Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/3424/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2021 року справа №200/3424/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Компанієць І.Д., суддів Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року в справі №200/3424/20-а (головуючий І інстанції Шинкарьова І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ : Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: -визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у невнесенні до наказу від 30 вересня 2019 року №424о/с про звільнення капітана поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції відомостей про кількість днів для виплати грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, ненарахуванні та невиплаті позивачу грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції, та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення; -зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області внести зміни до наказу від 30 вересня 2019 року №424о/с про звільнення капітана поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції, включивши відомості про кількість днів для виплати грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015,2016,2017, 2018 роки; -зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити позивач грошову компенсацію за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у сумі 5293,12 гри., виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції 378,08 гри. та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки у сумі 29705,76 гри., виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення - 530,46 грн; -зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) за весь період затримки виплати належних при звільненні зі служби в поліції сум грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки по день ухвалення рішення у справі (у календарних днях), виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення - 530,46 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що його звільнено з Національної поліції з 30 вересня 2019 року. Станом на день прийняття наказу про звільнення відповідач не провів з позивачем розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у невнесенні до наказу від 30 вересня 2019 року №424о/с про звільнення капітана поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції відомостей про кількість днів для виплати грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 роки. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області в не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) та за 56 календарних днів за 2015, 2016, 2017, 2018 роки додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області внести зміни до наказу від 30 вересня 2019 року №424о/с про звільнення капітана поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції, включивши відомості про кількість днів для виплати грошової компенсації за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, та за 56 календарних днів невикористаних додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за 2015,2016,2017, 2018 роки. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 14 календарних днів невикористаної в році звільнення (2019 рік) та за 56 календарних днів за 2015, 2016, 2017, 2018 роки додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням в частині, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції змінити в частині зобов`язання відповідача вчинити певні дії, прийняти постанову, якою зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію на невикористані дні додаткової відпустки у визначеній сумі. Обґрунтування апеляційної скарги. Є помилковим висновок суду першої інстанції, що розрахунок суми грошової компенсації за невикористані відпустки відноситься до дискреційних повноважень відповідача. Саме суд повинен перевірити розрахунок та визначити суму грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, яка повинна бути стягнута на користь позивача. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. З огляду на наведене суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги позивача, не надаючи оцінку судовому рішенню в частині задоволених позовних вимог, вимог, в задоволенні яких було відмовлено, які сторонами не оскаржуються. Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає заяву у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановив наступне. Фактичні обставини справи. Позивач, ОСОБА_1 , народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, місце реєстрації: АДРЕСА_1 (а.с.19-21) Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 1997 року, звільнений - 06.11.2015 року (22-24) 07.11.2015 року прийнятий на службу до Національної поліції України, з якої звільнився з 30 вересня 2019 року. За рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (учасниками війни) від 26 лютого 2015 р.№ 9/ІІІ/1/1091 позивачу надано статус учасника бойових дій (а.с.25) Відповідно до довідки від 06.11.2015 №5/4883 виданої управлінням МВС України на Донецькій залізниці, позивач брав участь в антитерористичній операцій забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету, та територіальній цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей у період з 07.11.2015 по 30.04.2018. (а.с.36-37) Позивач звернувся до відповідача із заявою від 25 листопада 2019 року та 17.12.2019 про виплату коштів за невикористану додаткову відпустку. (а.с. 38) Листом № Л-210/26103-2020 від 02 січня 2020 року відповідач повідомив про відсутність підстав для нарахування та виплати компенсації за невикористані в 2015-2019 роках додаткові відпустки. (а.с. 34) Як свідчать матеріали справи, що працівниками Авдіївського відділу поліції Покровського відділу поліції ГУНП в Донецькій області у період з 07 листопада 2015 року по 01 жовтня 2019 року додаткова відпустка не використовувалась. (а.с. 40) У 2015 році додаткова відпустка, передбачена п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551, позивачу не надавалась. (а.с. 42) Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача виплати на користь позивача грошову компенсацію у розмірі за 2019 рік у сумі 5293,12 грн., та за 2015, 2016, 2017, 2018 у сумі 29705,76 грн., суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок суми грошової компенсації відноситься до дискреційних повноважень відповідача. Оцінка суду. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В матеріалах справи наявна довідка Головного управління Національної поліції в Донецькій області про грошове забезпечення позивача за період с січня 2019 року по жовтень 2019 року, грошовий атестат №182, довідка про порядок нарахування та розмір одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 (а.с.45-48) У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються, як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів. На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02). Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13. Оскільки нарахування компенсації належить до безпосередніх повноважень відповідача, як роботодавця, суд не може підміняти відповідний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій громадянам, та на свій розсуд зобов`язати відповідача нарахувати грошову компенсацію в конкретному розмірі. Таким чином, оскільки сума компенсації за невикористану додаткову відпустку відповідачем ОСОБА_1 не нараховувалася, тому суд не може зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити таку компенсацію у твердій сумі або визначати формулу розрахунку цієї компенсації. Згідно статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення в цій частині є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року в справі №200/3424/20-а залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року в справі №200/3424/20-а залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 01 березня 2021 року. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст. 338 КАС України. Повне судове рішення складено 01 березня 2021 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв