Постанова 4851 № 520/12296/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2021 р. Справа № 520/12296/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 року (ухвалене суддею Бабаєвим А.І.) по справі № 520/12296/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просив суд: визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у Харківській області щодо невиплати при звільненні грошової компенсації за невикористані у 2011 році та 2014-2016 роках 90 днів відпустки; стягнути з Головного управління Національної поліції у Харківській області на користь позивача грошову компенсацію за невикористані у 2011 році та 2014-2016 роках 90 днів відпустки у розмірі 46638,90 грн. на картку Приват Банку № НОМЕР_5 р /р ОСОБА_1 IBAN НОМЕР_2 , рахунок отримувача НОМЕР_3 МФО банка 305299, Приват Банк, Реєстраційний номер облікової картки платника податків ( ОСОБА_1 ) НОМЕР_4 . Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 р. у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 р. та прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про відпустки», Кодекс законів про працю України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з наступних підстав. Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що наказом начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області № 658 о/с від 06.11.2015 р. ОСОБА_1 звільнено з Головного управління Національної поліції в Харківській області. З 07.11.2015 р. позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції у Харківській області на посаді начальника відділу спеціальної поліції. Наказом Головного управління Національної поліції у Харківській області від 29.12.2017 року № 731 о/с позивача звільнено з поліції з виплатою компенсації за невикористану частину щорічної чергової оплачуваної відпустки за період з 01.01.2017 р. до 29.12.2017 р. у кількості 12 діб. Позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Харківській області із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані в 2011 році, 2014-2016 роках 90 дні відпусток у розмірі 46638,90 грн. на картку Приват Банку на картку Приват Банку № НОМЕР_5 р /р ОСОБА_1 IBAN НОМЕР_2 , рахунок отримувача НОМЕР_3 МФО банка 305299, Приват Банк, Реєстраційний номер облікової картки платника податків ( ОСОБА_1 ) НОМЕР_4 . За результатами розгляду вищевказаної заяви, листом Головного управління Національної поліції в Харківській області № 0-347/119/05/29-2020 від 02.09.2020 р. позивачу повідомлено, що наказом Головного управління Національної поліції у Харківській області від 29.12.2017 р. № 734 о/с його звільнено з поліції з виплатою компенсації за невикористану частину щорічної чергової оплачуваної відпустки за період з 01.01.2017 р. до 29.12.2017 р. у кількості 12 діб у сумі 5073,84 грн. (з урахуванням 1,5% військового збору). Вказано, що відповідно до ч. 10 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію», за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. З урахуванням вимог абз. 8 п. 8 розділу III наказу МВС України від 06.04.2016 р. № 260 кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Також вказано, що компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки позивач отримав при звільненні з поліції. Повідомлено, що Головне управління Національної поліції у Харківській області не є правонаступником ГУМВС в Харківській області та не може приймати рішення щодо невикористаних чергових відпусток під час проходження позивачем служби в міліції. Позивач, не погоджуючись з діями Головного управління Національної поліції у Харківській області щодо невиплати при звільненні грошової компенсації за невикористані в 2011 році та 2014-2016 роках 90 днів відпустки, звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, згідно із Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 р. № 260 (в подальшому - Порядок № 260), виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, а позивачем при звільнені у 2017 році отримана компенсацію за не використану відпустку за 2017 рік, що відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові № 818/1276/17 від 06.02.2020 р. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 94 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Порядком № 260 визначено критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських. Згідно із п. 3 розділу І Порядку № 260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); премії; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 260 встановлено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Аналіз вищевказаної норми законодавства вказує, що виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що спеціальними нормами, що регулюють правовідносини позивача із відповідачем щодо питань виплати грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні є Закон України «Про Національну поліцію» та Порядок №

260. Пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду № 818/1276/17 від 06.02.2020 р. Судовим розглядом встановлено, що позивача звільнено з Головного управління Національної поліції у Харківській області наказом від 29.12.2017 р., тобто, позивачу підлягає виплаті грошова компенсація за невикористану відпуску в 2017 році, а не за невикористані у 2011 році та 2014-2016 роках 90 днів відпустки. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутні підстави для стягнення з Головного управління Національної поліції у Харківській області на користь позивача грошову компенсацію за невикористанні у 2011 році та 2014-2016 роках 90 днів відпустки у розмірі 46638,90 грн. Щодо доводів апелянта, що судом першої інстанції не врахована правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 р. по справі № 826/8185/18 щодо застосування ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпуски», згідно яких, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2020 р. № 755/10947/17. Щодо інших доводів апелянта суд зазначає, що вони спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 9, 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 по справі № 520/12296/2020 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Я.В. П`янова