Постанова 4824 № 367/4089/14-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В. № 22-ц/824/869/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 367/4089/14-ц 24 лютого 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кулікової С.В. суддів - Желепи О.В. - Олійника В.І. при секретарі - Климчук Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Єрмака Олега Віталійовича на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 травня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Саранюк Л.П., за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння,- в с т а н о в и в: У липні 2014 року позивач ТОВ «Аверс-Сіті» звернувся до суду із позовомдо відповідача, в якому просив витребувати у ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» об`єкт нерухомості: квартира АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомою майна: 178566632109, загальною площею: 107,7 кв.м. На обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» є замовником будівництва ЖК «Коцюбинський» за адресою: АДРЕСА_2 . 16.09.2011 у житловий будинок АДРЕСА_3 був введений в експлуатацію. 22.09.2011 року рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області було присвоєно поштову адресу житловому будинку АДРЕСА_3 та доручено КП КОР «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» оформити й видати свідоцтва про право власності ТОВ «Аверс-Сіті» на квартири закінченого будівництва за адресою; АДРЕСА_4 . 28.09.2013 року ТОВ «Аверс-Сіті» зареєструвало за собою право власності на квартиру АДРЕСА_5 на підставі рішення Коцюбинської селищної ради Київської області № 270 від 22.09.2011 та було видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 . 17.06.2013 року ОСОБА_2 звернувся з позовною заявою до ТОВ «Аверс-Сіті» про визнання права власності на квартири НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , АДРЕСА_7 та зобов`язання вчинити дії. 29.07.2013 року рішенням Ірпінського міського суду Київської області у справі № 367/5136/13-ц в задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 відмовили в повному обсязі. 17.09.2013 року рішенням Апеляційного суду Київської області у справі № 367/5136/13-ц апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, визнано право власності на об`єкти нерухомості, а саме квартири НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , АДРЕСА_8 та квартиру АДРЕСА_9 та зобов`язано ТОВ «Аверс-Сіті» передати ОСОБА_2 технічну документацію (технічні паспорти) на квартири НОМЕР_2 , НОМЕР_6 . НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , АДРЕСА_8 та квартиру АДРЕСА_9 . 19.03.2014 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ТОВ «Аверс-Сіті» на рішення Апеляційного суду Київської області від 17.09.2013 року задоволено, рішення Апеляційного суду Київської області від 17.09.2013 року скасовано, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29.07.2013 року залишено без змін. 12.11.2014 року постановою Верховного суду України заяву ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.03.2014 задоволено, ухвалу суду касаційної інстанції скасовано та справу направлено на новий розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. 11.02.2015 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ТОВ «Аверс-Сіті» на рішення Апеляційного суду Київської області від 17.09. року відхилено. 24.06.2015 року постановою Верховного суду України заяву ТОВ «Аверс-Сіті» про перегляд рішення Апеляційного суду Київської області від 17.09.2013 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.02.2015 задоволено частково, рішення апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції скасовано, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29.07.2013 року залишено в силі. 31.10.2017 року з інформаційної довідки № 102051900 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно представник ТОВ «Аверс-Сіті» дізнався, що на даний час квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_1 . З вищевказаної інформаційної довідки випливає, що 30.01.2014 року ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_5 на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 17.09.2014 року у справі № 367/5136/13-ц. 31.01.2014 року власником квартири став ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № 105 від 31.01.2014 року, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 26.01.2015 року власником квартири стала ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_11 , який укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 17.04.2015 року власником квартири стала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 540, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 . Посилаючись на те, що квартира вибула з власності ТОВ «Аверс-Сіті» не з його волі, а шляхом реєстрації права власності за ОСОБА_2 на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 17.09.2013 року в справі № 367/5136/13-ц, яке було скасовано постановою Верховного суду України від 24.06.2015 року у справі № 6-318цс15, що є підставою для застосування способу захисту, передбаченого ст. 388 ЦК України, просив позов задовольнити. Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 травня 2019 року позов задоволено. Витребувано у ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» об`єкт нерухомості: квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 178566632109, загальною площею: 107,7 кв.м. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс - Сіті» судовий збір в сумі 3 654,00 грн. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 08 вересня 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Єрмак Олег Віталійович подав апеляційну скаргу, в якій просив заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 травня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що позивач не довів наявність його порушеного права, необхідність захисту його прав судом, оскільки фактично він отримав оплату вартості квартири від ОСОБА_2 , що було встановлено під час розгляду справи № 367/5136/13-ц, а укладення договору купівлі-продажу майнових прав за № 1/431 ИП від 21.02.2011 року свідчить про наявність волевиявлення на передачу права власності на спірну квартиру третім особам, що виключає можливість витребування майна, з підстав, визначених ст.. 388 ЦК України. Вказував на те, що відповідачка є добросовісним набувачем, яка законним шляхом за оплатним правочином набула майно у приватну власність і це право власності є непорушним відповідно до норм національного та міжнародного законодавства. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та її представник Єрмак О.В. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити. Представник ТОВ «Аверс-Сіті» в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належно, надіслав клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату, посилаючись на те, що він захворів. Колегія суддів вважала можливим проводити розгляд справи у відсутності представника позивача ТОВ «Аверс-Сіті», оскільки сторонами у справі вже надавалися пояснення по суті справи, та враховуючи, що неявка сторони, належним чином повідомленої про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс-Сіті» є замовником будівництва ЖК «Коцюбинський» за адресою: АДРЕСА_2 . 16.09.2011року житловий будинок АДРЕСА_3 був введений в експлуатацію. 22.09.2011 року рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області було присвоєно поштову адресу житловому будинку АДРЕСА_3 та доручено КП КОР «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» оформити й видати свідоцтва про право власності ТОВ «Аверс-Сіті» на квартири закінченого будівництва за адресою; АДРЕСА_4 . 28.09.2013року ТОВ «Аверс-Сіті» зареєструвало за собою право власності на квартиру АДРЕСА_5 на підставі рішення Коцюбинської селищної ради Київської області № 270 від 22.09.2011року та йому було видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 . 17.06.2013 року ОСОБА_2 звернувся з позовною заявою до ТОВ «Аверс-Сіті» про визнання права власності на квартири НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , АДРЕСА_7 та зобов`язання вчинити дії. 29.07.2013року рішенням Ірпінського міського суду Київської області у справі № 367/5136/13-ц в задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 відмовили в повному обсязі. 17.09.2013року рішенням Апеляційного суду Київської області у справі № 367/5136/13-ц апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнили, визнали право власності на об`єкти нерухомості, а саме квартири НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , АДРЕСА_8 та квартиру АДРЕСА_9 та зобов`язано ТОВ «Аверс-Сіті» передати ОСОБА_2 технічну документацію (технічні паспорти) на квартири НОМЕР_2 , НОМЕР_6 . НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , АДРЕСА_8 та квартиру АДРЕСА_9 . 19.03.2014року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ТОВ «Аверс-Сіті» на рішення Апеляційного суду Київської області від 17.09.2013 року задовольнили, рішення Апеляційного суду Київської області від 17.09.2013 року скасували, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29.07.2013 року залишили без змін. 12.11.2014 року постановою Верховного суду України заяву ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.03.2014 року задовольнили, ухвалу суду касаційної інстанції скасували та направили на новий розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. 11.02.2015року ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ТОВ «Аверс-Сіті» на рішення Апеляційного суду Київської області від 17.09.2013 відхилили. 24.06.2015 року постановою Верховного суду України заяву ТОВ «Аверс-Сіті» про перегляд рішення Апеляційного суду Київської області від 17.09.2013 та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.02.2015 задовольнили частково, рішення апеляційного суду та ухвалу суду касаційної інстанції скасували, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29.07.2013 року залишили в силі. 31.10.2017 року з інформаційної довідки № 102051900 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно представник ТОВ «Аверс-Сіті» дізнався, що на даний час квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_1 . З вищевказаної інформаційної довідки випливає, що 30.01.2014 року ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_5 на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 17.09.2014 року у справі № 367/5136/13-ц. 31.01.2014 року власником квартири став ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № 105 від 31.01.2014, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 26.01.2015 року власником квартири стала ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_11 , який укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 17.04.2015року власником квартири стала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 540, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 . Відповідно до ст. 876 ЦК України та свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 виданого на підставі рішення Коцюбинської селищної ради Київської області № 270 від 22.09.2011, позивач був власником квартири АДРЕСА_1 . Задовольняючи позовні вимоги, суд першої виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 вибула з власності ТОВ «Аверс-Сіті» не з його волі, а шляхом реєстрації права власності за ОСОБА_2 на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 17.09.2013 року в справі № 367/5136/13-ц, яке було скасовано постановою Верховного суду України від 24.06.2015 року у справі № 6-318цс15, а тому позивач має право на витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Правилом частини першої статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого порушеного права. Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Пунктом 3 частини 1 статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) вказано, що «за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею». Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18). Отже, з урахуванням викладених вище норм процесуального та матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, яким чином спірне майно вибуло з володіння позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким. У пунктах 22, 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз'яснено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК України. У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів. Встановивши, що квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння власника ТОВ «Аверс-Сіті» на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 17.09.2013 року, ухваленого щодо цього майна, яке в подальшому було скасоване постановою Верховного суду України від 24.06.2015 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що майно (квартиру) слід вважати таким, що вибуло з володіння власника - ТОВ «Аверс-Сіті» поза його волею та дійшов до обґрунтованого висновку про те, що позивач має право на витребування цього майна з чужого незаконного володіння у ОСОБА_1 на підставі положень статті 388 ЦК України. Доводи апеляційної скарги про те, що спірне майно не може бути витребуване у відповідачки, оскільки вона є добросовісним набувачем та набула права власності на квартиру на підставі договору купівлі-продажу, який є чинним, тому її не можна позбавити права власності на це майно колегія суддів відхиляє, оскільки вони спростовуються вказаними вище нормами матеріального права, зокрема статтею 388 ЦК України положення якої застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Посилання в апеляційній скарзі на порушення прав ОСОБА_1 щодо незаконного позбавлення її права власності колегія суддів відхиляє, оскільки позивач, як власник спірного майна має право його витребувати із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що вона є добросовісним набувачем, так як ТОВ «Аверс-Сіті» доведено факт вибуття майна з його володіння не з його волі. У зв`язку з викладеним, посилання в апеляційній скарзі на рішення Європейського суду з прав людини, статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободстосуються саме захисту прав позивача, як власника, позбавленого права володіння й розпорядження. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, судова колегія приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Єрмака Олега Віталійовича залишити без задоволення. Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 травня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 25 лютого 2021 року. Головуючий: Судді: