Постанова 4855 № 640/8171/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8171/19 Головуючий у І інстанції - Федорчук А.Б. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Київської міської митниці ДФС, в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці ДФС від 08 лютого 2019 року №UA100210/2019/000046/2 про коригування митної вартості товарів. В обґрунтування позовних вимог Позивачем зазначено, що заявлені вимоги Позивач обґрунтовує тим, що при митному оформленні транспортного засобу, який ввозився на митну територію України, було визначено його митну вартість за основним методом ціною договору (контракту). На підтвердження заявленої митної вартості оцінюваного товару надано митному органу документи, які відповідають переліку, визначеному у частині 2 статті 53 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-VI, та чітко ідентифікують оцінюваний товар, містять достовірні дані про числові показники складових митної вартості. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 листопада 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з постановленим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В апеляційній скарзі Позивач посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Доводи апеляційної скарги аналогічні викладеним у позовній заяві, та зводяться до того, що Позивачем надано належні докази на підтвердження заявленої митної вартості. Натомість Відповідачем протиправно прийнято оскаржувне рішення, визначивши вартість трансопртного засобу, яка не відповідає дійсності. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства. Також у відзиві зазначено, що Позивачем до матеріалів справи надано документи на іноземній мові без офіційного перекладу. Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу заявлено клопотання про заміну Київської міської митниці Державної фіскальної служби України на правонаступника Київську митницю Держмитслужби посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України № 858 від 02 жовтня 2019 року «Про утворення територіальних органів Державної митної служби», якою утворено, у тому числі, Київську митницю Держмитслужби та реорганізовано Київську міську митницю Державної фіскальної служби України шляхом приєднання до Київської митниці Держмитслужби. Відповідно до статті 52 КАС в якій зазначено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Враховуючи наявність підстав для заміни сторони по справі, колегія суддів вважає за можливе замінити Відповідача Київську міську митницю Державної фіскальної служби України на правонаступника Київську митницю Держмитслужби. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24 жовтня 2018 року Позивач придбала транспортний засіб Hyundai Santa Fe Sport, 2016 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , за ціною 10011,80 Канадських доларів. З метою здійснення митного оформлення транспортного засобу Позивач подала до Відповідача електронну митну декларацію №UA100210/2019/089200 (надалі по тексту - ЕМД), згідно з якою, до митного оформлення заявлено автомобіль легковий після дорожньо-транспортної пригоди, марка - Hyundai, модель - Santa Fe, бувший у використанні, об`єм двигуна - 2000 см3, VIN-код НОМЕР_1 , тип двигуна - бензиновий, тип кузова - універсал, рік випуску - 2016. Митна вартість відповідно до графи 42 ЕМД, визначена із застосуванням основного методу "за ціною договору (контракту)" склала 10011,80 Канадських доларів. Відповідно до графи 44 ЕМД на підтвердження заявленої митної вартості товару митному органу надано такі документи: інвойс від 24 жовтня 2018 року №833692, технічний паспорт на транспортний засіб від 27 листопада 2018 року, договір оренди автомобіля від 17 грудня 2018 року, акт про проведення огляду транспортного засобу від 24 січня 2019 року, звіт про оцінку автомобіля, що ввозиться на митну територію, від 24 лютого 2019 року. 08 лютого 2019 року Відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким заявлену Позивачем митну вартість товару у ЕМД скориговано до рівня 17475,00 доларів США. Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що його прийнято у зв`язку з тим, що подані до митного оформлення документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Додаткові документи на вимогу митного органу декларантом не подано, у зв`язку з чим митну вартість товару, що імпортується, скориговано із застосуванням резервного методу відповідно до статті 64 МК України. Державною фіскальною службою України, на виконання вимог наказу від 28 листопада 2018 року № 780 "Про забезпечення моніторингу за оформленням транспортних засобів, бувших у використанні", у відповідності до функціонального модуля "Моніторинг оформлення транспортних засобів" АСМО "Інспектор", ЕМД оброблено функціональним електронним модулем, який визначив митну вартість ТРАНСПОРТНИЙ ЗАСІБ за VIN-кодом НОМЕР_1 на рівні 17475,00 доларів США. Незгода Позивача із оскаржуваним рішенням зумовила її звернення до адміністративного суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сумніви митного органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення були обгрунтованими, позаяк Позивачем не надано разом із ЕМД документів, які б підтверджували заявлену митну вартість транспортного засобу, що імпортувався. Крім того, не надано таких документів і до суду першої інстанції. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України, Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування. Відповідно до частини першої статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів. Згідно з частиною першою статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію. Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (частина перша статті 257 Митного кодексу України). Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів. Частинами четвертою та п`ятою статті 58 Митного кодексу України також передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Згідно з частиною першою статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (частини перша та друга статті 52 Митного кодексу України). Частинами першою та другою статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів (частина перша статті 368 Митного кодексу України). З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Кодекс містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. В силу положень частини п`ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 № 3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства. Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності. Частиною третьою статті 53 Митного кодексу України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Таким чином, із сиcтемного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Водночас, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості. При цьому, законом чітко окреслено умову, за наявності котрої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відтак, приписи вказаних статей зобов`язують митний орган чітко зазначити обставини, котрі викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, та обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта, та надає митниці право вчиняти відповідні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Між тим, витребовувати контролюючий орган має ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, та жодним чином не всі, котрі передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість. Отже, з викладених правових норм слідує, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб`єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 Митного кодексу України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному. Так, Позивачем до митного оформлення надано: інвойс від 24 жовтня 2018 року № 833692, технічний паспорт на транспортний засіб від 27 листопада 2018 року, договір оренди автомобіля від 17 грудня 2018 року, акт про проведення огляду транспортного засобу від 24 січня 2019 року, звіт про оцінку автомобіля, що ввозиться на митну територію, від 24 лютого 2019 року. Колегія суддів зазначає, що Позивачем одночасно з митною декларацією було подано, серед іншого, інвойс від 24 жовтня 2018 року № 83369, в якому зазначено повні характеристики товару: марку та модель автомобіля, номер кузова, рік виробництва, пошкодження та ціну. Відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України рахунок-фактура (інвойс) є обов`язковим документом, який подається декларантом на підтвердження заявленого рівня митної вартості. Інвойс - це документ в міжнародній комерційній діяльності, що надається продавцем іноземному покупцеві. В інвойсі обов`язково повинно бути зазначено назва та юридична адреса організації - експортера, назва і адреса компанії-покупця, найменування товару, його кількість, ціна та умови поставки, характеристика товару (колір, вага і т.п.). Таким чином, колегія суддів зазначає, що Позивачем при здійсненні імпортування товару на митну територію України було надано повний пакет документів, у відповідності до переліку, закріпленого частиною другою статті 53 Митного кодексу України. Крім того, в силу частини другої статті 53 Митного кодексу України платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару надаються під час митного оформлення у разі, якщо рахунок сплачено. Також колегія суддів зауважує, що порядок оплати за товар, порядок заповнення платіжних документів та розмір перерахованих коштів взагалі не становлять об`єкт контролю митної вартості, бо жодним чином не впливають на розрахунок митної вартості. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару, у свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються, у зв`язку із чим відомості про умови оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару, суперечності у відомостях щодо умов оплати товару у документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для і витребування Відповідачем додаткових документів у декларанта. Відповідач не надав доказів того, що документи, подані Позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. Частиною п`ятою статті 54 Митного кодексу України передбачено, що орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю. Орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина шоста статті 54 Митного кодексу України). Частинами першою та другою статті 55 Митного кодексу України встановлено, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду. В силу вимог частин першої та другої статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частини третя-четверта статті 57 Митного кодексу України). Приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованого Позивачем товару за другорядним методом 2 г (резервний), митний орган не вказав, яким чином митна вартість товару була визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, та не наведено жодних розрахунків, за якими митним органом було визначено таку вартість товару, що є порушенням статті 55 Митного кодексу України. Відповідно до Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 01.06.2012 за № 883/21195, у Графі 33 "Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовуються митним органом при визначенні митної вартості товарів" зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу ІІІ Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом. У графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі. Розглядаючи дану апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що Позивачем до митного оформлення було подано всі необхідні документи для підтвердження заявленої митної вартості товару та обраного методу її визначення за ціною договору (контракту), як цього вимагає стаття 53 Митного кодексу України. Разом з тим, митний орган приймаючи оскаржуване рішення, виходив з того, що що декларантом не було подано до митного оформлення банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати за оцінюваний транспортний засіб і транспортні витрати по його доставці. Однак, наданий Позивачем рахунок містить необхідні відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена за автомобіль, оскільки у вищевказаному інвойсі чітко вказано купівельну ціну автомобіля 10 011,80 Канадських доларів. При цьому, факт оплати товару не може ставитись під сумнів, оскільки у іншому випадку Позивач не могла набути право власності на такий. Відтак, за умови подання Позивачем при митному оформленні транспортного засобу належних документів щодо імпортованого транспортного засобу, у митного органу не було обґрунтованих підстав вважати, що має місце заявлення неповних та/або недостовірних відомостей про митну вартість товару, у тому числі невірне визначення митної вартості такого товару. У даному випадку, ненадання Позивачем банківського платіжного доручення не може бути підставою для коригування митної вартості за наявності інших документів, які є достатніми, підтверджують числові значення усіх складових митної вартості імпортованого товару та не містять розбіжностей, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 803/1112/17. При цьому, умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв`язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості так як згідно з частиною сьомою статті 58 МК України платежі необов`язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 300/426/19. Щодо посилань митного органу на відсутність документів, що підтверджують калькуляцію транспортних витрат за межами митної території країни, з урахуванням вартості фрахту, вартості інших складових вартості транспортування транспортного засобу, що декларується, у тому числі територією країни експортера, то слід звернути увагу на наступні обставини справи. У відповідності пункту 6 частини другої статті 53 МК України документами, які підтверджують вартість транспортування, є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Частиною десятою статті 58 Митного кодексу України закріплено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України. При цьому, під терміном «транспортування», наведеним у цій нормі, слід розуміти той випадок, коли імпортований об`єкт перевозиться з іноземної країни до України за допомогою певних сторонніх транспортних засобів (у тому числі із залученням перевізників), а тому не поширюється на рух власним ходом автомобілю, який ввозиться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. Разом з тим, вартість перевезення було включено у ціну транспортного засобу, до якого у Відповідача не було зауважень, відтак вимога про надання документів на транспортування є безпідставною. Отже, подані Позивачем документи для митного оформлення товару дають змогу встановити митну вартість товару, а митним органом в свою чергу не надано належного обґрунтування причин їх неврахування для визначення митної вартості товару. Будь-яких доказів того, що ціна імпортованого транспортного засобу, зазначена у згаданому інвойсі є недостовірною, або що Позивач поніс додаткові витрати у зв`язку з придбанням імпортованого транспортного засобу, що не зазначені у рахунку, Відповідач не надав, ні суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції. Не знайшли свого підтвердження й посилання митного органу щодо відсутності витрат на страхування вантажу. Згідно з пунктом 8 частини другої статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Разом з тим, не надання Позивачем страхових документів не є підставою для коригування митної вартості автомобіля за резервним методом та може свідчити лише про те, що страхування транспортного засобу не здійснювалось. У даному випадку, оскільки страхування товару не здійснювалося, то декларант не повинен доводити цей факт: декларант повинен підтвердити лише ті факти, які пов`язані з витратами, які, на його думку, входять до митної вартості товарів. Оскільки понесених Позивачем витрат на страхування товару митницею не доведено, а відтак і включення цих витрат до митної вартості є безпідставним. Так, у постанові від 22 серпня 2019 року у справі № 810/2784/18 Верховний Суд зазначив, що витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. При цьому, подані Позивачем як декларантом при митному оформленні транспортного засобу, документи не містять розбіжностей, ознак підробки, так як у них наявні всі відомості на підтвердження числових значень складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена Позивачем за автомобіль. Так, з матеріалів справи вбачається, що Позивачем до митного оформлення надано звіт про оцінку автомобіля, що ввозиться на митну територію, від 24 лютого 2019 року. При цьому, вказаний звіт є додатковим документом та не відноситься до документів, які підтверджують митну вартість товару відповідно до частини другої статті 53 МК України. У той же час, використання митницею Системи оцінки транспортних засобів Schwacke при визначенні вартості автомобіля Позивача, колегія суддів оцінює критично, так як Митний кодекс України не містить положень щодо можливості застосування даної системи під час визначення митної вартості. При цьому, Відповідач не навів будь-якого нормативно-правового акту, який передбачав би впровадження у діяльність митних органів Системи оцінки транспортних засобів Schwacke при визначенні вартості транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, та який міг бути застосований Відповідачем у спірних правовідносинах. Враховуючи обставини того, що поданий на митне оформлення транспортний засіб є уживаним, містить суттєві пошкодження, та інформація про технічний стан останнього за наслідками відповідної експертизи не подавалась для оцінки програмним комплексом Schwacke, тому відсутні підстави вважати, що зазначена у такій системі інформація щодо вартості автомобіля є об`єктивною. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 1140/3242/18. У той же час, приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованого Позивачем товару за резервним методом, митний орган не вказав, яким чином митна вартість товару була визначена саме в розмірі 17475,00 USD, які складові вплинули на формування такої вартості, та не навів жодних розрахунків, за якими митним органом було визначено таку вартість товару. Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного Позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору Відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої Позивачем митної вартості товару колегією суддів не встановлено. Водночас, у разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган обов`язково повинен був зазначити докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості за шостим (резервним) методом. Тобто, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, контролюючий орган повинен також зазначити докладну інформацію і джерела, які ним використовувалися. Отже, враховуючи той факт, що для митного оформлення товару Позивач надав Відповідачу належні та допустимі докази на підтвердження митної вартості, а документи не містять розбіжностей, відтак відсутність перекладених на українську мову рахунку-фактури та технічного паспорту на автомобіль, зважаючи на наявність у матеріалах справи відповідних доказів офіційного їх перекладу, які не унеможливлють ідентифікацію продавця товару та вартість ввезеного Позивачем транспортного засобу та його митну вартість, у даному випадку, не може бути підставою для коригування митної вартості. При цьому, Відповідачем не надано ні до суду перщої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції доказів пред`явлення Позивачу вимоги відповідно до вимог статті 254 МК України про надання документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення придбаного ним автомобіля, перекладених українською мовою. Колегія суддів акцентує увагу на тому, що придбаний Позивачем транспортний засіб, на момент купівлі мав суттєві пошкодження, що підтверджується відповідними доказами, які містяться в матеріалах справи, що не могло не вплинути на митну вартість такого транспортного засобу. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення Київської митниці ДФС від 08 лютого 2019 року № UA100210/2019/000046/2 рішення про коригування митної вартості товарів є протиправним та підлягає скасуванню. Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Київської митниці ДФС від 08 лютого 2019 року № UA100210/2019/000046/2 про коригування митної вартості товарів є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а позов підлягає задоволенню. Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги останньої задовольнити. Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд зазначає таке. За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Відтак, з огляду на задоволення позовних вимог, та згідно з вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України, судові витрати за сплату судового збору підлягають стягненню на користь Позивача з Відповідача, який є суб`єктом владних повноважень, у розмірі 1921 грн. Керуючись ст. ст. 139, 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 листопада 2020 року - скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці ДФС від 08 лютого 2019 року № UA100210/2019/000046/2 про коригування митної вартості товарів. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337359) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко