунтував тим, що 11 лютого 2020 року ОСОБА_2 взяв у нього в борг 30 000,00 грн, склавши розписку. Згідно з умовами договору відповідач зобов`язався повернути суму грошових коштів у строк до 26.02.2020 року. Крім того, 11 лютого 2020 року він надав відповідачу у борг грошові кошти в розмірі 200 000,00 грн зі строком повернення коштів до 11.03.2020 року. До теперішнього часу грошові кошти позивачу не повернуті. Просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договорами позики в сумі 230 000,00 грн, а також судові витрати. Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 05 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 230 000,00 грн та судовий збір у сумі 2 300,00 грн. На вказане судове рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позовних вимогах відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано той факт, чи взагалі між ним та позивачем існували договірні відносини, чи можливо зі змісту наданих позивачем розписок встановити наявність його заборгованості перед позивачем, що, на думку скаржника, свідчить про неправильність встановлення обставин справи. Надані суду розписки не містять істотних умов договору позики та мають ряд істотних помилок, зокрема в розписках вказано неправильний РНОКПП відповідача. Також, обидві розписки взагалі не містять в собі найменування валюти, в якій начебто він отримав грошові кошти в борг, а замість цього вказана невідома йому абревіатура, замість національної валюти «гривня». Крім того, зі змісту розписок невідомо, яким чином він начебто отримував грошові кошти, готівковим чи безготівковим та взагалі, чи можна враховувати вказані у розписках цифри як грошові кошти. Також, відповідач звертає увагу на те, що розписки не містять в собі даних про свідків, які могли бути присутніми при їх написанні. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Представник відповідача адвокат Савельєв Я.Д. підтримав доводи апеляційної скарги. Від представника позивача ОСОБА_3 адвоката Шейка К.В. надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності. Згідно із частиною 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до пункту 7 частини 3 цієї статті порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що згідно із розпискою від 11 лютого 2020 року позивач надав відповідачу у борг грошові кошти у розмірі 30 000,00 грн, які боржник зобов`язався повернути у термін до 26.02.2020 року. Також, 11 лютого 2020 року позивач надав відповідачу грошові кошти у сумі 200 000,00 грн, які відповідач зобов`язався повернути у термін до 11.03.2020 року. Розписки виконані відповідачем ОСОБА_2 власноручно. Строк виконання договорів сплинув, але ОСОБА_2 зобов`язання не виконав. Доказів, що боргу відсутній, відповідач суду не надав. Задовольняючи позов ОСОБА_1 про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики в розмірі 230 000,00 грн, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в порушення умов договору позики до теперішнього часу не повернув позивачу грошові кошти, які передбачено договором, а тому відповідач порушив зобов`язання. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції по суті справи з огляду на таке. Відповідно до частин 1-2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За частиною 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. За частиною 1 статті 1040 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між сторонами в належній формі укладено договори позики, проте відповідач порушив свої зобов`язання щодо повернення грошових коштів, тому позивач відповідно до статті 1050 ЦК України має право стягнути з відповідача грошові кошти за договорами позики. Колегія суддів виходить з того, що вчинена учасниками справи письмова форма договорів позики є доказом не лише факту укладення договорів, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Своїми підписами відповідач засвідчив, що його волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає його внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін. Апеляційний суд вважає безпідставними доводи апеляційної скарги стосовно того, що в розписках не вказана грошова одиниця як засіб для розрахунку, а визначення «грн» не дає можливості ідентифікувати її як грошову одиницю. Так, зі змісту обох розписок дійсно випливає, що суми грошових коштів визначені позначенням «грн.». Проте, в переважній більшості випадків для позначення гривні користуються саме таким літературним скороченням. Тобто, сторонами така істотна умова договору позики як сума позики була визначена. Також безпідставними є посилання скаржника на те, що в розписках зазначено неправильний РНОКПП та не визначено, в якій формі він отримав грошові кошти. Зазначене не впливає на чинність правочинів. Посилання на те, що розписки не містять в собі даних про свідків, які могли бути присутніми при їх написанні, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки за статтею 1051 ЦК України якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Позивач не навів переконливих доказів того, що ним не були написані зазначені розписки про отримання позики у вказаних сумах, а його заперечення проти позову ґрунтуються на припущеннях. З огляду на наведене, позовні вимоги підлягають задоволенню. З відповідача слід стягнути на користь позивача загальну суму боргу, яка становить 230 000 гривень, та судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у розмірі 2 300 гривень. Разом з тим, заслуговують на увагу доводи скарги про те, що суд розглянув справу без урахування його думки та позиції, і відповідачу було не відомо про розгляд цієї справи судом, що є порушенням його процесуальних прав. Як впливає з матеріалів справи, відповідач не отримував ані ухвалу про відкриття провадження, ані копію позовної заяви з додатками. Рекомендовані поштові відправлення на ім`я відповідача повернуті з відмітками: «за закінченням строку зберігання» та «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення» (а. с. 23, 24). Згідно частині 1 статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Ціна позову у даній справі становить 230 000 гривень, тобто перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Суд розглянув справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, зазначивши в ухвалі про відкриття провадження, що враховуючи ціну позову, предмет та обставини справ, дана справа може бути визнана малозначною. Згідно пункту 1 частині 4 статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ та справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Як передбачено частинами 1 3 статті 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Суд першої інстанції, вирішуючи питання про розгляд справи в порядку спрощеного провадження, не врахував ціну позову, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі. Враховуючи наведене, суд помилково визнав дану справу справою незначної складності, яку доцільно було розглядати в порядку загального позовного провадження. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Враховуючи зазначене, відповідно до статті 376 ЦПК України апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову. Керуючись статтями 374, 376, 382-384 ЦПК України, Донецький апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 05 червня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у сумі 230 000 (двісті тридцять тисяч) гривень, та витрати по сплаті судового збору 2 300 (дві тисячі триста) гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: В.Б. Азевич Судді: Г.В. Новікова О.В. Халаджи Повний текст постанови складено 02 березня 2021 року. Суддя-доповідач В.Б. Азевич