Постанова Київський апеляційний суд № 753/8029/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ___________________________________ Справа №753/8029/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/3019/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Семенюк Т.А., Ящук Т.І. розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на рішення Дарницького районного суд міста Києва від 30 вересня 2020 року у цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків у порядку регресу, встановив: у травні 2020р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заданих збитків в порядку регресу у розмірі 15 833грн 80коп. та судові витрати у сумі 2 102грн. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 7 серпня 2019 року з ОСОБА_2 був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № 222152Га/05АВ, предметом якого були майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом Hyundai, д.н.з. НОМЕР_1 . 3 грудня 2019 року по вул. Дегтярівській, 28 в м. Києві з вини відповідача сталася дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої був пошкоджений застрахований автомобіль Hyundai, д.н.з. НОМЕР_1 . Позивач посилався на те, що відповідно до ремонтної калькуляції №1.003.19.0 від 6 грудня 2019 року сплатив страхове відшкодування у сумі 35 649грн 80коп. та направив відповідачу вимогу про відшкодування сплаченої суми, однак відповідачем 18 травня 2020 року було відшкодовано лише 19 816грн. Рішенням Дарницького районного суд міста Києва від 30 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Позивач посилається на доводи, викладені у позовній заяві, та вважає помилковим застосування судом першої інстанції Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», враховуючи, що з потерпілим був укладений договір добровільного страхування. Також позивач зазначає, що різницю між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнту фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, повинна сплачувати особа, з вини якої настав страховий випадок. Крім того, позивач звертає увагу, що звіт про оцінку транспортного засобу, був складений на замовлення відповідача на підставі протоколу огляду транспортного засобу Hyundai, д.н.з. НОМЕР_1 , який оцінювач не проводив. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги, оскільки позивач здійснив оцінку вартості матеріального збитку на підставі ремонтної калькуляції приватного суб`єкта господарювання, який не є суб`єктом оціночної діяльності. Також відповідач вважає, що позивач неправомірно прирівнює суму договірного страхового відшкодування до розміру шкоди у деліктних правовідносинах. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК Україниапеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 3 грудня 2019 року приблизно о 11год. 20хв. по вул. Дегтярівській, 28 в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів Hyundai, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , та Volkswagen, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , внаслідок чого транспортні засоби зазнали пошкоджень. Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 7 лютого 2020 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України (с.с.11-12). На час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 не була застрахована відповідно до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». 7 серпня 2019 року між ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» та ОСОБА_2 був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 222152Га/05АВ, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом Hyundai, д.н.з. НОМЕР_1 . 3 грудня 2019 року ОСОБА_3 звернувся до ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» із заявою про подію та виплату страхового відшкодування. Згідно ремонтної калькуляції № 1.003.19.0 від 6 грудня 2019 року, складеної ТОВ «Едем-Авто», вартість ремонту автомобіля Hyundai, д.н.з. НОМЕР_1 , становить 35 649грн 80коп. (без урахування фізичного зносу), у тому числі ПДВ 5 941грн 63коп. Платіжним дорученням № 622 510 від 11 грудня 2019 року ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» перерахувало ТОВ «Едем-Авто» страхове відшкодування у розмірі 35 649грн 80коп. (с.с.59). 12 лютого 2020 року ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» звернулося до ОСОБА_1 з претензією про відшкодування збитків в порядку регресу, на виконання якої відповідач перерахувала страховику 19 816грн (с.с.60-61, 62-63, 64). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини сторін регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», положення якого передбачають відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з врахуванням зносу, що не було враховано позивачем при виплаті страхового відшкодування. Також суд визнав неналежними доказами акт огляду транспортного засобу від 4 грудня 2019 року, складний ТОВ «Едем-Авто», та ремонтну калькуляцію, а пред`явлення вимоги про виплату шкоди за деліктом у розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу та віднесення до розміру страхового відшкодування суми податку на додану вартість вважав неправомірним. Також суд зазначив, що позивачем не обґрунтовано та не підтверджується доказами факт пошкодження заднього лівого ліхтаря автомобіля саме в результаті ДТП. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з таких підстав. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Згідно зі статтею 16 цього Закону договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. За пунктом 3 частини першої статті 20 Закону України «Про страхування» при настанні страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом. Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України). Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. За загальним правилом відповідальність за шкоду несе особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України). Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. З огляду на зазначене сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу. Разом з цим, під час розгляду даної справи встановлено, що ОСОБА_1 не уклала договір обов`язкового страхування, а відтак правові підстави для застосування положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при вирішенні даного спору відсутні. Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди, породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов`язком особи, яка завдала шкоди. Деліктне зобов`язання - це зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Разом з цим, страхове відшкодування шкоди, пов`язаної з пошкодженням транспортного засобу, - це виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми, в разі якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок. При цьому страховик, який виплатив страхове відшкодування потерпілому, має право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого відшкодування. Сторонами не оспорюється факт ДТП, вина ОСОБА_1 у ДТП, сплата страховиком потерпілому суми страхового відшкодування за договором добровільного страхування у розмірі 35 649грн 80коп та отримання позивачем грошових коштів від відповідача в порядку регресу у розмірі 19 816грн. Предметом спору є обставини щодо недостатності суми відшкодування відповідачем завданих позивачу збитків. Статтею 22 ЦК України визначено, що реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Відповідно до пунктів 1.6, 8.1 та 8.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395, відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. Вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати товарної вартості. Тому вартість відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП транспортного засобу більша за вартість матеріального збитку, а вартість матеріального збитку - це та сума, яку за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» має сплатити страховик як страхове відшкодування. Пунктом 28.12 договору добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 222152Га/05АВ від 7 серпня 2019 року передбачено, що при пошкодженні транспортного засобу внаслідок страхового випадку розмір збитків визначається шляхом складання кошторису вартості відновлення транспортного засобу (кошторису збитків), в який включається вартість запасних частин, деталей, обладнання, що підлягають заміні, без урахування експлуатаційного зносу, а також вартість матеріалів та ремонтних робіт. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що позивач виплатив страхове відшкодування без врахування положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є безпідставним. Також необґрунтованими є доводи відповідача про необхідність врахування експлуатаційного зносу при визначенні розміру заподіяної потерпілому шкоди, так як такий розрахунок шкоди передбачений тільки Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для страховика, а не для винної у заподіянні шкоди особи. Крім того, такий розрахунок не призводить до повної компенсації потерпілій особі завданої шкоди, так як з наданих суду документів вбачається, що відновлювальний ремонт автомобіля Hyundai, д.н.з. НОМЕР_1 , потребував заміни пошкоджених деталей і така необхідність виникла у результаті винних дій відповідача. Не погоджується колегія суддів і з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем акт огляду транспортного засобу від 4 грудня 2019 року та ремонтна калькуляція від 6 грудня 2019 року, складені ТОВ «Едем-Авто», є неналежними доказами вартості відновлювального ремонту автомобіля Hyundai, д.н.з. НОМЕР_1 , так як у них зазначена повна вартість пошкоджених деталей, оскільки вказані документи містять опис пошкоджень на автомобілі потерпілого, вартість ремонтних робіт та запасних частин, які підлягають заміні. При цьому, визначаючи розмір та об`єм ремонтних робіт та їх вартість, ТОВ «Едем-Авто», як організація, що здійснює ремонтні роботи, не зобов`язана враховувати коефіцієнт зносу. Не враховано судом першої інстанції і тієї обставини, що страхове відшкодування позивачем виплачено не страхувальнику, а ТОВ «Едем-Авто». Як зазначив Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2018 року, справа № 757/22706/15, на яку посилався суд першої інстанції, у разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілим, а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об`єкта, які мають бути використані в процесі його ремонту, то розрахунок суми виплати на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком. Відомостей, що ТОВ «Едем-Авто» не є платником ПДВ, матеріали справи не містять, а відтак позивач правомірно вимагає відшкодування сплаченого податку, який включений у рахунок на ремонт автомобіля Hyundai, д.н.з. НОМЕР_1 . Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції вказані норми матеріального права не врахував та прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Разом з цим, колегія суддів погоджується з доводами відповідача про недоведеність пошкодження заднього правого ліхтаря автомобіля Hyundai, д.н.з. НОМЕР_1 , у результаті ДТП за участю з ОСОБА_1 , так як пошкодження ліхтаря не зафіксовані ні у схемі місця ДТП, яка підписана ОСОБА_3 , ні на кольорових фотокартках з місця ДТП, які були надані відповідачем суду на диску. Згідно схеми дорожньо-транспортної пригодиавтомобіль Hyundai, д.н.з. НОМЕР_1 , отримав пошкодження у вигляді деформації заднього бампера та тріщини відбивача світла зліва. Про наявність пошкоджень правої задньої частини, у тому числі ліхтаря, схема ДТП не містить. Позивачем не надано доказів, що пошкодження заднього правого ліхтаря пов`язані з ДТП за участю ОСОБА_1 , у зв`язку із чим сума страхового відшкодування підлягає зменшенню на вартість ліхтаря заднього правого в зборі, що становить 3875грн. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та наданим сторонами доказам, суд неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог та апеляційної скарги (76%), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ёсудовий збір за подання позовної заяви у сумі 1 597грн 52коп. та за подання апеляційної скарги 2 396грн 28коп., а всього 3 993грн 80коп. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» задовольнити. Рішення Дарницького районного суд міста Києва від 30 вересня 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , яка проживає у АДРЕСА_1 , на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 20474912, яке знаходиться у м. Києві, вул. Іллінська, 8, у відшкодування заданих збитків в порядку регресу 11 958грн 80коп. та судові витрати у розмірі 3 993грн 80коп., а всього 15 952грн 60коп. В іншій частині позову відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Т.А. Семенюк Т.І. Ящук