LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4802158/2443/20

від 25.02.2021 ·

Справа № 158/2443/20 Головуючий у 1 інстанції: Сіліч Ю. Л. Провадження № 22-ц/802/303/21 Категорія: 39 Доповідач: Шевчук Л. Я. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 лютого 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Шевчук Л.Я., суддів - Данилюк В.А., Киці С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 24 грудня 2020 року, В С Т А Н О В И В : У жовтні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося в суд із зазначеними позовними вимогами, які обґрунтовані тим, що 13 квітня 2011 року між акціонерним товариством та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір шляхом підписання останньою анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг і тарифів банку. За умовами цього договору позичальниця ОСОБА_1 отримала на платіжну картку кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту зі сплатою відсотків за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позичальниця погодилася на встановлення і зміну банком кредитного ліміту, на зміну тарифів та інших невід`ємних частин договору. Позивач також зазначав, що відповідачка взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, унаслідок чого станом на 25 серпня 2020 року виникла заборгованість за кредитом на загальну суму 34971,06 грн, з яких: 23681,6 грн заборгованість за тілом кредиту; 23681,6 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 11289,46 грн заборгованість за простроченими відсотками. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідачки ОСОБА_1 в користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 34 971,06 грн, а також судові витрати по справі. Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 24 грудня 2020 року у цій справі позов АТ Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 в користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 23 681,6 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 в користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 1423,47 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду в частині відмови в задоволенні позову скасувати з ухваленням у цій частині нового судового рішення про задоволення позову банку. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційний суд розглянув дану справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи. Апеляційну скаргу представника позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін з таких підстав. Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» та, стягуючи з відповідачки в користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 23681,6 грн, судом першої інстанції враховано, що підстави для стягнення з відповідачки в користь позивача заборгованості за відсотками за користування кредитом відсутні, оскільки сторонами не були узгоджені істотні умови договору, в тому числі і умови щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (стаття 1054 ЦК України). Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України). За матеріалами справи установлено, що 13 квітня 2011 року представник банку та відповідачка ОСОБА_1 підписали анкету-заяву, у якій зазначено, що позичальниця ОСОБА_1 ознайомлена і погоджується з Умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами банку, а також, що вона виявила бажання оформити на своє ім`я кредитну картку «Універсальна» (а. с.10). Крім того, судом установлено, що підписана сторонами договору анкета-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не містить в собі будь-яких даних щодо виду та строку дії кредитної картки, а також містить інформації щодо розміру відсотків та порядку їх нарахування. У вказаній анкеті-заяві зазначено лише прізвище, адресу, особисті дані позичальниці ОСОБА_1 та її згоду з тим, що заява разом з Умовами та правилами банківських послуг і тарифами складають між позичальницею та банком договір про надання банківських послуг (а. с. 10). У матеріалах справи наявні також витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов і правил надання банківських послуг, які позичальниця ОСОБА_1 не підписувала (а. с.11-35). У своїй позовній заяві банк, крім тіла кредиту, просив суд стягнути з позичальниці заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами. Проте будь-яких доказів на підтвердження того, що при укладенні договору про надання банківських послуг діяли Умови і правила надання банківських послуг саме в такій редакції, яка існувала на час підписання анкети-заяви, позивач суду не надав, а тому їх не можна вважати складовою частиною укладеного кредитного договору. Крім того, ні в позовній заяві, ні в анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не зазначено, якого саме виду кредитну картку отримала відповідачка та на яких умовах. Разом з тим, із наданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідачка фактично отримала у банку кредитні кошти, якими активно користувалася, неодноразово кошти погашалися нею особисто. Жодних заперечень щодо розміру заборгованості по тілу кредиту відповідачка суду не надала (а. с. 5-7). Колегія суддів також погоджується з висновками місцевого суду про те, що роздруківка із сайту банку не може бути належним доказом по справі, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони договору - банку, яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді цієї справи. У своїй позовній заяві банк також посилався на те, що сторони при укладенні кредитного договору керувались нормами частини 1 статті 634 ЦК України. Колегія суддів уважає, що до вказаних правовідносин неможливо застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті банку неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з тарифів та витяг з умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані позичальнику Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у заяві-анкеті домовленості щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг у «ПриватБанку» не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена для кредитного договору. Зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду ( частина четверта статті 263 ЦПК України). За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог банку щодо стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами. До апеляційної скарги на рішення суду банк додав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яку підписала відповідачка ОСОБА_1 . За положеннями частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апеляційний суд не може брати до уваги зазначену довідку з врахуванням того, що позивач не надав докази неможливості подання цієї довідки до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, яке ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Згідно з частиною 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у пункті 2 ччастини 3 статті 389 ЦПК України, а саме, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись статтями 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни залишити без задоволення. Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 24 грудня 2020 року у цій справі в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Судді

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»