Постанова Вінницький апеляційний суд № 128/1375/18

Справа № 128/1375/18 Провадження № 22-ц/801/166/2021 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондаренко О. І. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2021 рокуСправа № 128/1375/18м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Берегового О.Ю. (суддя - доповідач), суддів Панасюка О.С., Шемети Т.М., за участю секретаря судового засідання Куленко О.В., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідачі: Гавришівська сільська рада Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_2 , розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Гавришівської сільської ради Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_2 про визнання заповіту, посвідченого секретарем Гавришівської сільської ради Вінницького району Вінницької області нікчемним та визнання права спадкування за законом на житловий будинок за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та її представника адвоката Кадочнікова Андрія Олеговича на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 листопада 2020 року, ухвалене місцевим судом під головуванням судді Бондаренко О.І., дата складення повного тексту рішення невідома, встановив: В травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Гавришівської сільської ради Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_2 про визнання заповіту, посвідченого секретарем Гавришівської сільської ради Вінницького району Вінницької області нікчемним та визнання права спадкування за законом на житловий будинок. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Гавришівка, Вінницького району Вінницької області; її батьком є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір`ю - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вона ж ОСОБА_5 , дівоче прізвище ОСОБА_6 . У 1928 році мати позивача, ОСОБА_7 , вийшла заміж за ОСОБА_8 , 1903 року народження та взяла прізвище чоловіка ОСОБА_9 . Влітку 1941 року ОСОБА_8 загинув на фронті Великої Вітчизняної Війни. В листопаді 1945 року мати позивача, ОСОБА_5 уклала шлюб з її батьком, ОСОБА_3 та взяла прізвище чоловіка « ОСОБА_10 ». З дня свого народження до 1949 року позивач ОСОБА_1 проживала зі своїми батьками та ОСОБА_11 в будинку АДРЕСА_1 , який належав її дідові по лінії матері, ОСОБА_12 . У 1949 році позивач разом зі своїми батьками переїхала на постійне місце проживання в АДРЕСА_2 , де проживає до цього часу. ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Гавришівка, Вінницького району Вінницької області помер батько позивача, ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Гавришівка, Вінницького району Вінницької області померла мати, ОСОБА_4 , яка мала право на успадкування будинку АДРЕСА_1 , який належав її батькові - ОСОБА_12 , в якому без відповідних на те документів проживала ОСОБА_11 - дружина ОСОБА_13 , який є рідним братом її діда - ОСОБА_12 . Після смерті ОСОБА_12 відкрилася спадщина, спадкоємцем першої черги якої за законом, як рідна донька, відповідно до положень ст. 1261 ЦК України являлась матір позивача - ОСОБА_14 . Відповідно до погосподарської книги, будинок за адресою АДРЕСА_1 належав дідові позивача по лінії матері - ОСОБА_12 . Без відповідних на те документів у вищевказаному будинку проживала ОСОБА_11 ( ОСОБА_15 ) - дружина ОСОБА_13 , який є рідним братом діда позивача - ОСОБА_12 . Вважає, що ОСОБА_11 прав власності на вказаний будинок не набувала, спадкоємцем за заповітом чи за законом на вказане майно не була та будь які відомості з цього приводу у відповідача відсутні. Однак, 17 вересня 1982 року секретарем Гавришівської сільської ради Вінницького району Вінницької області було посвічено заповіт від ОСОБА_16 на користь ОСОБА_2 на все майно, що їй належить. Про те що на підставі вищевказаного заповіту ОСОБА_2 став власником цілого житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 позивач дізналась з довідки Гавришівської сільської ради від 15 січня 2014 року №21. Вищевказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом, в якому остання просила визнати нікчемним заповіт від імені ОСОБА_16 від 17 вересня 1982 року, посвідчений секретарем Гавришівської сільської ради Вінницького району Вінницької області та визнати за нею право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_3 . Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 06 листопада 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Гавришівської сільської ради Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_2 про визнання заповіту, посвідченого секретарем Гавришівської сільської ради Вінницького району Вінницької області нікчемним та визнання права спадкування за законом на житловий будинок відмовлено. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області мотивоване тим, що ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки про існування заповіту який остання просить визнати нікчемним їй стало відомо ще у 2014 році, тоді як із позовом вона звернулась лише 23 травня 2018 року, тобто через 4 роки. Не погодившись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 та її представник адвокат Кадочніков Андрій Олегович подали апеляційні скарги у яких посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просили суд скасувати рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 листопада 2020 року та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Кадочнікова А.О. мотивована тим, що його думку суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову помилково застосував строки позовної давності, оскільки відповідачами, вказана заява про застосування вищевказаних строків не заявлялась. Крім того вважає, що суд попередньої інстанції передчасно застосував строки позовної давності, оскільки не встановив чи було порушене право позивача за захистом якого вона звернулась. Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що на її думку вона не пропустила строк звернення до суду із позовною заявою, оскільки із вказаним позовом вона вже зверталась до суду в 2017 році, однак ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 27 квітня 2017 року її позовну заяву було визнано неподаною та повернено останній. Відповідачі Гавришівська сільська рада Вінницького району Вінницької області та ОСОБА_2 не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційних скарг, відзиву на апеляційні скарги до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам. Як встановлено судом першої інстанції, згідно довідки Гавришівської сільської ради від 09 жовтня 2013 року № 513, будинок за адресою АДРЕСА_1 побудовано у 1919 році (а.с. 12). Відповідно до довідки Гавришівської сільської ради від 07 січня 2003 року №74-а, на підставі свідчень свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , по АДРЕСА_3 , проживали ОСОБА_19 та ОСОБА_20 . Згідно довідки держархіва №6 від 12 лютого 2002 року, ІНФОРМАЦІЯ_6 в них народилася дочка ОСОБА_21 . Під час війни погосподарські книги згоріли, сільська рада записувала людей в нову книгу жителів села подомно, без документів. Тому ОСОБА_22 (дівоче прізвище ОСОБА_15 ) записана в 1944 році, перебувала в шлюбі з ОСОБА_23 та пенсію отримувала як ОСОБА_24 (а.с. 11). ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено відповідний актовий запис № 11, що підтверджується копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 від 20.04.2013 року, виданого повторно відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького районного управління юстиції у Вінницькій області. Згідно вказаного свідоцтва про народження батьком заявниці є ОСОБА_3 , а матір`ю ОСОБА_4 (а.с. 76). ІНФОРМАЦІЯ_5 в селі Гавришівка, Вінницького району Вінницької області померла ОСОБА_5 , про що зроблено актовий запис № 22,що підтверджується рішенням Вінницького районного суду від 16 грудня 2013 року по справі №128/4601/13-ц (а.с. 15-16). 17 вересня 1982 року секретарем Гавришівської сільської ради Вінницького району Вінницької області було посвічено заповіт, яким ОСОБА_16 на випадок своєї смерті зробила таке заповітне розпорядження: жилий будинок, все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом мала право, заповіла ОСОБА_2 (а.с. 9). Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 01 листопада 1989 року ОСОБА_16 померла ІНФОРМАЦІЯ_7 в с. Гавришівка Вінницького району Вінницької області. У відповідності до копії дублікату свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 28 вересня 1999 року, єдиним спадкоємцем на майно ОСОБА_16 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 , яке складається з житлового будинок з господарськими будівлями, розташованого у АДРЕСА_3 і вказане у заповіті, який посвідчений виконкомом Гавришівської сільської ради народних депутатів 17 вересня 1982 року і зареєстрованого в реєстрі за № 33, є ОСОБА_2 (а.с. 125). Як вбачається з довідки Гавришівської сільської ради від 15 січня 2014 року № 21 ОСОБА_2 є власником цілого житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 (а.с. 14). Даний факт також підтверджується технічним паспортом на будинок (а.с. 40 - 42). Як зазначалось вище, пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом і відсутність з її сторони будь-яких клопотань про його поновлення, стало єдиною підставою для відмови місцевим судом у задоволенні позову. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку. Згідно частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом яких той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палата Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, у ньому відсутні висновки щодо порушення прав або охоронюваних законом інтересів позивача, тому висновок про відмову в задоволенні позову, лише з підстав пропуску строку позовної давності, не ґрунтується на вимогах закону. Відповідно до ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно зі ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Статтею 1233 ЦК України встановлено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу (ч.ч. 1, 3 ст. 1247 ЦК України). Так, згідно з ч. 2 ст. 209 ЦК України нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України. Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо). Як вбачається з копії заповіту, який міститься в матеріалах справи (а.с. 9), він посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало її волі. Тобто, вказаний заповіт є таким, що відповідає вимогам закону. Належних і допустимих доказів зворотного позивачем та її представником до суду першої та апеляційної інстанцій не надано. Зазначена у позові на думку позивача єдина підстава нікчемності заповіту, а саме те, що він був складений особою, яка не мала на це права, оскільки на час складання заповіту ОСОБА_16 не мала права власності, в тому числі розпорядження нерухомим майном розташованим у АДРЕСА_3 , а була лише його користувачем, у розумінні вказаних вище норм закону не є тією підставою для визнання такого заповіту нікчемним. Поряд з цим, як вбачається з матеріалів спадкової справи № 99/90, витребуваної апеляційним судом з Державного нотаріального архіву Вінницької області, яка заведена ІНФОРМАЦІЯ_8 після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_16 , на підставі свідоцтва про право особистої власності на будинковолодіння № НОМЕР_3 , виданого 10 березня 1989 року на підставі рішення Вінницької районної ради народних депутатів № 167 від 23 травня 1987 року, вказаний житловий будинок розташований у АДРЕСА_3 , належав останній на праві особистої власності. За встановлених обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання заповіту від імені ОСОБА_16 , посвідченого секретарем Гавришівської сільської ради Вінницького району 17 вересня 1982 року нікчемним, як і похідні вимоги про визнання за позивачем права власності на житловий будинок розташований у АДРЕСА_3 , задоволенню не підлягають. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv.UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). Оскаржуване судове рішення не відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною другою цієї статті визначено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. За таких обставин, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, про відмову у задоволенні позову, з підстав його недоведеності. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно ч. 1, п.п. 1,2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача. Оскільки, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення також про відмову в задоволенні позову, але з інших підстав, відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України понесені витрати на судовий збір, пов`язані з розглядом справи судом першої інстанції та апеляційної скарги покладаються на позивачку, підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, відсутні. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та її представника адвоката Кадочнікова Андрія Олеговича задовольнити частково. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Гавришівської сільської ради Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_2 про визнання заповіту, посвідченого секретарем Гавришівської сільської ради Вінницького району Вінницької області нікчемним та визнання права спадкування за законом на житловий будинок відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Головуючий О.Ю. Береговий Судді О.С. Панасюк Т.М. Шемета