Постанова 4824 № 372/404/17

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 лютого 2021року м. Київ Справа № 372/404/17 Провадження: № 22-ц/824/1211/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А. секретар Гулієв М.Д.о, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 02 листопада 2020 року, постановлену під головуванням судді Тиханського О.Б., у справі за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про визнання недійсними державних актів та витребування земельних ділянок, в с т а н о в и в : В січні 2017 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що головним слідчим управління Генеральної прокуратури України проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12013000000000148 від 23.01.2013 року за ознаками злочинів, що передбачені ч.ч. 3,4 ст. 358, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 209, ч.ч. 2,3 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 255 КК України, під час проведення якого встановлено, що 23.10.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок із кадастровими номерами: 3223155400:06:006:0016, 3223155400:06:006:0010, 3223155400:06:002:0017, 3223155400:06:002:0015, 3223155400:06:002:0013, 3223155400:06:003:0096, 3223155400:06:003:0094, 3223155400:06:003:0090, 3223155400:06:003:0088, 3223155400:06:003:0087, 3223155400:06:003:0072, 3223155400:06.003:0098, 3223155400:06:003:0097. На підставі вищевказаних договорів ОСОБА_4 були отримані відповідні державні акти. Однак, під час проведення досудового розслідування установлені порушення вимог земельного та лісового законодавства при укладенні договорів купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . В ході розслідування кримінального провадження № 12013000000000148 від 23 січня 2013 установлено, що вказані як підстава набуття ОСОБА_3 права власності на спірні земельні ділянки, договори купівлі-продажу в 2004 році останнім не укладались, що підтверджується протоколами допитів ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , поданими нотаріусом Щур Н.Р звітами про вчинені нотаріальні дії, а також вилученими під час досудового розслідування у ОСОБА_13 реєстрів вчинених нотаріальних дій нотаріуса ОСОБА_14 за період з 16 січня 2004 року по 22 квітня 2004 року, які нібито були викрадені у останньої. Крім того заявка на друк державних актів на право власності серії ЯА № № 864702, 864683, 574715, 864679, 864700, 574716, 864680, 864678 від 864695, 864699, 864698, 864696, 574716 від 11 червня 2004 року була подана Держкомземом України лише 02 вересня 2005 року, що вказує на неможливість їх видачі у 2004 році. Також установлено, що державні акти, вказаної серії Головним управлінням Держкомзему у Київській області були видані на Управління земельних ресурсів у Миронівському районі за накладною № 141 від 22 грудня 2005 року Миронівським відділом земельних ресурсів. 14 липня 2006 вказані бланки державних актів були передані Миронівському районному центру ДЗК на підставі накладної №

21. Звіти про використання Миронівським районним центром ДЗК вказаних бланків державних актів до Миронівського відділу земельних ресурсів не надходили, що підтверджується допитами співробітників. Під час проведення досудового розслідування встановлено, що спірні земельні ділянки ніколи не знаходились в межах смт Козин, а розташовані орієнтовно в 3 км від меж вказаного населеного пункту, що підтверджується інформацією Козинської селищної ради, схемою формування селищної ради та іншими графічними матеріалами. Водночас спірні земельні ділянки в силу положень статей 19, 57, 84 ЗК України та статті 5 ЛК України, відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства в порядку, визначеному лісовим кодексом України. Так, згідно інформації ДП «Київське лісове господарство», викладеної в листі № 02-1008 від 30 листопада 2011 року спірні земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва, розміщені в кварталах 10, 14, 15, 18, 19, 20, 24 на території Козинської селищної ради. Спірні землі не вибували з державної власності у встановлений законом спосіб і рішення органів виконавчої влади, які наділені компетенцією розпоряджатись такими землями, не приймалось. Згідно положень ЗК України, рішення про вилучення та розпорядження спірними земельними ділянками лісогосподарського призначення мав право приймати лише Кабінет міністрів України, який і на момент пред`явлення даного позову являється компетентним органом. Окрім того, при набутті права власності відповідачами на спірні земельні ділянки було змінено їх цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі для ведення підсобного селянського господарства. Зміна цільового призначення спірних земельних відбулась з порушенням частини першої статті 20 та статті 207 ЗК України, а саме - без прийняття компетентним органом відповідного рішення, за відсутності згоди спеціально уповноваженого органу у сфері лісових ресурсів - Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та без нарахування і сплати втрат лісогосподарського виробництва у зв`язку з вилученням лісових земель для нелісогосподарських потреб. Отже,ОСОБА_3 на час укладення договорів кулівлі-продажу від 23 жовтня 2007 спірних земельних ділянок - не був їх власником, а тому земельні ділянки мають бути витребувані із незаконного володіння відповідача на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та у постійне користування ДП «Київське лісове господарство».В обґрунтування підстав для представництва прокуратурою в суді законних інтересів держави, заступник прокурора Київської області вказував, що позовна заява про витребування лісових земельних ділянок із приватної власності у державну власність безумовно становить суспільний інтерес. Також посилався на те, що через нездійснення контролю з боку Кабінету Міністрів України та постійного користувача ДП «Київське лісове господарство» землі лісогосподарського призначення були відведені у приватну власність в порушення норм чинного законодавства. Підставою для звернення до суду із вказаним позовом є порушення права Кабінету Міністрів України, постійного користувача ДП «Київське лісове господарство» та перевищення Вишгородською районною державною адміністрацією наданих ст.ст. 122, 149 ЗК України повноважень при розпорядженні земельними ресурсами державної форми власності. Оскільки суб`єктами владних повноважень заходи щодо поновлення порушених прав та повернення спірних земель з незаконного користування не вживалисьзаступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» просив суд визнати: - недійсними наступні державні акти на право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд: площею 1,4000 га із кадастровим номером 3223155400:06:006:0016 серії ЯЕ № 954890 від 02.11.07 виданого ОСОБА_1 ; площею 1,4000 га із кадастровим номером 3223155400:06:006:0010 серії ЯЕ 954881 від 02.11.07 виданого ОСОБА_1 ; площею 0,8000 га із кадастровим номером 3223155400:06:002:0017 серії ЯЕ № 954888 від 02.11.07 виданого ОСОБА_1 ; площею 1,0000 га із кадастровим номером 3223155400:06:002:0015 серії ЯЕ № 954885 від 02.11.07 виданого ОСОБА_1 ; площею 0,8000 га із кадастровим номером 3223155400:06:002:0013 серії ЯЕ № 954883 від 02.11.07 виданого ОСОБА_1 ; площею 1,8000 га із кадастровим номером 3223155400:06:003:0096 серії ЯЕ № 954891 від 02.11.07 виданого ОСОБА_1 ; площею 1,0000 га із кадастровим номером 3223155400:06:003:0094 серії ЯЕ № 954889 від 02.11.07 виданого ОСОБА_1 ; площею 0,8000 га із кадастровим номером 3223155400:06:003:0090 серії ЯЕ № 954887 від 02.11.07 виданого ОСОБА_1 ; площею 1,4000 га із кадастровим номером 3223155400:06:003:0088 серії ЯЕ № 954886 від 02.11.07 виданого ОСОБА_1 ; площею 1,4000 га із кадастровим номером 3223155400:06:003:0087 серії ЯЕ № 954884 від 02.11.07 виданого ОСОБА_1 ; площею 0,8000 га із кадастровим номером 3223155400:06:003:0072 серії ЯЕ № 954882 від 02.11.07 виданого ОСОБА_1 . Витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та в постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки із кадастровими номерами: 3223155400:06:006:0016, 3223155400:06:006:0010, 3223155400:06:002:0017, 3223155400:06:002:0015, 3223155400:06:002:0013, 3223155400:06:003:0096, 3223155400:06:003:0094, 3223155400:06:003:0072, 3223155400:06:003:0088, 3223155430:06:003:0087, 3223155400:06:003:0090. Стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області судовий збір. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року, у задоволенні позову прокурора Київської області відмовлено. У квітні 2018 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду із касаційною скаргою на рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року. Постановою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково, рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року скасовано, справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд. Переглядаючи справу у касаційному порядку Верховний Суд, посилаючись на висновки Верховного Суду, висловлені в постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 13 червня 2018 року у справі № 687/379/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 911/360/17,виходив із того, що при вирішення спору суди не перевірили та не встановили наявність виключного випадку для подання позову першим заступником прокурора Київської області, зокрема, не з`ясували чи була письмова вказівка чи наказ Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції для пред`явлення позову в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (т. 4 а.с. 131-143). Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. На виконання вказівок Верховного Суду прокурор Київської області надав до суду лист заступника Генерального прокурора України Стрижевської А.А. від 22.09.2016 № 05/1-651 вих-16, згідно якого прокуратурі Київської області доручено пред`явлення позову в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України щодо спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення (т. 4 а.с. 206-212). Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 02 листопада 2020 року позов заступника прокурора області залишено без розгляду. Не погодившись із таким судовим рішенням, керівник обласної прокуратуриподав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати ухвалу суду, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що доводи суду ґрунтуються на неправильному тлумаченні висновків щодо застосування норм права, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18, оскільки повідомлення прокурора в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дійсно може бути одним із джерел, з яких суб`єкт владних повноважень отримує інформацію про порушення прав та законних інтересів держави, але не виключним джерелом. Тобто, наявність підстав для представництва пов`язана не з бездіяльністю уповноваженого суб`єкта після одержання повідомлення від прокурора про намір вжити заходи представницького характеру, а з його суб`єктивною поведінкою протягом всього часу, з якого йому було відомо, чи з об`єктивних причин мало бути відомо, про порушення інтересів держави. За обставин, коли уповноваженому суб`єкту було відомо про наявність порушення прав та законних інтересів держави до направлення прокурором повідомлення про вжиття заходів представницького характеру, здійснення такого повідомлення за 7 днів, як у даній справі, або ж навіть попередньо, але у день подання позову, не може розцінюватись як належне обґрунтування прокурором підстав для представництва, оскільки останні пов`язані з бездіяльністю суб`єкта владних повноважень протягом розумного строку з моменту, коли цьому суб`єкту стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, на що і вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. Також зазначає, що висновки суду не відповідають і позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18. Ухвалами Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Якуніна І.М. в інтересах ОСОБА_1 зазначала, що прокуратурою не було дотримано вимог щодо розумності строку звернення до суду з дати повідомлення КМУ про намір звернутись до суду, а бездіяльності КМУ та ДП «Київське лісове господарство» прокуратурою перед поданням позову правова оцінка надана не була. Щодо представництва прокурором інтересів ДП «Київське лісове господарство», то здійснення такого представництва заборонено без жодних виключень частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Недотримання прокурором вимог щодо повідомлення Кабінету Міністрів України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та Державного агентства лісових ресурсів України до подання позову про порушення інтересів держави позбавило його можливості вчасно виправити помилку та знайти винних осіб, що призвело до порушення принципів належного урядування та неприпустимості вибіркового правосуддя. В судовому засіданні прокурор Ганзеренко О.О. та адвокат Семко В.Ю., який діє в інтересах ДП «Київське лісове господарство» (ДП «Київський лісгосп»), підтримали апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просили її задовольнити. Адвокат Якуніна І.М. в інтересах ОСОБА_1 заперечувала проти апеляційної скарги, підтримала позицію, викладену у відзиві на апеляційну скаргу. Представник Кабінету Міністрів України та третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вислухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 09.02.2020 року заступник прокурора Київської області звернувся до Обухівського районного суду з вказаною позовною заявою. Позовна заява зареєстрована увихідній кореспонденції прокуратури Київської області за №05/1-283 вих.17 від 01.02.17. Згідно листа заступника Генерального прокурора України від 22.09.2016, вихідний номер 05/1 -651/вих.-16, Генеральною прокуратрою України розглянуто лист прокуратури області від 29.08.2016 № 05/1-2771 вих-16 щодо можливості пред`явлення позову в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсними державних актів, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння. Оскільки, надані матеріали свідчать про необхідність застосування представницьких повноважень в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, пред`явлення даного позову відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» доручається прокуратурі Київської області (т.4 а.с.212). 01.02.2017 року за вихідним номером 05/1-284 вих.17 прокуратурою Київської області повідомленоКабінет Міністрів України щодо підготовки даного позову в інтерсах держави в особі КабінетуМіністрів України для подачі в Обухівський районний суд Київської області (т.1 а.с.150). 01.02.2017 року за вихідним номером 05/1-285 вих.17 прокуратурою Київської області повідомленодиректора ДП«Київське лісове господарство» щодо підготовки даного позову в інтерсах держави в особі ДП «Київське лісове господарство» для подачі в Обухівський районний суд Київської області в інтересах даного підприємства (т.1 а.с.151). Залишаючи позов без розглядуз підстав, передбачених статтею 257 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, щоміж повідомленням прокурором уповноважених суб`єктів в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та поданням позову в інтересах держави в особі цих суб`єктів пройшло лише сім днів, яких недостатньо для того, щоб останні могли самостійно звернутись до суду із позовом, окрімтого, суду не надано доказів про дату отримання листа Кабінетом Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство». Отже, прокуратурою не було дотримано вимог щодо розумності строку звернення до суду з дати повідомлення КМУ про намір звернутись до суду, а від так, вимоги щодо права на звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою не були дотримані, а бездіяльності КМУ та ДП «Київське лісове господарство» прокуратурою перед поданням позову правова оцінка не було надана. При цьому, суд першої інстанції послався на висновки, що висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16 ВеликоїПалатиВерховного Суду . Колегія суддів не може погодититсь із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. За приписами частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України). Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру». Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17. У вищевказаному рішенні Конституційного Суду України зазначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні повноваження» визначено, як орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Ураховуючи наведене вище, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади як і державні органи. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 лютого 2019 року у справі № 915/20/18. Згідно з частиною п`ятою статті 175 ЦПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»: прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва. Як випливає з позовної заяви, прокурором згідно з вимогами частини четвертої статті 56 ЦПК України, абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у тексті позовної заяви обґрунтовано неналежне здійснення захисту державних інтересів уповноваженим органом у спірних правовідносинах (тобто, наведено підставу для представництва інтересів держави), а також обґрунтовано, у чому, на його погляд, полягає порушення цих інтересів (тобто наведено підстави позову). Як убачається із додатків до позовної заяви, позивачам про оформлення речових прав ОСОБА_1 та іншими фізичними особами на землі лісового фонду у кварталах 10, 14, 15, 18, 19, 20, 24 Козинського лісництва ДП «Київське лісове господарство» було відомо задовго до надсилання прокурором повідомлення в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 01.02.2017 року. Зокрема, в матеріалах справи наявний лист ДП «Київське лісове господарство» від 30.11.2011 № 02-1008 та запити органу досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013000000000148 від 23.01.2013 року, з яких убачається, що вказаному суб`єкту, як мінімум з 2013 року було відомо, що землі орієнтовною площею 119 га, в тому числі спірні земельні ділянки, на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області оформлено у приватну власність фізичних осіб без погодження з постійним лісокористувачем та без сплати збитків лісогосподарського виробництва (а.с 44,45, 79, 84,85. Вказана обставина підтверджується також іншими доказами, здобутими з ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження. Також, Кабінет Міністрів України був учасником цивільної справи № 372/1988/15-ц за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» до ОСОБА_1 та інших, про витребування земельних ділянок, предметом спору в якій були земельні ділянки з того ж масиву, які, зокрема, належали і відповідачу у даній справі. Окрім того, підставою звернення до суду у вказаній справі стали також дані, встановлені в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013000000000148, підтверджені тими ж доказами та з посиланням на ті ж фактичні обставини, які є предметом розгляду у даній справі. Отже, з 2013 року Державному підприємству«Київське лісове господарство», а з 2015 року Кабінету Міністрів України, як уповноваженим суб`єктам, що реалізують порушені права та законні інтереси держави у спірних правовідносинах, було відомо про перебування спірних земель лісогосподарського призначення у приватній власності та про зміну їх цільового призначення за відсутності рішення уповноваженого органу державної виконавчої влади. Водночас, у значний строк з моменту первинного виявлення факту порушення, вказаними суб`єктами заходи щодо поновлення порушених прав та повернення спірних земель з незаконного користування не вживались, що кваліфіковано прокурором як не здійснення належного захисту інтересів держави, що в силу вимог ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає прокурору повноваження на звернення до суду з позовом в порядку представництва. Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема, повноважень органів прокуратури, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. До подібних висновків дійшли Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19); Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 495/10988/17 (провадження № 61-29св19). У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) перед Великою Палатою Верховного Суду постали такі питання: 1) чи повинен прокурор доводити бездіяльність компетентного органу або ж достатньо простого посилання на таку бездіяльність у позові при обґрунтуванні підстав для представництва; 2) якими доказами прокурор має доводити бездіяльність компетентного органу; 3) чи зобов`язаний прокурор перед зверненням до суду з`ясовувати причини бездіяльності такого органу або ж достатньо доведення самого факту бездіяльності без зазначення і доведення суду її причин. Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, та зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), № 61517/00, 31 березня 2005 року). Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію: "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави". ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У даній справі прокурор, звертаючись до суду із вказаним позовом, відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 56 ЦПК Україниобґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Кабінетом міністрів України та ДП «Київське лісове господарство», які не вжили заходів щодо повернення спірного майна у власність держави. При цьому, слід звернути увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, де вказано, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи суб`єкта владних повноважень про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору (чи з інших причин), сам факт незвернення до суду цього суб`єкта з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим упрокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави тазвернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Аналогічні висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі 727/14197/18. Також колегія суддів ураховує, що частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає можливість оскарження суб`єктом владних повноважень наявності підстав для представництва його інтересів прокурором і таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Кабінет міністрів України та ДП «Київське лісове господарство» наявність підстав для представництва прокурором в суді ні у суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанціїне оскаржували, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави в її особі не висловлювали, а, навпаки, вважаливимоги прокурора обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Так, суди мають надавати належну оцінку наведеним у позовній заяві аргументам прокурора стосовно дотримання ним у наведеному випадку процедури попереднього повідомлення позивача про намір звернутися до суду у спірних правовідносинах та перевірити їх як на предмет подання прокурором доказів належного повідомлення компетентного органу (отримання та/або вручення йому повідомлення), так і щодо спливу розумного строку після отримання такого повідомлення, упродовж якого компетентний орган не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, як критерію для кваліфікації невжиття відповідних заходів, як бездіяльності цього органу в контексті вимог ЦПК Україниі статті 23 Закону України "Про прокуратуру" з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. Суд першої інстанції під час вирішення питання щодо дотримання прокурором процедури, передбаченої у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", послався на лист прокуратури від 01.02.2017року за вихідним номером 05/1-284 вих.17, яким прокуратура Київської області повідомила Кабінет Міністрів України про підготовку даного позову для подачі в Обухівський районний суд Київської області в інтересах КМУ,при цьому залишив поза увагою те, що зазначений лист прокурора датований 01.02.2017, натомість позов до суду прокурором подано 09.02.2017 року, тобто, через тиждень. А тому колегія суддів не погоджується з висновком місцевого суду про недодержання прокурором передбаченого законом обов`язку щодо попереднього (до звернення до суду) повідомлення Кабінету міністрів України як суб`єкта владних повноважень про встановлення факту відповідного порушення та про намір здійснити представництво інтересів держави у суді, що, на думку суду першої інстанції, проявилося у надісланні прокурором відповідного повідомлення одночасно з поданням позову, оскільки зі змісту пункту 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» убачається, що відповідне повідомлення має бути здійснено прокурором до моменту подання позовної заяви та надходження її до суду, чого прокурором порушено не було. Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 року у справі № 905/803/18. Отже за обставин, коли уповноваженому суб`єкту було відомо про наявність порушення прав та законних інтересів держави до направлення прокурором повідомлення про вжиття заходів представницького характеру, здійснення такого повідомлення за 7 днів, як у даній справі, або ж навіть попередньо, але у день подання позову, не може розцінюватись як неналежне обґрунтування прокурором підстав для представництва, оскільки такі підстави пов`язані з бездіяльністю суб`єкта владних повноважень протягом розумного строку з моменту, коли цьому суб`єкту стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, на що і вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. Окрім того, прокурором у позовній заяві наведе підставу для представництва інтересів держави,та обґрунтовано, у чому полягає порушення цих інтересів. Суд першої інстанції залишив поза увагою таке обґрунтування та ту обставину, що дії прокурора з ініціювання судового процесу із повернення спірного майна, яке, на думку прокурора, незаконно вибуло з власності держави, відповідають легітимній меті. Також, слід відмітити, що невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з абзацом третім частини другої статті 56 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення у разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки усунуті не були. Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 10 лютого 2017 року судом було залишено позовну заяву заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» без руху лише з підстав сплати судового збору не у повному обсязі, жодних недоліків цієї заяви в частині відсутності обґрунтування прокурором інтересів держави суд першої інстанції не виявив і позовну заяву прокурора із цих підстав без руху не залишав. Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 31 березня 2017 року провадження у справі було відкрито, справу призначено до розгляду.Розгляд справи за позовом прокурора в суді першої інстанції тривав три роки. Суд першої інстанції не надав належної оцінки обґрунтуванню позовної заяви, неправильно застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, та, як наслідок, дійшов помилкового висновку про залишення позовної заяви заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» без розгляду. Відповідно до п.4 ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції зокрема є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких підстав, апеляційну скарга керівника Київської обласної прокуратури підлягає задоволенню, а ухвала Обухівського районного суду Київської області від 02 листопада 2020 року скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу керівника Київської обласної прокуратури задовольнити. Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 02 листопада 2020 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 24 лютого 2021 року. Головуючий Т.О. Невідома Судді Д.Р. Гаращенко А.А. Пікуль