Постанова 4814 № 527/1614/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 527/1614/20 Номер провадження 22-ц/814/536/21Головуючий у 1-й інстанції Левицька Т. В. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: судді Кривчун Т.О. Суддів: Дряниці Ю.В., Чумак О.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Глобинсього районного суду Полтавської області від 01 грудня 2020 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В : У вересні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 22.09.2008 року. Зазначають, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складають між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. На даний час відповідач ухиляється від виконання зобов`язань і не погашає заборгованість за Договором, у результаті чого, станом на 31.07.2020 року, у неї виникла заборгованість в сумі 89112,44 грн., яка складається з: 987,47 грн. заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 86763,68 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом; 0,00 грн. заборгованість за комісією; 1361,29 грн. нарахована пеня. З урахуванням наведеного АТ КБ "ПриватБанк" прохало стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та вирішити питання судових витрат. Рішенням Глобинсього районного суду Полтавської області від 01 грудня 2020 рокув задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовлено. З вказаним рішенням не погодився позивач, який, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі, вирішити питання судових витрат. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначають, що, відповідач, користуючись кредитним лімітом та здійснюючи погашення заборгованості, висловила свою згоду з формою договору та його умовами, відтак, відсутність підпису позичальника в Умовах та Правилах не свідчить про не укладеність договору, з урахуванням суті договору приєднання. Окрім того, ОСОБА_1 , крім Анкети-заяви, підписала Довідку про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», де зазначено тип карти, тип кредитної лінії, базова відсоткова ставка, розмір щомісячних платежів, строк внесення платежів, порядок нарахування пені, розмір штрафів та комісії. Вказують, що виписка по картковому рахунку, яка міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача по тілу кредиту. У поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 прохала апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки воно постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги є, на її думку, необґрунтованими та безпідставними. Зауважує, що у підписаній відповідачем заяві відсутні умови договору, які визначають розмір відсотків, неустойки (пені) за порушення зобов`язання. Окрім того, під час розгляд у справи в місцевому суді, ОСОБА_1 було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, оскільки такий, позивачем при зверненні до суду, було пропущено. Так, останнє надходження на картковий рахунок було здійснено 19.05.2014 року. а з даним позовом до суду Банк звернувся лише 16.09.2020 року. Суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшов висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав. У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Судом першої інстанції встановлено, що 22.09.2008 року ОСОБА_1 було підписано заяву №б/н, згідно якої відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складають між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві (а.с.9). Проте, ОСОБА_1 належним чином взяті на себе зобов`язання не виконувала, щомісячні внески згідно договору кредиту не здійснювала, внаслідок чого утворилась заборгованість станом на 30.07.2020 року у сумі: 89112,44 грн., яка складається з: 987,47 грн. заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 86763,68 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 0,00 грн. - заборгованість за комісією; 1361,29 грн. - нарахована пеня (а.с.3-6). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факт вчинення відповідачем ОСОБА_1 дій, спрямованих на сплату заборгованості по кредитному договору б/н від 22.09.2008 року після останньої проплати - 19.05.2014 року, які б свідчили про переривання строку позовної давності. При цьому, оскільки з даним позовом до суду, з метою захисту свого порушеного права, Банк звернувся лише 16.09.2020 року, тобто із пропуском строку позовної давності, поважних причин пропуску строку не зазначив, а відповідачем було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, то, відповідно до ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України, це є підставою для відмови у позові, що і було вчинено місцевим судом Такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного. Згідно ч.2 ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим до його виконання. Згідно вимог чинного законодавства України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов`язанні строк (термін) його виконання (ст.ст.526, 527, 530 ЦК України). У відповідності до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. За приписом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Матеріалами справи підтверджено, що АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав ОСОБА_1 кредит у розмірі, встановленому Договором, що підтверджується Анкетою-заявою відповідача про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку та Довідкою про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», (а.с.9-10). З наданої позивачем Довідки вбачається, що ОСОБА_1 було видано наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , термін дії останньої картки до 05.16 (а.с.7). Як вбачається із Виписки за картками, наданими ОСОБА_1 , за період з 22.09.2008 року по 16.09.2020 року (дата звернення з позовом), останнє поповнення карткового рахунку відбувалося 19.05.2014 року (а.с.30-34). Вказаний факт позивачем не спростовано ні в суді першої інстанції, ні при апеляційному перегляді справи. Так, 26.11.2020 року відповідачем було подано до місцевого суду заяву про застосування до даних правовідносин строку позовної давності (а.с.95). Частинами 1,4 ст.631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦКУ). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін (ч.1 ст.259 ЦКУ). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. За приписом ст.264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Так, з матеріалів справи вбачається, що Кредитний договір №б/н між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено 22.09.2008 року, строк дії останньої отриманої відповідачем карти № НОМЕР_3 установлено до 05.16 (а.с.7). Окрім того, згідно даних з Виписки за наданими ОСОБА_1 картками, останнє поповнення карткового рахунку відбувалося 19.05.2014 року (а.с.30-34). Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.ч.5-6 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з нормою ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. За змістом ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.2). Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.3). З урахуванням наведеного, зважаючи на те, що з даним позовом Банк до суду звернувся лише 16.09.2020 року (дата на штампі суду про надходження позовної заяви) та зважаючи на те, що відповідач подала суду першої інстанції заяву з проханням застосувати до даних правовідносин строк позовної давності, який за загальним правилом статті 257 ЦК України встановлено у три роки, при цьому Банком не вказано на жодні обставини поважності пропуску такого строку, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність підстав для відмови в позові у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Окрім того, в матеріалах справи відсутній конверт з відбитком штемпеля відділення поштового зв`язку, з якого би вбачалось, що лист з даним позовом було надіслано до суду в межах трирічного строку позовної давності. При цьому належних та допустимих доказів на підтвердження подачі даного позову у визначений законом строк, АТ КБ «ПривіатБанк» ні до місцевого суду, ні до суду апеляційної інстанції не надано. При цьому, з аналізу змісту поданої Банком апеляційної скарги вбачається, що позивачем жодним чином не обгрунтовано пропуску строку позовної давності, вся апеляційна скарга стосується вимог банку по суті спору, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову про стягнення заборгованості, без обґрунтування причин пропуску ними трирічного строку позовної давності. Так, доводи апеляційної скарги є узагальнюючими, без конкретного аналізу матеріалів та обставин даної справи. Відтак, оскільки доводи місцевого суду в оскаржуваному рішенні про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску Банком строку позовної давності, позивачем (апелентом) у поданій скарзі жодним чином не спростовано, то рішення суду від 01.12.2020 року підлягає залишенню без змін. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права. Суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з підстав пропуску позивачем строку позовної давності. З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає. для розгляду справи підлягають встановленню Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382,383 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк",- залишити без задоволення. Рішення Глобинсього районного суду Полтавської області від 01 грудня 2020 року, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун СУДДІ Ю.В. Дряниця О.В. Чумак Повний текст постанови виготовлено 23.02.2021 року.