Постанова КЦС ВС № 522/17366/13-ц

Постанова Іменем України 17 лютого 2021 року м. Київ справа № 522/17366/13-ц провадження № 61-646св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2017 року у складі судді Тарасова А. В. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Цюри Т. В., ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У липні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» зазначало, що 27 грудня 2007 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідачці було надано кредит у розмірі 55 тис. доларів США зі строком користування до 27 грудня 2022 року та сплатою 5,99 % + FIRD річних. На забезпечення виконання зобов`язань за цим договором 27 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. 29 червня 2010 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ПАТ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого до ПАТ «ОТП Факторинг Україна» перейшло право вимоги за вказаними кредитним та забезпечувальним договорами. Оскільки позичальник порушив умови кредитного договору і допустив заборгованість, позивач просив достроково стягнути з відповідачів заборгованість у сумі 2 млн 504 тис. 246 грн 95 коп. Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційних інстанцій Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11 березня 2015 року, позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № ML -502/081/2007, яка складалася із заборгованості за кредитом в розмірі 54210,42 долари США, суми відсотків за користування кредитом в розмірі 13168,57 доларів США, суми пені за прострочення виконання зобов`язання в розмірі 245926,02 долари США, в загальному розмірі 2504246,95 грн. Ухвалою від 14 липня 2014 року внесено виправлення до резолютивної частини рішення суду та зазначено, що вірним є період нарахування пені з 01 липня 2012 року по 01 липня 2013 року. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 вересня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 березня 2015 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року заяву ОСОБА_2 задоволено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 березня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 березня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 вересня 2015 року в частині вимог до поручителя ОСОБА_2 скасовано, у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Короткий зміст заяви про перегляд рішення суду першої інстанції у зв`язку з нововиявленими обставинами У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 березня 2014 року у цивільній справі за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 березня 2014 року, у вказаній справі з відповідачів була стягнута заборгованість у загальному розмірі 2504246,95 грн. Однак, при ознайомленні 09 серпня 2016 року з матеріалами справи виявилося, що частина вказаної заборгованості вже була стягнута рішенням суду від 09 лютого 2011 року, у зв`язку з чим ОСОБА_1 просила суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 березня 2014 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково в частині стягнення пені в розмірі 9 655,27 грн. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2017 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 березня 2014 року скасовано та прийнято нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму пені за кредитним договором в розмірі 1 965 686,68 грн за період 01 липня 2012 року по 01 липня 2013 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Постановою Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2017 року залишено без змін. Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду, суд скасовуючи рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 березня 2014 року у справі за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, постановляючи нове рішення яким задовольняючи частково позов та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму пені за кредитним договором в розмірі 1965686,68 грн за період 01 липня 2012 року по 01 липня 2013 року, виходив із того, що заявник дізнався про факт ухвалення заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси лише 19 серпня 2016 року, обставини ухвалення заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси є нововиявленими, а тому вважав, що наявні підстави для часткового задоволення заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду. Зазначав, що обставина щодо попереднього стягнення указаної заборгованості є істотною, оскільки її неврахування призводить до порушення прав відповідача ОСОБА_1 в частині безпідставного стягнення заборгованості за кредитним договором, яка вже була стягнута судом. Суд вважав, що факт укладення кредитного договору від 27 грудня 2007 року № ML -502/081/2007, наявність заборгованості та вирішення питання щодо сум, які підлягають стягненню, встановлено заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2011 року, яке набрало законної сили 22 серпня 2016 року, тому дані обставини не потребують додаткового встановлення при розгляді даної справи. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення суми заборгованості за тілом кредиту у сумі 54210,42 доларів США та відсотках у сумі 13 168,57 доларів США, суд виходив із того, що банк вже реалізував передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України право на дострокове стягнення заборгованості, що виключає можливість звернення до суду з аналогічною вимогою повторно. Вирішуючи питання щодо стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання, судом встановлено, що згідно з пунктом 4.1 кредитного договору за порушення прийнятих на себе зобов`язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені договором строки, позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов`язань за кожен день прострочки. З розрахунку заборгованості, який було надано до позовної заяви, встановлено, що сума пені за період з 01 липня 2012 року по 01 липня 2013 року становить 245 926,02 доларів США, що в гривневому еквіваленті становило 1 965 686,68 грн. Суд виходив з того, що 13 травня 2014 року ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу на рішення, що переглядається, з якої вбачається, що відповідач вже оскаржувала нарахований розмір нарахованої пені та просила суд скасувати рішення саме в частині стягнення пені в розмірі 1 965 686,68 грн. За наслідками розгляду апеляційної скарги, суд в ухвалі від 11 березня 2015 року прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення скарги та зазначив, що задовольняючи вимоги про стягнення розміру пені, суд виходив з умов договору та розрахунку суми. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги У січні 2019 року ОСОБА_3 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Касаційна скарга мотивована тим, що судами при вирішенні позову не застосовано норми статей 533, 551 ЦК України, що призвело до помилкової відмови у задоволенні позову. Рішення судів оскаржується в частині вирішення позову щодо пені, у іншій частині не оскаржується, а тому у відповідності до частини першої статті 400 ЦПК України не переглядається. Доводи інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ 08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Фактичні обставини справи Встановлено, що 27 грудня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-502/081/2007, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 55 000,00 дол. США на строк до 27 грудня 2022 року. На забезпечення виконання зобов`язань за цим договором 27 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. 29 червня 2010 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ПАТ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умовами якого до ПАТ «ОТП Факторинг Україна» перейшло право вимоги за вказаними кредитним та забезпечувальним договорами. У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-691цс16 встановлено, що у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором і наявною заборгованістю ПАТ «ОТП Факторинг Україна» 25 червня 2011 року направило відповідачці вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором протягом 30 календарних днів з моменту її отримання (а.с. 11, 24). Проте борг сплачено не було. Вирішуючи позов в частині стягнення пені, суди виходили із того, що така підлягає стягненню за період 01 липня 2012 року по 01 липня 2013 року, оскільки при перегляді рішень суду першої та апеляційної інстанцій Верховним Судом України не встановлено підстав для скасування рішення в частині стягнення пені з підстав її неправомірного нарахування. Проте з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України). Встановлено, що у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором і наявною заборгованістю ПАТ «ОТП Факторинг Україна» 25 червня 2011 року направило відповідачці вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором протягом 30 календарних днів з моменту її отримання. Отже, кредитор, звернувшись у 2011 році із вимогою про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором, на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки. Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачену договором пеню припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18). ТОВ «ОТП Факторинг Україна»вимог щодо стягнення з відповідача сплати встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України не заявляв. З урахуванням викладеного, нарахування банком пені після пред`явлення у 2011 році дострокової вимоги про виконання грошового зобов`язання за кредитним договором є необґрунтованим Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення пені. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про ухвалення у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення пені, судові витрати понесені відповідачкою за подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами в розмірі 3 786,00 грн, за подання апеляційної скарги у розмірі 3 785,10 грн, а всього - 7571,10 грн слід стягнути із ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на користь ОСОБА_1 та судовий збір у розмірі 6 882,00 грн за подання касаційної скарги, який було відстрочено до ухвалення судового рішення слід стягнути з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в дохід держави. Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 28 листопада 2018 року в частині позову товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення пені, скасувати. У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення пенівідмовити. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (Код ЄРПОУ 36789421) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати понесені відповідачкою за подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та за подання апеляційної скарги в розмірі 7571,10 грн (сім тисяч п`ятсот сімдесят одну гривню десять копійок). Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (Код ЄРПОУ 36789421) на користь Державної судової адміністрації України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету 22030106 «Судовий збір» (Державна судова адміністрація України) судовий збір за перегляд справи в суді касаційної інстанцій в розмірі 6 882,00 грн (шість тисяч вісімсот вісімдесят дві гривні). З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення суду першої та апеляційної інстанцій втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун