Постанова 4806 № 305/1689/15-ц

Справа № 305/1689/15-ц П О С Т А Н О В А Іменем України 08 лютого 2021 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі головуючого судді КОНДОРА Р.Ю. суддів ГОТРИ Т.Ю., СТАНА І.В. за участю секретаря МІЦИ О.-Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 305/1689/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рахівського районного суду від 17 березня 2016 року, головуюча суддя Бліщ О.Б., - встановив: 31.08.2015 ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 мотивуючи таким. 01.07.2014 позивач надав відповідачу в борг 176460,00 грн, що на день передачі коштів за офіційним курсом НБУ 11,764 грн/1 дол. США становили еквівалент 15000,00 дол. США. На підтвердження цього між сторонами був укладений письмовий договір позики з додатками: актом приймання-передачі коштів та розпискою, написаною відповідачем власноруч. Відповідно до умов договору ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання повернути борг у національній валюті, сума якого еквівалентна 15000,00 дол. США на момент повернення. Повернення грошей повинно було здійснюватися за графіком, відповідно до якого суми, що становитимуть еквівалент 2500,00 дол. США, мають бути повернені до 20.08.2014 і до 20.09.2014 року (два платежі в указаних сумах), а суми, що становитимуть еквівалент 1000,00 дол. США, до 20.10.2014, до 20.11.2014, до 20.12.2014, до 20.01.2015, до 20.02.2015, до 20.03.2015, до 20.04.2015, до 20.05.2015, до 20.06.2015 і до 20.07.2015 (десять платежів у вказаних сумах). У разі невиконання Позичальником зобов`язань за договором, неповернення суми позики своєчасно, згідно з визначеним сторонами графіком, позикодавець вправі буде вимагати повернення йому частини позики, що залишилась несплаченою, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати 0,01% від простроченої суми за кожен день прострочення. Відповідач порушив свої зобов`язання за договором позики, у визначений договором строк позику не повернув, на прохання позивача про добровільну сплату боргу не відреагував. Сума, що підлягає поверненню, становить гривневий еквівалент 15000,00 дол. США основного боргу та еквівалент 1,5 дол. США за кожен день прострочення (375 днів), а саме 562,50 дол. США. Загальна сума, що підлягає поверненню, за офіційним курсом НБУ 21,185441 грн/1 дол. США на 31.08.2015 становить 329698,42 грн, які є еквівалентом 15562,50 дол. США. Посилаючись на ці обставини, на положення ст.ст. 524, 625, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України щодо виконання зобов`язань, які виникають із договору позики, позивач ОСОБА_1 просив стягнути на його користь із відповідача ОСОБА_2 329698,42 грн, судові витрати просив покласти на відповідача. Рішенням Рахівського районного суду від 17.03.2016 позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 329698,42 грн заборгованості за договором позики від 21.07.2014 і 3366,98 грн у рахунок відшкодування судових витрат. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його обґрунтованості та доведеності, з того, що зобов`язання, яке виникло з договору позики, було порушене відповідачем, тому з нього підлягають стягненню на користь позивача кошти на погашення боргу. Відповідач ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діяв адвокат Бочкор М.М., оскаржив рішення суду як незаконне та необґрунтоване. Доводи скарги зводяться до того, що: суд розглянув справу за відсутності сторін не повідомивши відповідача належним чином про розгляд справи, оскільки виклик відповідача до суду через оголошення в пресі був незаконним; процесуальні права відповідача на участь у справі та на доказування своєї позиції в спорі були судом порушені; суду зважаючи на неявку відповідача належало відкласти судовий розгляд, а не вирішувати справу по суті; не отримавши пояснень відповідача суд неповно з`ясував обставини справи, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, порушив та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Просить рішення суду першої інстанції скасувати, в позові - відмовити. Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 10.05.2018 апеляційну скаргу ОСОБА_2 було залишено без задоволення, а рішення Рахівського районного суду від 17.03.2016 - без змін. Постановою Верховного Суду від 29.07.2020 постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 10.05.2018 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду, оскільки справу в суді першої інстанції розглянуто за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи та обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою підставою. Передаючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції вказав на необхідність оцінки в контексті положень ст. 376 ч. 3 п. 3 ЦПК України доводів відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Ковальчук О.В., яка апеляцію підтримала, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого. За приписами ЦПК України як в редакції, що була чинною на час пред`явлення позову, розгляду справи судом першої інстанції та подання апеляційної скарги на рішення суду (до 15.12.2017), так і в редакції, чинній з 15.12.2017, суд першої інстанції розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ст. 11 ч. 1, ст. 303 ч. 1 і ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч. 1 відповідних редакцій ЦПК України). Апеляційний суд розглядає справу, яка надійшла на новий апеляційний розгляд після скасування судового рішення судом касаційної інстанції, з урахуванням положень ст. 411 ч. 5 чинної редакції ЦПК України про те, що висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Спірні правовідносини регулюються нормами ЦК України щодо позики в редакції, що була чинною на час їх виникнення. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ч. 1 ЦК України). Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми; на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ч.ч. 1, 2 ЦК України). Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; сплата процентів за позикою є істотною умовою договору (ст.ст. 536, 626, ст. 628 ч. 1, ст. 638 ч. 1, ст. 1048 ч. 1 ЦК України). Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі …, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором; позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ст. 1049 ч.ч. 1, 3 ЦК України). Зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні; сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (ст. 524 ч.ч. 1, 2 ЦК України). Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ст. 533 ч.ч. 1, 2 ЦК України). Відповідно до вказаних вимог закону та положень ст.ст. 11-14, 202, 509, 525, 526, 530, 610-612, 614, 622-624, 1050 ЦК України, цивільні права та обов`язки, що виникають з договорів, повинні належно виконуватися; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; позичальник зобов`язаний повернути кредитору все заборговане на умовах, передбачених договором і законом, виконати зобов`язання у відповідний строк, а кредитор управі вимагати виконання порушеного зобов`язання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ч.ч. 1, 2). Наявність підстави для виникнення боргу, пред`явленого до стягнення, його розмір і обґрунтованість доказуються кредитором, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ст. 614 ч. 2, ст. 623 ч. 2 ЦК України). За загальним правилом, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.ст. 598, 599 ЦК України). Сторони в цивільних відносинах є юридично рівними, у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою ст. 13 ЦК України, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ст.ст. 1, 2, ст. 13 ч. 6 ЦК України). Відповідно до ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 5, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, 15, 16, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст. 2 ч.ч. 1, 3, ст. 3 ч. 1, ст.ст. 10, 11, 15, 27, 31, 57-61 ЦПК України в редакції, що була чинною до 15.12.2017, ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 4 ч. 1, ст.ст. 12, 13, 19, ст.ст. 43, 44, 49, 76-82 ЦПК України в редакції, чинній на час апеляційного розгляду справи: кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів; особа діє у цивільних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов`язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, і зобов`язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Встановлено, що 21.07.2014 ОСОБА_1 (позикодавець) і ОСОБА_2 (позичальник) уклали договір позики, за умовами якого, зокрема: позикодавець до моменту підписання договору надав позичальнику позику в сумі 176460,00 грн, що на день передачі коштів за офіційним курсом НБУ 11,764 грн/1 дол. США становили еквівалент 15000,00 дол. США; сторони домовились, що: договір позики є безпроцентним; остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснений не пізніше 20.07.2015, при цьому, повернення позичених грошей здійснюватиметься за наступним графіком: суми, що становитимуть еквівалент 2500,00 дол. США, до 20.08.2014 і до 20.09.2014 року (два платежі в указаних сумах), а суми, що становитимуть еквівалент 1000,00 дол. США, до 20.10.2014, до 20.11.2014, до 20.12.2014, до 20.01.2015, до 20.02.2015, до 20.03.2015, до 20.04.2015, до 20.05.2015, до 20.06.2015 і до 20.07.2015 (десять платежів у вказаних сумах); у разі невиконання позичальником зобов`язань …, неповернення суми позики своєчасно …, позикодавець вправі буде … вимагати … повернення йому частини позики, що залишилася несплаченою, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати 0,01% від несплаченої суми за кожен день прострочення; договір підписаний ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (а.с. 5 т. 1 - копія, а.с. 95 т. 1 - оригінал договору). Додатками до договору позики від 21.07.2014 є: акт приймання-передачі, яким на виконання умов договору ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняв 176460,00 грн, акт підписаний ОСОБА_1 і ОСОБА_2 (а.с. 7 т. 1 - копія, а.с. 97 т. 1 - оригінал акту); розписка від 21.07.2014, написана ОСОБА_2 власноруч про те, що він отримав від ОСОБА_1 у борг гроші в сумі 176460,00 грн, які є еквівалентом 15000,00 дол. США, і зобов`язується повернути позику згідно графіка, вказаного в договорі від 21.07.2014, кінцевий термін повернення 20.07.2015 (а.с. 6 т. 1 - копія, а.с. 96 т. 1 - оригінал розписки). У визначений договором позики від 21.07.2014 строк позичальник ОСОБА_2 отримані в позику кошти позикодавцю ОСОБА_1 не повернув. За наведеним у позовній заяві розрахунком належна до стягнення сума в доларовому еквіваленті становить 15562,50 дол. США, з яких еквівалент 15000,00 дол. США - сума позики, еквівалент 562,50 дол. США - передбачені договором відсотки за прострочення виконання грошового зобов`язання, визначені за формулою: 15000,00 дол. США х 0,01% = 1,5 дол. США х 375 днів прострочення, гривневий еквівалент 15562,50 дол. США на 31.08.2015 за офіційним курсом НБУ 21,185441 грн/1 дол. США на цю дату (а.с. 10 т. 1) становить 329698,42 грн. Оскарживши рішення Рахівського районного суду від 17.03.2016, яким позов було задоволено і було стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 329698,42 грн в рахунок погашення заборгованості за договором позики, відповідач розпорядився своїми цивільними і процесуальними правами вільно, на власним розсуд і не оспорював та не спростовував ані фактів отримання вищевказаної позики, підписання відповідних документів, ані розрахунку пред`явленої до стягнення заборгованості. Власне доводи апеляції стосувалися лише порушення процесуальних прав відповідача на участь у судовому засіданні і в цьому контексті - права на доказування своєї позиції. При цьому, на докази, які б підтверджували відповідну правову позицію, апелянт не посилався і такі суду з огляду на неможливість подати їх раніше не подавав. Попри це, під час апеляційного розгляду справи суд виконуючи вимоги ст. 10 ч. 4, ст. 160 ч. 2, ст. 213 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній до 15.12.2017 (аналогічні положення ст. 12 ч. 5 п.п. 1, 3, 4, ст. 214 ч. 2, ст. 263 ч. 5 в редакції ЦПК України, чинній з 15.12.2017) та враховуючи, що: судом першої інстанції було ухвалене рішення в справі за відсутності відповідача і наявні матеріали давали підстави вважати, що відповідач не був повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи; в апеляційному суді відповідач заперечив належність йому підпису на договорі позики, на акті приймання-передачі коштів і на розписці; забезпечуючи право сторони на доказування задовольнив ухвалою від 13.03.2017 клопотання відповідача ОСОБА_2 від 06.03.2013 про призначення в справі судово-почеркознавчої експертизи (а.с. 103 т. 1, а.с. 3-5 т. 2). Згідно з Висновком № 1681 судової почеркознавчої експертизи від 19.09.2017, виконаної судовим експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Качмар Т.В.: підписи від імені ОСОБА_2 , розташовані в розділі «Підписи сторін:» після слова «Позичальник» на зворотному боці договору позики, укладеного 21 липня 2014 року між гр-ми ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; нижче основного тексту розписки від імені ОСОБА_2 із датою складання 21.07.2014 року, яка розпочинається і закінчується, відповідно, словами: «Додаток до договору позики від 21.07.2014 р. …, … 21.07.2014 р. ОСОБА_2 »; в лінійці перед зазначенням прізвища, імені та по-батькові « ОСОБА_2 » акту приймання-передачі, складеного 21.07.2014 року гр-ми ОСОБА_1 та ОСОБА_2 /Додаток до договору позики від 21 липня 2014 р./, виконані ОСОБА_2 ; ознак, які б вказували на виконання цих підписів із наслідуванням підписів ОСОБА_2 немає (а.с. 32-34 т. 2). Клопотанням від 30.11.2017 ОСОБА_2 поставив питання про призначення в справі повторної судово-почеркознавчої експертизи вважаючи, що експертний висновок від 19.09.2017 № 1681 був складений неналежним чином, зокрема, експертом не були використані під час дослідження умовно-вільні зразки його підпису, що були надані на 124 аркушах податкової звітності, а також експериментальний зразок розписки, виконаний в апеляційному суді (а.с. 49-51, 55-57 т. 2). Ухвалою апеляційного суду від 18.01.2018 в судовому засіданні, в якому брали участь позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 (а.с. 68-69 т. 2), судовий експерт Качмар Т.В. була викликана до суду для надання усних пояснень щодо свого експертного висновку від 19.09.2017 № 1681 (а.с. 70-71). Ухвалою апеляційного суду від 29.03.2018 було задоволено клопотання директора ЛНДІСЕ про забезпечення судовому експерту Качмар Т.В. можливості дати пояснення суду 24.04.2018 в режимі відеоконференції (а.с. 91-92). Електронним повідомленням від 23.04.2018 відповідач ОСОБА_2 просив відкласти судове засідання, призначене на 24.04.2018, через його хворобу, довідку про яку зобов`язувався надати в наступному судовому засіданні (а.с. 97 т. 2). Від позивача ОСОБА_1 24.04.2018 надійшло клопотання, яким він заперечив проти призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи, оскільки наявний у справі висновок є повним і обґрунтованим, а дії відповідача ОСОБА_2 спрямовані на затягування розгляду справи, слухання якої неодноразово відкладалося за його клопотаннями, телеграмами про захворювання, підтвердження щодо яких у подальшому не надавалися (а.с. 98 т. 2). В судовому засіданні 24.04.2018 судовий експерт Качмар Т.В. надала пояснення апеляційному суду з приводу свого висновку, який повністю підтвердила, в тому числі, те, що вільні зразки підпису ОСОБА_2 , які б відповідали встановленим вимогам, не були надані, а наявні в справі зразки підписів відповідача були достатніми для формулювання однозначного експертного висновку з поставлених судом питань. В цьому судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 не був присутній, у подальшому не надав суду доказів, які б підтверджували наведену ним причину неявки в судове засідання, тож доказів поважності причин неявки відповідача в судове засідання немає, в це засідання відповідач у розумінні ст. 43 ч. 2 п.п. 1, 7, ст. 44 ч. 1, ст. 131 ч. 3 ЦПК України не з`явився без поважних причин. Чинною ухвалою апеляційного суду від 10.05.2018 у судовому засіданні, в якому був присутній відповідач ОСОБА_2 , у його клопотанні про призначення в справі повторної судово-почеркознавчої експертизи відмовлено через його необґрунтованість (а.с. 110-112, 114, 116 т. 2). За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення позичальником ОСОБА_2 умов укладеного з позикодавцем ОСОБА_1 договору позики, оскільки відповідач не повернув позику у визначений договором строк. Відповідач не довів відсутності своєї вини в порушенні зобов`язання. Розбіжність у визначенні гривневого еквіваленту належних до стягнення сум (складових боргу) виникла внаслідок неточності під час заокруглення відповідних сум (15000,00 дол. США х 21,185441 = 317781,62 грн; 562,50 дол. США х 21,185441 = 11916,81 грн; 317781,62 грн + 11916,81 грн = 329698,43 грн, тоді як до стягнення пред`явлена сума 329698,42 грн), становить 0,01 грн, є мізерною, значення не має і на суть рішення не впливає. Твердження відповідача вже лиш під час апеляційного розгляду справи, поза межами доводів апеляції, про те, що він не підписував договір позики, акт приймання-передачі грошей і розписку спростовуються наявними в справі оригіналами цих документів та іншими доказами, експертним висновком, який є належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом щодо відповідних обставин, які відповідачем не спростовані. Процесуальні права відповідача були забезпечені на стадії апеляційного розгляду справи, судово-почеркознавчу експертизу було проведено за його клопотанням, висновок судового експерта, який несе кримінальну відповідальність за зміст висновку, з поставлених на його вирішення питань є однозначним, обґрунтованих підстав для сумнівів у правильності висновку немає. Клопотання про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи було вирішене апеляційним судом. Тож твердження відповідача про відсутність його підпису на трьох документах, якими було оформлено позику, два з яких (договір позики та розписка) є рівнозначними в розумінні підтвердження факту виникнення позикових правовідносин, бездоказові та ґрунтуються на недопустимих у доказуванні припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Позиція відповідача ОСОБА_2 з огляду на підстави апеляції та подальші дії під час судового розгляду справи суперечлива, натомість правова позиція позивача ОСОБА_1 щодо підстав, з яких виник спір, ґрунтується на доказах, є послідовною, відповідає обставинам справи та не спростована відповідачем. Під час повторного апеляційного розгляду справи відповідач ОСОБА_2 користувався правовою допомогою адвоката, в судовому засіданні стороною відповідача клопотання не заявлялися. Отже, доводи відповідача ОСОБА_2 по суті спору, висловлені поза межами доводів апеляції, необґрунтовані, для їх врахування процесуальних і фактичних підстав немає. Водночас заслуговують на увагу доводи апеляції щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Відповідач ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 8, 14, 21 т. 1 та ін.). Як убачається з матеріалів справи, в судове засідання, що було призначене на 05.10.2015, відповідач ОСОБА_2 не з`явився, судова повістка повернулася до суду з відміткою про відсутність адресата (а.с. 15, 17-19 т. 1). Судову повістку в засідання, призначене на 24.11.2015, відповідач ОСОБА_2 одержав 23.10.2015, однак, у засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив (а.с. 20, 23 т. 1). Відповідачу судом надсилалися судові повістки про виклик в судові засідання, що призначалися на 24.12.2015 і на 24.02.2016, які поверталися до суду без вручення з відмітками про закінчення терміну зберігання або про відсутність адресата, в судове засідання, призначене на 24.02.2016, відповідач не з`явився, про причини неявки не повідомив (а.с. 24-27, 28, 30, 32-35 т. 1). У судове засідання, призначене на 17.03.2016, відповідач ОСОБА_2 викликався шляхом публікації судом оголошення в газеті «Новини Закарпаття» за 15.03.2016 (№ 29 (4494)) (а.с. 36, 37 т. 1). В судовому засіданні відповідач участі не брав, у справі було ухвалено рішення (а.с. 39-43 т. 1). Таке вирішення питання про повідомлення відповідача, який має зареєстроване місце проживання, про час і місце розгляду справи та про можливість розгляду справи не відповідає вимогам ст.ст. 74, 76, ст. 158 ч. 1, ст. 169 ч. 4 ЦПК України в редакції, що була чинною на день ухвалення судом рішення в справі, які пов`язують можливість розгляду справи у відсутність відповідача саме з належним його повідомленням про судовий розгляд, що ним оголошення в газеті, зважаючи на відоме зареєстроване місце проживання відповідача, в даному випадку не є. Згідно з положеннями ст. 74 ч. 9 указаної редакції ЦПК України, відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі; з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи; на ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті щодо виклику в судове засідання не пізніше ніж за три дні до судового засідання. За цих умов відповідач, який не взяв участі в судовому засіданні, в якому було ухвалене рішення, не може вважатися таким, що був належно повідомлений про час і місце розгляду справи. Розгляд справи судом за відсутності учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, є обов`язковою підставою для скасування рішення з ухваленням нового рішення (ст. 376 ч. 3 п. 3 ЦПК України). Відтак, з урахуванням положень ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 367 ч. 1, ст. 411 ч. 5 ЦПК України щодо порядку і меж апеляційного розгляду справи, на підставі ст. 376 ч. 1 п. 4, ч. 2, ч. 3 п. 3 цього Кодексу апеляцію відповідача ОСОБА_2 слід задовольнити частково, рішення суду скасувати, позов ОСОБА_1 задовольнити, стягнувши на його користь з відповідача борг за договором позики в сумі 329698,42 грн, з яких 317781,62 грн сума позики, 11916,81 грн відсотки за прострочення виконання грошового зобов`язання. Керуючись ст. 3 ч.ч. 1, 3, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 367 ч. 1, ст. 376 ч. 1 п. 4, ч. 2, ч. 3 п. 3, ст. 382, ст. 411 ч. 5 ЦПК України, апеляційний суд - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, рішення Рахівського районного суду від 17 березня 2016 року скасувати, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити, стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , борг за договором позики від 21.07.2014 у сумі 329698,42 грн (триста двадцять дев`ять тисяч шістсот дев`яносто вісім гривень 42 коп.), з яких 317781,62 грн сума позики, 11916,81 грн відсотки за прострочення виконання грошового зобов`язання. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3297,00 грн у рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 22 лютого 2021 року. Судді