Постанова 4870 № 914/328/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "22" лютого 2021 р. Справа №914/328/20 м.Львів Західний апеляційний господарський суд в складі колегії: головуючого судді Галушко Н.А. суддів Желіка М.Б. Орищин Г.В. без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» №НЮ-6022 від 11.12.20 (вх. № ЗАГС 01-05/3698/20 від 15.12.2020) на рішення Господарського суду Львівської області від 16.11.2020 (суддя Гоменюк З.П., повний текст рішення складено 26.11.20, м.Львів) у справі №914/328/20 за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів до відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Львів про стягнення 20 953,36 грн ВСТАНОВИВ Короткий зміст позовних вимог. На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» про стягнення 20 953,36 грн. Позивач позовні вимоги обгрунтовує тим, що між ним та первісним відповідачем (ДТГО «Львівська залізниця») було укладено договір оренди нерухомого майна і останній після закінчення 02.12.2016 дії договору вчасно не повернув орендоване майно, у зв`язку з чим позивач просив суд стягнути 20 953,36 грн неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном. Короткий зміст рішення суду Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.11.2020 у справі №914/328/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради 18 655,85 грн заборгованості та 1 871,52 грн судового збору. В задоволенні решти позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що права позивача були дійсно порушені невиконанням відповідачем обов`язку щодо повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору оренди та за інших обставин підлягали б захисту в повному обсязі (крім стягнення сум, нарахування яких було безпідставним), проте позовна давність стосовно частини позовних вимог спливла, про що зроблено заяву іншою стороною, а поважні причини її пропуску відсутні, відтак в задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині стягнення 18655,85 грн неустойки, вимоги щодо стягнення якої пред`явлені в межах позовної давності. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 16.11.2020 у справі №914/328/20 та прийняти нове рішення, яким в позовних вимогах Управлінню комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради відмовити у повному обсязі, застосувавши строк позовної давності у справі №914/328/20. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Зокрема скаржник посилається на те, що що рішення суду є незаконним та необгрунтованим .рішення суду прийняте з порушенням норми процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Також, скаржник зазначає, що незважаючи на встановлені судом першої інстанції обставини, суд прийшов до неправильного висновку щодо застосування строку позовної давності щодо стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення за період з 20.12.2016 по 26.09.2017. На думку скаржника, оскільки позивач звернувся з позовом 06.02.2020, що підтверджується матеріалами справи, та те, що період між 20.12.2016 і 06.02.2020 складає 3 роки 1 місяць і 17 днів строк позовної давності щодо стягнення неустойки є пропущеним. Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 колегією суддів у складі головуючого судді Галушко Н.А., суддів Желіка М.Б., Орищин Г.В. відкрито апеляційне провадження у справі №914/328/20 та вирішено розглядати апеляційну скаргу без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У відповідності до приписів ч. 10 ст. 270 ГПК України вказана апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції про стягнення 20 953,36 грн, тобто з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Згідно з ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, які наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Як вбачається із матералів справи, 05.12.2007 Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, правонаступником якого є Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, (орендодавець) та Державне територіально-галузеве об`єднання «Львівська залізниця» (орендар), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (належний відповідач), уклали договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ф-5834-7. Відповідно до п.1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (об`єкт оренди), що знаходиться на балансі ЛКП «Листопадове» (балансоутримувач). Об`єктом оренди є приміщення, що знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Окружна, 31 загальною площею 17,1 кв.м., в тому числі цокольний поверх площею 17,1 кв.м. з індексом приміщення 9, відповідно до даних технічного паспорта ЛОДК БТІ та ЕО від 29.03.2007. Вартість об`єкта оренди відповідно до звіту про експертну оцінку, затвердженого наказом від 05.12.2007 №941-е, станом на 01.11.2007 становить 29 459,00 грн. Термін дії договору оренди визначений на 2 роки 364 дні з 05.12.2007 до 04.12.2010 включно (п.4.1. договору). Після закінчення строку дії договору його продовження здійснюється у порядку, передбаченому ст.17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (п.13.1. договору). Відповідно до п.5.1. договору, розмір орендної плати за об`єкт оренди визначається відповідно до чинної на момент укладення даного договору Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м.Львова, затвердженої ухвалою міської ради №897 від 07.06.2007 і складає 29 459*0,12/12 = 294,59 грн без ПДВ за перший місяць оренди. Розмір орендної плати підлягає індексації за відповідний період (місяць, квартал, рік). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством України. Розмір орендної плати коригується щомісячно на відповідний індекс інфляції. В інших випадках розмір орендної плати переглядається тільки за згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду. Пунктом 9.3. договору сторони узгодили, що об`єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем (чи за його дорученням балансоутримувачем) протягом 15 днів з моменту настання однієї із подій, вказаних в п.9.1. цього договору. Об`єкт оренди вважається переданим орендодавцю з моменту підписання акту здачі-приймання (п.9.5. договору). Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до повідомлення №2302-вих-5610 від 23.12.2016 про припинення договірних відносин, у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди, адресованого орендарю Державному територіально-галузевому об`єднанню «Львівська залізниця» та балансоутримувачу Львівському комунальному підприємству «Навколо базару», надісланого орендареві 26.12.2016, що вбачається з відповідного списку згрупованих рекомендованих відправлень з відбитком штемпеля підприємства зв`язку та фіскального чеку від 26.12.2016, Управління комунальної власності довело до відома орендаря, що термін дії договору №Ф-5834-7 від 05.12.2007 на оренду нежитлових приміщень за адресою: м.Львів, вул. Окружна, 31 діє до 12.12.2016. Також, у повідомленні управління зазначило, що протягом 15 днів орендар зобов`язаний повернути балансоутримувачу орендоване приміщення у належному санітарно-технічному стані по акту приймання-передачі та провести до моменту припинення договору повний розрахунок по сплаті орендної плати, а у разі наявності заборгованості погасити її у повному обсязі. В повідомленні також вказано, що у випадку невиконання цих умов, управлінням нараховуватиметься неустойка за договором відповідно до вимог п.2 ст.785 ЦК України (а.с.86,87). Відповідно до акту приймання-передачі вих.№12 від 27.09.2017 Виробничий підрозділ «Львівська дистанція зв`язку» Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» здав, а Львівське комунальне підприємство «Навколо базару» прийняло нежитлове приміщення за адресою: м.Львів, вул.Окружна, 31 під індексом 9 загальною площею 17,1 кв.м., яке знаходиться у задовільному санітарно-технічному стані (а.с.88). Згідно з довідкою №4-2302-1025 від 17.01.2020, складеною Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, заборгованість контрагента Державне територіально-галузеве об`єднання «Львівська залізниця» (договір Ф-5834-7 від 05.12.2007, площа 17,1 кв.м) перед Управлінням комунальної власності станом на 17.01.2020 складає 20 953,36 грн (а.с.6-7). Дана довідка сформована за період з січня 2012 року по вересень 2019 року, містить помісячні відомості про індекси інфляції, суми нарахованої орендної плати і неустойки, здійснені оплати, заборгованість на початок та кінець кожного місяця. Вищенаведені обставини стали підставою для звернення Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» про стягнення 20 953,36 грн орендної плати. Відповідно до ст.11 ЦК України однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини. Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України). Приписами ст.759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Орендоване за договором майно є комунальним, а тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992. Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. За змістом ч.ч.1ст.763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Як передбачено ч.1 ст.764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Враховуючи наведене, судом першої інстанції правомірно зазначено, що договір може бути пролонгованим, тобто продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, при цьому для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього. Як зазначалось вище, в договорі оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ф-5834-7 термін його дії було визначено на 2 роки 364 дні з 05.12.2007 до 04.12.2010 включно (п.4.1. договору) За умовами п.4.3. договору, у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які передбачені договором. Пунктом 4.8. договору сторони погодили, що чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем; загибелі об`єкта оренди; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду; банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України. Згідно з ч.2 ст.26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об`єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем. З огляду на вищевикладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що закінчення строку, на який було укладено договір оренди, у зв`язку з запереченням орендодавця проти чергової пролонгації, є безумовною підставою для припинення договору. В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що договір неодноразово продовжувався аж до грудня 2016 року на підставі згаданих норм законодавства та положень договору, враховуючи неподанням сторонами у встановлений строк заяв про припинення або зміну умов договору. Як зазначалось вище, відповідно до повідомлення орендодавця, датованого 23.12.2016 та надісланого орендарю, орендодавець повідомив про припинення договірних відносин у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди. Отже, судова колегія прийшла до висновку, що враховуючи те, що орендодавець висловив своє волевиявлення та зробив це у передбачений строк та направив повідомлення орендарю, термін дії договору після пролонгацій закінчився у грудні 2016 року за ініціативою орендодавця, що і зумовило припинення договору з 03.12.2016. Відповідно до статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється. Тобто законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини). Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди(аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц). Згідно з розділом 9 договору сторони узгодили, що повернення орендодавцю об`єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або дострокового його припинення чи розірвання. У разі виникнення таких підстав сторони повинні приступити до передачі об`єкта оренди протягом 5 днів і закінчити передачу шляхом передання об`єкта орендарем та прийняття його орендодавцем чи за його дорученням балансоутримувачем протягом 15 днів з моменту настання однієї з подій, склавши та підписавши при цьому акт здачі-приймання, з моменту підписання якого об`єкт оренди і вважається переданим орендодавцю. Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Отже, правомірним є висновок суду першої інстанції, що враховуючи те, що строк дії договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ф-5834-7 закінчився 03.12.2016, а орендар був обізнаний з тим, що договір закінчив свою дію та не був продовжений на наступний строк в силу заперечень орендодавця (повідомлення №2302-вих.-5610 від 23.12.2016), об`єкт оренди мав бути переданий орендодавцю чи за його дорученням балансоутримувачу до 19.12.2016 включно. При цьому остання дата визначена судом з врахуванням положень ч.5 ст.254 ЦК України. В матеріалах справи відсутні докази та не надані такі скаржником, що останнім виконано обов`язок щодо повернення орендованого майна у строк, визначений умовами договору, чи вчинення орендодавцем дій, що перешкоджали йому вчасно виконати свої зобов`язання. Натомість в матеріалах справи знаходиться акт приймання-передачі складений 27.09.2017, тобто більш, ніж через 9 місяців після дня, в який орендар повинен був повернути об`єкт оренди. Акт приймання-передачі вих.№12 від 27.09.2017 (а.с.88) підписано представниками Виробничого підрозділу «Львівська дистанція зв`язку» Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та Львівського комунального підприємства «Навколо базару», в межах правовідносин за договором №Ф-5834-7 від 05.12.2007, і він є доказом повернення нежитлового приміщення, оренда якого була предметом договору. Оскільки, виробничий підрозділ юридичної особи не має достатньої правосуб`єктності для того, щоб бути самостійним учасником цивільних правовідносин, в даному випадку він є структурним підрозділом відокремленого підрозділу (філії) товариства, акт підписано ним саме від імені РФ «Львівська залізниця» ПАТ «Львівська залізниця», що на той момент була правонаступником орендаря за договором ДТГО «Львівська залізниця». Відповіднол до ч.2 ст.785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України та обов`язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна. Винятком з такого правила можуть бути, зокрема, підтверджені належними доказами неправомірні дії (бездіяльність) наймодавця, спрямовані на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно та оформити повернення наймачем орендованого майна, про що зроблено висновок Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 28.08.2018 у справі №913/155/17 та Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17. Крім того, як вказав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 06.02.2020 у справі №915/1429/19, визначальним для застосування частини другої статті 785 ЦК України у спірних правовідносинах є саме факт неповернення об`єкта найму наймодавцю, а не факт користування/не користування наймачем об`єктом найму, оскільки поняття «неповернення речі» не є тотожним поняттю «не користування» у правовому сенсі статті 785 ЦК України. Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частинами першою та другою статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. З огляду на наведені норми законодавства, враховуючи те, що відповідач своєчасно не виконав обов`язок щодо повернення орендованого майна, а також не спростував своєї вини в порушенні зобов`язання, в тому числі не довів вчинення орендодавцем дій, спрямованих на ухилення від прийняття об`єкта оренди від орендаря або на ухилення від підписання акта приймання-передачі майна, нарахування позивачем неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення є правомірним. Як зазначалось вище та вбачається із довідки про заборгованість відповідача, неустойка позивачем нараховувалась починаючи з дати закінчення строку дії договору, однак, положеннями п.9.3. договору сторони встановили 15-ти денний строк для повернення об`єкта оренди з моменту закінчення терміну дії договору, тобто до закінчення цього 15-денного строку боржник не міг вважатись таким, що прострочив, та, відповідно, нести відповідальність за прострочення. У зв`язку з цим, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що неустойка мала розраховуватись з 20.12.2016 (перший день прострочення повернення майна) до 26.09.2017 включно (дати, яка передує даті передачі приміщення) та за цей період мала становити 22 257,33грн Відповідно до ч.1 ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Згідно з ч.1 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Як визначено ч.2 ст.795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється. Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом повернення об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі орендованого майна; зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов`язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди. Таких правових висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 14.11.2018 у справі №924/195/16 та від 11.05.2018 у справі №926/2119/17. Одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне і те ж саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17). Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що в межах строку дії договору, а також після його закінчення (з 04.12.2016) і до початку прострочення обов`язку з повернення об`єкта оренди (по 19.12.2016 включно) нарахуванню підлягала орендна плата за фактичне користування об`єктом оренди, а після настання прострочення і до моменту фактичного повернення об`єкта неустойка в розмірі подвійної орендної плати (з 20.12.2016 по 26.07.2017 включно). За таких обставин, судова колегія, здійснивши перерахунок здійснених судом першої інстанції розрахунків сум орендної плати та неустойки з врахуванням проплат заборгованості відповідача на суму 1142,89 грн у лютому 2017 року та на суму 1568 грн у вересні 2019 року прийшла до висновку що несплаченими залишились 20 244,79 грн заборгованості, яка (з врахуванням хронологічної черговості зарахування) фактично складається з частини неустойки за січень 2017 року та неустойки за лютий-вересень 2017 року, які пілягають стягненню з відповідача. Щодо заяви відповідача про застосування до вимог позовної давності та відмови у позові судова колегія зазначає таке. Відповідно до ст.256 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання (штраф) чи у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Відповідно до ч.1 ст.260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Згідно з ч .1 ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Умовами договору оренди встановлено, що орендна плата сплачується орендарем не пізніше 20 числа місяця, тобто визначено строк виконання зобов`язань зі сплати орендної плати, отже перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості з орендної плати починається з наступного дня після спливу визначеного договором строку виконання таких зобов`язань, а саме з 21 числа місяця. Отже, право на звернення до суду про стягнення заборгованості з орендної плати з`являлось у позивача 21 числа кожного місяця, у якому виникала така заборгованість внаслідок невнесення орендарем плати по 20 число включно. Станом на момент звернення з позовом орендар не мав заборгованості з орендної плати. Також орендарем частково сплачено неустойку у розмірі 2 012,54 грн. Оскільки неустойка за грудень 2016 року повинна становити 882,13 грн, а неустойка за січень 2017 року 2 303,92 грн, то можна вважати, що боржник оплатив першу зі згаданих сум повністю, а другу частково на суму 1 130,41грн (2012,54 грн 882,13 грн). Початок перебігу позовної давності за вимогою про стягнення неустойки визначається за загальним правилом частини першої статті 261 ЦК Україн з дня, наступного за тим днем, коли мало бути виконано зобов`язання щодо повернення майна, та не пов`язується і не може залежати від дат, в які щомісяця спливав строк для сплати орендної плати, та дат, в які розпочинала свій перебіг позовна давність за відповідними вимогами. Неустойка згідно з ст.785 ЦК України є заходом майнової відповідальності і застосовується лише внаслідок вчинення орендарем правопорушення у орендних відносинах неповернення об`єкта оренди у встановлений строк, водночас періодична сплата орендних платежів є правомірною поведінкою орендаря, спрямованою на виконання передбачених договором обов`язків. Частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано позовну заяву 06.02.2020, а отже в межах трьохрічної позовної давності знаходяться вимоги про стягнення неустойки, нарахованої за період з 06.02.2017 по 26.09.2017 включно, розмір якої становить 18 655,85 грн. З огляду на вищевикладене, судова колегія прийшла до висновку, що матеріалами справи підтверджується порушення права позивача шляхом невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору оренди та за інших обставин підлягали б захисту в повному обсязі (крім стягнення сум, нарахування яких було безпідставним), проте позовна давність стосовно частини позовних вимог спливла, про що зроблено заяву іншою стороною, а поважні причини її пропуску відсутні, відтак в задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, скаржником належними та допустимими доказами не обгрунтовано підставності заперечень, викладених в апеляційній скарзі. Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що оскільки позивач звернувся з позовом 06.02.2020, що підтверджується матеріалами справи, та те, що період між 20.12.2020 і 06.02.2020 складає 3 роки 1 місяць і 17 днів строк позовної давності щодо стягнення неустойки є пропущеним спростовується вищенаведеними обставинами. Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. За змістом частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин. У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Судова колегія, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого суду, дійшла висновків, що суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення не вбачає. Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ : 1.Рішення Господарського суду Львівської області від 16.11.2020 у справі №914/328/20залишити без змін, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» №НЮ-6022 від 11.12.20 (вх. № ЗАГС 01-05/3698/20 від 15.12.2020) без задоволення. Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника. 2.Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду. Повний текст постанови виготовлений та підписаний 22.02.2021. Головуючий суддя Галушко Н.А. суддя Желік М.Б. суддя Орищин Г.В.