Постанова КЦС ВС № 2-1101/12

Постанова Іменем України 24 лютого 2021 року м. Київ справа № 2-1101/12 провадження № 61-934св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), учасники справи за первісним позовом: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» учасники справи за зустрічним позовом: позивач - ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_1 , треті особи: Житомирська міська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й., Микитюк О. Ю., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, який з урахуванням уточнень та який в остаточному варіанті пред`явлено до ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», про усунення перешкод у користуванні власністю. На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона та ОСОБА_2 є власниками та землекористувачами суміжних земельних ділянок. ОСОБА_1 розпочала будівництво житлового будинку на власній земельній ділянці, а відповідач ОСОБА_2 встановила цегляний паркан, внаслідок чого самовільно зайняла частину земельної ділянки позивача, чим порушила права позивача як власника землі. З огляду на викладене ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 26 листопада 2015 року, просила суд: зобов`язати ОСОБА_2 демонтувати встановлений цегляний паркан на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності та привести земельну ділянку у придатний для використання стан; зобов`язати ОСОБА_2 повернути їй самовільно зайняту частину земельної ділянки за вказаною адресою площею 0,0011 га (11 кв. м), яка належить позивачу за первісним позовом на праві власності відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 22 червня 2007 року. судові витрати, у тому числі щодо сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи і витрат на проведення судової експертизи покласти на відповідача. У грудні 2011 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов, який з урахуванням уточнень пред`явлено до ОСОБА_1 , треті особи: Житомирська міська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про усунення перешкод та зобов`язання вчинення певних дій. На обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначала, що вона є власником та орендарем земельних ділянок суміжних із земельною ділянкою ОСОБА_1 , яка без погодження з нею та без будь-яких дозвільних документів самочинно побудувала цокольний поверх житлового будинку, який частково розташований на земельних ділянках ОСОБА_2 , які не відведені відповідачу для цієї мети. Беручи до уваги викладене ОСОБА_2 , з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 10 листопада 2015 року, просила суд усунути порушення прав землекористувача та землевласника шляхом: знесення підвального (цокольного) поверху незакінченого будівництвом житлового будинку на земельній ділянці з кадастровим номером 1810136300:07:014:0012 на АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , по межі із земельною ділянкою з кадастровим номером 1810136300:07:014:0022 на АДРЕСА_1 та із земельною ділянкою з кадастровим номером 1810136300:07:014:0020 на АДРЕСА_2 на площі шириною 1 метр від межі вказаного суміжного землекористування та довжиною усієї стіни житлового будинку відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 26 жовтня 2015 року №202\10-2015, проведеної експертом Свістуновим І. С., за рахунок ОСОБА_1 або за рахунок ОСОБА_2 з подальшим відшкодуванням витрат на його знесення з ОСОБА_1 ; відновлення стану орендованої ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 1810136300:07:014:0022 на АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинно збудованого на ній підвального (цокольного) поверху незакінченого будівництвом житлового будинку площею 2,00 кв. м (0,0002 га) та приватної земельної ділянки ОСОБА_2 з кадастровим номером 1810136300:07:014:0020 на АДРЕСА_2 шляхом знесення самочинно збудованого на ній підвального (цокольного) поверху незакінченого будівництвом житлового будинку площею 1,2 кв. м (0,00012 га), по межі із земельною ділянкою з кадастровим номером 1810136300:07:014:0012 на АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 26 жовтня 2015 року № 202\10-2015, проведеної експертом Свістуновим І. С., за рахунок ОСОБА_1 або за рахунок ОСОБА_2 з подальшим відшкодуванням витрат на його знесення з ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_1 на її користь судові витрати: сплачений судовий збір за подання позову та витрати на проведення судових експертиз у сумі 6 843,00 грн. Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 03 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 22 березня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про усунення перешкод та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, що ОСОБА_1 не довела у судовому засіданні належними та допустимими доказами самовільного зайняття ОСОБА_2 частини земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,0011 га (11 кв. м), яка належить позивачу на праві власності відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 22 червня 2007 року. Позивач ОСОБА_1 не надала суду жодних доказів отримання відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи з будівництва спірного незакінченого будівництвом житлового будинку, належно затвердженого проекту або наявності правовстановлюючого документа, а тому вказана будівля відповідно до частини першої статті 376 ЦК України, є самочинним будівництвом. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_2 не надано доказів використання всіх, передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за вчинене самочинне будівництво, складення відносно неї відповідних приписів про усунення порушень вимог законодавства та їх невиконання, неможливості перебудови об`єкта відповідно до норм і правил, визначених державними правилами і санітарними нормами, а знесення самочинного будівництва є крайньою мірою. Постановою Верховного Суду від 16 травня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 22 березня 2016 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до апеляційного суду. Суд касаційної інстанції вказав, що суди, встановивши факт здійснення самочинної забудови на земельній ділянці, яка не була відведена для вказаної мети цій особі, повинні з`ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проекту або будівельних норм і правил, чиї права порушено такою забудовою, чи можливо здійснити перебудову з метою поновлення порушених прав з дотриманням будівельних норм і правил або положень проекту; чи не відмовляється особа від такої перебудови. Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. Такий висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року в справі № 6-1721цс16. Таким чином, на переконання касаційного суду, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи судове рішення в справі, помилково позбавив ОСОБА_2 права на звернення до суду за захистом у порядку статті 376 ЦК України. Крім того, апеляційний суд, установивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети цій особі, не з`ясував чи заперечує власник земельної ділянки, на якій здійснено будівництво, проти такої забудови; яким чином дії ОСОБА_1 порушують права ОСОБА_2 як користувача та співвласника суміжних земельних ділянок; чи мало місце порушення прав ОСОБА_2 і санітарних норм та норм інсоляції приміщень; чи можливий захист прав позивачів іншим зазначеним у законодавстві способом; чи відмовляється ОСОБА_1 від відновлення прав позивачів шляхом перебудови, як то передбачено наведеними положеннями законодавства. Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 03 грудня 2015 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 скасовано, ухвалено нове рішення в цій частині, яким зобов`язано ОСОБА_1 усунути порушення прав землекористувача та землевласника ОСОБА_2 шляхом: знесення підвального (цокольного) поверху незакінченого будівництвом житлового будинку на земельній ділянці з кадастровим номером 1810136300:07:014:0012 на АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , по межі із земельною ділянкою з кадастровим номером 1810136300:07:014:0022 на АДРЕСА_1 та із земельною ділянкою з кадастровим номером 1810136300:07:014:0020 на АДРЕСА_2 на площі шириною 1 м від межі вказаного суміжного землекористування та довжиною усієї стіни житлового будинку відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 26 жовтня 2015 року № 202\10-2015, проведеної експертом Свістуновим І. С., за рахунок ОСОБА_1 або за рахунок ОСОБА_2 з подальшим відшкодуванням витрат на його знесення з ОСОБА_1 ; відновлення стану орендованої ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 1810136300:07:014:0022 на АДРЕСА_1 , шляхом знесення самочинно збудованого на ній підвального (цокольного) поверху незакінченого будівництвом житлового будинку площею 2,00 кв. м (0,0002 га) та приватної земельної ділянки ОСОБА_2 з кадастровим номером 1810136300:07:014:0020 на АДРЕСА_2 шляхом знесення самочинно збудованого на ній підвального (цокольного) поверху незакінченого будівництвом житлового будинку площею 1,2 кв. м (0,00012 га), по межі із земельною ділянкою з кадастровим номером 1810136300:07:014:0012 на АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 26 жовтня 2015 року № 202\10-2015, проведеної експертом Свістуновим І. С., за рахунок ОСОБА_1 або за рахунок ОСОБА_2 з подальшим відшкодуванням витрат на його знесення з ОСОБА_1 . У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Апеляційний суд виходив з того, що незакінчений будівництвом житловий будинок є самочинним будівництвом, яке здійснено на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, власник земельної ділянки ОСОБА_2 відмовляється передати ОСОБА_1 частину земельної ділянки, на якій зведена дана будівля, та заперечує проти визнання права власності за ОСОБА_1 на неї, протягом семи років дана справа знаходиться на розгляді в судах різних інстанції і ОСОБА_1 не вживає жодних заходів щодо врегулювання спору, в тому числі і шляхом здійснення перебудови самочинно зведеної нею будівлі. Тому, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 . Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги У грудні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказане судове рішення та відмовити у задоволенні зустрічного позову. Касаційна скарга, з урахуванням її уточнення від 19 лютого 2019 року, мотивована тим, що зовнішні межі земельної ділянки, яка належить позивачу за первісним позовом, були встановлені та погоджені попередніми власниками суміжних земельних ділянок 17 серпня 2005 року, що підтверджується угодою про порядок використання та розпорядження земельною ділянкою та протоколом погодження меж земельної ділянки. Згідно з угодою про порядок використання та розпорядження земельною ділянкою від 17 серпня 2005 року та державного акту про право власності на землю ширина земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 , від точки Д до точки Е становить 19,60 м, від точки Б до точки В - 17,48 м. На підставі розробленого та затвердженого проекту будівництва житлового будинку ОСОБА_1 у 2008 році розпочато будівництво будинку, проект будівництва передбачає розміщення будівлі на відстані 1 м від межі земельно ділянки ОСОБА_2 . Станом на початок 2011 року позивачем за первісним позовом вже побудовано цокольний поверх будинку. У 2010 році ОСОБА_2 встановила цегляний паркан. На думку ОСОБА_1 , після встановлення відповідачами цегляного паркану ширина її земельної ділянки зменшилась на 1,50 м. Цегляний паркан відповідача розміщений таким чином, що відстань від нього до стіни зведеного цокольного поверху становить 0,5 м, що не дає можливості їй нормально здійснювати подальше будівництво будинку та обслуговувати стіну будинку. Крім того зі сторони паркану знаходиться вхід в підвальне приміщення. Таким чином, вона вважає, шо відповідач самовільно зайняла земельну ділянку площею 0,0038 га. Під час розгляду справи суди неодноразово призначали проведення судових експертиз: згідно з висновком судової експертизи, проведеної Житомирським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 20 січня 2014 року № 427/13-25 (судовий експерт Максимчук С. І.) встановлено, що ОСОБА_2 зайняла земельну ділянка з кадастровим номером 1810136300:07:014:0012 площею 0,0011 га, яка належить ОСОБА_1 згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи, проведеної Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Житомирземпроект» від 20 квітня 2015 року № 245/14-15 (судовий експерт Лазарчук В. В. ) встановлено накладення спірних земельних ділянок - 7 кв. м. відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 26 жовтня 2015 року № 202/10-2015 (судовий експерт Свістунов І. С. ) також встановлено, що частина цегляного паркану, який влаштований між спірним земельними ділянками частково зміщений, в результаті чого ОСОБА_2 користується частиною земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_1 . Таким чином, на думку позивача за первісним позовом, цими висновками підтверджується те, що цегляний паркан, який зведений ОСОБА_2 , знаходиться на земельній ділянці, належній ОСОБА_1 . Крім того, ОСОБА_1 наголошує, що межі її земельної ділянки були визначені у 2007 році, а межі земельної ділянки ОСОБА_2 у 2009 році. Під час виготовлення технічної документації на орендовану земельну ділянку ОСОБА_2 межі зазначеної ділянки не були зведені із земельною ділянкою ОСОБА_1 , що призвело до порушення її прав. Позовні вимоги ОСОБА_2 ґрунтуються на висновку судового експерта Свістунова І. С. від 26 жовтня 2015 року. Проте, ОСОБА_1 вважає цей висновок експерта неналежним доказом, оскільки висновки експертизи повністю суперечать судовим земельно-технічним експертизам від 20 січня 2014 року № 427/13-25 (судовий експерт Максимчук С. І. ) та від 20 квітня 2015 року № 245/14-15 (судовий експерт Лазарчук В. В.).При цьому усі експерти користувалися одними і тими ж вихідними даними щодо координат спірних земельних ділянок. Пред`являючи позовну вимогу про знесення приміщень, позивач не обґрунтував та не довів належними та допустимими доказами, що таке знесення є безпечним та чи взагалі можливим і не завдасть сторонам шкоди. Отже, суд вирішив справу формально не з`ясувавши дійсних обставин справи та не перевіривши до яких наслідків може призвести виконання такого рішення суду. Суди, розглядаючи справи такої категорії, повинні встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови. При цьому, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2019 року задоволено клопотання ОСОБА_1 та зупинено виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку. Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду. Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Фактичні обставини справи Судами встановлено, що у грудні 2005 року між власниками житлових будинків на АДРЕСА_3 , АДРЕСА_2 укладено угоду про порядок користування і розпорядження суміжними земельними ділянками. Межі земельної ділянки на АДРЕСА_1 погоджені із суміжними землекористувачами відповідно до протоколу погодження меж земельної ділянки від 17 серпня 2005 року. 04 травня 2007 року, на підставі договору купівлі-продажу, який укладено між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 , позивач за первісним позовом набула право власності на земельну ділянку площею 0,0759 га, кадастровий номер 1810136300:07:014:0012, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 22 червня 2007 року. Земельна ділянка площею 0,0500 га, кадастровий номер 1810136300:07:014, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_2 , перебуває у власності ОСОБА_2 . Вказане підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 21 серпня 2007 року. Земельна ділянка площею 0,0647 га, кадастровий номер 1810136300:07:014:0021, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у власності ОСОБА_2 . Право власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку підтверджується державним актом від 01 жовтня 2007 року. За договором оренди землі від 20 серпня 2009 року, укладеним між Житомирською міською радою і ОСОБА_2 , земельна ділянка загальною площею 0,0064 га, кадастровий номер 1810136300:07:014:0022, за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у користуванні ОСОБА_2 строком 25 років. Рішенням Житомирської міської ради від 22 листопада 2007 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проектно-кошторисної документації на будівництво одноквартирного житлового будинку та гаража на власній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 . 30 липня 2008 року Управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Житомирської міської ради видано архітектурно-планувальне завдання на проектування будівництва одноквартирного житлового будинку та гаража на власній земельній ділянці заявника на АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 6 розділу «Примітки» архітектурно-планувальне завдання не дає права розпочинати виконання будівельних робіт та освоєння земельної ділянки. Згідно з актом обстеження земельної ділянки від 05 листопада 2009 року, складеного Державною інспекцією з контролю за використанням та охороною земельу Житомирській області, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , самовільно зайняла земельну ділянку площею 70 кв. см під розміщення частини фундаменту, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 відповідно до договору оренди землі. Листом від 01 березня 2016 року Управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Житомирської міської ради повідомило, що звернень від ОСОБА_1 щодо отримання дозвільних документів на виконання підготовчих та будівельних робіт до Управління станом на 01 березня 2016 року не надходило. Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи від 26 жовтня 2015 року № 202/10-2015, підвальний (цокольний) поверх незакінченого будівництвом житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , частково розміщений на земельній ділянці, кадастровий номер 1810136300:07:014:0022, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 , та на ділянці, кадастровий номер 1810136300:07:014:0020, яка перебуває у спільній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . Площа, яку займає підвальний (цокольний) поверх житлового будинку, на ділянці: кадастровий номер 1810136300:07:014:0022, за адресою: АДРЕСА_1 , становить 2,0 кв. м (0,0002 га); кадастровий номер 1810136300:07:014:0020, за адресою: АДРЕСА_2 , становить 1,2 кв. м (0,00012 га). Мінімальна відстань від зовнішнього контуру підвального (цокольного) поверху житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , до земельної ділянки, кадастровий номер 1810136300:07:013:0021, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , становить 2,3 м.

Позиція Верховного Суду Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Згідно з пунктами «г», «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані: не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства. У частині першій статті 103 ЗК України закріплено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу Відповідно до статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. У частині першій статті 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Згідно із частиною другою статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам). Аналіз матеріалів справи свідчить, що під час розгляду справи судом призначено та проведено три судові експертизи: згідно з висновком судової експертизи, проведеної Житомирським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 20 січня 2014 року № 427/13-25 (судовий експерт Максимчук С. І.) на час дослідження фактична площа та межі земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_3 не відповідають площі та межам земельних ділянок згідно з виготовлених державних актів та договору оренди землі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_10 . Місцерозташування та виявлені розбіжності викладені у дослідницькій частині висновку. Факт зайняття (самовільного зайняття) ОСОБА_10 земельної ділянки ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , не встановлено. ОСОБА_2 здійснено зайняття (самовільне зайняття) земельної ділянки площею 0,001 га (11 кв. м) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим зайняття (самовільного зайняття) ОСОБА_1 земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_1 не встановлено. згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи, проведеної Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Житомирземпроект» від 20 квітня 2015 року № 245/14-15 (судовий експерт Лазарчук В. В. ) земельна ділянка, яка перебуває в приватній власності ОСОБА_1 з кадастровим номером 1810136300:07:014:0012 за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка з кадастровим номером 1810136300:07:014:0020 ОСОБА_2 , ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 не накладається на земельну ділянку згідно каталогу координат поворотних межових пунктів, визначених під час приватизації земельних ділянок та передачі землі в оренду по лінії Б-В кадастрового плану земельної ділянки з кадастровим номером 1810136300:07:014:0022. Факт самовільного зайняття ОСОБА_1 , власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 , частини орендованої земельної ділянки на АДРЕСА_1 не встановлено. Встановлено накладку спірних земельних ділянок (порівняння фактичних координат з координатами поворотних точок технічної документації), по межі яка становить: діл. № 1-0,0007 га (7 кв. м) (користується ОСОБА_2 , відповідно до державного акта ця земельна ділянка належить ОСОБА_1 ); діл. №3-0,0001 га (1 кв. м) (користується ОСОБА_1 , відповідно до державного акта ця земельна ділянка належить ОСОБА_2 ); діл. №4-0,0003 га (3 кв. м) (користується ОСОБА_1 , згідно з державним актом ця земельна ділянка належить ОСОБА_2 і ОСОБА_5 ) відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 26 жовтня 2015 року № 202/10-2015 (судовий експерт Свістунов І. С. ) підвальний (цокольний) поверх незакінченого будівництвом житлового будинку, який розташований на адресою: АДРЕСА_1 , частково розміщений на земельні ділянці, кадастровий номер 1810136300:07.014:0022, яка перебуває у користуванні ОСОБА_2 , та на ділянці, кадастровий номер 810136300:07:014:0020, яка перебуває у спільній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . Площа, яку займає підвальний (цокольний) поверх житлового будинку, на ділянці: кадастровий номер 1810136300:07:014:0022, за адресою: АДРЕСА_1 , становить 2,0 кв. м (0,0002 га); кадастровий номер 1810136300.07:014:0020, за адресою: АДРЕСА_2 , становить 1,2 кв. м (0,00012 га). Мінімальна відстань від зовнішнього контуру підвального (цокольного поверху житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , до земельної ділянки кадастровий номер 1810136300:07:014:0021, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , становить 2,3 м. Частина цегляного паркану, який влаштований між ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 та орендованою ділянкою на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1810136300:07:014:0022), є частково зміщений, в результаті чого ОСОБА_2 користуються частиною ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_1 . Апеляційний суд, взявши до уваги лише висновок останньої судової земельно-технічної експертизи від 26 жовтня 2015 року № 202/10-2015, проведеної судовим експертом Свістуновим І. С., дійшов висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 . Разом з цим, аналіз оскарженої постанови суду апеляційної інстанції свідчить, що апеляційний суд не надав оцінку висновкам судових експертиз від 20 січня 2014 року № 427/13-25 (судовий експерт Максимчук С. І.) та від 20 квітня 2015 року № 245/14-15 (судовий експерт Лазарчук В. В.), якими не встановлено факту зайняття ОСОБА_1 земельних ділянок, які перебувають у власності та користуванні (оренді) ОСОБА_2 , у сукупності із іншими доказами згідно зі статтями 89, 110 ЦПК України. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 . Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що унаслідок порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 . Тому, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову апеляційного суду, а справу у частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Оскільки, ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2019 року зупинено виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку, а за результатами касаційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її скасування, то підставдля поновлення виконання оскарженої постанови апеляційного суду немає. Керуючись статтями 400, 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року скасувати, справу в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Житомирська міська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про усунення перешкод та зобов`язання вчинення певних дій передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук