Постанова 4818 № 643/12108/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «22 » лютого 2021 року м. Харків справа № 643/12108/19 провадження № 22ц/818/1552/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б. за участю секретаря - Дмитренко А.Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , представниця позивача ОСОБА_2 , відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп», представниця відповідача Баценюк Н.М. третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чижова Н.А. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 листопада 2020 року в складі судді Горбунової Я.М. в с т а н о в и в: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп», третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чижова Наталія Анатоліївна про скасування рішення про державну реєстрацію права власності. Позовна заява мотивована тим, що 03 березня 2008 року між його дружиною ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» укладено кредитний договір в іноземній валюті та за кредитні кошти придбана трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 . В забезпечення зобов`язань за кредитним договором між ними укладено договір іпотеки № PML-702/707/2008 від 03 березня 2008 року. Зазначив, що вказана квартира є спільно набутим майном подружжя, кредит вони сплачували спільними коштами. Вказав, що у зв`язку з фінансовою кризою, народженням трьох дітей, різким зростанням курсу іноземної валюти утворилася заборгованість. В червні 2019 року між його дружиною та кредитором відбулися переговори з приводу зменшення заборгованості і її добровільної оплати. Проте, 02 липня 2019 року право власності на квартиру переведено за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп». З`ясувалося, що між первісним кредитором та відповідачем укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки та відповідач, нібито, 24 травня 2018 року направив вимогу про усунення порушення зобов`язання та повідомлення про набуття права власності на предмет іпотеки. Зазначив, що його дружина не отримувала вказаних повідомлень, їм не було відомо ані про нового кредитора, ані про його намір стягнути заборгованість за рахунок предмет іпотеки. Посилався на те, що на спірну квартиру поширюється мораторій, оскільки вона є єдиним житлом для них, передана в іпотеку з метою забезпечення валютного кредиту. Просив відновити його становище співвласника, яке існувало до порушення шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Чижової Н.А. за індексним номером 47587119 від 02 липня 2019 року про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп» на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , стягнути з відповідача судові витрати. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 02 листопада 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, вирішити питання щодо судових витрат. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення не врахував, що нотаріус не має право зареєструвати майно на іпотекодержателя без згоди боржника на час дії мораторію. Вказав, що позичальниця не отримувала ніяких вимог кредитора у передбачений законом спосіб. 05 лютого 2021 року до суду апеляційної інстанції від представниці товариства надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що апеляційна скарга є такою, що не підлягає задоволенню. Також, акцентувала увагу суду на тому, що відчуження іпотечного майна відбулося саме зі згоди боржниці. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Чижової Н.А. були відсутні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на спірну квартиру за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп». Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 03 березня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № PML-702/707/2008, за яким цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо виконання іпотекодавцем боргових зобов`язань за кредитним договором № ML-702/707/2008 від 28 лютого 2008 року. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_2 (а.с.158-160 том 1). З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 173787062 від 15 липня 2019 року вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 13 червня 2007 року ОСОБА_3 належала квартира АДРЕСА_2 загальною площею 66,5 кв м, житловою - 43,4 кв м (а.с.9-11, 52-54 том 1). 22 вересня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та ОСОБА_3 укладено додатковий договір № 2 до договору іпотеки № PML-702/707/2008 від 03 березня 2008 року. Відповідно до пункту 6.7 цього договору сторони цим встановлюють та вирішують, що звернення стягнення на предмет іпотеки можливе шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно з цим застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі, та не потребує укладення сторонами окремого договору чи будь-якого іншого додаткового підтвердження чи погодження. Визначений згідно положень цього пункту спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосовувати інші встановленні чинним законодавством чи договором способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Пунктами 6.7.1, 6.7.2 цього договору передбачено такі способи, а саме передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки та право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки. Також, сторони домовилися про те, що здійснення іпотекодержателем права позасудового врегулювання, що передбачене пунктом 6.7 (з підпунктами), можливе лише за обставини, що іпотекодержателем було надано/направлено іпотекодавцю вимогу про усунення порушення, проте іпотекодавцем не було виконано/задоволено протягом 30 календарних днів боргові зобов`язання та інші фактичні вимоги в повному обсязі (а.с.161-164 том 1). Договір іпотеки повністю або його окремі пункти є чинними та судом недійсними не визнавалися. 14 травня 2019 року ОСОБА_3 нотаріально посвідчила заяву, в якій повідомила про те, що надає свою згоду на відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки Товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп». Підписанням даної заяви вона підтверджує, що внаслідок майбутнього відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, а також внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки, її права, як позичальника за кредитним договором та іпотекодавця за договором іпотеки, вона не буде вважати порушеними (а.с.171 том 1). Оригінал цієї заяви досліджувався в суді апеляційної інстанції. 14 травня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АНСУ» укладено договір факторингу № 14/05/2019, за яким клієнт (первісний кредитор) передає, а фактор (новий кредитор) приймає право грошової вимоги, що належить клієнту, і стає кредитором за кредитним договором, в розмірі заборгованості за кредитним договором № ML-702/707/2008 від 28 лютого 2008 року (а.с.166-168 том 1). 15 травня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та Товариство з обмеженою відповідальністю «АНСУ» склали акт приймання-передачі документації (а.с.169 том 1). 15 травня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АНСУ» укладено договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки № PML-702/707/2008 від 03 березня 2008 року (а.с.170 том 1). 15 травня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АНСУ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп» укладено договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки № PML-702/707/2008 від 03 березня 2008 року (а.с.165 том 1). Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп» на адресу ОСОБА_3 направив вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору від 15 травня 2018 року та 24 травня 2018 року та повідомлення про набуття права власності на предмет іпотеки від 15 травня 2018 року та 24 травня 2018 року, які отримані особисто ОСОБА_3 15 травня 2019 року та 24 травня 2019 року, про що свідчить її підпис (а.с.174-180 том 1). Клопотань щодо проведення судової експертизи щодо підпису ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції не заявлено. Як вбачається з звіту про оцінку майна від 30 червня 2019 року, складеного суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , ринкова вартість трикімнатної квартири АДРЕСА_2 , становить 500 000,00 грн (а.с.181-195 том 1). 02 липня 2019 року квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп» на підставі вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору від 24 травня 2018 року, повідомлення про набуття права власності на предмет іпотеки від 24 травня 2018 року, договору іпотеки № PML-702/707/2008 від 03 березня 2008 року, додаткового договору № 2 до договору іпотеки № PML-702/707/2008 від 03 березня 2008 року, договору про відступлення права за договором іпотеки № PML-702/707/2008 від 03 березня 2008 року (а.с.9-11, 52-54 том 1). 16 липня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп» та ОСОБА_3 укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомості, відповідно до умов якого покупець повинен сплатити продавцеві суму у розмірі 26 800,00 доларів США, яка еквівалентна станом на дату передачі платежу, за курсом Національного банку України у рахунок оплати за договором купівлі-продажу нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_3 житловою площею 43,4 кв м, загальною площею 66,5 кв м, яка належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп» на праві приватної власності, наступним чином: 4500,00 доларів США в термін 22 липня 2019 року включно, 22 300,00 доларів США 31 липня 2019 року включно шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця або сплатити готівкою повноважному представнику продавця (а.с.35, 55-56, 94-95, 238-239 том 1). 16 липня 2019 року ОСОБА_3 власноручно написала розписку про те, що підтверджує щодо ознайомлення з умовами попереднього договору купівлі-продажу від 16 липня 2019 року та зобов`язалася в разі порушення сплати платежів з`їхати з даної квартири до 18-00 годин 22 липня 2019 року. Також зазначила, що їй відомо про перехід права власності квартири на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп» ст.37 ЗУ «Про іпотеку», ніяких претензій відносно переходу права власності не має (а.с.60 том 2). 09 серпня 2019 року ОСОБА_3 власноручно написала розписку про те, що свої речі з квартири АДРЕСА_2 забрала. Претензій до нових власників квартири не має (а.с.59 том 2). 10 серпня 2019 року ОСОБА_3 звернулася до Московського ВП ГУ НП в Харківській області з заявою, в якій зазначила, що маловідомий ОСОБА_5 перешкоджає забрати належні їй речі з квартири АДРЕСА_2 (а.с.64,65,66-67 том 1). Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» тепер передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Наявність відповідного застереження в іпотечному договорі, яке за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки. Такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20). За змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (пункт 41). Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №

270. Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки. У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент набуття, на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку», яка має назву «Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Матеріали справи свідчать про те, що реєстрація права власності на спірну квартиру за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп» відбулася на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» (право іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки) та відповідного застереження в іпотечному договорі. З наведено слідує, що реалізація предмета іпотеки повинна проводитися на підставі договору іпотеки з дотриманням положень статті 35 Закону України «Про іпотеку» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Відповідно до пункту 61 Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору від 15 травня 2018 року та від 24 травня 2018 року та повідомлення про набуття права власності на предмет іпотеки від 15 травня 2018 року та від 24 травня 2018 року отримані особисто ОСОБА_3 15 травня 2019 року та 24 травня 2019 року, про що свідчить її підпис. Оскільки договором іпотеки та вимогами законодавства України передбачено можливість у позасудовому порядку вирішення питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності, відповідачем надано суду належні докази направлення іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення кредитного зобов`язання та отримання такої вимоги іпотекодавцем, висновки суду першої інстанції про здійснення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 , з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» та пункту 61 Порядку є правильними. Відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв м для квартири та 250 кв м для житлового будинку. Матеріали справи свідчать про те, що спірна квартира повністю підпадає під вимоги зазначеного Закону, отже, на неї не може бути звернуто стягнення. Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Системний аналіз положень статей 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно. Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Пунктом 2 частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державним реєстратором є нотаріус, як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено порядок проведення державної реєстрації прав. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмета іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна. Велика Палата Верхового Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) виклала правовий висновок про те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку», отже, зазначений договір є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від наявності згоди іпотекодавця. Звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, а тому такий спосіб стягнення підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Зважаючи на наведене, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відповідно до положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тимчасова заборона примусового стягнення на майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов`язань за кредитом в іноземній валюті, діє з урахуванням приписів Закону України «Про іпотеку» та забороняє звернення стягнення на предмет іпотеки, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті у будь-який спосіб. Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак, мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави). Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що кредит є споживчим, наданий в іноземній валюті, тому на дані правовідносини поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно загальна площа спірної квартири, яка була предметом іпотеки становить 66,5 кв м, іншого нерухомого майна позивач у власності немає. Визначальним при вирішенні спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна. Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року, справа № 726/1538/16-ц, провадження № 14-111цс19. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. До прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Натомість Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на таке відчуження. Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), а також у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 522/18046/17 (провадження № 61-9717св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 755/18995/17 (провадження № 61-9962св19). У позовній заяві та апеляційній скарзі ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги, у тому числі, наявністю заборони щодо реєстрації за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп» права власності на спірну квартиру відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». При цьому, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 своєю заявою від 14 травня 2019 року, яка нотаріально посвідчена повідомила про те, що внаслідок майбутнього відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, а також внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки, її права, як позичальника за кредитним договором та іпотекодавця за договором іпотеки, вона не буде вважати порушеними. Як вбачається з розписок від 16 липня 2019 року та 09 серпня 2019 року ОСОБА_3 зазначила, що їй відомо про перехід права власності квартири на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп» на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку», ніяких претензій відносно переходу права власності не має, претензій до нових власників квартири не має. Також, 16 липня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп» та ОСОБА_3 укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомості, а саме спірної квартири. Таким чином, ОСОБА_3 , як іпотекодавець, надала свою згоду на відчуження спірної квартири. В суді апеляційної інстанції представниця позивача наведені обставини справи не спростувала та жодних доказів на їх спростування не надала. Враховуючи зазначені вище норми спеціального законодавства, а також встановлені обставини справи, судова колегія вважає, що у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Чижової Н.А. були відсутні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на спірну квартиру за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінанс проперті групп». При цьому судова колегія зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. Реєстрація права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем відбулась без врахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» у редакції, чинній на час здійснення переходу права власності, оскільки дія цього закону поширюється на примусове стягнення у позасудовому порядку. Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року, Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму. Таким чином, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді О. М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 26 лютого 2021 року.