Постанова 4850 № 360/2214/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА 24 лютого 2021 року справа №360/2214/20 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року (у повному обсязі складена 30 грудня 2020 року у м. Сєвєродонецьк) у справі № 360/2214/20 (головуючий І інстанції суддя Борзаниця С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: 05 червня 2020 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганській області (далі - відповідач) з позовною заявою (яка була уточнена), в якій просив зобов`язати відповідача скасувати рішення від 18.05.2020 року про відмову у призначенні йому пенсії за віком та при цьому невідкладно з урахуванням вимог ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» вирішити питання про призначення йому пенсії за віком з 01.05.2020 року з обов`язковим наданням йому письмового повідомлення про призначення цієї пенсії (а.с. 1-2, 16-17). Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганській області від 18.05.2020 б/н про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 згідно за статтями 26-28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганській області призначити ОСОБА_1 пенсію згідно з абз. 3 частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням періоду роботи з 08.04.1981 по 02.06.1992 в органах МВС України, згідно поданої заяви від 12.05.2020. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання відшкодування судових витрат (а.с. 68-71). 28 грудня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 360/2214/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, та зобов`язати відповідача протягом 15 днів з дня отримання копії ухвали суду подати до Луганського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення суду у цій справі (а.с. 86-87). Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконання судового рішення у справі № 360/2214/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено (а.с. 91-92). Позивач не погодився з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду від 30 грудня 2020 року та направити справу для продовження розгляду заяви про встановлення судового контролю до суду першої інстанції (а.с. 99). В обґрунтування апеляційної скарги посилається на норми Кодексу адміністративного судочинства України та зазначає, що викладені ним факти та обставини у заяві в порядку ст. 382 КАС України були безумовною підставою для висновків суду про протиправність дій відповідача, а тому суд при розгляді його заяви припустився помилкового висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю. Сторони в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив доводи апеляційної скарги і дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги. За унормуванням частини другої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Обов`язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Частинами другою та третьою статті 14 КАС України встановлено: судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. За унормуванням статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Конституційний Суд України вказав, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009). Приписами статті 372 КАС України окреслено: у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом. За змістом ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Положеннями ст. 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, до яких належать, зокрема, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення тощо. Зазначена норма свідчить, що є такий вид судового контролю за виконанням судового рішення, як зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст. 382 КАС України). Отже, процесуальним законом встановлено спеціальний порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звернув увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Так, правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача. Застосування судом до суб`єкта владних повноважень заходів процесуального впливу можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень можливе лише під час прийняття такого рішення (а.с. 91-92). Разом з тим, колегія суддів зауважує, що застосування судом правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, повинно відбуватись із урахуванням обставин конкретної справи та забезпеченням ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень вже на стадії звернення особи до суду може призвести до порушення права на справедливий судовий розгляд. Колегія суддів також вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення. З тексту ст. 6 Конвенції прямо випливає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975р., ЄСПЛ дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід`ємне право особи на доступ до суду. Таким чином, зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права позивача на судовий захист. Відповідно до ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги є цілком слушними, внаслідок чого наявні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції. Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 372 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року - задовольнити. Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2020 року у справі № 360/2214/20 скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 360/2214/20. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 24 лютого 2021 року. Головуючий Г.М. Міронова Судді І.В. Геращенко Е.Г. Казначеєв