Постанова 4813 № 521/19/18

Номер провадження: 22-ц/813/3334/21 Номер справи місцевого суду: 521/19/18 Головуючий у першій інстанції Мазун І. А. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.01.2021 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М. за участю секретаря: Гавриленко М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Одеської міської ради у справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 (треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сімаченко Світлана Леонідівна, ОСОБА_2 ) про визнання спадщини відумерлою, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, витребування майна від добросовісного набувача, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Мазун І.А. 27 серпня 2019 року в м. Одеса, - встановила: У січні 2018 року Одеська міська рада звернулася до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 (треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С.Л., ОСОБА_2 ) про визнання спадщини відумерлою, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, витребування майна від добросовісного набувача, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (т. 1 а.с. 6-12). В обґрунтування позову Одеська міська рада посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , про що 15 вересня 2010 року реєстратором Третього Приморського відділу реєстрації актів цивільного стану ОМУЮ складено відповідний актовий запис № 943 та видано свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, що складається з однокімнатної квартири загальною площею 30,9 кв.м., житловою площею 16,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з довідками форми А (картка прописки), форми Б (поквартирна картка), форми № 1 (виписка з будинкової книги про склад сім`ї та реєстрацію) №2035, виданими посадовими особами КП «ЖКС «Черьомушки» 10 жовтня 2017 року, ОСОБА_3 з 08 травня 1974 року по день смерті був зареєстрований та проживав один за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з Витягом зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 19 грудня 2017 року № 50335857 ні заповіти, ні спадкові договори спадкодавцем не складалися. Згідно з Витягом зі спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 19 грудня 2017 року № 50334792, 18 січня 2017р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С.Л. заведена спадкова справа № 1/2017 до майна померлого ОСОБА_3 , та 24 січня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С.Л. видано свідоцтво про право на спадщину на ім`я ОСОБА_2 . 14 лютого 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С.Л. посвідчено договір купівлі-продажу серія та номер: 54, згідно з умовами якого ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купив вищезазначену квартиру за 49 810 гривень. Того ж дня, державним реєстратором - приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С.Л. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 33856517 від 14 лютого 2017 року, за яким право власності на кв. АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 . Позивач зазначає, що свідоцтво про право на спадщину за законом, на підставі якого державним реєстратором - приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С.Л., прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 від 24 січня 2017 року, видане на підставі підроблених документів. На момент відкриття спадщини після померлого ОСОБА_3 , кв. АДРЕСА_2 належала спадкодавцю на праві власності, тобто входила до складу спадщини, а тому, враховуючи відсутність у спадкодавця спадкоємців за заповітом і за законом, вказана квартира, на думку позивача, є відумерлою спадщиною та власністю територіальної громади м. Одеси за заявою Одеської міської ради. Територіальна громада м. Одеси з часу відкриття спадщини набула речові права на відумерлу квартиру - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав, а спірне майно вибуло з володіння територіальної громади м. Одеси поза її волею на підставі свідоцтва про право на спадщину, яке є недійсним відповідно до положень статті 1301 ЦК України, в свою чергу відповідач ОСОБА_1 придбав спірну квартиру через двадцять два дні після набуття права власності попереднім титульним володільцем, тобто знав або, проявивши принаймні розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що спірна квартира вибула з володіння законного власника з порушенням вимог закону, а тому територіальна громада м. Одеси зобов`язана витребувати спірну квартиру від добросовісного набувача - ОСОБА_1 відповідно до положень ч. 1 ст. 1277, п. З ч. 1 ст. 388 ЦК України. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 20 червня 2018 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 (т.1 а.с. 113-114). Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2019 року позов Одеської міської ради залишено без задоволення (т. 2 а.с. 174-180). В апеляційній скарзі представник Одеської міської ради просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, на думку апелянта, судом першої інстанції не було враховано, що третя особа ОСОБА_2 не є фізичною особою, а тому не має цивільної правоздатності та, відповідно, не має права брати участь у розгляді справи. Крім того, спірне майно вибуло з володіння територіальної громади м. Одеси поза її волею на підставі свідоцтва про право на спадщину, яке є недійсним відповідно до положень статті 1301 ЦК України, в свою чергу відповідач ОСОБА_1 придбав спірну квартиру через двадцять два дні після набуття права власності попереднім титульним володільцем, тобто знав або, проявивши принаймні розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що спірна квартира вибула з володіння законного власника з порушенням вимог закону. Також, апелянт зазначає, що оскільки ОСОБА_2 , як суб`єкта цивільних правовідносин, на час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири від 14 лютого 2017 року із ОСОБА_1 , не існувало, то вказаний договір вважається неукладеним (т. 2 а.с. 189-198). Сторони у справі, відповідно до вимог ст.ст. 128, 130 ЦПК України, про час, дату і місце слухання справи 26 січня 2020 року сповіщались належним чином, у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, через обмеження доступу до зали судового засідання Одеського апеляційного суду внаслідок поширення в Україні коронавірусної інфекції COVID-19, не подавали. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника Одеської міської ради підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , про що 15 вересня 2010 року реєстратором Третього Приморського відділу реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції складено відповідний актовий запис № 943 та видано свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 (т.1 а.с.14-15). Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, що складається з однокімнатної квартири загальною площею - 30,9 кв.м., житловою площею - 16,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.19-20). Згідно з довідками форми А (картка прописки), форми Б (поквартирна картка), форми № 1 (виписка з будинкової книги про склад сім`ї та реєстрацію) №2035, виданими посадовими особами КП «ЖКС «Черьомушки» 10 жовтня 2017 року, ОСОБА_3 з 08 травня 1974 року по день смерті був зареєстрований та проживав один за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.24-26). Згідно з Витягом зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 19.12.2017 року № 50335857 ні заповіти, ні спадкові договори спадкодавцем не складалися (т.1 а.с.28). З витребуваної судом спадкової справи №1/2017, заведеної після смерті ОСОБА_3 , вбачається, що 18 січня 2017р. до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С.Л. звернулася ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із заявою про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_3 , 1938 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та надала копію свідоцтва про його смерть серії НОМЕР_3 , актовий запис №12820, зроблений 20 липня 2016р. Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, копію свідоцтва про її народження серії НОМЕР_4 , виданого Ленінським ЗАГС м. Одеса 14 травня 1974р., актовий запис №745, довідку КП «ЖКС «Черьомушки» №23 від 09.01.17р. про те, що ОСОБА_3 проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_1 з 08 квітня 1974р. по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 та довідку КП «ЖКС «Черьомушки» №27 від 09 січня 2017р. про те, що ОСОБА_3 був зареєстрований в АДРЕСА_1 , з 08 вересня 1974 року по день смерті 20 липня 2016 року, копію свого паспорта серії НОМЕР_5 , виданого 30 червня 2000 року Ленінським РВ УМВС України в Одеській області з реєстрацією за адресою: АДРЕСА_3 та копію свого ідентифікаційного номера НОМЕР_6 . В подальшому, 23 січня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С.Л. із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом, яку вона прийняла. Згідно повідомлення КП «БТІ» Одеської міської ради від 17 січня 2017 року встановлено, що право власності на квартиру АДРЕСА_2 станом на 31 грудня 2012 року зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого УЖКГ та ПЕК Одеської міської ради 29 листопада 2007 року р.№ НОМЕР_7 (654пр. стр.185-р.№66), реєстрація від 12 лютого 2008 року, шо також підтверджується і копіями інформаційних довідок з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24 січня 2017 року (т.1 а.с.58-87). 24 січня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С.Л. видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_2 (т.1 а.с.88). 14 лютого 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С.Л. було посвідчено договір купівлі-продажу серія та номер 54, згідно з умовами якого ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купив вищезазначену квартиру за 49 810 гривень. Того ж дня, державним реєстратором - приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С.Л. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 33856517 від 14 лютого 2017 року, за яким право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 (т.1 а.с.30-32, 91). 10 січня 2019 року до суду першої інстанції надійшла відповідь Одеського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ в Одеській області від 03 січня 2019 року, з якої вбачається, що за результатами проведеної перевірки по архіву Одеського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ в Одеській області виявлено актовий запис про смерть №12820 (тобто, такий же актовий запис, вчинений у свідоцтві про смерть ОСОБА_3 , копія якого зберігається в спадковій справі) від 18 грудня 2016 року, складений на гр.. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на підставі зазначеного актового запису було видано відповідне свідоцтво про смерть серії НОМЕР_8 від 18 грудня 2016 року. За результатами перевірки книги обліку бланків свідоцтв про смерть свідоцтва за серією НОМЕР_3 у відділі не значиться з моменту створення відділу, тобто з 01 січня 2012 року (т.1 а.с.202) На запит суду також було отримано копію актового запису про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що 15 вересня 2010 року реєстратором Третього Приморського відділу реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції складено відповідний актовий запис № 943 та видано свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 (т.1 а.с.217). На ухвалу суду першої інстанції від 16 жовтня 2018 року було отримано повідомлення Малиновського районного відділу Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області від 15 лютого 2019 року, з якого вбачається, що згідно обліків відділу адресно-довідкової роботи ГУДМС України в Одеській області місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованим або знятим з реєстраційного обліку по м. Одесі та Одеській області не значиться; паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , виданий 30 червня 2000 року Ленінським РВ УМВС України в Одеській області було видано на ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; перевіркою архівної та діючої картотеки Малиновського районного відділу у м. Одесі Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспортом громадянина України не документувалась (т.1 а.с.214). На запит суду КП «ЖКС «Черьомушки» 20 лютого 2014 року надало відповідь, що відповідно до журналу реєстрації видачі довідок Ф-1 (виписка з будинкової книги про склад сім`ї та реєстрації) виробничою дільницею №3 довідки №23 та №27 від 09 січня 2017 року про реєстрацію ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , не видавалися (т.1 а.с.240). В матеріалах кримінальної справи №12017160470002140 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, яку було оглянуто судом першої інстанції, міститься довідка КП «ЖКС «Пересипський» №21287 від 24 квітня 2017 року, з якої вбачається, що будинку АДРЕСА_4 ніколи не існувало та, відповідно, ОСОБА_2 зареєстрованою у квартирі АДРЕСА_5 не значилася та не значиться (т.2 а.с.143). Також, в матеріалах вказаної кримінальної справи наявна відповідь Одеського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ в Одеській області від 22 червня 2017 року якою повідомлено, що в Одеському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області не виявлено актових записів про народження дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Також повідомлено про відсутність актових записів про державну реєстрацію народження дітей щодо особи за даними державного реєстру актів цивільного стану (т.2 а.с.144-145). Листом Суворовського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області від 26 липня 2017 року повідомлено, що паспорт серії НОМЕР_5 , виданий 30 червня 2000р. Ленінським РВ УМВС України в Одеській області, було видано на ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та було втрачено останньою, взамін якого було видано Ленінським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області паспорт серії НОМЕР_9 від 07 травня 2002 року (т.2 а.с.146). Отже, враховуючи факт підробки правовстановлюючих документів на спірну квартиру, а також паспорта громадянина на ім`я ОСОБА_2 , колегія суддів доходить до висновку, що остання не є фізичною особою (людиною) в сенсі цивільного законодавства та, відповідно не має цивільної процесуальної правосуб`єктності. Так, для визначення спроможності учасників справи виступати самостійним учасником судового процесу, суб`єктом цивільних процесуальних правовідносин, застосову­ється поняття цивільної процесуальної правосуб`єктності. Це встановлена нормами цивільного процесуального законодавст­ва можливість особи виступати суб`єктом цивільних проце­суальних правовідносин. У складі цивільної процесуальної правосуб`єктності слід вирізняти два елементи: цивільну процесуальну правоздатність та цивільну процесуальну дієздатність. Згідно ст. 46 ЦПК України, цивільна процесуальна правоздатність - це здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи. Згідно ст. 47 ЦПК України, цивільна процесуальна дієздатність - це здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Отже, оскільки матеріалами справи підтверджений той факт, що ОСОБА_2 , як суб`єкта цивільних правовідносин, не існувало на момент видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , колегія суддів доходить до висновку, що свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстроване у реєстрі під №12, видане на ім`я ОСОБА_2 24 січня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С.Л., є недійсним. Що стосується позовних вимог Одеської міської ради про визнання спадщини відумерлою, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст.ст. 1218, 1220, 1268, 1277 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням. Відповідно до ст. 338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону. Таким чином, на момент відкриття спадщини після померлого ОСОБА_3 , квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належала спадкодавцю на праві власності, тобто, входила до складу спадщини, а тому, враховуючи відсутність у спадкодавця спадкоємців за заповітом і за законом, вказане нерухоме майно є відумерлою спадщиною та власністю територіальної громади м. Одеси у особі Одеської міської ради. На підставі викладеного, колегія суддів доходить до висновку про визнання спадщини після смерті ОСОБА_3 , що складається з однокімнатної квартири загальною площею 30,9 кв.м., житловою площею - 16,9 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , відумерлою. Щодо позовних вимог Одеської міської ради про витребування майна від добросовісного набувача - ОСОБА_1 , то колегія суддів зазначає наступне. Так, добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. З протоколу допиту ОСОБА_1 від 22 серпня 2017 року в якості свідка, який міститься у матеріалах кримінальної справи № 12017160470002140 вбачається, що спірна квартира була знайдена відповідачем та його батьком за допомогою ріелтора із ріелторської контори «Президент». Квартиру шукав та оглядав рідний батько відповідача, який теж був допитаний в якості свідка в рамках кримінальної справи згідно протоколу допиту від 28 серпня 2017 року. Відповідач не є фахівцем в сфері права, не є особою уповноваженою на здійснення будь - яких реєстраційних дій. не має доступу до бази даних актів цивільного стану народження, смерті, міграційних, на нерухоме майно, а тому в нього були відсутні можливості бути обізнаним відносно ситуації зі спірною квартирою. Відповідач звернувся до спеціаліста у сфері нерухомості (ріелтора) та діяв через нього та за його допомогою (т.2 а.с.148-151). Таким чином, в контексті спірних правовідносин та доводів ОСОБА_1 слід зазначити, що сама по собі правова природа добросовісності означає, що особа, придбаваючи об`єкт нерухомого майна, не знала, і проявивши розумну обачність, не могла знати про те, що дане нерухоме майно є проблемним та існують права та претензії інших осіб на нього. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки не знав і не міг знати, що дана квартира є відумерлою спадщиною. Крім того, на момент укладення договору купівлі-продажу спірної квартири від 14 лютого 2017 року особа, з володіння якої вибула квартира - Одеська міська рада, також не знала про порушення своїх прав (відповідно, не міг про це знати і ОСОБА_1 ), оскільки спадкодавець ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а із позовними вимогами Одеська міська рада звернулась до суду через вісім років, у січні 2018 року. Тому, безпідставним є посилання Одеської міської ради у позові та у апеляційній скарзі про те, що відповідача міг та повинен був знати про те, що спірна квартира вибула з володіння законного власника з порушенням вимог чинного законодавства України. Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача. Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Таким чином, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Власник, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Оскільки спірна квартира вибула з комунальної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, яке скасовано в судовому порядку у даній справі через його недійсність, волі територіальної громади м. Одеси на таке вибуття не було. Установлення цього факту є достатнім для того, щоб у позивача виникли правові підстави для витребування спірної квартири в порядку статті 388 ЦК України. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15, від 23 листопада 2016 року у справі № 916/2144/15, від 02 листопада 2016 року у справі № 522/10652/15-ц і від 5 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 та з висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року). Крім того, з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) та враховуючи приписи частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України, колегія суддів зауважує, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості заявити до власника квартири позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень нерухомого майна, які не можуть бути відокремлені від нього без завдання йому шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість квартири. Отже, колегія суддів вважає, що витребування нерухомого майна у відповідача ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном. На підставі викладеного, враховуючи, що спірна квартира вибула з володіння позивача на підставі низки незаконних дій, вчинених невідомими особами, зокрема: продавця квартири ОСОБА_2 , як суб`єкта цивільних правовідносин, не існувало на момент видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , відповідно, вказане свідоцтво є недійсним, колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги Одеської міської ради про витребування спірного майна від добросовісного набувача. Оскільки позовні вимоги Одеської міської ради в частині витребування майна від добросовісного набувача задоволено, то, відповідно, підлягають задоволенню позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Також, на підставі положень ст. 141 ЦПК України, колегія суддів доходить до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради суму судового збору, сплаченого позивачем при подачі позовної заяви та апеляційної скарги, у розмірі 16 172 гривень. Згідно п.п. 1-3 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. При вказаних обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку із чим рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2019 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову Одеської міської ради. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу представника Одеської міської ради задовольнити частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2019 року скасувати. Постановити нове судове рішення. Позовні вимоги Одеської міської ради до ОСОБА_1 (треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сімаченко Світлана Леонідівна, ОСОБА_2 ) про визнання спадщини відумерлою, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, витребування майна від добросовісного набувача, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - задовольнити частково. Визнати спадщину після смерті ОСОБА_3 , що складається з однокімнатної квартири загальною площею 30,9 кв.м., житловою площею - 16,9 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , відумерлою. Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстроване у реєстрі під №12, видане на ім`я ОСОБА_2 24 січня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С.Л. Витребувати від добросовісного набувача ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради квартиру загальною площею 30,9 кв.м., житловою площею - 16,9 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 33856517 від 14 лютого 2017 року, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С.Л. , за яким право власності на кв. АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 . Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691) 16 172 гривень судового збору відповідно задоволених позовних вимог. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 22 лютого 2021 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді А.П. Заїкін О.М. Таварткіладзе