Постанова Львівський апеляційний суд № 462/7918/19

Справа № 462/7918/19 Головуючий у 1 інстанції: Ліуш А.І. Провадження № 22-ц/811/1573/20 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П. Категорія: 76 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі: головуючої: Крайник Н. П. суддів: Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П. при секретарі: Симець В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 02 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» про стягнення недоплаченої частини заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати, - в с т а н о в и в: 18.12.2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» про стягнення недоплаченої частини заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати, покликаючись на те, що вона з 23 вересня 1998 року по 30 грудня 2014 року працювала на посаді начальника юридичного відділу у ДП «ЛДЗ «ЛОРТА», звільнена з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію. 12 січня 2015 року її прийнято на роботу на посаду начальника юридичного відділу за строковим трудовим договором, дія якого продовжена на невизначений строк. 06 серпня 2018 року вона звільнилась з роботи відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю. Починаючи із січня 2008 року по серпень 2018 року відповідач здійснював нарахування заробітної плати з порушенням норм чинного законодавства, що призвело до недорахування та недоплати за вказаний вище період належної їй заробітної плати, оскільки при розрахунку її посадового окладу за цей період відповідач суттєво занижував розмір заробітної плати, що є порушенням положень галузевих угод. Просила стягнути з відповідача 241004,41 грн недоплаченої частини заробітної плати, 177260,77 грн компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати. Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства Львівський державний завод «Лорта» на користь ОСОБА_1 49506 (сорок дев`ять тисяч п`ятсот шість) гривень 10 копійок невиплаченої основної заробітної плати без утримання прибуткового податку й інших обов`язкових платежів. Стягнуто з Державного підприємства Львівський державний завод «Лорта» на користь ОСОБА_1 77430 (сімдесят сім тисяч чотириста тридцять) гривень 82 копійки компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати без утримання прибуткового податку й інших обов`язкових платежів. Стягнуто з Державного підприємства Львівський державний завод «Лорта» у дохід держави 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок судового збору. Рішення суду оскаржили ОСОБА_1 та Державне підприємство «Львівський державний завод «ЛОРТА». ОСОБА_1 вважає, рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Посилається на те, що судом першої інстанції неправильно здійснено розрахунок, зокрема суд неправильно визначив формулу для розрахунків та застосував неправильні коефіцієнти. В оскаржуваному рішенні відсутній розрахунок невиплаченої основної заробітної плати, не визначені періоди, лише зазначена кінцева сума, яка є необґрунтованою. Посилається на власний розрахунок та вважає, що сума ненарахованої та не виплаченої їй заробітної плати за період з січня 2008 року по серпень 2018 року становить 241 004,41 грн, сума компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати становить 177 260,77 грн. Вважає, що при вирішенні даного спору, суд першої інстанції не врахував Галузеву угоду на 2008-2009 роки, на яку вона посилалась у позовній заяві, натомість зіслався на Галузеву угоду на 2010-2011 роки, яка була пролонгована до 2015 року. Зазначена Галузева угода відсутня у матеріалах справи, судом не досліджувалась та таку не подавав жоден з учасників справи, а відтак в розумінні ЦПК України така не може вважатись належним доказом. Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Державне підприємство «Львівський державний завод «ЛОРТА» вважає рішення суду першої інстанції таким, що суперечить нормам матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги надані відповідачем письмові докази, зокрема відзив та довідки-розрахунки. Зазначає, що розрахунок підприємством здійснюється, виходячи з прожиткового мінімуму, а не з мінімальної заробітної плати. Посилається на Міжгалузеву угоду на 2016-2020 роки, яка підтверджує правильність здійснення розрахунків на основі прожиткового мінімуму. Надані суду першої інстанції довідки підтверджують, що розрахунок здійснений на підставі діючого прожиткового мінімуму у певні періоди та що посадовий оклад позивачки вищий за два прожиткові мінімуми. Посилається на те, що згідно наданого підприємством розрахунку за період з січня 2008 року по серпень 2018 року недоплачена заробітна плата становить 39852,44 грн та 408,38 грн інфляційні збитки, а всього 40260,82 грн. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення в частині виплати недорахованої заробітної плати. У засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 08.02.2021 року, учасники справи не з`явилися, однак суд вважає за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності, оскільки такі належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення, а апеляційна скарга Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» не підлягає до задоволення з наступних мотивів. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно положень ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про оплату праці» основною заробітною платою є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Згідно ст.96 КЗпП України і ст.6 Закону України «Про оплату праці» основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і професійні стандарти (кваліфікаційні характеристики). Тарифна система оплати праці використовується при розподілі робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою для формування та диференціації розмірів заробітної плати. Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів). Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або органом, уповноваженим власником, згідно з професійними стандартами (кваліфікаційними характеристиками) за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Згідно ст.97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Аналогічні за змістом положення містяться в ст.15 Закону України «Про оплату праці». Згідно абз. 4 ч.1 ст.5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється, зокрема, на підставі галузевих (міжгалузевих), територіальних угод. Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України «Про оплату праці» договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів. Отже, встановлені галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами умови оплати праці є гарантіями для працівників в сфері оплати праці й безпосереднє застосування таких умов є обов`язковим для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії угоди. Відповідно до ст.22 Закону України «Про оплату праці» суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Статтею 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначено, що положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Цим Законом також передбачено, що умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод (ч.2 ст.5 Закону), а галузева (міжгалузева) угода не може погіршувати становище працівників порівняно з генеральною угодою (ч. 3 ст. 8 Закону). Судом встановлено, що позивач з 23 вересня 1998 року працювала на посаді начальника юридичного відділу у ДП «ЛДЗ «ЛОРТА», 30 грудня 2014 року звільнена з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію. З 12 січня 2015 року по 6 серпня 2018 року ОСОБА_1 працювала на посаді начальника юридичного відділу за строковим трудовим договором. 06 серпня 2018 року звільнилась з роботи відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення недоплаченої частини заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати, суд першої інстанції виходив з того, що згідно Галузевої угоди відповідача на 2008-2009 роки, на 2010-2011 роки, яка була пролонгована до 2015 року, мінімальний коефіцієнт міжпосадових співвідношень місячних посадових окладів, коефіцієнт начальника юридичного відділу становить 1,91. Відтак, сума невиплаченої основної заробітної плати за період з січня 2008 року по серпень 2018 року становить 49506,10 грн. (з розрахунку мінімальна ЗП х співвідношення між законодавчо встановленою мінімальною ЗП та мінімальною тарифною ставкою х коефіцієнт міжпосадового співвідношення посадового окладу; коефіцієнт міжпосадового співвідношення посадового окладу з 2008 року по 2018 рік 1,91, коефіцієнт міжпосадового співвідношення посадового окладу з 2008 року по 2018 рік 1,35, співвідношення між законодавчо встановленою мінімальною ЗП та мінімальною тарифною ставкою у 2008-2009 році 1,25, у 2010-2015 році 1,1, у 2016-2018 році - 1,5). З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з наступних мотивів. Встановлено ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» є державним оборонним підприємством і з жовтня 2016 року та на час виникнення спірних правовідносин на нього поширювалась дія Міжгалузевої угоди у сферах машинобудування, металообробки, електротехніки, радіоелектроніки, приладобудування, суднобудування, деревообробної та паперової, легкої та текстильної промисловості України на 2016-2020 рр. Згідно Міжгалузевої угоди, встановлено на підприємствах, на період до законодавчого встановлення реального прожиткового мінімуму, співвідношення між законодавчо встановленою мінімальною заробітною платою та мінімальною тарифною ставкою робітника першого розряду третьої сітки не менш як 1 до 1,5. Установлено мінімальні коефіцієнти співвідношень місячних тарифних ставок робітників першого розряду з нормальними умовами праці до законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати згідно з Додатком №1 до угоди (п.5.1.1). Відповідно до п. 5.1.2 Міжгалузевої угоди установлено мінімальний посадовий оклад техніка без категорії на рівні місячної тарифної ставки робітника третього розряду третьої сітки відповідних галузей та п.5.1.3 установлено мінімальні коефіцієнти міжпосадових співвідношень місячних посадових окладів керівників, професіоналів і фахівців підприємств до посадового окладу техніка згідно з Додатком № 2 до угоди. Додатком №1 до Угоди на 2016-2020 роки встановлено мінімальні коефіцієнти співвідношень місячних тарифних ставок робітників І розряду з нормальними умовами праці на підприємствах машинобудування, електротехніки, радіоелектроніки, приладобудування, суднобудування, деревообробної та паперової, легкої та текстильної промисловості - для працівників третього розряду, даний коефіцієнт становить 1,35. Додатком № 2 до Угоди на 2016-2020 роки встановлено мінімальні коефіцієнти міжпосадових співвідношень місячних посадових окладів керівників, професіоналів і фахівців на підприємствах машинобудування, електротехніки, радіоелектроніки, приладобудування, суднобудування, деревообробної та паперової, легкої та текстильної промисловості до посадового окладу техніка, згідно якої наведений коефіцієнт для начальників відділів становить 1,91. Колегія суддів не враховує доводи апеляційної скарги відповідача щодо того, що зазначені коефіцієнти слід застосовувати по відношенню до прожиткового мінімуму, який є розрахунковою величиною при визначенні посадового окладу позивача, а не мінімальної заробітної плати з огляду на наступне. Статтею 3 Закону України «Про оплату праці» визначено, що мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Визначення прожиткового мінімуму наведене у ст.1 Закону України «Про прожитковий мінімум», згідно якої прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. За змістом п.5.1.1 Міжгалузевої угоди співвідношення між законодавчо встановленою мінімальною заробітною платою та мінімальною тарифною ставкою робітника першого розряду третьої сітки не менш як 1 до 1,5 встановлено до законодавчого встановлення реального прожиткового мінімуму. Колегія суддів враховує, що у всіх додатках до Міжгалузевої угоди зазначено співвідношення між встановленими коефіцієнтами та мінімальною заробітною платою. Розмір прожиткового мінімуму щороку затверджується Верховною Радою України у Законі України «Про Державний бюджет» на відповідний рік. На час виникнення спірних правовідносин і на даний час законодавством не визначено поняття «реальний прожитковий мінімум» і не встановлено його розмір, як це передбачено п.5.1.1 Міжгалузевої угоди. Колегія суддів приходить до висновку, що розрахунковою величиною при визначені посадового окладу позивача є мінімальна заробітна плата, а застосування відповідачем як розрахункової величини прожиткового мінімуму є необґрунтованим. Беручи до уваги положення пункту 2 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» та положень частини 2 статті 9 Закону України «Про оплату праці», ст.95 КЗпП України, прожитковий мінімум не може використовуватися для встановлення мінімального посадового окладу (тарифної ставки), а є лише соціальною гарантією того, що мінімальна заробітна плата не буде встановлена нижче рівня достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (ст.1 Закону України «Про прожитковий мінімум»). Таким чином, районний суд прийшов до обгрунтованого висновку, що ДП «ЛДЗ «Лорта» неправомірно нараховувало заробітну плату позивачки за спірний період, чим було порушено її трудові права, зокрема, право на належний рівень оплати праці, передбачений законодавством. Однак, суд першої інстанції не врахував розміри мінімальної заробітної плати на 2008-2018 роки, які були встановлені Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки. Враховуючи наведене, згідно наданого позивачем розрахунку (а.с. 80-81) недоплачена ОСОБА_1 ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» заробітна плата за період з січня 2008 року по серпень 2018 року становить 241 004,41 грн, розмір якої відповідачем не спростовано ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції. Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» визначено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Згідно ст.ст. 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Пунктами 3, 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001р. №159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Згідно правового висновку Верховного суду України, викладеного у постанові №6-131цс12 від 07 листопада 2012 року, основною умовою для виплати громадянам компенсації є порушення власником встановлених строків виплати нарахованих доходів, зокрема, заробітної плати. При цьому, компенсація за порушення строків виплати нарахованого доходу проводиться незалежно від вини органу, що здійснює відповідні виплати та незалежно від порядку і підстав нарахування цього доходу чи його частини: самим підприємством добровільно чи на виконання судового рішення. Згідно долученого до матеріалів справи позивачем розрахунку суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати (а.с. 82-83), який не спростовано відповідачем, така з січня 2008 року по серпень 2018 року станом на листопад 2019 року становить 177 260,77 грн. З наведених мотивів, враховуючи, що відповідачем порушено трудові права позивача, зокрема на належний рівень оплати праці, передбачений чинним законодавством, а також те, що у визначені законодавством строки ДП «ЛДЗ «Лорта» не виплатило позивачу заробітну плату у належному розмірі, колегія суддів вважає, щооскаржуване рішення суду слід скасувати. Ухвалити у справі нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволити. Стягнути з ДП «ЛДЗ «Лорта» в користь ОСОБА_1 241 004 грн 41 коп. не нарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з січня 2008 року по серпень 2018 року та 177 260 грн 77 коп компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати без утримання прибуткового податку й інших обов`язкових платежів. Стягнути з ДП «ЛДЗ «Лорта» в користь держави 4182 грн 65 коп. судового збору. Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 22 лютого 2021 року. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 1-4 ч. 1 ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити. Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 02 березня 2020 року скасувати. Ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволити. Стягнути з Державного підприємства Львівський державний завод «Лорта» в користь ОСОБА_1 241 004 грн 41 коп. не нарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з січня 2008 року по серпень 2018 року та 177 260 грн 77 коп компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати без утримання прибуткового податку й інших обов`язкових платежів. Стягнути з Державного підприємства Львівський державний завод «Лорта» в користь держави 4 182 грн 65 коп. судового збору. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 22 лютого 2021 року. Головуючий: Крайник Н. П. Судді: Шеремета Н. О. Цяцяк Р. П.