Постанова 4813 № 522/18234/20

Номер провадження: 33/813/41/21 Номер справи місцевого суду: 522/18234/20 Головуючий у першій інстанції Циб І. В. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.02.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Судді Цюри Т.В., За участю секретаря судового засідання Лопотан В.І., розглянувши матеріали адміністративної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м.Одеси від 01 грудня 2020 року про закриття провадження у справі щодо притягнення до адміністративній справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який має вищу освіту, одруженого, працюючого в ТОВ «Прайм Сад», який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення В С Т А Н О В И В: Постановою Приморського районного суду м.Одеси від 01 грудня 2020 року провадження по справі щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який має вищу освіту, одруженого, працюючого в ТОВ «Прайм Сад», який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрито за відсутності події та складу адміністративного правопорушення, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Не погоджуючись із вказаною постановою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу,у якій посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, просить суд скасувати постанову Приморського районного суду м.Одеси від 01 грудня 2020 року та прийняти нову постанову, якою визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП. В судове засідання апеляційного суду призначене на 23.02.2021 року з`явилися: ОСОБА_2 та його представник Сиротенко В.С., які заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили її залишити без задоволення, а постанову Приморського районного суду м.Одеси від 01 грудня 2020 року без змін. Від ОСОБА_1 раніше, а саме 12.01.2021 року на електрону адресу апеляційного суду надійшла заява, у якій остання просила справу розглянути без її участі у письмовому провадженні. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов до таких висновків. Частиною 7 ст. 294 КпАП України передбачено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду скарги буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. В силу вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до положень КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Відповідно до диспозиції ч. 1 ст.173-2 КУпАП, яка ставиться ОСОБА_2 у провину, правопорушенням є вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення. Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян. Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов`язкової ознаки - можливість настання чи настання фізичної або психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому. Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу. Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч.1 ст.173-2 КУпАП, необхідно з`ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Згідно з п. 14 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Відповідно до п. 17 ст. 1 даного Закону фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. З аналізу наведених вище норм Закону вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч.1 ст.173-2 КУпАП, має місце тоді, коли діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання фізичної або психологічної шкоди. Таким чином, самі по собі, зокрема, нецензурні висловлювання не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення у тому випадку, коли такі спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. При цьому фізичне насильство має проявлятися у конкретних діях ляпасах, штовханні, щипанні, шмаганні, кусанні тощо, тобто має проявлятися у конкретних діях насильницького характеру. Судовим розглядом справи встановлено, а саме з протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР18 № 651672 від 09.10.2020 року вбачається, що 03.10.2020 року близько о 21 години 23 хвилин гр. ОСОБА_2 , знаходячись за місцем мешкання, висловлювався нецензурною лайкою у бік своєї дружини ОСОБА_1 , чим вчинив домашнє насильство. При цьому, дії ОСОБА_2 в протоколі кваліфіковано за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Разом з тим, наведені дії стверджуються лише заявою та письмовими поясненнями ОСОБА_1 , на основі яких було і складено протокол про адміністративне правопорушення від 09.10.2020 року. При цьому, ані в поясненнях, ані в заяві, ОСОБА_1 жодного разу не вказує, що ОСОБА_2 висловлювався нецензурною лайкою відносно неї (а.с. 2-4). Інших об`єктивних доказів вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення матеріали справи не містять. Апеляційний суд також зазначає, що процесуальний обов`язок щодо доказування в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення та правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення відповідно до положень діючого процесуального законодавства покладено на орган поліції, як на суб`єкта владних повноважень. До протоколу не надано жодних доказів, а також пояснень свідків, що свідчили би про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення. З огляду на наведене, суддя апеляційного суду погоджується із висновком судді першої інстанції про те, що матеріали справи не містять достатньої кількості належних та допустимих доказів, які б вказували на вчинення ОСОБА_2 дій, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та які б підпадали під ознаки домашнього насильства. При цьому, апеляційний суд також погоджується із висновком місцевого суду, що наявні докази під час судового розгляду вказаної справи (а.с. 39-44) свідчать про те, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які перебувають у процесі розлучення, існує спір щодо квартири, в якій між ними 03.10.2020 року відбувся і конфлікт, однак вищенаведені обставини відносяться до цивільно-правових відносин, та не містять тих складових ознак об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а саме вчинення домашнього насильства, які б спричинили відповідні наслідки у вигляді завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілої особи. На переконання апеляційного суду, суддя відповідно до ст.ст. 245, 280 КУпАП повно й всебічно з`ясував усі обставини, що мали значення для правильного вирішення справи, та дійшов правильного висновку про те, що в діях ОСОБА_2 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Доводи апеляційної скарги під час апеляційного розгляду підтвердження не знайшли, а тому є безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу. З врахуванням встановлених обставин справи під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 апеляційним судом не встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. На підставі викладеного та керуючись статтями 23, 30, 33, 36, 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Приморського районного суду м.Одеси від 01 грудня 2020 року про закриття провадження у справі щодо притягнення до адміністративній справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який має вищу освіту, одруженого, працюючого в ТОВ «Прайм Сад», який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду: Т.В. Цюра