Постанова 4824 № 360/1666/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції Унятицький Д.Є. Єдиний унікальний номер справи № 360/1666/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/1180/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 лютого 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Верланова С.М., Савченка С.І., секретар - Тютюнник О.І. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 09 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право власності, державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання права власності, Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, - В с т а н о в и в : В липні 2019 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Свої вимоги обґрунтовував тим ,що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , батько позивача та відповідача. Після смерті батька, він з братом ОСОБА_2 успадкували квартиру АДРЕСА_1 . Крім майна на яке їм видали свідоцтва про право на спадщину, покійному батьку належала земельна ділянка для садівництва площею 0,0498 га, розташована на території Качалівської сільської ради Бородянського району Київської області в СТ "Лісове" по АДРЕСА_2 . Оскільки за життя, батько не встиг отримати державний акт на право власності на земельну ділянку, то ОСОБА_1 звернувся до Бородянського районного суду із позовом про визнання права власності в порядку спадкування . Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 28 березня 2019 року визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування право власності на Ѕ частину земельної ділянки кадастровий номер 3221083005:02:001:0952 площею 0,0498 га для ведення садівництва, що розташована в СТ "Лісове" по АДРЕСА_2 , на території Качалівської сільської ради. Постановою державного нотаріусу Першої Київської державної нотаріальної контори від 16 липня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на садовий будинок, оскільки право власності на нього, 19 грудня 2014 року вже зареєстроване за відповідачем. Позивач вважав, що реєстрація права власності на садовий будинок за відповідачем є незаконною, оскільки садовий будинок був збудований їх батьком. Крім цього від голови садового товариства він дізнався, що відповідач оформив право власності на земельну ділянку та отримав державний акт. ОСОБА_1 просив визнати недійсними в частині Ѕ свідоцтво про право власності, видане 05 січня 2015 року на ім`я ОСОБА_2 на садовий будинок, АДРЕСА_2 на території Качалівської сільської ради Бородянського району Київської області та державний акт на право власності на земельну ділянку за вказаною адресою. Визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 на Ѕ частину садового будинку в АДРЕСА_2 на території Качалівської сільської ради, Бородянського району, Київської області. Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 09 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. В апеляційній скарзі посилався на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи , невідповідність висновків суду обставинам справи Зазначав, що судом не врахована та обставина , що батько за життя здійснив приватизацію земельної ділянки, натомість не отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку, крім того батько побудував садовий будинок , але права власності на нього не оформив. Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 28 січня 2021 року, 18 лютого 2021 року за адресами, які зазначені в матеріалах справи. Сторони та їх представники приймали участь при розгляді справи в суді апеляційної інстанції . Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Пленум Верховного Суду України у постанові від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз`яснив, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Відповідно до ст.ст. 328, 392, 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті( ст.1218), право власності набувається на підставах, що не заборонені законом (ст..328) та власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який посвідчує право власності. Положення ст.ст.1216 - 1218, 1258, 1261 і 1268 ЦК України зазначають, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб. Спадкування може здійснюватися за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. До спадкоємців першої черги відносяться діти, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У відповідності до положень ст.ст.1270 і 1269 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини. Як встановлено судом першої інстанції, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , його сини ОСОБА_2 та ОСОБА_1 успадкували по 1/6 частини квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с.7). Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку , ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0498 га для ведення садівництва, розташованої на території АДРЕСА_2 , виданого на підставі розпорядження Бородянської районної державної адміністрації №1024 від 01 жовтня 2012 року (а.с.56). Відповідно до ч.1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Рішення Бородянського районного суду Київської області від 28 березня 2019 року, яким визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки в порядку спадкування після смерті батька, скасовано постановою Київського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У постанові зазначено, що вказаний позов пред`явлений до неналежного відповідача, і що ОСОБА_1 не позбавлений можливості заявити відповідні вимоги в порядку передбаченому ст. 49 ЦПК України в ході розгляду даної справи . Як видно із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 позовні вимоги не змінював, не уточнював, не доповнював. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права й обов`язки безпосередньо виникають, зокрема, з актів органів місцевого самоврядування (частина четверта статті 11 ЦК України). Отже, рішення цих органів можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин можна оспорювати з погляду його законності, а вимогу про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядати за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, яких стосується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та заявляти до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою такого позову є оскарження речового права (права власності), що виникло у фізичної особи внаслідок реалізації відповідного рішення ради. Тобто, якщо на підставі рішення органу місцевого самоврядування фізична особа набула речове право на земельну ділянку, вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 126/1373/17, від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 25-28), від 20 березня 2019 року у справі № 756/5081/14-ц (пункт 32), від 3 липня 2019 року у справі № 756/5080/14-ц (пункт 37), від 16 червня 2020 року у справі № 554/9719/18)).(Постанова ВП ВС від 15 вересня 2020 року справа № 469\1044\17) . Як видно з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 вимог про скасування розпорядження Бородянської державної адміністрації №1024 від 01 жовтня 2012 року, яким відповідачу було передано у власність земельну ділянку, не заявляв . Згідно з абзацом першим частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України). Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (частина перша статті 125 ЗК України). Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій . Отже, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення. З огляду на те, що державний акт тільки посвідчує право, яке з цього акта не виникає, тому для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку визнання недійсним державного акта не є необхідним. Така вимога не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою . (Постанова ВП ВС від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99). Висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині визнання недійсним державного акту є обгрунтованим . Посилання апелянта ОСОБА_1 на ту обставину , що батько за життя розпочав приватизацію земельної ділянки , та не отримав державний акт на право власності на земельну ділянку не підтверджені жодним доказом . Крім того слід зазначити , що якщо спадкодавець на набув права власності на земельну ділянку згідно із ст. 125 Земельного Кодексу України , проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акту про право власності на землю на ім.»я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку . На підставі абз.2 п.1 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України рішення про передачу громадянам України у безоплатну приватну власність земельних ділянок , прийняті органами місцевого самовряду4вання відповідно до Декрету КМУ від 26 грудня 1992 року « Про приватизацію земельних ділянок»( втратив чинність на підставі закону № 139 -У від 14 вересня 2006 року ) є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ( п.1 розділу Х доповнено абз 2 згідно із Законом № 509-VІ від 16 вересня 2008 року). Отже, якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету КМУ від 26 грудня 1992 року « Про приватизацію земельних ділянок»,до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку . Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації громадянами ( ч.3 ст. 116 ЗК) Не підлягають до задоволення позовні вимоги спадкоємців про визнання права власності на земельну ділянку щодо якої спадкодавцем розпочато, але не завершено процедуру приватизації. Позивач ОСОБА_1 не заявляв вимог про завершення приватизації та одержання державного акту про право власності на землю на ім`я спадкоємця. Постановою державного нотаріуса Першої київської державної нотаріальної контори від 16 липня 2019 року позивачу ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на Ѕ частку житлового будинку з відповідною часткою будівель та споруд, що знаходиться за адресою: Київська область, Бородянський район, Качалівська сільська рада, СТ "Лісове" після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , у зв`язку з тим, що право власності на житловий будинок зареєстроване за іншою особою (а.с.8). З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що власником садового будинку АДРЕСА_2 є ОСОБА_4 (а.с.9). З інформаційного листа КП КОР "Північне бюро технічної інвентаризації" від 06 лютого 2020 року вбачається, що інвентаризаційна справа на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 не заведена (а.с.57). Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ч.1, ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження того, що об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 був збудований спадкодавцем ОСОБА_3 , належав йому на праві власності та увійшов до складу спадщини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним свідоцтва про право власності на вказаний садовий будинок, виданого на ім`я ОСОБА_2 та визнання права власності на його Ѕ частину за ОСОБА_1 . Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, відповідно до ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає ,що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України, суд,- П о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Бородянського районного суду Київської області від 09 жовтня 2020 року залишити без змін. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення виготовлено 23 лютого 2021 року. Головуючий Судді