Постанова Київський апеляційний суд № 372/1352/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 372/1352/19 Головуючий у 1-й інст. - Потабенко Л.В. Апеляційне провадження №22-ц/824/1839/2021 Доповідач - Рубан С.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 лютого 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Рубан С.М. суддів Заришняк Г.М., Мараєва Н.Є. при секретарі Русинчук І.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2020 року, ухвалене у складі судді Потабенко Л.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить визнати недійсним договір про розподіл результатів співпраці від 08.09.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Посилається на те, що 08.09.2015 року між сторонами було укладено договір про розподіл результатів співпраці. Позивач вважає, що зміст спірного договору та його правова природа не залежать від його назви, та він за своєю природою не є договором про спільну діяльність, а містить у собі інші умови, які регулюють інші взаємовідносини. Предметом оспорюваного договору є безоплатна передача у власність земельних ділянок, які визначені у підпунктах 2.1-2.3 Договору та належать на праві власності ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 загальною площею 17.26 га. Крім того, у п. 3 Договору визначено перелік земельних ділянок, які підлягають передачі з боку ОСОБА_3 - власника земельних ділянок на користь ОСОБА_1 загальною площею 1,0758 га. Пункт 20 оспорюваного договору встановлює, що він є передумовою і підставою для укладання інших цивільно-правових договорів (вчинення інших правочинів) на виконання цілей, визначених цим Договором. Крім того, зазначив, що даний договір укладений у простій письмовій формі, хоча з урахуванням норм чинного законодавства України він мав би підлягати нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Посилається на те, що даний договір не містить фактично жодної з істотних умов договору про спільну діяльність, тому до нього не можуть бути застосовані норми статей 1130,1131 ЦК України. Суд не звернув увагу, що у п.3,4,10,11.2 оспорюваного договору мова йде про передачу земельних ділянок. Будь - які речові права на нерухомі речі підлягають державній реєстрації, а недодержання сторонами правочину вимоги закону про його обов`язкове нотаріальне посвідчення тягне за собою визнання такого правочину нікчемним. Крім того, скаржник посилається на суперечливість висновків суду щодо надання оцінки змісту договору та незастосування норм матеріального права, а саме ст.635 ЦК України та неправильне застосування ст.ст.203,215 ЦК України. Суд оцінив оспорюваний правочин як попередній договір, суть якого визначається ст.635 ЦК України. При цьому ст.635 ЦК України встановлює, що попередній договір укладається у письмовій формі встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена - у письмовій формі. Оскільки сторони у п.11.2 оспорюваного договору визначили, що порядок передачі земельних ділянок може відбуватись на підставі укладення договорів міни, дарування, іншого виду правочинів щодо відчуження земельних ділянок, а всі без виключення договори з відчуження земельних ділянок нотаріально посвідчуються та підлягають державній реєстрації, то якщо суд дійшов до висновку, що даний договір є фактично попереднім договором, то він також мав бути вчинений у нотаріальній формі та підлягав державній реєстрації. Представник відповідача подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Посилається на те, що оскаржуваним договором сторонами у справі була закріплена домовленість щодо подальшої передачі земельних ділянок. В той же час, положення договору не містять умови переходу права власності на ділянки до будь - якої сторони. Договір про розподіл результатів співпраці підписаний сторонами не є тотожним договору про передачу (відступлення) права власності на земельні ділянки, як про це вказує позивач, тому до такого договору не можуть бути застосовані положення статей 182,209 ЦК України, ст.132 ЗК України. Безпосередньо спірним договором сторонами не вирішувались питання пов`язані з набуттям права власності на нерухоме майно, а закріплювались наміри щодо подальшого розподілу земельних ділянок, набутих за результатами співпраці шляхом укладення правочинів. Оскаржуваний договір не містить положень про відчуження майна, перехід права власності на майно, поділ майна, тому відсутні правові підстави для обов`язкового нотаріального посвідчення даного договору. Крім того, вчиненням конклюдних дій сторони забезпечили часткове виконання договору, зокрема, ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 довіреність та згоду другого члена подружжя на відчуження земельних ділянок, що узгоджується з вимогами пункту 4 договору. В свою чергу, з боку ОСОБА_1 на виконання пункту 9 договору вчинені дії для скасування арешту (заборони відчуження) з частини земельних ділянок. В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у апеляційній скарзі. Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на обставини викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Інші учасники процесу в судове засідання не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що Договором від 08.09.2015 року про розподіл результатів співпраці укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , сторонами була закріплена домовленість щодо подальшої передачі земельних ділянок, сторонами не вирішувались питання пов`язані з набуттям права власності на нерухоме майно, а закріплювались наміри щодо подальшого розподілу земельних ділянок, набутих за результатом співпраці шляхом укладення правочинів. Відсутні правові підстави для визнання вказаного договору недійсним, оскільки законом не встановлено обов`язкового нотаріального посвідчення договору про спільну діяльність, і наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору не підлягають застосуванню до вказаного договору. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено та апеляційним судом перевірено, що 08.09.2015 року між ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 укладено договір про розподіл результатів співпраці, відповідно до п.п. 1,2 договору, сторони підтверджують, що мали багаторічні партнерські відносини між собою, щодо питань здійснення операцій з купівлі-продажу земельних ділянок, які розташовані в Обухівському районі, Київської області, на території колишньої Громадської організації Садове Товариство «Українська земля», загальною площею близько 29 га. Сторони погоджуються з тим, що результатом співпраці Сторін стало набуття у власність Стороною 1 земельних ділянок загальною площею 17,2579 га. Згідно п.3 Договору Сторони встановлюють, що в процесі співпраці між ними були досягнуті домовленості щодо передачі Стороною 2, належних їй на праві власності земельних ділянок, загальною площею близько 1,0758 га, що розташовані: Київська область, Обухівський район, Нещерівська сільська рада на користь Сторони 1 з правом продажу останніх. Пунктами 5, 6 Договору передбачено, що Сторони визнають, що участь кожної Сторони в співпраці мала рівний характер та погоджуються з тим, що в арифметичному значенні внесок кожної із Сторін в співпрацю складав 50 %. Під внеском у співпрацю Сторони розуміють матеріальні, трудові, інтелектуальні, ділові та інші ресурси, залучені ними під час здійснення спільної діяльності. Враховуючи попередні домовленості Сторін, а також партнерські відносини між ними, Сторони домовились розподілити результати співпраці, якими є земельні ділянки, передбачені в п.п. 2.1-2.3 цього Договору, на рівних умовах. Розподіл результатів співпраці здійснюється на безоплатній основі. Відповідно до п. 11, п.п. 11.2 Сторона 1 на виконання цього Договору зобов`язується безоплатно передати у власність Стороні 2 50% від загальної площі земельних ділянок, передбачених в п.п. 2.1-2.3 цього Договору, шляхом вчинення одного з наступних правочинів, як-то: а) підписання договору дарування; b) підписання договору міни; c) підписання іншого виду цивільно-правового договору, що слугуватиме підставою для реєстрації (набуття) права власності Сторони 2 на 50 % від загальної площі земельних ділянок, передбачених в п.п 2.1-2.3 цього Договору; d) внесення 50 % від загальної площі земельних ділянок, передбачених в п.п. 2.1-2.3 цього Договору, до статутного капіталу новоствореного товариства з обмеженою відповідальністю з подальшою безоплатною передачею всього обсягу належних Стороні 1 корпоративних прав на користь Сторони 2; e) іншого правочину, про який попередньо домовилися Сторони. Згідно п. 20 Договору цей Договір є передумовою і підставою для укладання інших цивільно-правових договорів (вчинення інших правочинів) на виконання цілей, визначених Договором. Таким чином,Договором від 08.09.2015 року про розподіл результатів співпраці, сторонами у справі була закріплена домовленість щодо подальшої передачі земельних ділянок, сторонами не вирішувались питання пов`язані з набуттям права власності на нерухоме майно, а закріплювались наміри щодо подальшого розподілу земельних ділянок, набутих за результатом співпраці шляхом укладення правочинів. Згідно ст. 1130 ЦКУкраїни за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників. Відповідно до ст. 1131 ЦК України, договір про спільну діяльність складається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності. Згідно ч.ч.1,2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Згідно ч.4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Згідно ч.1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Як на підставу недійсності оспорюваного договору, позивач посилається на те, що він нотаріально не посвідчений, а тому є нікчемним. Враховуючи вищевикладене та умови договору, суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання договору про розподіл результатів співпраці від 08.09.2015року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 недійсним, оскільки законом не встановлено обов`язкового нотаріального посвідчення договору про спільну діяльність, і наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору не підлягають застосуванню до вказаного договору. З`ясувавши обставини справи, дослідивши надані докази, суд не встановив обставин, які б свідчили про недодержання загальних вимог, необхідних для чинності правочину Договору про розподіл результатів співпраці від 08.09.2015 року, та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання вищевказаного Договору недійсним. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з їх недоведеністю та відсутністю доказів щодо порушення прав позивача внаслідок укладеного оспорюваного правочину. Доводи апеляційної скарги про те, що спірний договір не містить жодної з істотних умов договору про спільну діяльність, тому до нього не можуть бути застосовані норми статей 1130,1131 ЦК України, апеляційний суд не приймає до уваги. Відповідно до п.5 договору Сторони визнають, що участь кожної Сторони в співпраці мала рівний характер та погоджуються з тим, що в арифметичному значенні внесок кожної із Сторін в співпрацю складав 50 %. Під внеском у співпрацю Сторони розуміють матеріальні, трудові, інтелектуальні, ділові та інші ресурси, залучені ними під час здійснення спільної діяльності. Згідно п.12 договору сторони домовилися, що сплата коштів Стороною 1 на користь Сторони 2 відповідно до п.11.3 даного Договору є компенсацією Сторони 2 за її участь у співпраці та не набуття нею права власності на свою частку в результаті співпраці - 50% від загальної площі земельних ділянок, передбачених в п.п.2.1-2.3 цього Договору. Відповідно до п.6 договору враховуючи попередні домовленості сторін, а також партнерські відносини між ними, сторони домовились розподілити результати співпраці, якими є земельні ділянки, передбачені в п.п.2.1-2.3 цього Договору на рівних умовах. Розподіл результатів співпраці здійснюється на безоплатній основі. Таким чином, спірним договором сторонами була закріплена домовленість щодо передачі у майбутньому земельних ділянок. Водночас положення договору не містять умов щодо переходу права власності на земельні ділянки до будь - якої із сторін та на підставі якого договору. Твердження скаржника про те, що суд не звернув увагу на п.3,4,10,11.2 оспорюваного договору, в яких йде мова про передачу земельних ділянок, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до пункту 20 договору він є передумовою і підставою для укладання інших цивільно-правових договорів (вчинення інших правочинів) на виконання цілей, визначених Договором. Тобто, безпосередньо договором про розподіл результатів співпраці, укладеного між сторонами 08 вересня 2015 року сторонами не вирішувались питання пов`язані з набуттям права власності на нерухоме майно, а погоджувались наміри щодо подальшого розподілу земельних ділянок набутих за результатами співпраці шляхом укладення правочинів. Доводи апеляційної скарги про те, що сторонами правочину недодержано вимоги закону про його обов`язкове нотаріальне посвідчення, апеляційний суд не приймає до уваги виходячи з того, що договір про розподіл результатів співпраці, підписаний сторонами, не є тотожним договору про передачу (відступлення) права власності на земельні ділянки, як про те стверджує позивач, тому до такого договору не застосовуються положення статей 182,209 ЦК України. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не застосував до спірного договору положення статті 635 ЦК України, апеляційний суд не приймає до уваги. Відповідно до частин першої, другої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати іншій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного-законодавства. Частиною четвертою статті 635 ЦК України передбачено, що договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Встановивши, що договір не містить жодного пункту чи вказівки про бажання сторін надати йому сили попереднього договору, а також те, що цей договір не містить дефекту форми та не потребує нотаріального посвідчення, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування статей 215, 216, 220 ЦК України. (Постанова Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі №520/10384/16-ц). Враховуючи, що спірний договір від 08 вересня 2015 року не містить жодного пункту чи вказівки про бажання сторін надати йому сили попереднього договору, у суду були відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин ст.635 ЦК України. Оскільки доказів відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем не надано ані суду першої, ані апеляційної інстанції, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову. За встановлених обставин справи доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 26 лютого 2021 року. Головуючий Рубан С.М. Судді Заришняк Г.М. Мараєва Н.Є.