Постанова 4855 № 580/2427/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2427/19 Суддя (судді) першої інстанції: А.В. Руденко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В. за участю секретаря судового засідання: Лещенко В.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року (справу розглянуто в порядку спрощеного провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку, - В С Т А Н О В И В: У серпні 2019 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність щодо затримки здійснення розрахунку при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ; - стягнути 274 352,78 грн у якості компенсації середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 22 вересня 2016 року по 15 липня 2019 року (1 027 днів), виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 267,14 грн, із одночасною компенсацією сум податку із доходів фізичних осіб, згідно з Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №

44. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Позивач вказує, що всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. На думку позивача, середній заробіток за час вимушеного прогулу мав бути виплаченим йому при звільнення, тому враховуючи, що датою звільнення визначено саме 21 вересня 2016 року, а остаточний розрахунок було проведено 15 липня 2019 року, позивач вважає протиправною бездіяльність щодо затримки здійснення розрахунку при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ в кількості 1 027 днів. 23 лютого 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про приєднання пояснень та письмових матеріалів, в якій позивач вказує, що середній заробіток було виплачено позивачеві лише 15 липня 2019 року, що, з огляду на дату звільнення, визначену в наказі (21 вересня 2016 року), свідчить про затримку здійснення розрахунку при звільненні. При цьому, апелянт вказує про відсутність підстав для зменшення суми компенсації та надає відповідні підтвердження в обґрунтування власної правової позиції. У відкритому судовому засіданні суду апеляційної інстанції 23 лютого 2021 року позивач ОСОБА_1 повністю підтримав апеляційну скаргу, а також пояснення, які надійшли до апеляційного суду 23 лютого 2021 року, з відповідних підстав. Представник відповідача у відкрите судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив, що в силу приписів частини другої статті 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши в судовому засіданні суддю доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, наказом голови ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 6 листопада 2015 року № 312 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2019 року у справі № 823/133/16, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року, визнано протиправним та скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 6 листопада 2015 року № 312 о/с в частині звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. Зобов`язано поновити на службі в органах внутрішніх справ України на посаді заступника начальника сектору дільничних інспекторів міліції Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області з 7 листопада 2015 року. Зобов`язано виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 58 503,66 грн. Під час розгляду адміністративної справи № 823/133/16 Окружним адміністративним судом міста Києва було встановлено що наказом від 22 вересня 2016 року № 552о/с ОСОБА_1 призначено дільничним офіцером поліції. У зв`язку з цим, визнаючи наказ про звільнення позивача 06 листопада 2015 року протиправним, скасовуючи його і вирішуючи питання про поновлення на службі, час вимушеного прогулу судом обраховано з 06 листопада 2015 року по 22 вересня 2016 року. На виконання даного судового рішення наказом голови ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 18 лютого 2019 року № 348 о/с позивача поновлено на службі в органах внутрішніх справ України з 7 листопада 2015 року. Цим же наказом від 18 лютого 2019 року позивача звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з 21 вересня 2016 року. Також на виконання судового рішення у справі №823/133/16 відповідачем 28 лютого 2019 року виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць (4 730,98 грн), а 15 липня 2019 року зараховано середній заробіток за час вимушеного прогулу (56 141,38 грн). Вважаючи бездіяльність щодо затримки здійснення розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року у задоволенні адміністративного позову про визнання протиправною бездіяльності щодо затримки здійснення розрахунку при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ та стягнення 274 352,78 грн у якості компенсації середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 22 вересня 2016 року по 15 липня 2019 року (1027 днів), було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що грошові кошти 58 503 грн. 66 коп. не є сумою, яка підлягала виплаті позивачу в день звільнення, тому положення ст.116,117 КЗпП України застосуванню не підлягають. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2020 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 16 червня 2020 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто у якості компенсації середнього заробітку за весь час затримки починаючи з 22 січня 2019 року по 15 липня 2019 року включно, кошти в розмірі 31 789,66 грн (119 робочих днів) виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 267,14 грн. У іншій частині позовних вимог відмовлено. Апеляційний суд, частково задовольняючи позовні вимоги, вказав, що після ухвалення Окружним адміністративним судом міста Києва від 21 січня 2019 року в справі № 823/133/16 рішення про протиправне звільнення позивача зі служби, Управління МВС зобов`язано було виплатити визначений судом середній заробіток за час вимушено прогулу не пізніше наступного дня, відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України. Проте, 22 січня 2019 року Управлінням МВС повний розрахунок з ОСОБА_1 проведено не було, що в свою чергу суперечить нормам чинного законодавства та порушує законні права та інтереси позивача. Постановою Верховного Суду від 28 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2020 року у справі №580/2427/19 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційний адміністративний суд, направляючи справу на новий розгляд вказав, що при новому розгляді спору суду апеляційної інстанції необхідно визначити період, за який слід розрахувати середній заробіток відповідно до вимог статті 116 КЗпП України, встановити ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, співмірність вірогідного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених ним до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, врахувавши що з 22 вересня 2016 року позивач був працевлаштований в органи поліції, тобто отримував матеріальне забезпечення, і залежно від установленого та відповідно до вимог чинного законодавства, прийняти рішення. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Положеннями статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 94 Кодексу законів про працю та статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу. Сплата коштів за вимушений прогул є гарантією особи та виконує компенсаторну функцію у відносинах незаконного її звільнення, впливає на відносини соціального захисту, право на що визначено статтею 46 Конституції України. Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку. Визначаючи період, за який слід розрахувати середній заробіток відповідно до вимог статті 116 КЗпП України, як було визначено постановою Верховного Суду від 28 січня 2021 року, колегія суддів виходить з наступного. Так, колегія суддів наголошує, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. В той же час, компенсація за затримку у розрахунку при звільненні, передбачена статтями 116, 117 Кодексу закону про працю України, стосується сум, належних особі від підприємства саме станом на день звільнення. Відтак, визначаючись з періодом, за який слід розрахувати середній заробіток відповідно до вимог статті 116 КЗпП України, колегія суддів має встановити, чи належала до виплати ОСОБА_1 сума в розмірі 58 503,66 грн. на дату звільнення в розумінні приписів ст.116,117 КЗпП України. З матеріалів справи вбачається, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2019 року у справі № 823/133/16, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року, визнано протиправним та скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 6 листопада 2015 року № 312 о/с в частині звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. Зобов`язано поновити на службі в органах внутрішніх справ України на посаді заступника начальника сектору дільничних інспекторів міліції Черкаського РВ УМВС України в Черкаській області з 7 листопада 2015 року. Зобов`язано виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 58 503,66 грн. На виконання даного судового рішення наказом голови ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області від 18 лютого 2019 року № 348 о/с позивача поновлено на службі в органах внутрішніх справ України з 7 листопада 2015 року. Цим же наказом від 18 лютого 2019 року позивача звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з 21 вересня 2016 року (так, наказом від 22 вересня 2016 року № 552о/с ОСОБА_1 призначено дільничним офіцером поліції). Таким чином, колегія суддів зазначає, що сума у розмірі 58 503,66 грн. є середнім заробітком за час вимушеного прогулу з 06 листопада 2015 року по 22 вересня 2016 року. В той же час, ця сума не є належними ОСОБА_1 коштами, які мали бути виплачені позивачу станом на день звільнення (як-то компенсації за невикористані відпустки, премії, заборгованості по заробітній платі тощо). Обов`язок Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області щодо виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу виник лише на підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2019 року у справі №823/133/16, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року. Сума у розмірі 58 503,66 грн. в розумінні присів 116, 117 КЗпП України не належала позивачу на дату звільнення 21 вересня 2016 року і не могла бути нарахована, оскільки наказ №348 о/с про звільнення позивача з 21 вересня 2016 року був виданий відповідачем лише 18 лютого 2019 року на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2019 року у справі №823/133/16. Колегія суддів жодним чином не заперечує обов`язку виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 58 503,66 грн., однак звертає увагу, що такий обов`язок виник у відповідача на підставі судового рішення про визнання звільнення позивача протиправним, а не в день, коли позивача було звільнено. Обов`язок зі сплати ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 58 503,66 грн. a-priori не міг бути наявним у відповідача станом на 21 вересня 2016 року, оскільки останньому не була і не могла бути відома дата майбутнього поновлення позивача та, відповідно, кількість днів вимушеного прогулу, необхідних для обрахування відповідної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про неможливість встановлення періоду, за який слід розрахувати середній заробіток відповідно до вимог статті 116 КЗпП України, з огляду на те, що грошові кошти 58 503 грн. 66 коп. є середнім заробітком за час вимушеного прогулу, однак не є сумою, яка підлягала виплаті позивачу в день звільнення, тому положення ст.116,117 КЗпП України застосуванню не підлягають. При цьому, враховуючи, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2019 року в справі №823/133/16, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2019 року було, зокрема, зобов`язано виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 58 503,66 грн., однак останній було виплачено позивачу лише 28 лютого 2019 року (у межах суми стягнення за один місяць) та 15 липня 2019 року, ОСОБА_1 не позбавлений права на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Однак, оскільки в межах спірних правовідносин такі вимоги позивачем не було заявлено, апеляційний суд позбавлений можливості розрахувати відповідні суми. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що грошові кошти у розмірі 58 503 грн. 66 коп. не є сумою, яка підлягала виплаті позивачу в день звільнення, відтак період, за який слід розрахувати середній заробіток відповідно до вимог статті 116 КЗпП України, не підлягає встановленню з огляду на неможливість застосування в контексті спірних правовідносин ст. 116,117 КЗпП України. Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст виготовлено 25 лютого 2021 року. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна