Постанова 4811 № 454/3919/18

Справа № 454/3919/18 Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я. Провадження № 22-ц/811/866/20 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В. Категорія:8 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді Савуляка Р.В., суддів: Шандри М.М.,Приколоти Т.І. секретаря: Сеньків Х.І. з участю представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 26 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння,- ВСТАНОВИЛА: У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просив витребувати від відповідача належне йому майно. В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що з 2009 року він разом із своєю сім`єю проживав в належному відповідачу будинку по АДРЕСА_1 . В даному будинку знаходилися його та сім`ї особисті речі, меблі, побутова техніка тощо. Вказував, що відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про його виселення із вказаного будинку і 15 червня 2017р. відповідач вигнав його з житлового будинку, в якому залишилися належні йому речі. Зазначав, що з даного приводу він звертався в органи поліції, однак йому рекомендовано звернутися до суду. Крім цього звертався до ОСОБА_3 з письмовою вимогою повернути його майно, однак така була проігнорована останнім. Оскаржуваним рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 26 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено. Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . В апеляційній скарзі покликається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що майно перелічене в позові, яке є предметом спору, не визначено певними індивідуальними ознаками, не має кольору, дату виготовлення, матеріал, власні параметри, пакувальні, цифрові, номерні та інші характерні позначки тощо, а тому, у розумінні ст. 184 Цивільного кодексу України, є замінним майном аналогічного виду. На спростування вищезгаданого висновку суду вказує, що до початку підготовчого засідання у справі було подано через канцелярію суду доповнення до позовної заяви з додатками, а саме додано належно завірені копії товарних чеків на придбані речі та товари, які заявлені в позовних вимогах, крім того суду першої інстанції додано підтвердження витрат Позивачем на юридичні послуги, таким чином Позивач вказав па речі які витребовує та підтвердив їх належність саме йому. ________На думку скаржника, позивачем повністю та належним чином доведено ті оставини на які він посилається в Позовних вимогах тобто право власності на майно, що належить йому та перебуває в чужому незаконному володінні. Просить рішення Сокальського районного суду Львівської області від 26 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення виходячи з наступного. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на праві приватної власності належить житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 3). Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 27 червня 2017 року по цивільній справі № 454/1526/16-ц виселено ОСОБА_1 з належного ОСОБА_3 будинку АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення. Після виселення ОСОБА_1 звертався поштовим зв`язком до ОСОБА_3 з вимогою повернути йому майно: електрозварювальний апарат; глибинний електронасос; листи фанери в кількості 6 штук, розміром 1,5м х 1,5м; драбина алюмінієва двосекційна марки «Lipner»; телевізор марки «Krown»; м`ясорубка марки «Zelmer»; фотоапарат марки «Canon»; кабель трифазний чотирьохжильний, довжиною 180м в упаковці; керамзит в кількості 60 мішків; замки до дверей із завісами в кількості 6 штук; нову тумбочку під умивальник; мийку металеву кухонну із змішувачем; набір постільної білизни; металеві стільці до барної стійки в кількості 4 штуки; дерев`яні внутрішні саморобні двері в кількості 3 штуки; електродриль та болгарка; дерев9яні столи в кількості 2 штуки; водяний насос; ліжко дерев`яне власного виробництва; матрац ортопедичний в упаковці; холодильник марки «Вірпул»; кухонний дубовий набір власно зроблений; гіпсокартон водостійкий в кількості 25 листів; склопакети до віконних рам в кількості 12 штук; вмонтовані електродуховка та електроповерхня; пральна машина марки «LG»; золоті вироби: ланцюжок масою 2,1г, перстень із вставкою цирконію масою 1,3г, перстень масою 17,5г, обручку масою 2г, ланцюжок масою 4,5г. З Постанови Верховного Суду від 21 листопада 2018р. по цивільній справі №454/908/16-ц вбачається, що рішення Сокальського районного суду Львівської області від 20 липня 2016р. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15 серпня 2017р. скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено. Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Частиною 1 ст. 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно ст.16 ЦК України, кожна особа має право на захист своїх прав та законних інтересів. Згідно ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Аналіз вказаної норми та зміст позовних вимог за даним позовом свідчить про те, що даний позов відноситься до віндикаційних позовів (витребування майна з чужого незаконного володіння). Віндикаційним позовом захищаються права власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння користування та розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що може бути підтвердженим правовстановлюючими документами, або іншими письмовими доказами. Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав. Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння. Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов`язально-правових відносин. Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння. Під час розгляду вимог про витребування майна у його набувача необхідно урахувати всі умови, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України, а саме: 1) власник чи титульний володілець не має можливості здійснювати фактичне володіння над річчю; 2) майно, яке хоче повернути колишній власник чи титульний володілець, збереглося в натурі та перебувало у фактичному володінні іншої особи; 3) майно, яке підлягає віндикації, повинно бути індивідуально визначеним; 4) віндикаційний позов має недоговірний характер і спрямований на захист речових прав; 5) між позивачем і відповідачем немає договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів. Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 914/1953/17 та від 10.10.2018 у справі №916/759/16. У разі загибелі індивідуально визначеного майна власник (законний володілець) може звернутися лише з вимогою про відшкодування збитків. Питання про можливість повернення індивідуально визначеної речі, яка зазнала змін, переробки, має вирішуватись залежно від характеру таких змін, їх істотності. Якщо майно змінило своє початкове господарське призначення, слід визнати, що підстав для задоволення віндикаційного позову немає, і настають наслідки, аналогічні загибелі майна, тобто власник має право лише на відшкодування збитків. Якщо ж майно зберегло своє господарське призначення, то питання про зроблені поліпшення вирішується за правилами ч. 4 ст. 390 ЦК України, згідно якої добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди, а якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 по справі № 914/3366/16 За даним позовом, позивач просить витребувати з чужого незаконного володіння відповідача рухоме майно, згідно переліку. Згідно ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Таким чином, майном у розумінні Цивільного кодексу є речі та майнові права і обов`язки. Відповідно до ст. 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. Відповідно до ст. 184 Цивільного кодексу України речі можуть бути з родовими ознаками та з індивідуальними. Зазначеною нормою визначено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною. Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов`язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації. Поряд із предметами, єдиними у своєму роді (наприклад, картиною), до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом виокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей. Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками. Як вказувалось вище, об`єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. Крім цього, частиною другою статті 328 ЦК України закріплено презумпцію правомірності набуття права власності, та за умовами частини третьої статті 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або рішення суду. Таким чином, позивач має довести відсутність у відповідача правових підстав володіння майном та підтвердити своє право власності на спірне майно. Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLNDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року). За змістом статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК України 2004 року особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що майно, що майно перелічене в позові, яке є предметом спору, не визначено певними індивідуальними ознаками, майно не має кольору, дату виготовлення, матеріал, власні параметри, пакувальні, цифрові, номерні та інші характерні позначки тощо, а тому, у розумінні ст. 184 Цивільного кодексу України, є замінним майном аналогічного виду. Доводи апеляційної скарги щодо доручення скаржником копій квитанцій не спростовують висновків суду, оскільки справжність вказаних копій не засвідчена у встановленому законом порядку і не вручена позивачеві, як того вимагається ч. 9 ст. 83 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для їх задоволення немає. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 26 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 26 лютого 2021 року. Головуючий : Савуляк Р.В. Судді: Шандра М.М. Приколота Т.І.